Фінансове забезпечення інноваційного розвитку національної економіки

Фінансове забезпечення інноваційного розвитку національної економіки

Використання інновацій суттєво впливає на економічний розвиток країни в напрямку підвищення її конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості та забезпечення фінансової безпеки країни в світовій економічній системі. Вирішення проблеми модернізації економіки є неможливим без формування ефективної системи фінансового забезпечення її інноваційного розвитку, яке необхідно розуміти як сукупність економічних відносин, що виникають з приводу пошуку, залучення і ефективного використання фінансових ресурсів та організаційно-управлінських принципів, методів і форм їх впливу на інноваційний розвиток національної економіки. Формування цілісної концепції фінансового забезпечення інноваційного розвитку передбачає його розгляд у тих же просторових, часових, ресурсних межах, що і фінансового забезпечення суспільного розвитку; врахування фінансових можливостей економічної системи та дії внутрішніх закономірностей інноваційного розвитку.[3]

Національна економіка для підвищення якості фінансування стратегічних галузей застосовує різноманітні методики: бюджетування, орієнтоване на результат, бюджетування за ресурсами (затратне), але найпрогресивнішою методикою виступає програмно-цільове бюджетування, яке являє собою інтегровану систему, що сполучає в собі елементи планування, фінансування, ціле покладання, ефективної організації та результативності в процесі розв'язання проблем і досягнення мети (цілей).

Застосування технології програмно-цільового бюджетування є ефективним, тому що в умовах дефіциту бюджетних коштів ресурси концентруються по пріоритетних проблемних напрямках національної економіки.

Основне завдання держав в контексті забезпечення економічної безпеки – створення такого економічного, політичного та правового середовища й інституційної інфраструктури, які б стимулювали найбільш життєздатні підприємства, інвестиційні процеси, виробництво перспективних конкурентоспроможних товарів [1]. Цей процес має супроводжуватися реалізацією низки заходів, серед яких найактуальнішими є;

• діагностика галузевої конкурентоспроможності, створення умов для входження до світової господарської системи;
• вибір пріоритетних сфер, галузей, комплексів, які в змозі забезпечити вихід на світові ринки;
• розробка програм та механізмів їх реалізації відповідно до обраних пріоритетів;
• забезпечення активної участі в реалізації програм держави та інших суб’єктів господарської діяльності.

Сьогодні потрібно враховувати, що місце країни в сучасному світі визначається якістю людського капіталу, станом освіти і ступенем використання науки і техніки у виробництві. Достатня кількість робочої сили і сировинних матеріалів усе менше розцінюється як конкурентна перевага.

Нагальність зміцнення системи фінансової безпеки в країнах обумовлюється існуючими недоліками у фінансово-економічній сфері, а саме розладом фінансів держав, місцевого самоврядування та приватних підприємницьких структур, що, зокрема, проявляється в недосконалості міжбюджетних відносин та дефіцитності бюджетів усіх рівнів; втратами внутрішньої та зовнішньої платоспроможності, яка загрожує банкрутством; послабленням контролю у сфері розрахунків між економічними агентами; загостренням кризи платіжної системи; нерозвиненістю фондового ринку; домінуванням не грошових відносин в економіці; втечею національного капіталу за кордон; втратою довіри населення до національної грошової одиниці, фінансових інституцій тощо [2]. Однією з найсуттєвіших загроз фінансовій безпеці є істотна виснаженість ключових джерел фінансових ресурсів – прибутку суб’єктів господарювання, доходів бюджетів усіх рівнів, амортизаційних відрахувань, ресурсів цільових фондів та ін.

Подальше зміцнення фінансової безпеки повинно базуватися насамперед на врахуванні похідної ролі фінансів у забезпеченні функціонування економіки.

Фінансове забезпечення інноваційного розвитку економіки запропоновано розуміти як сукупність економічних відносин, що виникають з приводу пошуку, залучення і ефективного використання фінансових ресурсів, а також організаційно-управлінських принципів, методів і форм впливу цих ресурсів на інноваційний розвиток національної економіки.

При формуванні цілісної концепції фінансового забезпечення структурно-інноваційної переорієнтації економіки запропоновано виходити з наступних положень [5]:

1) фінансове забезпечення  інноваційного розвитку економіки  знаходиться у тих же просторових, часових, ресурсних межах, що і  фінансове забезпечення суспільного  розвитку. Крім того, воно має  базуватися на тих же самих  фундаментальних принципах та  формуватися в межах єдиної  методологічної основи. Це суттєво  змінює акценти у розумінні  напрямків його трансформації  та формує інструменти системного  аналізу проблеми фінансового  забезпечення економічного прогресу  на основі реалізації інноваційної  моделі розвитку національної економіки;

2) обов’язковим є врахування  сукупності фінансових можливостей  економічної системи для інноваційного  розвитку в інтересах економічного  прогресу, тобто економічної основи  фінансового забезпечення інновацій, результатів сучасної економічної  ситуації, нових процесів, нових  форм суспільних і виробничих  відносин, що формуються, нових можливостей, на основі яких можна спрогнозувати  перспективи подальшого інноваційного розвитку;

3) обов’язковим є врахування  дії внутрішніх закономірностей  інноваційного розвитку (диференціація  суті та форм фінансового забезпечення  через вплив екзогенних шоків  в інноваційній системі на  різні елементи системи, наявність  незворотних процесів в інноваційній  системі, коли інновації перестають потребувати фінансового забезпечення, а стають його першоджерелом). Такий підхід надає такому забезпеченню статусу генератора інноваційного зростання та споживача створених фінансових ресурсів.

Потребою вирішення проблем – є реформи. Для успішного проведення економічних реформ необхідний дуже твердий тиск, що забезпечується деякими прийомами, основними з яких є: по-перше, персональна політична відповідальність особи, що береться за ту чи іншу реформу.[4] Вона має відповідати перед суспільством, називати строк цієї реформи, повинна готовити відповідні документи; по-друге, у цієї особи є якась структура, незалежна від реформованих державних відомств, що не просто незалежна, а й прямо контактує із вищою владою в країні; по-третє, незалежне фінансування — окремий рядку бюджеті на здійснення тієї чи іншої реформи, це ціна цієї реформи; по-четверте, захистити реформи може закон, в якому зафіксовано всі три перелічені особливості.

Список використаних джерел:

1. Новікова О. Ф. Сталий розвиток промислового регіону: соціальні аспекти: моногр. / О.Ф. Новікова, О.І. Амоша, В.П. Антонюк та ін.; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2012. – 534 с.

2. Геєць В.М. Державні цільові програми та упорядкування програмного процесу в бюджетній сфері: Наукове видання / Геєць В.М., Амоша О.І., Приходько Т.І. - К.: Науково-виробниче підприємство:  Видавництво «Наукова думка» НАН України. – 2008. – 383 с.

3. Національна парадигма  сталого розвитку України / за  заг. ред. академіка НАН України, д.т.н., проф., засл. діяча науки і техніки України Б. Є. Патона. – К.: Державна установа "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України". – 2012. – 72 с.

4. Данилишин Б. М Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, В.С. Міщенко, В.Я. Коваль, О.С. Новоторов, М.М.Паламарчук.. – Київ, РВПС України. 1999. – 716 с.

5. Економічна безпека держави: сутність та напрями формування: монографія / за ред. Л. С. Шевченко. — Х. : Право, 2009.− 312 с.