Характеристика діяльності міжнародних неурядових організацій (МНУО) та їх співробітництво з ООН

1. Суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету.
2. Незастосування сили або погрози силою.
3. Непорушність кордонів.
4. Територіальна цілісність держав.
5. Мирне урегулювання спорів.
6. Невтручання у внутрішні справи інших держав.
7. Поважання прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань.
8. Рівноправність і право народів на самовизначення.
9. Співробітництво між державами.
10. Сумлінне        виконання міжнародно-правових обов'язків.

Як бачимо, до «Десяти принципів» увійшли всі чотири загальних принципи, сформульовані ООН. Загальні принципи Заключного акту Гельсінської Наради використовуються в діяльності багатьох міжнародних організацій і відтворюються в їхніх статутах, програмах і угодах. Так, у Статуті СНД записані всі десять принципів як основа діяльності організації. Ті чи інші принципи в різних формулюваннях є взірцем для здійснення політики майже всіх регіональних міждержавних організацій. Найпопулярнішим є перший принцип: «Суверенна рівність, повага до прав, притаманних суверенітету». Так, головним принципом Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС) є: «суверенна рівність і незалежність держав»; Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АПЕК) — «рівноправне партнерство»;Організації африканської єдності (ОАЄ) — «суверенна рівність всіх держав членів»; Економічного співтовариства держав Західної Африки (ЕКОВАС) — «Рівність і незалежність держав-членів» тощо.

Спеціальні принципи є підставою для дії організації в конкретній сфері, часто притаманній тільки цій організації. Так, Світова організація торгівлі (СОТ) декларує такі принципи:

1. Торгівля без дискримінації (принцип найбільшого сприяння).
2. Розширений доступ до ринків.
3. Сприяння справедливій конкуренції.
4. Захист через тарифи.
5. Заохочення розвитку і економічних реформ.

З цих принципів перший і останній застосовуються й деякими іншими організаціями; решта — специфічні саме для СОТ.

Спеціальні принципи можуть також використовуватися в регіональних інтеграційних об'єднаннях, коли необхідно підкреслити специфічність регіону. Наприклад, серед принципів, що лежать в основі діяльності Латиноамериканської асоціації інтеграції (ЛААІ), є такі:

• плюралізм у політичних і економічних питаннях;
• конвергенція угод, що ведуть до утворення спільного ринку Латинської Америки;
• диференційоване відношення на основі трьох категорій держав-членів (розвинуті, середньо розвинуті, найменш розвинуті країни).

Міжнародна організація має певні привілеї та імунітети. Її посадові особи мають право використовувати свої прямі обов'язки на території будь-якої країни-члена. Майно організації не може бути націоналізоване, конфісковане урядом країни, в якій воно розташоване. Керівні особи та службовці організації в своїх діях несуть відповідальність тільки перед організацією. Їхня діяльність скерована насамперед на користь організації, й вони повинні ігнорувати втручання уряду своєї країни, якщо воно суперечить інтересам організації. Привілеї та імунітети організації затверджені міжнародними рішеннями і постановами, наприклад, Конвенцією про привілеї й імунітети Об'єднаних Націй 1946 р.

Положення про імунітет передбачає, що організація не підлягає оподаткуванню з боку уряду країни, де розташовані її офіси. Уряд країни не має права вимагати документацію організації для перегляду або вилучення. Він також не може порушувати судової справи відносно організації, користуючись нормами національного права; якщо якась особа (фізична або юридична) звертається до суду своєї країни з позовом до організації, то суд відмовляє в прийнятті позову.

Як приклад, можна навести юридичний статус штаб-квартири ООН у Нью-Йорку. Майно організації виведене з прямого оподаткування відповідними органами США; громадсько-правові відносини співробітників штаб-квартири регулюються внутрішніми правилами організації, а втручання національних законодавчих органів США можливе тільки за угодою керівництва ООН.

Набуваючи певних прав, міжнародна організація несе й відповідальність за свою діяльність у цілому або за дії своїх окремих працівників. Якщо, виконуючи свої функції, організація мимоволі завдала шкоди якійсь країні, то вона мусить компенсувати збитки. Так, часто військові операції сил ООН або НАТО супроводжуються екологічними негараздами, а то й матеріальними збитками для мирного населення. У такому разі організація виділяє кошти для відшкодування втрат.

У зв'язку з порушенням норм поведінки окремими членами організацій міжнародне право передбачає застосування санкцій проти порушників. Найчастіші порушення можна згрупувати таким чином:невиконання постанов організації; відхилення в свої діях від принципів, записаних у статуті організації; невиконання своїх фінансових обов'язків; агресія проти іншої держави.

Залежно від тяжкості порушення застосовуються такі санкції:

• припинення права голосування в органах організації;
• позбавлення технічної і фінансової допомоги;
• тимчасове припинення членства в організації;
• виключення з організації;
• застосування збройних сил проти порушника.

3. Поняття міжнародної  організації в контексті правового  простору міжнародного середовища

Сучасні міжнародні відносини характеризуються постійним розширенням сфер взаємодії держав, тому всі нові відносини стають предметом міжнародно-правового регулювання. Однією з таких порівняно нових організаційно-правових форм міждержавного співробітництва є міжнародні організації. Це одна з основних інституційних форм співробітництва держав, вони виступають у якості основного організатора міждержавного спілкування.

Особливе значення діяльності міжнародних організацій, їхня роль в обговоренні і вирішенні найбільшої складних питань міжнародних відносин викликали необхідність виникнення в міжнародному праві окремої галузі - права міжнародних організацій. Й норми є переважно нормами договірного характеру, а саме право організацій - однією з найбільш кодифікованих галузей міжнародного права. Джерелами галузі права міжнародних договорів є Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року, угоди про привілеї й імунітети міжнародних організацій, установчі документи міжнародних організацій та ін.

Проте незважаючи на те, що міжнародні організації є похідними суб'єктами міжнародного права, мають самостійну волю, відмінну від простої сукупності волі держав, які беруть участь в організації, їх воля, на відміну від волі держав, не є суверенною. Таким чином, право міжнародних організацій утворює сукупність норм, що регулюють правовий статус, діяльність організації, взаємодію її з іншими суб'єктами міжнародного права, участь у міжнародних відносинах.

Міжнародна організація - це об'єднання держав, створене відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших сферах, що має необхідну для цього систему органів і відповідний правовий статус.

Водночас вичерпні особливості і ознаки, притаманні міжнародним організаціям як суб'єктам міжнародного права, виходячи з тексту, зокрема, Віденської конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., важко визначити. Найбільш глибоко розроблено цю теоретичну проблему російською дослідницею О. Шибаєвою, яка сформулювала п'ять ознак (елементів), що становлять поняття міжнародної організації:

a. договірна основа;

b. наявність визначених цілей;

c. відповідна організаційна структура;

d. самостійні права та обов'язки;

е. заснування і діяльність відповідно до міжнародного права тощо.

Доцільно зупинитися на детальнішому аналізі цих та інших характерних ознак будь-якої міжнародної організації:

- членство трьох і більше  держав. За наявності меншої кількості держав виникає їх спілка, об'єднання, але не міжнародна організація, що створюється з метою колективного вирішення певних завдань;

- повага суверенітету держав-членів  організації і невтручання у  внутрішні справи. Ця ознака є  основною функціональною ознакою міжнародної організації тому, що в процесі її діяльності всі держави, що є членами організації, мають рівні права і несуть рівні обов'язки в якості суб'єктів міжнародного права незалежно від розміру своєї території, кількості населення, рівня економічного розвитку й інших характеристик держави. Втручання у внутрішні справи держави-члена організації не допускається, за винятком випадків, коли такою державою порушені міжнародні зобов'язання, взяті в рамках цієї організації відповідно до її статутних положень;

- створення відповідно до міжнародного  права. Ця ознака має конституюючи  значення тому, що будь-яка міжнародна  організація повинна бути створена  на правомірній основі. Це означає, насамперед, що установчий документ  організації повинен відповідати  загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, і насамперед принципам jus cogens. Якщо міжнародна організація створена неправомірно або її діяльність суперечить міжнародному праву, то установчий акт такої організації повинен бути визнаний неправомірним і дія його припинена в найкоротший термін;

- створення на основі міжнародного  договору. Зазвичай, міжнародні організації  створюються на основі міжнародного  договору (статуту, конвенції, угоди, протоколу  і т.д.). Об'єктом такого договору  є поведінка сторін договору, самої міжнародної організації. Сторонами установчого акту міжнародної організації є суверенні держави, хоча в останні роки повноправними учасниками міжнародних організацій є також і міжурядові організації. Загалом установчий акт організації, правила процедури, фінансові правила й інші документи у сукупності складають внутрішнє право міжнародної організації;

- наявність визначених цілей. Міжнародні  організації створюються для  координації зусиль держав у  тій або іншій профільній галузі, наприклад у політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), науково-технічній (Європейська організація ядерних досліджень), економічній (Європейський Союз), валютно-фінансовій (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд), соціальній (Міжнародна організація праці), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров'я) й інших сферах. Водночас на міжнародній арені є організації, що уповноважені координувати діяльність держав практично в усіх сферах, наприклад ООН та ін. Таким чином, міжнародні організації поряд з іншими формами міжнародного спілкування (багатосторонні консультації, конференції, наради, семінари і т.д.) виступають у якості органу співробітництва зі специфічних проблем міжнародних відносин;

- відповідна організаційна структура (постійні органи і штаб-квартира). Ця ознака, що характеризує інституціональну будову міжнародної організації, ніби демонструє та підтверджує постійний характер організації і відрізняє її від численних інших форм міжнародного співробітництва. На практиці ця ознака виявляється в тому, що міжурядові організації мають штаб-квартири, членів в особі суверенних держав і необхідну систему головних (основних) і допоміжних органів. Зазвичай вищим органом організації є сесія (асамблея, конгрес), що скликається один раз у рік (іноді один раз у два роки). У якості виконавчих органів виступають ради, адміністративний апарат очолюється виконавчим секретарем (генеральним директором) організації. Практично всі організації мають постійні або тимчасові виконавчі органи з різноманітним правовим статусом і компетенцією;

- наявність прав і обов'язків  організації. Особливістю компетенції  міжнародної організації є те, що її права й обов' язки  похідні від прав і обов'язків  держав-членів. Таким чином, жодна  організація без згоди держав-членів не може вдатися до дій, що стосуються інтересів своїх членів. Права й обов'язки будь-якої організації в загальній формі закріплюються в її установчому акті, резолюціях вищих і виконавчих органів, угодах між організаціями. Ці документи встановлюють і закріплюють наміри держав-членів і їх волю щодо меж і сфер діяльності міжнародної організації, що надалі повинні бути нею реалізовані. Держави також вправі заборонити організації вдаватись до тих або інших дій, і організація не може перевищити свої повноваження;

- самостійні міжнародні права  й обов'язки організації. Незважаючи  на те, що міжнародна організація  наділяється державами-членами правами й обов'язками, у процесій діяльності вона набуває свої, відмінні від інших, права й обов'язки. Таким чином, мова йде про виникнення в міжнародної організації автономної волі, відмінної від волі держав-членів;

- установлення порядку прийняття рішень і їх юридичної чинності. Ця ознака свідчить про те, що в рамках міжнародної організації характерним є прийняття рішень за спеціально розробленою процедурою. Кожна з міжнародних міжурядових організацій має свої правила процедури. Окрім того, юридичну чинність рішень, прийнятих у рамках міжнародної організації, встановлюють самі держави-члени міжнародної організації.

Отже, слід відзначити, що правосуб'єктність будь-якої міжнародної організації визначена тими конкретними завданнями і цілями, які встановлені державами в установчому акті, що створює організацію. У зв'язку з цим кожна міжнародна організація має своє, властиве тільки їй коло прав та обов'язків, тобто кожна міжнародна організація володіє властивим їй обсягом правосуб'єктності.