Історія категорії праця

З розвитком суспільства погляди  на працю зазнали та продовжують  зазнавати суттєвих змін.  Оскільки в розвитку знань дуже важливим є  врахування не лише революційних досягнень, а й  самої еволюції розвитку, тобто „зв’язок часів”, тому перш за все варто звернути увагу на еволюцію поглядів на працю.

Християнство сприймало людську  працю як основне джерело багатства.

За часів Середньовіччя  відомий богослов Фома Аквінський вважав, що людина повинна працювати для свого існування, а основними цілями праці є задоволення людських потреб [4, c.52].

 В основі ідеології меркантилізму лежить таке твердження: „багатство створюється працею, але виражається в золоті і сріблі”. Поняття праці для меркантилістів було досить широким і включало діяльність ремісників, купців, торговців та промислових підприємців. „Перший професійний економіст” Вільям Петті в відомому „Трактаті про податки та збори” пише: „праця є батьком та активним началом багатства, а земля – його мати...”[ 4, c.96 ].

Основним джерелом національного багатства за Адамом Смітом, на противагу меркантилістам, котрі бачили його в основному в нагромадженні грошей, і на противагу фізіократам, що таким джерелом вважали лише сільське господарство, є ручна праця кожного народу. Продуктивною працею він вважав всяку працю, що скерована на створення матеріальних благ для задоволення людських потреб. Також, визначивши що таке національний дохід, Адам Сміт робить висновок, що плата за працю, рента з землі та прибуток на капітал  – це три первинні види  доходів, котрі створюються працею з участю капіталу та землі кожного року і складають  річний приріст суспільного багатства [4,  c.163] Ці висновки стали відправною точкою для теорії „трьох факторів”, котру сформулював Жан Батист Сей. Дана теорія зіграла в розвитку науки подвійну роль. По-перше, з неї було розвинено факторний аналіз виробництва, а саме метод виробничої функції, зміст якого полягав у пошуку найбільш вигідної комбінації капіталу та праці для тих чи інших випадків. Другу роль дана теорія зіграла мимоволі вплинувши на появу  нових економічних теорій,  коли послідовники Девіда Рікардо ( а найбільше Маркс ) виставили її як антитезу „трудової цінності” [4, c.189].

Класики політичної економії також відводили праці дуже важливу роль.  В одному із постулатів класичної економічної теорії йдеться,  що з трьох факторів земля не є ресурсом, що виробляється, капітал – накопичений працею, а праця  – найважливіший фактор виробництва, резерв якого практично не обмежений природними умовами [4, c.205].

Отже, в економічній теорії, котра впродовж багатьох років вивчала закономірності розвитку економіки індустріального типу, незаперечним твердженням є те, що праця є однією з основних рушійних сил розвитку економіки.

Як відомо, процес праці включає декілька  обов’язкових елементів.

Щодо даної тези, то вона також зазнала еволюційних змін під впливом розвитку економічної думки. Так, за марксистською теорією будь який процес праці включав тільки  три обов’язкові елементи: предмети праці, засоби праці та саму  праці. На даний момент розвитку економічної науки вчені виділяють п’ять елементів, а саме:

1) предмет праці  – річ, що дана природою, або предмет, котрий уже зазнав впливу праці, чи об’єкт надання послуг, на які спрямована трудова діяльність працівника з метою надання їм нових властивостей, корисних людині;

2) засіб праці  – те, за допомогою чого працівник впливає на предмет праці;

3) технологія діяльності, змістом якої є чітке. Послідовне виконання операцій (дій); сукупність методів впливу на предмет праці для зміни чи надання йому нових властивостей, форми, місцезнаходження в просторі, взаємного розташування складових блага, що виробляється;

4) організація праці – система виробничих  взаємозв’язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок побудови й здійснення трудового процесу;

5) сама праця  – процес усвідомленого впливу працівника на предмет праці з використанням необхідних засобів, технології, організації задля надання йому властивостей, здатних задовольнити певні потреби людини [2, c. 8].

На даному етапі розвитку економічної думки працю визначають як свідому цілеспрямовану створюючу діяльність; прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволенні своїх матеріальних та духовних потреб; як процес перетворення ресурсів природи в цінності та блага, що здійснюється і керується людиною під дією як зовнішніх стимулів (економічних та адміністративних), так і внутрішніх спонукань; як вияв людської особистості [1,c. 17].

Отже незаперечним фактом є те, що економічна категорія „праця” у процесі еволюції та під впливом глибоких трансформацій у структурі факторів виробництва наповнюється новим набагато ширшим змістом.

Під впливом змін, що відбуваються в рушійних силах розвитку економіки, значній трансформації піддаються форми, види зайнятості, а також зміст і характер праці.

Наведемо перелік, далеко не повний, змін у сфері праці:

1) розвиток нетрадиційних форм зайнятості та організації праці  –дистанційна зайнятість, підрядна, позичальна праця тощо;

2) зміна загальної структури зайнятості (зменшення частки працівників, зайнятих виготовленням стандартних масових матеріальних благ і водночас збільшення частки зайнятих наданням інформаційних, консультативних, інтелектуальних, інноваційних послуг);

3) зрушення  у професійній структурі персоналу (збільшення частки працівників, що мають нові, знаннє-інтелектонасичені професії);

4) зміни у змісті праці (зменшення частки стандартних масових, стереотипних операцій; підвищення ролі інноваційної, творчої праці);

5) зростання  значущості фізичного та психічного здоров’я персоналу, його соціально-психологічних, морально-етичних якостей;

6) індивідуалізація економічно активної людини. В соціально-трудовій сфері спостерігається своєрідне просування по спіралі  – від універсального працівника до вузькоспеціалізованого і до працівника, який володіє знаннями, компетенціями в суміжних галузях;

7) зміни у складових управління персоналом (підборі, організації, мотивації, оцінці, контролі діяльності тощо) [3, c.12].

Розглянувши вплив праці на розвиток людини і суспільства, Грішнова О.А. розглядає значення праці в житті людини та суспільства через такі функції:

§ Праця є основним природнім, суспільно визнаним, моральним способом задоволення всіх матеріальних і дуже багатьох духовних потреб як окремої людини, так і людства в цілому.

§ Праця створює суспільне багатство, пристосовує природні умови до зручності людей, опосередковує, регулює, контролює одержання людиною природних благ.

§ Праця формує спільноти людей, суспільство загалом і є рушієм суспільного прогресу. Праця та її результати визнаються суспільством як природна основа соціальної диференціації, вони є серцевиною всіх соціальних відносин.

§ Праця та підготовка до неї стає основною рушійною силою розвитку людини. Створюючи та вдосконалюючи матеріальні та духовні блага, людина набуває нових знань, трудових навичок, вміння ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Праця  – це визначальна сфера соціалізації людини у суспільстві.

§ В праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкриває кожній окремій людині та людству загалом шлях до свободи, включаючи свободу від природних небезпек, від хвороб, від матеріальних нестатків [1, c. 50-51].

У зв’язку  із змінами у сфері праці  виникають нові проблеми управлінського характеру, розв’язання яких  потребує врахування та впливу цих змін на розвиток людини і суспільства. Тому врахувавши вплив останніх, детальнішого роз’яснення з погляду сучасних тенденцій  вимагає розгляд функцій, які виконує праця в розвитку людини та суспільства загалом.

Враховуючи  сучасні тенденції змін у сфері праці, а саме підвищення ролі інноваційної та творчої  праці, варто зазначити про те, що в процесі здійснення трудової діяльності інноваційного та творчого характеру задоволення первинних матеріальних потреб відходить на друге місце, а на перший план виходить  задоволення саме духовних потреб. Адже в процесі виконання завдань творчого характеру, людина має можливість до самореалізації, самовираження та, що також є дуже важливим, самовдосконалення та розвитку.

На сьогоднішній день не можна оминути увагою  проблему взаємозв’язку особи та суспільства. При цьому праця відіграє дуже важливу роль, адже саме в процесі праці люди утворюють певні групи, об’єднуються  в колективи для досягнення мети в своїй  діяльності. І саме ці групи, спільноти формують соціальну структуру суспільства. Якщо ж це суспільство утворюють люди, тобто працівники, котрі в процесі трудової діяльності  мають можливість до самореалізції, самовираження, самовдосконалення, то  це призводить  до розвитку суспільства вцілому, що сприяє збільшенню міри свободи людини, розширенню можливостей для вільного розвитку її індивідуальності та соціальної справедливості.

Для здійснення будь-якої діяльності людині необхідна професійна підготовка. Тому зрозуміло, що саме підготовка до праці виступає рушійною силою розвитку людини. Дана функція праці в розвитку людини та суспільства набуває все більшого значення. При переході від економіки індустріального типу, рушійними силами якої є праця і капітал, до економіки розвитку, що заснована на знаннях, або економіки знань, дедалі відчутнішими і чи не основними факторами розвитку стають інноваційна праця та інтелектуальний капітал  [3,  c.  4].  Це в свою чергу впливає на розвиток наукових та освітніх закладів, де відбувається формування людського капіталу, який Колот М.Н. визначає як одну із складових інтелектуального капіталу. Тобто, розглядаючи підготовку до праці та розвиток в самому процесі її здійснення, як основу розвитку людини,  можна впевнено наголошувати на тому, що зміни в сфері  праці, а саме зміни у змісті праці вимагають також змін у самій системі підготовки до праці та розвитку під час трудового процесу, оскільки  в сучасних  умовах глобалізації визначальним фактором успішності тієї чи іншої компанії є не просто утримання цінних працівників, а й їхній подальший розвиток. Саме тому обмежені ресурси та розширення глобалізації призведе до перетворення внутрішніх тренінгів та програм навчання на один із основних інструментів забезпечення життєдіяльності організації.

1. Еволюція поглядів на категорію «праця»

З моменту виникнення людини та об’єднання у спільноту з метою виживання  праця стала не лише основою її життєдіяльності, але й основною сферою її формування та розвитку.

Сьогодні неможливо заперечити важливість праці у господарському поступі. Погляди на роль цього поняття  змінювались ще здавна, впродовж тисячоліть, разом з еволюцією економічного світогляду.

Так, людський чинник був присутній  майже в усіх трактатах і повчаннях  Стародавнього Сходу, його належно  описано у літературі Месопотамії, Індії, Китаю та інших країн. Лейтмотивом  багатьох світоглядних концепцій різних народів на початку цивілізації  виступала праця як основний засіб  існування. Такі погляди висвітлювали мислителі античності, зокрема як Ксенофонт (430 – 355 рр. до н.е.), Платон (427 – 347 рр. до н.е.), Аристотель (384 – 322 рр. до н.е.).

Так, Аристотель розробив “науку рабства”, згідно з якою рабів сприймали  як знаряддя, що вміє говорити. Відстоюючи рабство, мислитель водночас виправдовував  позаекономічні методи стимулювання праці. Крім того, як засіб стимуляції він  радив використовувати контроль, традиції, звичаї, закони. Детально досліджував  проблеми праці англійський вчений Г. Спенсер. Він докладно проаналізував різні види праці: складну працю, вільну працю, становлення і розвиток капіталу, діяльність робітничих союзів, організацію та оплату праці при капіталістичній кооперації, працю рабів, селян, робітників. 

Досліджуючи роль праці, відомі мислителі, вчені, філософи, економісти дійшли висновку, що праця – це сутність людини, головна і необхідна умова існування людського суспільства. Вона не залежить від тих чи інших суспільних форм, є вічною природною необхідністю і без неї не був би можливим обмін речовин між людиною і природою, тобто не було б можливе саме людське життя. Впливаючи на навколишнє середовище та змінюючи його, люди змінюють власну людську природу: розвивають здібності до праці; збагачують свої знання та розширюють можливості їх використання; удосконалюють сам процес праці.

Праця виступає основою для виникнення таких людських властивостей як спілкування, свідомість, мова, формування духовних.

Питання економіки праці, зокрема проблеми природи й організації заробітної плати, почали предметно досліджуватися представниками класичної буржуазної політекономії. Проблеми, які формують предмет економіки праці, проаналізовані у 1776р. у праці Адама Сміта “Багатство нації”. Дослідник обґрунтував зв’язок між економічним розвитком та процесом поділу праці, показав об’єктивну необхідність існування та розвитку товарних ринків, що є незаперечною умовою підвищення продуктивності праці, наймання працівників, проаналізував роль заробітної плати, величина якої визначається на ринковій основі внаслідок взаємодії сторін трудових відносин.

Проблеми економіки праці проаналізовані К. Марксом у “Капіталі” (1867р.). У  праці Маркс дійшов висновку про  те, що розвиток капіталістичної економіки  обов’язково супроводжується посиленням експлуатації праці, що є вираженням класових суперечностей. За дослідженнями  Маркса ніяка рівність сторін не може приховати факт існування експлуатації найманих працівників, зумовленої підпорядкованістю  їх у процесі праці та відсутністю  у них власності на засоби виробництва. Згідно з теорією марксизму вирішення  всього комплексу проблем праці  та економіки може бути досягнуте  лише за умови глибинного перетворення основних характеристик трудового  процесу, що передбачає знищення капіталістичного устрою [2].