Iнтелектуальна власність

Зміст

1. Поняття комерційної таємниці
2. Зміст майнових прав на комерційну таємницю
3. Строк чинності та порядок припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок

Вступ

Зростання уваги та посилення  практичного інтересу до питань що стосуються права інтелектуальної  власності в Україні не є випадковим, це зумовлено економічними, політичними  та організаційно-правовими чинниками  формування в Україні  ринку товарів і послуг, прагненням нашої держави інтегруватись у світовий торговельний простір та формувати законодавчу базу на основі стандартів Європейського Союзу.

Одним з найбільш дискусійних  та не однобічних об`єктів права  інтелектуальної власності є  комерційна таємниця. Дослідження українського та зарубіжного досвіду правової охорони комерційної таємниці дозволяє зробити висновки, що серед науковців немає єдності щодо визначення юридичної природи комерційної таємниці. Комерційна таємниця належить до однієї з найскладніших у правовому відношенні і в той же час найменш розроблених в українському праві категорій, враховуючи, що таке правове поняття навіть не згадувалось у цивільному законодавстві колишнього СРСР.

В даній роботі я намагатимусь розкрити зміст поняття комерційної таємниці, звичайно, з посиланням на Цивільний Кодекс України. Головним моїм завдання залишається висловлення мого розуміння щодо майнових прав на комерційну таємницю.

1. Поняття комерційної таємниці

Стаття 505 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) містить легальне визначення поняття комерційної таємниці. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.[2] Наведене в ЦК України визначення комерційної таємниці сформульоване з урахуванням сучасних міжнародно-правових підходів до розуміння комерційної таємниці (TRIPS та NAFTA) і на належному юридико-технічному рівні, хоча й не позбавлене певних недоліків.

Це визначення має міжгалузеве  значення в системі законодавства  України та підлягає застосуванню під  час з'ясування змісту і кваліфікації не тільки цивільних, а й трудових, адміністративно-правових, кримінально-правових, процесуальних та інших правовідносин. При вирішенні питань про співвідношення з закріпленим у ЦК України розумінням комерційної таємниці її інших нормативних визначень, які містяться, наприклад, в Господарському Кодексу України, інших законодавчих та підзаконних правових актах України, слід враховувати наступне. По-перше, ці визначення дублюють або походять від поняття комерційної таємниці, яке наводилось у Законі України "Про підприємства в Україні" 1991 року, котрий втратив чинність з 1 січня 2004 р. У зв'язку з цим, а також через невідповідність сучасним суспільно-економічним умовам та рівню розвитку юридичної науки в Україні такі нормативні визначення поняття комерційної таємниці з необхідністю потребують свого перегляду. По-друге, ЦК України є основним актом цивільного законодавства України (ст. 4 ЦК України), тому саме норма-дефініція статті 505 ЦК України повинна мати пріоритетне застосування порівняно з конфліктуючими нормами права. До наведеного визначення комерційної таємниці може бути висловлене лише те зауваження, що використання терміну "секретна інформація" у цьому формулюванні не узгоджується з традиційною класифікацію інформації в українському законодавстві (див. Закон України "Про інформацію"). Секретною або таємною прийнято називати інформацію, що складає державну та військову таємницю. Комерційна ж таємниця становить вид конфіденційної, а не таємної (секретної) інформації.

Важливо розмежовувати поняття  комерційної таємниці та ноу-хау. В  законодавстві України ноу-хау  розглядається, переважно, як сукупність знань, досвіду, навичок і умінь, які приносять їх володільцю певну вигоду. Наприклад, Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає ноу-хау як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих. Згідно з п. 1.30 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ноу-хау розглядається як інформація щодо промислового, комерційного або наукового досвіду. У наведених нормах-дефініціях чітко прослідковується акцентування на категоріях "знання", "навички" та "досвід" як на сутнісних компонентах ноу-хау, тоді як змістом комерційної таємниці є лише інформація.Комерційна таємниця і ноу-хау є самостійними економіко-правовими категоріями, що не можуть підпадати під один правовий режим у зв'язку з розбіжністю ряду їх істотних ознак та різним змістовним наповненням.

Зокрема, інформація, яка  складає комерційну таємницю, віддільна  від особи, як правило, має матеріалізовану  або навіть документарну форму та може передаватись від однієї особи  іншій у незмінному вигляді. В той же час знання, досвід, навички та уміння, які становлять зміст ноу-хау, невіддільні від їх носія, загальних властивостей інформації не мають, і їх передача в незмінному вигляді практично неможлива через викривлення їх суб'єктивним сприйняттям отримуючою особою. Ноу-хау в наведеному розумінні не піддається документуванню, адже задокументована може бути інформація про досвід, а не сам досвід, навички та вміння.

 Ознаками комерційної  таємниці є: 

а) інформаційність (в тому розумінні, що комерційна таємниця - це інформація);

б) конфіденційність;

в) комерційна цінність;

г) захищеність інформації.

Ці ознаки комерційної  таємниці є істотними, необхідними  та невіддільними. Конфіденційність комерційної таємниці полягає в тому, що інформація, яка становить комерційну таємницю, в цілому чи в певній формі та сукупності її складових має бути невідомою та не бути легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить. Комерційну цінність інформації, яка становить комерційну таємницю, розуміють таким чином, що її використання надає володільцю інформації певні економічні переваги в силу того, що його конкуренти або інші особи такою інформацією не володіють. Комерційна цінність може виражатися в отриманні більших прибутків від реалізації продукції, виробленої з використанням конфіденційних технологій, від розширення ринків збуту тощо.Інформація, що становить комерційну таємницю, має бути предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

 Відповідно до ч. 2 ст. 505 ЦК України комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Закон не встановлює будь-яких вимог до формалізації об'єктивного вираження інформації, яка становить комерційну таємницю. Відтак, нею можуть бути й відомості, повідомлені усно, зафіксовані письмово, виражені графічно тощо.Не може бути віднесена до комерційної таємниці інформація, яка згідно з Законом України "Про інформацію" підпадає під режим таємної (державна таємниця) або, навпаки, відкритої інформації, наприклад, правила страхування, розроблені страховиком (див. Закон України "Про страхування"). Так само не можуть становити комерційної таємниці відомості, які підлягають обов'язковому опублікуванню, наданню на запит необмеженого кола заінтересованих осіб, а також відомості, щодо яких в законодавстві міститься пряма заборона на поширення на них режиму обмеженого доступу. Наприклад, у ч. 2 ст. 50 Конституції України встановлено, що інформація про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту ніким не може бути засекречена. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством. В Законі України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" закріплено норму про те, що регламент сертифікованого складу не може становити комерційної таємниці.Обмеження на застосування режиму комерційної таємниці встановлені також постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. N 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці". Так, комерційну таємницю не становитимуть:

1) установчі документи,  документи, що дозволяють займатися  підприємницькою діяльністю та  її окремими видами;

2) інформація за всіма  встановленими формами державної  звітності; 

3) дані, необхідні для  перевірки обчислення і сплати  податків та інших обов'язкових  платежів;

4) відомості про чисельність  і склад працюючих, їхню заробітну  плату в цілому та за професіями  й посадами, а також наявність  вільних робочих місць; 

5) документи про сплату  податків і обов'язкових платежів;

6) інформація про забруднення  навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов  праці, реалізацію продукції,  що завдає шкоди здоров'ю, а  також інші порушення законодавства  України та розміри заподіяних  при цьому збитків; 

7) документи про платоспроможність; 

8) відомості про участь  посадових осіб підприємства  в кооперативах, малих підприємствах,  спілках, об'єднаннях та інших  організаціях, які займаються підприємницькою  діяльністю;

9) відомості, що відповідно  до чинного законодавства підлягають  оголошенню.

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України N 611 від 09.08.93 р. сьогодні не відповідає вимогам ч. 2 ст. 505 ЦК України, оскільки відомості, які не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, повинні визначатися не підзаконним нормативно-правовим актом, а законом, якого, однак, в Україні поки що не прийнято.

2. Зміст майнових прав на комерційну таємницю

Чинним законодавством визначений перелік майнових прав інтелектуальної  власності на комерційну таємницю. На відміну від інших інститутів права інтелектуальної власності, для яких є характерним наявність  фігури творця результату інтелектуальної  діяльності (автора, винахідника, раціоналізатора  та ін.), який володіє комплексом особистих  немайнових прав, у сфері правової охорони комерційної таємниці права  інтелектуальної власності визнаються за особою, яка на законних підставах отримала та зберігає у таємниці відомості виробничого, технічного, організаційного чи іншого характеру. Права на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 506 ЦК України). Така особа не обов'язково має бути автором відповідних відомостей. Тому ЦК України, визначаючи перелік інтелектуальної власності на комерційну таємницю, обмежується лише майновими правами.

До майнових прав інтелектуальної  власності на комерційну таємницю відносяться:

1) право на використання комерційної  таємниці;

2) виключне право дозволяти використання  комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати  неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної  власності, встановлені законом.

Володілець правами на комерційну таємницю може використовувати відомості  виробничого, технічного, організаційного та іншого характеру у власній господарській діяльності, вживаючи необхідних заходів щодо збереження її секретності. Він також може вимагати від інших осіб, щоб останні утрималися віддій по збиранню чи поширенню інформації, що становить комерційну цінність.

Суб'єкт права на комерційну таємницю вправі у будь-який час на власний  розсуд публічно розкрити інформацію, що становить комерційну цінність, якщо такі дії не порушують права  інших осіб, а також надати або  передати права на комерційну таємницю іншим особам на підставі ліцензійного договору або договору про передачу майнових прав інтелектуальної власності. Такі договори мають бути вчинені у письмовій формі та не потребують державної реєстрації. Умови ліцензійного договору та договору про передання майнових прав на комерційну таємницю визначаються сторонами за їх згодою на власний розсуд. При цьому у таких договорах доцільно встановити обов'язок набувача (ліцензіата) вживати заходів щодо подальшого збереження у таємниці відомостей, що становлять предмет договору.

ЦК України у ст. 507 встановлює обов'язок органів державної влади  охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею, надану їм з метою отримання встановленого  законом дозволу на діяльність, пов'язану  з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять  нові хімічні сполуки. Така інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

Захист прав на комерційну таємницю може здійснюватися в адміністративному та у судовому порядках. В адміністративному порядку захист прав на комерційну таємницю здійснюється шляхом звернення із заявою до Антимонопольного комітету України або до його територіальних органів. Відповідно до Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" порушенням конкуренції вважаються неправомірні дії у вигляді збирання, розголошення або використання відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту. Рішення Антимонопольного комітету може бути оскаржене у судовому порядку.

У судовому порядку також можуть розглядатися спори з приводу  незаконного розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, порушення  умов ліцензійного договору чи договору про передачу прав інтелектуальної  власності на таємницю, незаконне  збирання комерційної таємниці, а  також інші спори, що стосуються порушення  прав інтелектуальної власності  на комерційну таємницю.

3.Строк чинності та порядок припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок