Роль безпеки грошового ринку та інфляційних процесів у забезпеченні фінансової безпеки держави

Ключовою особливістю  забезпечення економічної безпеки  держави у грошово-кредитній сфері  є обмежені можливості впливу держави  на приватний сектор. У згаданій Доповіді підкреслюється: "...виклики американській та міжнародній безпеці великою мірою походили з дій неконтрольованого державою приватного сектору..." [4, с. 84]. В Україні, така обмеженість під час фінансової кризи виявилася, зокрема, у згортанні банківського кредитування за підвищення ринкових відсоткових та у зростанні попиту компаній і громадян на іноземну валюту, через знецінення гривні.

Грошово-кредитна політика вимагає гармонізації її основних складових - управління пропозицією грошей та валютно-курсової політики. У різних державах ці напрямки можуть зосереджуватися  в одній інституції, наприклад, НБУ, або Банк Росії (подібним чином Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) є агентом  держав-членів ЄС у здійсненні як керування  пропозицією грошей, так і валютно-курсової політики у зоні євро). Натомість, США  наділяють функцією головного агента керування грошовою масою Федеральну резервну систему (ФРС), а за валютно-курсову  політику несе відповідальність Міністерство фінансів. Згідно до Ст. 99 Конституції України, забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією НБУ [17]. Закон про банки і банківську діяльність у ст. 8 визначає, що НБУ є центральним банком України, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці [17].

Сучасна економічна теорія вважає, що маса грошей в обігу має  збільшуватись темпами, відповідними темпу зростання ВВП. Задля стимулювання економічного росту НБУ, як емісійний  центр держави здійснює безготівкову емісію депозитних грошей, яка збільшує обсяги кредитування економіки через  механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Створення додаткових кредитних  коштів залежить від резервної політики НБУ щодо комерційних банків, вартості кредитів, індикатором якої повинна  бути облікова ставка НБУ, ліквідності  банківської системи, одним з  важливих індикаторів якої є залишки  на коррахунках комерційних банків у НБУ.

НБУ використовує такі основні  інструменти регулювання пропозиції грошей, як купівля цінних паперів  на відкритому ринку та кредитування комерційних банків. Відсоткова політика у розвинутих країнах є потужним, хоча сьогодні і не бездоганним інструментом, через який держава впливає на економіку, через інвестиції та попит  на гроші. Водночас, облікова ставка НБУ  не була до останнього часу економічним  орієнтиром і її зміни мало впливають  на відсоткові ставки фінансового ринку.

Принагідно зазначимо, що ЄЦБ та ФРС близькі сьогодні до відокремлення "політики ліквідності", цілі якої не повністю залежать від  цілей монетарної політики. Зокрема, у грудні 2009 року ФРС заявила про  наміри підвищити у 2010 році ставку дисконтування, за якою надаються надзвичайні кредити  комерційним банкам, у той же час  не підвищуючи інших базових відсоткових  ставок. Таким чином, ФРС має можливість по-різному впливати на фінансовий ринок та реальну економіку, що є  важливою перевагою на етапі виходу з фінансової кризи [17].

Основними інструментами  валютно-курсової політики НБУ є  операції з купівлі та продажу  іноземної валюти на міжбанківському  ринку, а також інструменти прямої дії, які стосуються валютного регулювання  та валютного контролю. Взаємозв'язок валютно-курсової політики та політики керування обігом грошей полягає  передусім у можливості держави  створювати, чи вилучати додаткову  грошову масу у гривнях через  купівлю та продаж іноземної валюти. На сьогодні, цей інструмент є насправді  «якорем» монетарної політики, що відображено  у цілях грошово-кредитної політики держави. НБУ запланував у середньостроковий  період перейти до інфляційного таргетування, визнаючи необхідність "певного перехідного періоду до використання інфляційного орієнтира як головної мети грошово-кредитної політики..

Таким чином, саме валютний курс залишається сьогодні головним орієнтиром грошово-кредитної політики. Слід зазначити, на що робить наголос  А.І. Сухоруков [11, с. 50], що держава намагалася у минулому надати монетарній політиці передусім антиінфляційного спрямування . Проте, як зазначають дослідники, "Індекс інфляції до 2002 р. прогнозувався на досить високому рівні (більше 10 %) і неодноразово змінювався протягом року, тобто критерій стабільності не витримувався. Зате обмінний валютний курс гривні до долара СІЛА (прогнозний і фактичний) був відносно стабільним протягом тривалого періоду. Це свідчить про більш значущу роль цього показника в цільовій спрямованості грошово-кредитної політики порівняно з показником інфляції» [11, с. 424].

Сьогодні, в Україні відбулася  зміна режиму валютного курсу. За погодженням з МВФ, здійснено  перехід від режиму валютного  коридору до фіксованого плаваючого курсоутворення. За таких умов, НБУ  повинен встановлювати офіційний  курс гривні у відповідності до середньозваженого  курсу міжбанківського ринку, але  може впливати на курсоутворення, головним чином через ринкові інтервенції. Це посилює залежність курсоутворення від ринкових чинників.

Важливе значення мають міжнародні аспекти грошово-кредитної політики. Передусім, це пов'язано з трансформацією поняття вартості грошей за сучасних умов. Остаточна відмова від "золотого стандарту" у 70-і роки XX ст. започаткувала  вододіл між економічно розвинутими  країнами та рештою світу у питаннях курсоутворення. «Уряди країн, що розвиваються, надавали перевагу фіксованим обмінним курсам, для забезпечення цінової  стабільності та запобігання відтоку  капіталів. З іншого боку, ліберальні економісти та міжнародні банкіри схвалюють  систему гнучких плаваючих курсів» [12, с. 475].

Актуальними викликами для  світової валютної системи є розбіжності  у принципах курсоутворення держав, які є конкурентами у світовій економіці та загроза ослаблення долара США, як основної резервної валюти. Показовою щодо дії цих двох чинників є валютно-курсова політика Китаю. Економічно зростаючий Китай підтримував  довгий час фіксований валютний курс щодо долару США — свого найбільшого  торговельного партнера, що, для  США мало несприятливий вплив  на конкурентоспроможність національного  експорту. Тому США розглядало цю проблему, як важливу для національної безпеки. Але поточна фінансова криза  чинить девальваційний тиск на долар, при цьому Китай є одним  з найбільших власників доларових  державних облігацій США, посилений  продаж яких може загострити девальвацію  долара.

Джонатан Кіршнер зазначає, що "Фінансова глобалізація, зокрема генеровані нею примуси до макроекономічної конвергенції та зниження рівня політичної автономії, разом з посиленою фінансовою нестабільністю...створює заохочення для держав, що випускають міжнародні валюти до розвитку сфер монетарного впливу", тоді як "...Менші держави, ймовірно будуть асоційовані з певною валютною групою, задля мінімізації коливань обмінних курсів, що могли б підірвати зовнішню торгівлю" [13, с. 15].

Для України, долар США, поки що залишається основною міжнародною  валютою, завдяки географічній диверсифікації експорту та міжнародній слабкості  валют торговельних партнерів - країн  СНД. Це дещо спрощує для держави  завдання моніторингу ризиків змін обмінних валютних курсів та убезпечує Україну від втягнення до регіональних валютних союзів. За 2008 рік, за даними НБУ, 74,1% надходжень від експорту та 68,5% надходжень від імпорту товарів та послуг з України були номіновані у доларах США, хоча головними торговельними партнерами є країни СНД, займаючи, відповідно 35,7% експорту та 38,7%) імпорту товарів та послуг [14]. Проте, уряд Росії сьогодні прагне зміцнити рубль, надаючи йому якості регіональної резервної валюти. Зміцненню рубля сприяє також укладення Росією митного союзу з Білорусією і Казахстаном у грудні 2009 р. Згадаємо, що Росія у минулому прагнула інтегрувати Білорусію до рубльової зони у 2003, а пізніше - у 2005 роках [15, с. 34]. Дочірні банки державних російських банків в Україні можуть стимулювати українські компанії до позик у рублях на більш вигідних умовах, ніж у доларах. Україні доцільно використати сучасну практику розвинутих країн, запровадивши двосторонні валютні свопи з Росією та іншими великими торговельними партнерами з СНД, щоб сприяти збалансованому використанню поряд з рублем і гривні для міжнародних розрахунків та заохочувати гривневе кредитування для імпортерів українських товарів та послуг у країнах СНД.

Залежність грошово-кредитної  політики від інститутів ринку капіталів  є також нагальною проблемою  міжнародної фінансової системи. Як зазначають українські дослідники (а  ця думка поділяється і керівництвом НБУ), «Операції на відкритому ринку - це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з  високорозвинутими ринковими економіками. В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України...» [2, с. 188]. Тому держава має сприяти розвитку фінансового ринку, та його основних сегментів - банківські кредити, ринок грошей, валютний ринок, ринки капіталу, фондовий ринок.

Питанням істотної ваги є  узгодження різних складових економічної  політики держави. Успішність грошово-кредитної  політики передусім залежить від її координації з фіскальною (бюджетною) політикою. Так, заходи з стабілізації обмінного курсу гривні за поточної кризи важко поєднуються з затримками з відшкодування ПДВ експортерам чи стягненням податковими органами наперед податку на прибуток компаній. З іншого боку, за передвиборчої кампанії уряд відмовлявся від своєчасного погодженого з МВФ підвищення цін на газ для населення та здійснення інших непопулярних заходів бюджетної політики. Результатом цього стало на наш погляд, значне посилення загроз економічної безпеки держави. Як приклад, у пресі неодноразово згадується про сьогоднішній катастрофічно низький рівень фінансування оборони України, при цьому з мінімально необхідних, на думку військових 19,8 млн. грн фінансування до проекту бюджету закладається лише 13 млн. грн [16].

Для здійснення грошово-кредитної  політики характерна необхідність урахування довіри до політичних заходів та інституцій з боку бізнесу та громади. На наш  погляд, довіра до політичних інституцій (credibility) має велике значення для забезпечення економічної безпеки. Розглянемо, наприклад, проблему девальвації гривні. Як антикризовий захід валютно-курсової політики, девальвація може бути позитивним заходом: внаслідок зниження обмінного курсу товари та послуги експортуватимуться за привабливими цінами, що матиме позитивний вплив на вирішення проблем платіжного балансу країни. Більше швидка та глибока девальвація може видатися кращою, ніж поступова Але девальвація є дуже ризиковим політичним кроком для держави. Це доречно пояснює Кіршнер: «З погляду економіки, девальвація чи ревальвація грошової одиниці - це крок до відновлення зовнішньої рівноваги, не можна казати, що один напрям зміни курсу валюти кращий за інший. Але на практиці, девальвація (і знецінення) асоціюється зі слабкістю, тоді як сильна грошова одиниця забезпечує престиж її емітенту» [с. 15]. Девальвація гривні в Україні у 2008 році була глибокою, що, на наш погляд, має позитивні передумови до створення цінових переваг для товарів українського експорту. Поданий нижче графік ілюструє поточні цінові переваги глибоко девальвованої гривні у порівнянні з валютами наших великих торговельних партнерів - Росії та ЄС.

Рис. 2. Динаміка курсів гривні та рубля та євро до долара США

Джерело: НБУ, Bloomberg

Але девальвація, здійснена  НБУ, викликала значну суспільну  недовіру, що не в останню чергою пов'язане з незрозумілістю та непрозорістю політики НБУ, з недостатньою координацією з іншими органами державної влади. Для послаблення недовіри до заходів  грошово-кредитної політики інституціям, які здійснюють ці заходи, доцільно розробляти одночасно більш стратегічні  політичні рекомендації. Наприклад, одночасно з девальвуванням гривні доцільно було б розробити механізм заходів зі сприяння реструктуризації заборгованості приватних та корпоративних позичальників за валютними кредитами. Дії НБУ повинні бути прозорими та обґрунтованими, що забезпечуватиме довіру до державної політики.

Питання економічної безпеки  держави, пов'язані зі сферою грошово-кредитної  політики, потребують ґрунтовного дослідження  її інституційного забезпечення. На сьогодні, потребує вдосконалення система  інституцій, які задіяні у механізмі  грошово-кредитної політики. В Україні  основним органом, відповідальним за здійснення грошово-кредитної політики є Національний Банк України. НБУ є підзвітним Верховній  Раді, але залежить також значною  мірою від Президента України, який впливає на призначення Голови НБУ  та його Ради, що розробляє Засади грошово-кредитної політики та має право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління НБУ, виконання яких може суперечити Основним засадам грошово-кредитної політики. Рада НБУ, також може вносити рекомендації Кабінету Міністрів України щодо поліпшення впливу на стан грошово-кредитної сфери через його податкову політику і політику державних запозичень. Формуючи Основні засади грошово-кредитної політики, Рада НБУ використовує показники прогнозів економічного і соціального розвитку України, проектів зведеного та державного бюджетів України, які одержуються від міністерств економіки і фінансів. Верховна Рада та Президент України відповідно призначають половину складу Ради НБУ.

На наш погляд, чинна  процедура утворення та розподіл повноважень Ради НБУ має декілька джерел конфлікту інтересів, причому  положення про призначення половини Ради НБУ Верховною Радою, а другої половини — Президентом України, який очолює виконавчу гілку влади, але не є керівником уряду, витікає, на наш погляд, з теперішньої невизначеності політичної системи України, у якій є принаймні три центри влади  — президент, парламент та уряд. Підстави для конфлікту інтересів  також пов'язані з виконанням НБУ функції фінансового агента Уряду України. Зокрема, під час  поточної фінансової кризи уряд неодноразово вимагав від НБУ фінансування витрат на боротьбу з епідемією грипу  Н1N1, фінансування витрат на підготовку до чемпіонату з футболу Євро 2012 тощо.