Інвестиційна діяльність на виробничому підприємстві

Керуючий проектом –юридична або фізична особа, якій замовник та інвестор делегують повноваження щодо управління проектом: планування, контроль та координація дій учасників проекту. Склад функцій і повноважень керуючого проектом визначається контрактом із замовником. Керуючий для виконання своїх функцій утворює команду проекту у складі виконавців, які реалізують ці функції.

Контрактор  проекту(генеральний контрактор) – сторона чи учасник проекту, що за угодою із замовником бере на себе відповідальність за виконання певних робіт, пов’язаних з проектом. До функцій генерального контрактора алежать укладання контракту із замовником або інвестором, добір та укладання угод із субконтракторами, забезпечення координації їх робіт та прийняття виконаного обсягу, оплата праці співвиконавців. Контрактором може виступати керівник проекту чи інші активні учасники проекту.

До учасників проекту відносять також субконтракторів, постачальників, органи влади, споживачів продукції проекту тощо.

Результатом будь-якого інвестиційного проекту є одержання прибутку(доходу) чи зростання вкладеного капіталу. Інакше кажучи, усі учасники проекту  повинні бути зацікавлені в його організації та ефективному завершенні. Саме таким чином реалізуються індивідуальні інтереси учасників інвестиційної діяльності:

• інвестори повертають вкладені капітали та одержують передбачені дивіденди;
• замовники одержують реалізований інвестиційний проект та доходи від його використання;
• керівник проекту та його команда одержують плату за контрактом, додаткову винагороду за результатами роботи та формування прибутку, а також підвищення професійного рейтингу;
• органи влади одержують податки з усіх учасників, а отже, задоволення громадських, соціальних та екологічних потреб і вимог у довіреній їм сфері;
• споживачі мають необхідні їм товари, продукти, послуги, плата за які відшкодовує витрати на здійснення інвестиційної діяльності та формує прибуток;
• інші зацікавлені сторони отримують задоволення своїх інтересів .

Для досягнення найбільшого ефекту від здійснення інвестування необхідно  зважити на такі внутрішні та зовнішні фактори, які притаманні нашій економіці:

  - нестабільність;

• дефіцит та обмеженість коштів і ресурсів;
• поява та посилення конкуренції;
• соціальні проблеми та вимоги;
• екологічні зміни та вимоги;
• проблеми споживчого ринку;
• зростаючі вимоги до якості робіт .

Якщо ж ці зміни не аналізуються та не враховуються при управлінні інвестиційною діяльністю, це може призвести до негативних результатів, а саме:

• зниження доходів і прибутків  учасників;
• перевищення встановлених за контрактом вартостей, тривалості та строків завершення інвестиційного проекту;
• підвищення встановлених лімітів та спожиті трудові та матеріально-технічні ресурси;
• збільшення штрафів за порушення зобов’язань;
• запізнення з введенням нових технологій, відставання з впровадженням і практичним використанням результатів наукових досягнень і дослідно-конструкторських розробок;
• відставання появи нової продукції на споживчому ринку;
• непродуманості прийнятих рішень;
• низької ефективності інвестицій та збільшення строків окупності проектів

Оскільки існують фінансові  і реальні інвестиції, то, відповідно, і проекти можуть розрізнятися залежно  від засобів(коштів) інвестування.

Фінансові проекти передбачають одержання прибутків від вкладень капіталу в інвестиційні(фондові) інструменти – акції, облігації, паї, внески тощо.

З боку інвестора як власника активів  проекти можуть бути споживчі, паперові та підприємницькі (за об’єктами інвестицій).

Споживчі – це плани вкладення заощаджень(нагромаджень) у предмети особистого або сімейного довгострокового використання – житло, засоби транспорту та ін. Ці вкладення безпосередньо не пов’язані з одержанням прибутку, проте в окремих випадках вони можуть використовуватись для цих цілей або брати участь в інвестиційному проекті як гарантія, застава або як засіб захисту від інфляції в періоди спаду інвестиційної активності.

Паперові проекти – це плани придбання активів у вигляді цінних паперів, як майнових, так і боргових(кредитних), які будуть не тільки приносити інвестору прибуток(дохід), але й гарантувати йому певний рівень безпеки вкладених коштів. [15,ст.37 ]

Підприємницькі проекти  –це плани вкладення капіталу в будь-який вид підприємницької(виробничої або комерційної) діяльності.

За напрямами інвестування розрізняють, у першу чергу: інвестиції прямі, тобто безпосередньо спрямовані на створення виробничих потужностей, і портфельні, тобто зумовлені  сукупністю паперових представників(документів), що віддзеркалюють, як правило, права власності на активи, або прибуток, який вони приносять.

Інноваційні проекти  – це вкладення капіталів у наукомісткі, високотехнологічні виробництва, які одночасно є високоризиковими і потребують захисту з боку держави. За допомогою ризикового капіталу можуть створюватися мегаполіси, вільні економічні зони, де на пільгових умовах капітали спрямовуються в новітні високі технології, тобто інновації.

За мотивацією, тобто з точки  зору прибутковості проектів, їх можна  ранжувати від таких, де інвестиції не дадуть прибутків(вимушені проекти), до таких, де очікують надприбутки.

За рівнем ризику проекти також  можуть бути ранжовані від поза ризикових (придбання державних цінних паперів) до авантюрних.

Нарешті, проекти можна класифікувати  за рівнем технологічної готовності і формами відтворення. Так, зародкові та попередні проекти належать до передінвестиційних досліджень і не потребують глибоких обґрунтувань, інші потребують всебічних техніко-економічних обґрунтувань.

 

 

Розділ 2. Аналіз управління інвестиційною діяльністю підприємства

 

 

 

2.1 Аналіз управління  фінансовими інвестиція підприємства

 

 

Фінансові інвестиції передбачають одержання  прибутків від вкладення капіталу в інвестиційні цінні папери —  облігації, акції, паї, внески тощо. У  процесі формування портфеля фінансових інвестицій підприємству необхідно насамперед проаналізувати співвідношення таких основних характеристик, як дохідність та рівень ризику.

Дохідність цінних паперів залежить від двох чинників:

• очікуваної норми дохідності;

• норм та правил оподаткування доходів від операцій з цінними паперами.

Ризик вкладення капіталу в цінні  папери не однорідний за своїм змістом, тому його треба визначати як сукупність основних ризиків, на які наражається  інвестор у процесі придбання  та зберігання цінних паперів, а саме: ризик ліквідності цінних паперів; ризик їх дострокового відкликання; інфляційний ризик; відсотковий, кредитний та діловий ризик; ризик, пов'язаний із тривалістю періоду обігу цінного паперу.

Рішення щодо купівлі чи продажу  певних фінансових інструментів необхідно приймати після ретельного аналізу та обчислення як рівня їх дохідності, так і рівня ризиковості. Ми спочатку розглянемо методику аналізу дохідності фінансових інвестицій, а вже потім — основні підходи до аналізу ризиків. [19,ст.103 ]

Фінансові інвестиції характеризуються такими показниками, як ринкова ціна (Р), внутрішня (теоретична або розрахункова) вартість (F), рівень дохідності (норма  прибутку). Значення ринкової ціни та внутрішньої  вартості часто не збігаються, оскільки кожен інвестор має власні міркування щодо внутрішньої вартості цінного паперу, покладаючись на свої суб'єктивні очікування та на результати проведеного ним аналізу.

Ринкова ціна — це задекларований показник, що об'єктивно існує на ринку. Ціна цінного паперу відображається у відповідних котируваннях і називається курсовою ціною. У будь-який момент часу на ринку існує тільки одна ціна для певного фінансового інструменту.

Внутрішня вартість фінансової інвестиції — це розрахунковий показник, а  тому він залежить від тієї аналітичної моделі, на базі якої проводяться обчислення. Унаслідок цього в будь-який момент часу цінний папір може мати кілька значень внутрішньої вартості, причому теоретично їх кількість дорівнює кількості учасників ринку, які користуються різними моделями. Отже, оцінка внутрішньої вартості є до певної міри суб'єктивною.

У процесі аналізу співвідношення ринкової ціни та внутрішньої вартості визначається доцільність тих чи інших управлінських рішень щодо конкретного цінного паперу. Якщо внутрішня вартість цінного паперу, що її розраховано потенційним інвестором, є вищою за поточну ринкову ціну, то такий папір вигідно в цей момент придбати, оскільки його недооцінили на ринку. Якщо на думку конкретного учасника ринкова ціна цінного паперу перевищує його внутрішню вартість, то немає сенсу купувати такий папір, оскільки його ціну завищено. Водночас таке співвідношення ціни та вартості вказує на те, що його вигідно продати, коли він уже є в портфелі інвестора. Якщо ринкова ціна та внутрішня вартість цінного паперу збігаються, то це означає, що операції спекулятивного характеру (з метою одержання доходу від різниці між ціною продажу та купівлі) навряд чи можливі.

У сучасній економічній літературі існують різні підходи до визначення внутрішньої вартості фінансових інструментів, але на практиці найпоширенішою є фундаменталістська теорія, згідно з якою внутрішня вартість цінних паперів розраховується за формулою, запропонованою Дж. Вільямсом ще 1938 року: 

де V(f) — внутрішня вартість цінних паперів у момент t;

CFt, — очікуваний потік відсоткових  виплат за цінним папером в  n-й період

(ζ = 1, ...,n);d— прийнятна або  очікувана дохідність цінного  паперу (норма прибутку).

Як випливає з формули, яку надалі називатимемо базовою моделлю, внутрішня  вартість цінного паперу залежить від трьох чинників:

• з очікуваних грошових надходжень;

• тривалості періоду обігу цінного  паперу (або періоду прогнозування  для безстрокових інструментів);

• норми прибутку.

Наведену модель можна використати  для розв'язання різних задач, що постають під час прийняття інвестиційних рішень. Спираючись на модель, інвестор може розрахувати внутрішню вартість інвестиції за різних значень вихідних параметрів (грошових потоків та норми прибутку) у процесі імітаційного моделювання. Знаючи поточну ринкову ціну та узявши її за таку, що дорівнює внутрішній вартості, можна обчислити норму прибутку цього цінного паперу та порівняти одержане значення з альтернативними варіантами інвестування коштів. Методику аналізу дохідності фінансових інвестицій розглянемо на прикладі двох найпоширеніших видів цінних паперів: облігацій та акцій. [7,ст.256 ]

Облігації належать до класу боргових цінних паперів, які є зобов'язаннями емітента, розміщеними на фондовому  ринку з метою запозичення  грошей на певних умовах. Облігації різняться за умовами емісії, характером і термінами обігу, способами забезпечення та виплати доходу.

Залежно від цих характеристик  виділяють облігації з нульовим купоном, облігації з фіксованою або змінною купонною ставкою, безвідкличні та відкличні облігації. Відповідно до виду облігації модифікується й аналітична модель, за якою проводиться розрахунок внутрішньої вартості та норми прибутку.

Умовами емісії виплату відсотків  за такими цінними паперами не передбачено. Дохід інвестора формується як різниця  між номінальною вартістю та емісійним курсом облігації, встановленим на дисконтній основі (тобто нижче за номінал). Отже, облігації з нульовим купоном належать до дисконтних цінних паперів. Така облігація генерує грошовий потік лише один раз, дохід інвестор одержує в момент погашення, тому формула (11.4) набирає вигляду

 

 

де N— номінальна сума облігації, яка виплачується за її погашення; η — тривалість періоду до погашення облігації (роки).

Приклад 1

Проаналізуємо доцільність придбання облігації з нульовим купоном номінальною сумою 1000 грн, яка продається за ціною 750 грн і яку буде погашено через 2 роки. Зважимо, що підприємство має можливість альтернативного розміщення коштів із нормою прибутку 14 %. Аналіз проведемо двома способами.

1. Розрахуємо теоретичну вартість облігації, спираючись на норму прибутку альтернативного варіанта розміщення коштів, та порівняємо її з поточною ринковою ціною.

2. Обчислимо дохідність облігації  за формулою, похідною від

 

 

 

Порівняємо цю формулу з  нормою прибутку альтернативного проекту, що дасть можливість вибрати прибутковіший напрям інвестування коштів. За першим способом

V(f) = 1000 : (1 + 0,14)2= 769,5 грн.

Як показав розрахунок, теоретична вартість облігації (769,5 грн) вища за її поточну ціну (750 грн), що дає підстави розглядати її як вигідний об'єкт інвестування.

За другим способом:

Оскільки одержане значення дохідності облігації вище, ніж в альтернативному  варіанті на 1,4 %, то придбання такого цінного паперу також слід визнати  доцільним.

Облігації з фіксованою купонною ставкою. Облігації, умовами емісії яких передбачено виплату відсотків у розрахунку на номінальну суму інвестиції, називаються купонними. Виплати тут здійснюються за купонами — відрізними талонами з указаною на них величиною купонної ставки. Розрізняють облігації з фіксованою купонною ставкою та з плаваючою, тобто такою, яка може змінюватися упродовж періоду обігу. Купонні облігації можуть продаватися як за номінальною вартістю, так і з дисконтом або премією — залежно від кон'юнктури ринку та їх привабливості для інвесторів. Тому за облігаціями з фіксованою купонною ставкою очікуваний дохід інвестора складається з двох частин: