Загальна характеристика господарства країни

Вступ

    Економіко-географічне  районування — це науково обґрунтований  поділ країни  або окремого її регіону на економіко-географічні райони.

    Економіко-географічне  районування має політичну, господарську, соціальну та організаційну функції. Воно використовується у практиці правління господарством, під час розроблення схем розвитку й розміщення продуктивних сил, проектів районного планування, схем розселення населення, територіальних комплексних програм і схем природокористування. Економіко-географічне районування виступає важливою формою географічного аспекту планування та управління. Воно має важливе значення для розміщення продуктивних сил, правильного вибору районів будівництва певних виробничих об'єктів, найдоцільнішого територіального розміщення капітальних вкладень. Економіко-географічне районування нерозривно пов'язане з раціональним розміщенням виробництв і спеціалізацією районів на певних видах продукції та є засобом підвищення ефективності суспільної праці. Вирізнення економіко-географічних районів дає змогу поліпшити використання природних, матеріальних, трудових та інших ресурсів території через взаємопов'язане функціонування виробничо-технологічних процесів. Воно є важливим засобом удосконалення політико-адміністративного поділу, сприяє повнішому економіко-географічному пізнанню території. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ I. Принципи економічного районування

    Процес  районоутворення відбувається під  впливом багатьох факторів: територіального  поділу праці, економічних і природних  ресурсів, політико-адміністративного  поділу країни, розселення різних національностей. Роль і взаємодія факторів районоутворення змінюються залежно від конкретних історичних умов.

    Головна районоутворювальна сила, яка визначає всю систему економічних районів  та їхню взаємодію, — це територіальний поділ праці. Він проявляється у спеціалізації виробництва та економічних зв'язків. Спеціалізація дає змогу найраціональніше використовувати природні ресурси,трудові навички населення, історичні та економічні умови. Важливим районоформувальним фактором є виробнича матеріально-технічна база. Накопичені матеріальні цінності є підґрунтям, виробничим апаратом спеціалізації. Створені матеріальні цінності (основні фонди) "утримують" існуючу спеціалізацію району навіть тоді, коли вичерпано умови, що визначили будівництво якихось великих промислових об'єктів. Діючі підприємства тим часом продовжують працювати і навіть розвиватися, закріплюючи створену спеціалізацію. Основні фонди (основний капітал), виробничий апарат істотно впливають як на обсяги виробництва продукції та спеціалізацію, так і на внутрішню структуру економічних районів.

    Вплив національного фактора на формування економічних районів виявляється  втому, що районування здійснюється в національних державних кордонах. Від часу утворення держав і народів  економічне районування відбувалося на територіях суверенних країн.

    Межі  економічних районів зазвичай узгоджуються з національними та адміністративними.

    Природні  умови та природні ресурси як районоутворювальний  фактор впливають передовсім на спеціалізацію  господарства економічних районів. Аналіз районоформувальних факторів показує, що, по-перше, їхнє значення змінюється залежно від тієї історичної епохи, в якій вони діють; по-друге, на формування економічних районів істотно впливає уречевлена людська праця.

    Поява й розвиток економічних районів тісно пов'язані з розвитком і розміщенням продуктивних сил. Економічні райони не можуть існувати без певної території, без конкретного географічного підґрунтя. Спільність території — обов'язкова ознака економічного району. 

Розділ  II. Типи економічних районів і їхня галузева структура

    Економічний район — це господарська територія, яка вирізняється всередині країни спеціалізацією та структурою виробництва, природними й людськими ресурсами, а також економіко-географічним положенням.

    На  практиці виокремлюють різні типи економічних  районів. Передусім слід назвати  галузеві та інтегральні райони.

    Галузеві  райони є в усіх країнах світу. Вони — наслідок просторової концентрації виробництва даної галузі промисловості  або сільського господарства в певних частинах країни, де для їхнього  розвитку склалися найсприятливіші  умови.

    Для визначення галузевих економічних районів використовують одну або кілька головних ознак, що характеризують територіальне поширення однієї з галузей або якогось виробництва промисловості, сільського господарства, будівництва, соціально-культурного комплексу тощо.

    Виокремлення  галузевих спеціалізованих районів має науково-методичне і практичне значення в розвитку та розміщенні продуктивних сил, удосконаленні територіальної організації виробництва.

    Інтегральний  економічний район—територіально  цілісна частина народного господарства країни, що охоплює економічні й соціальні сфери та їхнє географічне середовище в межах певної території. Ознаки такого районування — наявність територіально-виробничого комплексу відповідного рангу та економічного тяжіння території до ядра району.

    В системі економіко-географічного районування поширена тричленна таксономія районів: макро-, мезо- та мікрорайонування.

    Макрорайонування  — це поділ території країни на основні економіко-географічні райони з метою виявлення й розмежування виробничих територіальних комплексів, як дійсних, так і тих, що формуються. Кожен із них виконує певні господарські функції та є функціональною ланкою господарства країни. Такс районування допомагає раціонально організувати управління продуктивними силами на певній території, що характеризуються відповідною спеціалізацією, комплексністю й пропорційністю розвитку всіх галузей з найповнішим використанням природних та економічних умов.

    Мезорайонування — вирізнення в межах основних економіко-географічних районів підрайонів, що охоплюють господарські комплекси адміністративно-територіальних одиниць (крім адміністративних районів). Це, власне, є економічним адміністративним районуванням. Економіко-географічні мезорайони формуються здебільшого навколо великих промислових вузлів, із тісними економічними зв'язками між цим ядром району та його периферією.

    Мікрорайонування (низове адміністративно-господарське) — це виявлення локальних господарських  комплексів у низових адміністративних одиницях. Його економічним підмурівком  є місцеві господарські зв'язки, що виникають між сільським господарством і переробною промисловістю, підприємствами з обслуговування. При цьому формуються господарські контакти місцевих економічних центрів із прилеглою територією.

    У кожному економічному районі окремі галузі виконують певну рол ь у процесі виробництва та обігу товарів. Основу господарства району становлять галузі спеціалізації, які визначають його виробничий профіль і місце в територіальному поділі праці. Друга група галузей забезпечує розвиток першої сировиною, напівфабрикатами, паливом, енергією, транспортними послугами (допоміжні галузі). Група обслуговуючих галузей забезпечує безпосередні потреби населення в товарах широкого споживання. 
 
 

    ВИСНОВКИ

    Господарство  —  це система суспільного відтворення, яка історично склалася у визначених територіальних межах; отримання безпосередньої економічної вигоди від заходів як самоцілі.

        Національний господарський комплекс — це система виробництв, обміну, розподілу та споживання, яка виникла на певній території. Він охоплює галузеву, функціональну та територіальну структури виробництва.

    Найважливішими  чинниками формування господарського комплексу є:

    - економіко-географічне положення; 

    - сировинний;

    - паливно-енергетичний;

    - транспортний;

    - споживчий; 

    - науково-технічний прогрес;

    - трудові ресурси;

    - екологічний;

    - кон’юнктура ринку.

    Галузева  структура господарства відображає поділ суспільного виробництва  на групи галузей, галузі та підгалузі.

    Галузь  господарства — сукупність підприємств, що випускають однорідну продукцію та мають схожі процеси виробництва. Господарство України має понад 20 галузей промисловості.

    Галузева  структура є основою господарського комплексу, який складається з галузей  виробничої та невиробничої сфер.