Шпаргалка по "Региональной экономике"

54

Сільське господарство України. Його структура та особливості розміщення

 

Сільське́ господа́рство (с/г) — галузь народного господарства, направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена практично у всіх країнах. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд. економічно активного населення 

Сільське господарство, — обробка землі (для отримання\підвищення врожаїв) і вирощування свійських тварин. Сільськогосподарські культури потрібні людині для харчування, годівлі тварин і одержання волокна (бавовни ісизалю). Тварин вирощують заради вовни, молока, м'яса чи органічних відходів (як палива). Сільське господарство варіюється від маленьких підсобних господарств і ферм до великих с/г артілей і колективних господарств.

 

Структура.Сільське господарство складається з рослинництва і тваринництва. За вартістю продукції рослинництво перевищує тваринництво.

 

Розміщення.

Рослинництво включає вирощування зернових, технічних, кормових, овочевих, баштанних культур і картоплі, садівництво, виноградарство і квіткарство.

Провідні культури в землеробстві – зернові: озима і яра пшениця, жито, озимий і ярий ячмінь, кукурудза, овес, гречка, просо і рис.

Основна зернова культура України – озима пшениця. Основні райони його вирощування – Лісостеп і північні райони Степу. Яра пшениця має нижчу врожайність у порівнянні з озимою, її посіви розміщені головним чином у степових районах України з більш суворими зимовими умовами, де практично відсутній постійний сніговий покрив.

Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Основні райони його вирощування – Полісся і захід Лісостепу. Овес поширений в тих самих районах, що й жито, і служить допоміжною зернофуражною культурою.

Ячмінь – друга за розмірами площ посівів зернова культура України. Ярий ячмінь вирощують на Поліссі, озимий – у південній частині Степу та в передгірних районах Криму.

Третє місце в Україні за площею посівів посідає кукурудза. Найкращі умови для її вирощування – північний і центральний Степ, південь Лісостепу.

Значні площі в Україні відводяться під гречку. Найбільші посіви гречки зосереджені у Поліссі, а також частково у Лісостепу.

Просо переважно вирощують у Лісостепу і Степу.

Рис як продовольчу культуру вирощують на поливних землях у Миколаївській, Херсонській областях та в Криму.

За рівнем виробництва зерна Україна посідає одне з провідних місць у світі.

Технічні культури досить різноманітні: соняшник, цукровий буряк, льон-довгунець, хміль, тютюн.

Соняшник займає близько двох третин усієї площі технічних культур (2,1 млн га). Основні площі соняшнику зосереджені в степовій зоні та на півдні лісостепової. Найвища концентрація посівів спостерігається у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях.

Важливе місце з-поміж технічних культур займають цукрові буряки, що використовуються для виробництва цукру. Основними регіонами вирощування цукрових буряків є області Лісостепу, північного Степу, південної частини Полісся.

Порівняно-великі площі серед інших технічних культур займає льон-довгунець. Райони його вирощування – Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська, Сумська, Львівська і Івано-Франківська області.

У південних районах України вирощують рицину, олія якої широко використовується в авіаційній, парфумерній, медичній, шкіряній та інших галузях.

В Україні вирощують також тютюн, хміль, лікарські рослини.

Плантації тютюну поширені в Криму, Придністров’ї та Закарпатті. Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості використовують хміль. Цю культуру вирощують здебільшого у Житомирській, Рівненській областях. Головним районом вирощують лікарських рослин є Крим.

Картопля й овочі – цінні, багаті на вітаміни продукти харчування, які є сировиною для харчової промисловості і цінним кормом. За обсягом виробництва картопля посідає друге місце після зерна і використовується як продукт харчування, для технічної переробки на спирт, крохмаль, патоку і як корм для тварин. Основні райони виробництва картоплі – Полісся і Лісостеп України, а також пригороди великих міст.

Овочівництво поширене по всій території України і має в основному азональний характер. Найбільша концентрація посівів овочевих культур характерна для господарств, розташованих навколо великих міст, для забезпечення населення свіжою продукцією. На Поліссі, наприклад, вирощують переважно огірки, моркву, столовий буряк, капусту, у Лісостепу – огірки, помідори, цибулю, у Степу – помідори, перець, баклажани.

Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва є садівництво та виноградарство. Різні райони України спеціалізуються на вирощуванні різних плодів.

Основні масиви яблунь і груш розташовані в Лісостепу і на Поліссі, а вишень, слив, абрикос, черешень, персиків, горіхів – у Степу.

У центральних і південних областях черешні, горіхи, абрикоси та інші плодові дерева ростуть у виснажених лісосмугах, уздовж автошляхів, у лісах. Останнім часом кількість плодових насаджень зросла на дачних ділянках навколо міст.

Великі плантації винограду розташовані на півдні держави і в Закарпатті. Близько 80% усіх площ виноградників зосереджено в Херсонській і Одеській областях, у Криму. Високоякісні європейські сорти вирощують у південній частині Криму. 

 

Тваринництво України традиційно спеціалізується на виробництві м’яса, м’ясопродуктів, молока, яєць й інших продуктів харчування.

Тваринництво поділяється на скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво тощо. На розміщення тваринництва великий вплив справляє кормова база.

Головна галузь тваринництва – скотарство. Основними продуктами скотарства є молоко, м’ясо і шкіра тварин. Скотарство розвинене повсюдно. Навколо великих міст, міських агломерацій, у приміських зонах Полісся, Лісостепу розміщуються господарства, що спеціалізуються на молочно-м’ясній продукції. М’ясо-молочне тваринництво переважає в Степу.

Свинарство – друга за значенням галузь тваринництва. Свинарство забезпечує населення продуктами харчування – м’ясом і жиром, а легку промисловість – шкірою, щетиною та ін. Воно менше залежить від кормової бази, тому зосереджено в густонаселених районах, де добре розвинуті овочівництво, є відходи харчової промисловості. Основними постачальниками продукції свинарства є Лісостеп і Степ.

Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. Особливо інтенсивно вівчарство розвивається в Степу і на гірських пасовищах Карпат. Ця галузь спеціалізується на постачанні м’яса, вовни, овчини, жиру, овечого молока.

Птахівництво орієнтується на фуражне зерно, що переробляється на корм, розвивається в приміських зонах великих міст. Ця галузь спеціалізується на розведенні курей, індиків, качок, гусей, виробництві м'яса, яєць, пера і пуху. Промислове птахівництво розвивається в усіх природноекономічних зонах. Великими виробниками пташиного м'яса і яєць є лісостепові і степові області. Перше місце в Україні належить Криму.

На структуру, розміщення, спеціалізацію тваринництва України істотний вплив справляє кормова база, різна в різних районах держави і залежна від ряду місцевих особливостей. 

 

Тісний зв’язок сільського господарства з природно-кліматичними умовами зумовлює зональний характер його спеціалізації. Так, у територіальній структурі сільського господарства України виділяються три зональні аграрні комплекси (зони) – лісовий (поліський), лісостеповий, степовий; гірські регіони – Карпатський і Кримський, а також поза зональні приміські території.

Поліськийльоно-, картопле-, тваринницький комплекс займає 19% площі сільськогосподарських угідь країни. Він сформувався в межах Українського Полісся. Провідною галуззю є м’ясо-молочне скотарство (понад 25% м'яса і 20% молока в Україні). Найвища за товарністю галузь – льонарство, (95% льоноволокна), нижче – картоплярство (48% товарної картоплі). Крім того, тут виробляється понад 15% цукрового буряку, понад 6% товарного зерна, овочі (7%), а також свинина, м’ясо птахів, яйця, баранина і вовна.

Подальший розвиток поліського комплексу пов’язаний зі спеціалізацією на високо інтенсивному м’ясному і м’ясомолочному скотарстві.

З цією метою розширюються площі зернобобових культур і багаторічних трав, створюються культурні пасовища. Спеціалізованими галузями тут стали хмелярство, звірівництво, мисливські господарства, а також розведення риби і водоплавних птахів у природних і штучних водоймах.

Лісостеповий буряко-, цукро-, тваринницько-зерновий комплекс займає 35% площі сільськогосподарських угідь України. Він сформувався в межах лісостепової природної зони.

Провідною галуззю є бурякосіяння (понад 70% бурякової сировини країни), яке успішно поєднується зі скотарством і зерновим господарством. Серед зернових культур основні – озима пшениця і кукурудза, менше значення мають ячмінь, жито, просо, гречка, горох. Високотоварною галуззю є також м’ясо-сальне свинарство, менше значення має птахівництво.

 

Нарівні з цим потрібно збільшувати посівні площі овочевих (томат, баклажан, солодкий перець) і баштанних культур (диня, кавун). Важливого значення забуває розвиток парниково-тепличного господарства (виробництво ранніх овочів і вирощування розсади для інших районів країни).

Гірські регіони Карпат і Криму спеціалізуються на тваринництві (вівчарство і скотарство м’ясо-молочного напряму). У Криму вирощують тютюн, фрукти, овочі, виноград. У Прикарпатті розвинені зернове господарство, картоплярство, хмелярство, у Закарпатті – виноградарство, вирощування тютюну.

Приміське господарство сформувалося навколо великих міст і промислових центрів. Його головне завдання – забезпечення міського населення мало транспортабельною продукцією землеробства і тваринництва. Основними галузями є овочівництво, садівництво, птахівництво і молочно-м’ясне тваринництво. Розвивається парниково-тепличне господарство. 

 

Україна характеризується високим ступенем освоєння земельного фонду; насільськогосподарські угіддя припадає 60% його площі. Характерною рисою структури сільськогосподарських угідь України є загальна висока питома вага розораних земель (80%), а в Кіровоградській, Вінницькій і Тернопільській областях він складає близько 90%. Інші площі використовуються під багаторічні насадження (1,5%), сінокоси (3,1%) і пасовища (11%). На структуру сільськогосподарських угідь впливають природні, економічні і соціальні фактори. Так, землі лісостепової зони розорані на 85,4%, землі Полісся – на 68,9% (тут майже третину площі сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя).

Основу посівних площ України складають посіви зернових культур (56%). Вони відіграють провідну роль у всіх областях України, особливо тих, що розташовані у степовій і лісостеповій зонах.

За площею сільськогосподарських угідь Україна посідає одне з перших місць у світі. Найбільшу площу посівних земель займають посіви зернових культур, особливо озимої пшениці. Вирощування зернових культур має широтну зональність.

Таким чином в Україні добре розвинуто і рослинництво і тваринництво. В Україні вирощують усі сільськогосподарські культури помірного поясу, а головна галузь тваринництва України – скотарство.

 

55.Спеціалізації країни світу на виробництві продукції легкої промисловості.

 

    

        Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна. Основні райони виробництва тканин зосереджено в Китаї, Росії, США, Індії(перше місце у світі за випуском бавовняних тканин),Японії(світовий лідер за випуском шовкових тканин),Німеччині. Підприємства легкої промисловості тяжіють до споживача, сировини і трудових ресурсів. Нині у легкій промисловості світу розрізняють виробництва, які випускають дешеву продукцію, що виробляється низькокваліфікованою робочою силою, і виробництва, які потребують застосування складних технологій, дорогої сировини, висококваліфікованих кадрів.

      Розвинуті майже всі її галузі, але деякі з них (особливо текстильна і швейна) відчувають гостру конкуренцію з боку країн, що розвиваються, де за такої самої якості виробів ціна є нижчою. Багато значних швейних концернів мають свої філії у країнах Східної та Південно-Східної Азії.

Проте у багатьох „специфічних” галузях легкої промисловості Західна Європа є світовим лідером:

- вироби „високої  моди” і галантереї – Франція;

- взуттєва промисловість  – ФРН;

- хутрова промисловість  – ФРН;

- килимова промисловість  – Бельгія;

• іграшкова промисловість – ФРН (Баварія, Баден-Вюртемберг).

 

 

56.Сутність закономірностей регіонального розвитку та інструменти їх реалізації

Закон у науці – це необхідні, істотні, стійкі, такі, що повторюються відношення між явищами природи і суспільства.  
  Закони бувають всезагальні (універсальні), загальні, специфічні (часткові). Універсальними є закони циклічності і системності, які можна застосувати до всіх об’єктів, явищ, процесів у Всесвіті ( в тому числі і до підприємства, і до регіону як складних соціально-економічних систем). Загальними (фундаментальними) законами, які існують у РПС, є закони територіального поділу та інтеграції праці. З фундаментальних теоретичних законів в науці нерідко виводять більш часткові емпіричні закони, що є лише однією із сторін чи особливою формою прояву фундаментальних законів. Такі часткові закони називають закономірностями. 
  Закономірності – це суспільні, реально існуючі, повторювані, стійкі відношення або взаємозв’язки, які визначають розвиток, структуру і функціонування явищ і процесів. Фактично зміст понять закон тотожний поняттю закономірність. Але відмінність полягає в тому, що закономірність діє протягом періоду, який людство може охопити завдяки історичному досвіду, а закони залишаються незмінними у системі відліку часу.  
  Закони і закономірності пов’язані між собою.  
  Найважливіші закони і закономірності РПС – закон територіального поділу праці (пов’язаний із закономірністю спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному поділі праці і спеціалізації країн у міжнародному поділі праці), закон інтеграції праці (пов’язаний із закономірністю комплексного розвитку території). 
  Територіальний поділ – це процес спеціалізації певної продукції чи надання певних послуг на підставі розвиненого обміну. Інтеграція праці полягає в інтенсифікації зв’язків між регіонами.  
  Це найважливіші закони і закономірності. Інші закономірності, які є похідними від економічних законів: закономірність раціонального, економічно ефективного розміщення виробництва (випливає із економічного закону економії часу і праці); закономірність комплексно-пропорційного розміщення продуктивних сил і закономірність територіальної концентрації продуктивних сил (випливає із закону концентрації виробництва). Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів пов’язана одночасно і з законом територіального поділу, і з законом територіальної інтеграції праці.  
  Отже, закони і закономірності не обов’язково групуються по двоє: часто закон виявляється у кількох взаємопов’язаних закономірностях. Іноді закономірність постає як вияв кількох законів.  
  В цілому проблема ідентифікації законів та закономірностей розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку залишається актуальною і зараз. Про це свідчить відмінність у підходах до їх трактування у різних авторів. Дехто з них обґрунтовує нові закони і закономірності. Так, закономірність економічної цілісності регіону, яка полягає в органічній єдності природної, матеріальної та соціальної сфер, В. Поповкін визначає як закон і вважає його синтезуючим. Кожний регіон формується у результаті неповторного сполучення факторів і передумов і є унікальним. Тому навіть найвдалішу модель одного регіону не можна перенести на інший. 
  Вивчення законів і закономірностей дозволяє щонайкраще розмістити виробництво, найефективніше організувати територію, впроваджувати регіональну політику. 
  Принципи – це головні напрями розвитку економіки у просторовому аспекті на конкретний період. Кожен принцип повинен відображати потреби розвитку суспільства. В основі кожного принципу лежить певна закономірність.  
  На думку Дорогунцова С.І., принцип – це результат пізнання особливостей дії закономірностей розміщення окремих об’єктів, галузей та територіальних комплексів. Іщук С.І. стверджує, що принципи РПС – це правила діяльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення.