Аналіз продуктивності праці

ВСТУП

 

В умовах ринкової економіки одним  з основних показників, що дозволяє оцінити перспективи розвитку як окремого підприємства, так і економіки в цілому, є рівень конкурентоспроможності. Він, в свою чергу, формується в результаті оцінки факторів, серед яких одним з найважливіших є рівень продуктивності праці.

Показники продуктивності праці характеризують якісний бік використання робочої  сили на підприємстві. Навіть більше, продуктивність праці є одним із найважливіших узагальнюючих показників діяльності кожного підприємства. Це зумовлює необхідність дуже ретельного вивчення цього показника під час будь-якого аналізу.

Аналіз рівня продуктивності праці виступає джерелом для прийняття управлінських рішень з підвищення рентабельності, технічного та організаційного реформування виробництва, управління людськими ресурсами, оцінки конкурентоспроможності, визначення цінової політики, оцінки пріоритетності галузей, регулювання зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

Рівень продуктивності праці галузей, регіонів чи економіки в цілому визначається сукупним рівнем продуктивності окремих підприємств, що їх складають. Тому основна робота з підвищення продуктивності здійснюється саме на підприємствах, а органи державної влади всіх рівнів можуть і повинні створювати сприятливі умови для підвищення продуктивності праці шляхом організації ефективної нормативно – правової бази та відповідної інформації.

Узагальнюючими показниками, які  характеризують рівень продуктивності праці на підприємстві, є прибуток та витрати. Саме аналіз цих показників може дати повну картину продуктивності праці і ефективності діяльності підприємства.

Актуальність теми полягає в  тому, що зростання продуктивності праці має велике господарське значення, оскільки підвищення ефективності використання трудових ресурсів сприяє збільшенню обсягу випуску і реалізації продукції, зниженню собівартості продукції та її ціни та ін.

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

 

1. Продуктивність праці, сутність та показники продуктивності праці

Найбільш загальним та універсальним показником, який відображає ефективність  використання трудових ресурсів (персоналу) підприємству, є продуктивність праці робітників.

В загальному розумінні продуктивність праці характеризує її результативність (плідність), тобто оцінює результат праці, отриманий на одиницю витрат, пов’язаних з використанням трудових ресурсів підприємства. У вузькому розумінні рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляються одним працівником за одиницю робочого часу (годину, добу, місяць, квартал, рік) або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання робіт чи послуг).

На основі аналізу й узагальнення існуючих характеристик продуктивності праці визначається продуктивність праці, як кількість виробленої продукції, виконаних робіт, зроблених послуг в одиницю часу залежно від умов виробництва і організаційних, економічних, технічних, соціальних та інших факторів, що впливають на неї як глобально, так і локально.

Продуктивність праці – це якісний показник використання трудових ресурсів, який вважають одним із найголовніших узагальнених показників діяльності кожного підприємства. Це зумовлює дуже ретельне вивчення цього показника під час будь-якого аналізу. Продуктивність праці визначають двома способами: кількістю продукції, випущеної за одиницю часу, та кількістю часу, витраченого на виготовлення одного виробу. Останній показник називають трудомісткістю продукції.

Продуктивність праці визначають як у натуральному, так і у вартісному вираженнях. Натуральні вимірники використовують там, де виробляють один вид продукції або кілька дуже схожих виробів. Грошовий вимірник має більш універсальний характер і може бути використаний на будь-якому підприємстві, галузі тощо.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки ступінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним напрямком розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

Є два методи вимірювання рівня продуктивності праці, які показані на схемі 1.1.

Різноманітність підходів до визначення результату праці та оцінки розмірів використаних трудових ресурсів обумовила формування системи показників продуктивності праці.

До узагальнених показників належать середньорічний, середньоденний і середньо-годинний виробіток продукції  на одного робітника, а також середньорічний виробіток продукції на одного працівника у вартісному вираженні.

Індивідуальні показники  – це витрати часу на виробництво  одиниці продукції певного виду або випуск продукції певного  виду в натуральному вираженні на один людино-день або на одну людино-годину.

Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці  певного виду робіт або обсяг  виконаних робіт за одиницю часу.

Зниження трудомісткості продукції  – найважливіший фактор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці відбувається через зниження трудомісткості продукції.

Трудомісткість – затрати робочого часу на одиницю або на весь обсяг  виробленої продукції.

В процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану  по її рівню, причини її зміни та вплив на рівень продуктивності праці. Якщо можливо, слід порівняти питому трудомісткість продукції по інших підприємствах галузі, що дозволить виявити передовий досвід та розробити заходи щодо їх впровадження на аналізованому підприємстві.

Схема 1.1 - Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці

Є чотири види трудомісткості: технологічна трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва, трудомісткість управління виробництва і виробнича трудомісткість.

Основна (технологічна) трудомісткість — це витрати праці основних робочих, здійснюючих технологічний вплив на предмет праці.

Трудомісткість обслуговування виробництва  –- це витрати праці допоміжних робочих, які здійснюють технічне та організаційне  обслуговування основного виробничого процесу. В трудомісткість обслуговування виробництва включаються витрати праці допоміжних робочих основних цехів і всіх робочих допоміжних цехів.

Трудомісткість управління виробництвом – це витрати праці, що служать  здійсненню управління процесом виробництва.

Виробнича трудомісткість –- це витрати  праці основних і допоміжних робочих  на виготовлення продукції.

 Повна трудомісткість продукції  підприємства – це витрати  праці промислово-виробничого персоналу  на виробництво продукції.

 

1.2 Методика аналізу продуктивності праці

Аналіз продуктивності праці має  три етапи:

• оцінка рівня та динаміки продуктивності праці;
• дослідження впливу факторів на відхилення з продуктивності праці;
• виявлення резервів зростання продуктивності праці.

Розпочинають аналіз продуктивності праці з оцінки динаміки та рівня продуктивності праці.

З початку розраховується середньорічний виробіток на одного працівника за планом за формулою

 

В ^с.п. _пл. = ,                                                        (1.1)

 

де ТП _пл. – товарна продукція за планом;

     Ч  _{пр. пл.} – середньорічна чисельність працюючих за планом.

Розраховується середньорічний виробіток на одного робітника за планом за формулою

 

В ^с.р. _пл. = ,                                                        (1.2.)

 

де ТП _пл. – товарна продукція за планом;

     Ч _{р. пл.} – середньорічна чисельність робітників за планом.

Аналогічні показники розраховуються для фактичного звітного та минулого періодів.

Далі визначається абсолютне  відхилення фактичних показників від планових і за минулий період.

Розраховується абсолютне відхилення фактичної товарної продукції від планової за формулою

 

А _відх. = ,                                             (1.3.)

 

де ТП _ф.зв. – товарна продукція за фактом звітного періоду;

     ТП _пл. – товарна продукція за планом.

Розраховується абсолютне відхилення фактичної товарної продукції за звідний період від минулого періоду за формулою

 

А _відх. = ,                                          (1.4.)

 

де ТП _ф.зв. – товарна продукція за фактом звітного періоду;

     ТП _ф.м. – товарна продукція за фактом минулого періоду.

Аналогічно розраховується абсолютне відхилення інших показників.

Наостанок визначається відносне відхилення (у %) фактичних показників від планових і за минулий період.

Розраховується відносне відхилення фактичної товарної продукції від планової за формулою

 

В _відх. = ,                                       (1.5.)

 

де ТП _ф.зв. – товарна продукція за фактом звітного періоду;

     ТП  _пл. – товарна продукція за планом.

Розраховується відносне відхилення фактичної товарної продукції за звідний період від минулого періоду за формулою

 

В _відх. = ,                                       (1.6.)

 

де ТП _ф.зв. – товарна продукція за фактом звітного періоду;

     ТП _ф.м. – товарна продукція за фактом минулого періоду.

Аналогічно розраховується відносне відхилення інших показників.

Далі переходимо до дослідження впливу факторів на відхилення з продуктивності праці.

Як було описано в першому розділі теоретичної частини, існує декілька показників продуктивності праці.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції на одного працівника. Його величина залежить не лише від виробітку робітників, а й від частки останніх у загальній чисельності промислово – виробничого персоналу, а також від кількості днів, які вони відпрацювали, і від тривалості робочого дня.

Звідси середньорічний виробіток одного працівника дорівнює добутку таких факторів

 

                                      РВ^П = Ч ∙ Д ∙ Т ∙ ГВ ,  (1.7)

 

де Ч – частка робітників у  загальній чисельності працівників;

     Д – кількість відпрацьованих днів за рік;

     Т – тривалість робочого дня;

     ГВ – годинний  виробіток. 

Аналогічно аналізується середньорічний виробіток одного робітника за формулою

                                      РВ^П = Д ∙ Т ∙ ГВ ,  (1.8)

де Д – кількість відпрацьованих днів за рік;

     Т – тривалість робочого дня;

     ГВ – годинний  виробіток. 

Розрахунок впливу цих  факторів може бути приведений способами  ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, відносних різниць або інтегральним методом.

Аналіз методом ланцюгових підстановок здійснюється за етапами:

а) розраховується плановий та фактичний середньорічний виробіток одного працівника за формулою

 

                                      РВ^П _пл. = Ч _пл. ∙ Д _пл. ∙ Т _пл. ∙ ГВ _пл. ,  (1.9)

 

де Ч _пл. – планова частка робітників у загальній чисельності працівників;

     Д _пл. – планова кількість відпрацьованих днів за рік;

     Т _пл. – планова тривалість робочого дня;

     ГВ _пл. – плановий годинний виробіток.

Фактичний середньорічний виробіток одного працівника розраховується за формулою

 

                                      РВ^П _ф. = Ч _ф. ∙ Д _ф. ∙ Т _ф. ∙ ГВ _ф. , (1.10)

 

де Ч _ф. – фактична частка робітників у загальній чисельності працівників;

     Д _ф. – фактична кількість відпрацьованих днів за рік;

     Т _ф. – фактична тривалість робочого дня;

     ГВ _ф. – фактичний годинний виробіток.

б) аналізується вплив частки робітників у загальній чисельності працівників за формулою

 

                                      РВ^П _ум1 = Ч _ф. ∙ Д _пл. ∙ Т _пл. ∙ ГВ _пл. , 

 

де Ч _ф. – фактична частка робітників у загальній чисельності працівників;

     Д _пл. – планова кількість відпрацьованих днів за рік;

     Т _пл. – планова тривалість робочого дня;

     ГВ _пл. – плановий годинний виробіток.

Зміни середньорічного  виробітку одного працівника під  впливом частки робітників у загальній чисельності працівників розраховується за формулою

 

                                      ∆РВ^П ₁ = РВ^П _ум1 - РВ^П _пл. ,  (1.11)

 

де РВ^П _ум1 – умовний вплив частки робітників у загальній чисельності працівників на середньорічний виробіток одного працівника;

     РВ^П _пл. – плановий середньорічний виробіток одного працівника.

в) аналізується вплив кількості відпрацьованих днів за рік за формулою

 

                                      РВ^П _ум2 = Ч _ф. ∙ Д _ф. ∙ Т _пл. ∙ ГВ _пл. ,                       (1.12)

 

де Ч _ф. – фактична частка робітників у загальній чисельності працівників;

     Д _ф. – фактична кількість відпрацьованих днів за рік;

     Т _пл. – планова тривалість робочого дня;

     ГВ _пл. – плановий годинний виробіток.

Зміни середньорічного виробітку одного працівника під впливом кількості відпрацьованих днів за рік розраховується за формулою

 

                                      ∆РВ^П ₂ = РВ^П _ум2 - РВ^П _ум1 ,                                (1.13)