Економічна теорія як соціально-економічна наука

Економічна теорія як соціально-економічна наука

Зміст

Вступ

1. Економічна теорія як  наука, її предмет та місце  в системі економічних наук.

2. Функції та метод  економічної теорії.

3. Економічна теорія –  основа економічної політики

Висновки

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Економічна  теорія і інші економічні науки під все більшій мірі повинні приймати до уваги результати дослідження інших

наук  хоча б як певні обмежувачі (соціальні, моральні, правові та ін.) У цьому  зв'язку перед економічною теорією, так само, як і перед всіма економічними науками, встає питання про її місце в системі інших наук.

У ряді наук економічної теорії, на наш  погляд, належить особливу місце. Оскільки в центрі її досліджень стоїть людина у всьому багатстві своїх економічних  проявів, то вона неминуче в більшому або меншому ступені виявляється  пов'язаної з широким спектром наук, займаючи проміжне положення між  гуманітарними і природними знаннями. Економічна теорія служить також  спільною основою для низки економічних  наук, які поділяються на конкретні (Економіка промисловості, сільського господарства, економіка підприємств, національна економіка та ін), функціональні (фінанси, кредит і т.п.), інформаційно-аналітичні (статистика, економічне моделювання та тощо) і історичні (історія народного господарства, історія економічної думки).

 

Економіка та економічна теорія перебувають у взаємодії і  впливають одна на одну. Економіка  є предметом економічного вчення. Вона існує об'єктивно, тобто незалежно  від волі та свідомості людей. Економічна теорія відображує дію об'єктивних законів економічного життя. Для  того щоб виявити ці закони, недостатньо  просто спостерігати та описувати явища. Потрібна наука, яка здатна проникнути у сутність економічного життя, з'ясувати  його причинно-наслідкові зв'язки і  рушійні сили. Такою наукою є економічна теорія. 
Економічна теорія — це фундаментальна (від лат. fimdamentum — основа) економічна наука, яка вивчає загальні закономірності господарського життя, основа економічних наук 
Це також система наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку. Вона не лише пояснює, як відтворюється суспільство, а й сприяє його розвитку, запобігає повторенню деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток економіки. 
Залежно від рівня економічного розвитку суспільства, пануючих філософських поглядів на суспільне буття, науку, що вивчає господарське (економічне) життя суспільства, називали по-різному. Уперше поняття «економіка» ввели давньогрецькі вчені Ксенофонт і Арістотель. Водночас Арістотель вживає таке поняття, як «хремастика». Арабський мислитель Ібн-Хальдун (XIV ст.) називає цю науку «соціальною фізикою». В Італії, Австрії, Німеччині (XV—XVIII ст.) вживають термін «камералістика». У Франції А. Монкретьєн у 1645 р. вводить термін «політична економія», в Англії В. Уотлі (1831 р.) вживає поняття «катпииактика», а В. Джеванс (1871 р.) — «економ ікс». 
Зі зміною економічного життя, розвитком форм його організації та управління з'являються нові теоретичні концепції. Особливо це характерно для останньої третини XX ст. У 70-х роках минулого століття набули популярності концепції трансформаційних витрат і регулювання, з середини 80-х років — неоінституціоналізм, економіка злагоди, еволюціонізм, соціоекономіка тощо. Є намагання на їхній основі сформувати нові теоретичні напрями: «інституціональну економіку», «компаративістику», «неоекономіку», «перехідну економіку», «інформаційну економіку» та ін. 
Нині у різних країнах фундаментальну економічну науку називають по-різному: в англомовних країнах — економікс, у Франції, Іспанії, Греції— економіка, у Німеччині — вчення про народне господарство. 
На основі економічної теорії сформувалися і розвиваються відносно самостійні економічні науки, сукупність яких утворює систему економічних наук (рис. 5). Економічна теорія, будучи базою для різних економічних дисциплін, водночас використовує їхні здобутки. Тільки спираючись на досягнення інших наук, таких як соціологія, політологія, право, історія тощо, економічна теорія може робити висновки і розробляти рекомендації, які сприятимуть оптимальній організації економічного життя суспільства.

1. Економічна теорія як наука, її предмет та місце в системі економічних наук.

 

Економічна теорія — багатопланова суспільна теоретична наука, яка послідовно протягом всього свого існування набула цілісної системи наукових поглядів та уявлень про економічне життя суспільства, закономірності розвитку народного господарства, його суб'єктів в умовах ринкових відносин. Економічна теорія, як і всі науки, має свої об'єкт дослідження та предмет вивчення, які в процесі розвитку господарської діяльності людини та суспільства постійно набувають нових характерних рис і особливостей. Людина виступає активним учасником і суб'єктом економічного життя суспільства, виробником матеріальних благ, які необхідні для задоволення її потреб та інтересів. Згодом виникають нові потреби, забезпечити які можна лише шляхом організації ефективної діяльності в рамках сім'ї, колективу, фірми, підприємства, галузі, регіону, країни або всього світу. Тому економічна теорія має складний предмет, що постійно формується та розвивається. 
Існує багато визначень економічної науки та її предмета: економіка (IV—III ст. до н.е.) — це економічні погляди на мистецтво ведення домашнього господарства; політична економія (XVII—XX ст.) — наука, що вивчає економічні відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання; економіко (XIX—XX ст.) — наука про ефективне використання обмежених ресурсів з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини та суспільства. Сучасне розуміння терміна "економічна наука" охоплює визначення таких елементів ЇЇ предмета: господарська діяльність; закономірності розвитку економічних систем; відносини, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ; відносини власності та ринку; використання людьми рідкісних чи обмежених ресурсів для виробництва різних товарів і послуг та розподіл їх між членами суспільства з метою задоволення їхніх потреб; механізми розв'язання головних економічних проблем (що, як, для кого, скільки виробляти і здатність економічної системи до реформування) та ін. Визначення цих елементів предмета економічної теорії перебувають у взаємозв'язку, доповнюють один одного і відображають різні сторони та проблеми економічного життя.

Розрізняють об'єкт і предмет  наукових досліджень. 
Для економічних досліджень — це економіка, господарське життя. 
Предмет дослідження — це мета вивчення, тобто те, що наука 1 ставить у центр свої теми. 
Наприклад, людину як об'єкт досліджень вивчають різні науки — медицина, психологія, етнографія, демографія, історія тощо, кожна з яких має свій предмет. 
Як свідчить практика, предмет науки, зокрема економічної теорії, значною мірою залежить від вихідних позицій тієї чи іншої теоретичної концепції. Політична економія акцентує увагу на природі багатства, причинах його зростання та особливостях привласнення. Так, перша школа політичної економії — меркантилізм — суттю багатства вважала золото та різні скарби, а їх джерелом —зовнішню торгівлю. Тому визначальним принципом меркантилізму стала доктрина активного торговельного балансу як головної умови національного добробуту. 
Засновник класичної школи А. Сміт, виходячи з теорії трудової вартості, згідно з якою єдиним джерелом багатства є праця, розробив концепцію політичної економії багатства, предметом якої вважав походження і розподіл багатства. 
К. Маркс, розвиваючи концепцію трудової вартості, дійшов висновку, що між працею і капіталом існує суперечність. На його думку, розв'язати останню можна шляхом зміни відносин між людьми з приводу виробництва і привласнення матеріальних благ у капіталістичному суспільстві. Так виникла політекономія праці, предметом якої є виробничі відносини. 
Намагаючись позбавити економічну науку класового, політичного та ідеологічного впливу, А. Маршалл вводить термін «економіко», предметом якого є «дослідження зусиль людини для задоволення її потреб». Сучасний економікс, або неокласичний синтез, попри всі модифікації ПІДХОДІВ до його предмета, вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси для виробництва корисних товарів та розподіляє їх між людьми. 
Економічна наука намагається пояснити устрій матеріального світу товарів та послуг. Проте відразу наголосимо, що йдеться не про технологію виготовлення певних благ, послуг. Цим займаються інші науки і фахівці відповідних сфер діяльності — інженери, техніки, технологи. 
Економісти вивчають: чому ціни на товари піднімаються та знижуються; чому одних товарів на ринку більше, ніж існуюча в них потреба, а інших — недостатньо; чому одні галузі економіки розвиваються швидкими темпами, а інші — деградують; чому кризи в економіці змінюються її піднесенням; чому існують безробіття та інфляція, який між ними взаємозв'язок; динаміку змін у цінах та обсягах виробництва. Вони намагаються встановити причини цих явищ, визначити чинники, що впливають на процеси ціноутворення та виробничі процеси. На відміну від пересічних громадян, які, наприклад, лише констатують, що заробітна плата шахтарів вища, ніж працівників харчової промисловості, або заробітна плата інженера в Україні менша, ніж інженера в США, економісти вивчають закони, які зумовлюють ці економічні явища. 
Предметом дослідження економістів є також розміщення та використання ресурсів (корисні копалини, земля, праця людей та їхні знання, обладнання та устаткування). Якби не було обмеження ресурсів, то не було б потреби в економічній науці. Адже в такому разі можна було б задовольнити необмежені потреби людей. Бажання людей зводяться до того, щоб якомога повніше та якісніше задовольнити всі свої потреби, проте вони наштовхуються на межу виробництва, зумовлену у кожний конкретний історичний період кількістю наявних ресурсів. 
Економічна наука займається дослідженням економічної поведінки людей в умовах обмежених ресурсів. Вивчивши можливості ресурсного забезпечення країни, певного регіону, міста, галузі (докладніше про це йтиметься далі), економісти пропонують варіанти розміщення виробництв для якнайкращого використання ресурсів. 
Отже, економічна наука сприяє оптимальному використанню обмежених ресурсів, зростанню асортименту товарів та послуг, є чинником економічного розвитку, допомагає якомога повніше задовольнити потреби суспільства і кожного його члена. 
Економісти вивчають також господарські зв'язки між країнами і народами: чому країни імпортують одні товари, а експортують інші; які чинники сприяють зовнішньоекономічним зв'язкам, а які — стримують їхній розвиток; природу і причини багатства; як на різних етапах розвитку людського суспільства змінювалося ставлення до самого поняття «багатство» та джерел його зростання. 
Таким чином, економічна наука охоплює різні теоретичні школи: політичну економію, економікс, загальну економічну теорію тощо, досліджує економічне життя суспільства, виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів та послуг в умовах обмежених ресурсів; економічне зростання, його закономірності та чинники; шляхи збагачення суспільства і людини та їх поведінку. 
Відтворення економічного життя відбувається на суспільному та індивідуальному рівні (підприємство, фірма, домашнє господарство), відповідно виокремлюють макро- і мікроекономіку. 
Макроекономіка вивчає функціонування економіки в цілому. Об'єктами її аналізу є національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, безробіття. Вона з'ясовує, скільки має бути грошей у каналах обігу країни, чому окремі країни перебувають у кризовому стані, а інші — динамічно розвиваються. 
Мікроекономіка досліджує поведінку окремих суб'єктів економіки, діяльність фірм та механізм мотивації праці, аналізує ціни на окремі товари, витрати на виготовлення Певного товару.

2. Функції та метод  економічної теорії.

Слово «функція» у перекладі  з лат. означає «виконання, звершення». Економічній теорії властиві теоретико-пізнавальна, практична, прогностична і методологічна  функції (рис. 7). 
Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, істотні причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву, об'єктивні внутрішні суперечності, подолання яких забезпечує поступальний розвиток суспільства. Вона є методологічним фундаментом для інших економічних дисциплін. 
Процес пізнання розпочинається з розгляду фактів, масових економічних спостережень, вивчення поведінки господарських суб'єктів. На основі аналізу цього матеріалу відбираються сталі, типові явища. Це дає змогу перейти до пізнання економічних законів і категорій. 
Практична функція полягає в обґрунтуванні практичного застосування економічних законів для вирішення господарських завдань, здійснення економічної політики, яка б якомога повніше відповідала інтересам людини, колективу, суспільства; раціональних форм управління господарством; здійсненні практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва і зростання добробуту населення. 
Прогностична функція економічної теорії — це передбачення напрямів розвитку економічних процесів для запобігання економічним втратам, пом'якшення перебігу деяких негативних процесів, прогнозування дій, які сприятимуть подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо. 
Отже, прогностична функція економічної теорії — це, по суті, складання наукових прогнозів розвитку виробництва, становлення ринкової економіки з урахуванням істотних економічних закономірностей, явищ, теоретичних висновків. 
Цю функцію економічної теорії можна розглядати на макро- та мікроекономічному рівнях. Макроекономічне передбачення полягає у розробленні економічних програм уряду, відповідних загальногосподарських заходів щодо розвитку економіки країни в цілому. 
Прогностична функція економічної теорії може стосуватися також приватних підприємців, яким потрібно приймати конкретні рішення з урахуванням вигод і продуктивних витрат як наслідків їхніх дій. 
Сутністю методологічної функції економічної теорії є використання економічних знань для здійснення досліджень у галузі не тільки економіки, а й соціології. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, дає змогу об'єктивно і всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економічні програми різних політичних партій і рухів.

Методи, методологія науки (від  гр. melhodos — шлях пізнання, теорія, 
вчення і logos — слово, вчення) — це засоби, прийоми, інструменти 
пізнання , 
З одного боку, методи — це результат пізнання, узагальнення відкритих законів, а з другого — засіб подальшого пізнання, що Ґрунтується на вже існуючих поняттях і законах. 
Економічна теорія широко використовує методи інших наук, а також розробляє свої специфічні методи дослідження. Зазвичай виокремлюють три групи методів: >" формальної логіки (від пат. forma — зовнішній вигляд); >* діалектичної логіки (від гр. dialektike — мистецтво вести бесіду, полеміку); математичної логіки. 
Важливо обрати і використати саме той метод, який би дав змогу найбільш ефективно (від лат. effeclus — виконання, дія) дослідити певне явище. 
Специфіка (від лат. specificus — особливий) економічних досліджень полягає у тому, що в економіці неможливий лабораторний експеримент. Будь-яку економічну ідею можна перевірити лише на реальному виробництві або людях, а нерідко — і на всьому суспільстві (наприклад, одномоментна лібералізація цін в Україні на початку 90-х років XX ст.). 
Під методом пізнання звичайно розуміють спосіб досягнення мети. Він є робочим інструментом, засобом пізнання предмета, що вивчається. Основні методи пізнання економічної теорії наведено на рис. 6. 
Наукова абстракція як метод поглибленого пізнання дійсності ґрунтується на звільненні інформаційного матеріалу від випадкового, неістотного і виокремленні в ньому сталого, типового. Результатами застосування методу наукової абстракції, його продуктом є теоретичні абстракції, наукові поняття, категорії, економічні закони. 
Метод системного аналізу, або системний підхід. Ринкова економіка — це певна цілісність, в якій реалізується взаємозв'язок елементів, компонентів, що входять до її складу. При цьому цілісність визначається не тільки складом властивих їй елементів, а й зв'язками між ними. 
Системний підхід в економічній теорії означає комплексне вивчення внутрішніх структурно-функціональних, причинно-наслідкових, ієрархічних, прямих і зворотних зв'язків. Пізнання цих зв'язків дає змогу виявити складні процеси розвитку виробничих відносин, з'ясувати природу багатьох економічних процесів і явищ. 
Метод аналізу і синтезу. Аналіз — це процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини, а синтез — це об'єднання різних елементів, сторін предметів у єдине ціле синтезу допомагає глибше пізнати сутність цілого. Таким чином, системний підхід неможливий без органічної єдності аналізу і синтезу. 
Поєднання кількісного та якісного аналізу дає теоретичне підґрунтя для створення нового підходу до темпів і пропорцій розвитку господарства, постановки конкретних практичних завдань розвитку економіки, передбачає виявлення якісної характеристики процесу і виокремлення тих його сторін, елементів, що можуть бути виміряні кількісно, вивчення динаміки процесу, виявлення чинників, які виливають на зв'язки елементів у цій системі. 
Математичні і статистичні методи забезпечують поєднання кількісного та якісного аналізу. 
Розвиток економічної теорії пов'язаний зі сходженням від абстрактного до конкретного. Цей процес є рухом від простіших форм існування системи до її сутності, генетичним процесом формування економічної системи. 
Метод логічного та історичного підходу. Логічний метод тісно пов'язаний з історичним, оскільки звільняє оцінку історичного розвитку від випадковостей, невластивих цьому процесові. Як правило, логічний метод дослідження застосовують для розгляду більш зрілих економічних відносин. При цьому логічний аналіз не обмежується суто абстрактним викладом. Отримані висновки зіставляють з фактами, конкретною економічною дійсністю. 
Метод порівнянь використовують для визначення подібності та відмінностей між господарськими явищами. Необхідність порівняння як загальнонаукового методу зумовлюється тим, що в економічному житті будь-яке явище пізнається у порівнянні. Для того щоб пізнати невідоме, оцінити його, потрібен критерій, яким, як правило, є вже відоме, раніше пізнане. Можна порівнювати ознаки, властивості, статистичні величини, економічні категорії, дію економічних законів у різних умовах тощо. 
Індукція і дедукція. Індукція — це рух думки від одиничного до всезагального, від знання нижчого ступеня спільності до знання вищого її ступеня. Дедукція, навпаки, рух думки від всезагального до одиничного. Теоретичним підґрунтям для виникнення та існування індукції і дедукції є діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального. 
Метод аналогії означає перенесення властивості (сукупності властивостей), притаманної одному явищу, на інше явище. Для цього визначають подібність за деякими ознаками та якостями між різними об'єктами, встановлюють зв'язки і відмінності між ознаками явищ, що існують у реальній дійсності. У певному значенні аналогія є різновидом порівняння, оскільки вона спрямована на вивчення подібності та відмінності між явищами. 
У багатьох випадках висновки, зроблені на підставі аналогії, не можуть бути доказом, проте на їх основі можна висувати гіпотези. 
Гіпотеза — це науково обґрунтоване припущення про можливі зв'язки, відносини, причини явищ. Економічні дослідження, як правило, здійснюються цілеспрямовано, виходячи переважно з потреб практики. Якщо сутність явища, яке вивчається, невідома, а фактів для з'ясування немає або недостатньо, дослідник змушений обмежитися припущеннями. Однак це ще не наукова гіпотеза, а лише перша сходинка на шляху до неї. 
Для висунення гіпотези потрібні достовірні факти. Проте цього не досить, аби перетворити теоретичне припущення на повноцінну теорію. Тому висновок про можливі зв'язки, причини ще не є повністю достовірним. Для цього потрібно мати достатні докази. Важливість гіпотези полягає в тому, що вона є засобом розв'язання суперечностей між новими фактами і теоретичними поглядами, які вже застаріли. 
Гіпотеза має особливе значення для розвитку економічної теорії. Вона здійснює постановку проблем, які сприяють ефективнішому веденню наукових пошуків, дає змогу перевірити всі можливі шляхи дослідження й обрати найбільш правильні та науково обґрунтовані. 
Важливу роль відіграє також експеримент. Він потребує ретельної підготовки, розрахунку, обґрунтування. Економічні реформи, що здійснюються на перехідних етапах економічного розвитку, в період криз і стабілізації економіки, можна розглядати як своєрідний експеримент. 
Економічна теорія може здійснювати аналіз на двох рівнях: макро- та мікроекономічному. На макроекономічному рівні аналізуються переважно показники економіки країни в цілому, а також агреговані показники, зокрема сектори: урядовий, приватний або домогосподарств. Під час мікроекономічного аналізу розглядаються конкретні показники окремих підприємств.

 

3. Економічна теорія – основа  економічної політики

Економічна теорія вивчає економічні явища і процеси, виявляє  закономірності та тенденції розвитку економіки, дає рекомендації державі (уряду) про шляхи її вдосконалення. Держава розробляє програми економічних  заходів, які мають забезпечити  досягнення певних цілей та завдань: стабілізацію та економічне зростання, повну та ефективну зайнятість, соціальний захист населення, розвиток і вдосконалення  ринкових відносин.

Економічна політика — це система економічних заходів держави, які мають розроблятися на основі врахування досягнень світової економічної науки, наявних ресурсів та специфічних умов економічного розвитку, кон'юнктури ринку. Вона має сприяти економічному розвиткові країни, підтримувати соціальну справедливість у суспільстві, запобігати всім виявам тіньової економіки, кризовим явищам.

Економічна політика держави — це взаємопов'язана сукупність довгострокових і поточних економічних цілей, які спрямовані на формування таких її складових: соціальна/ структурна, інвестиційна, приватизаційна, аграрна, науково-технічна, цінова, зовнішньоекономічна та ін. Вона вирішує питання про те, що треба робити, щоб досягти певних економічних цілей.

Економічна політика виступає сполучною ланкою між економічною  теорією і правом, забезпечує їх зв'язок. Право, юридичні закони взаємодіють  з економікою як об'єктом вивчення економічної теорії через формування економічної політики держави, що має  будуватися на основі принципу верховенства права та інтересів народу, створювати програми стабілізації та економічного зростання.

Право встановлює загальні правила поведінки суб'єктів ринкових відносин, регламентує їх дії за допомогою державного законодавства, яке містить правові норми, що захищають інтереси певних груп населення  і самої держави. Характер правових норм визначається державною політикою, яка здатна швидше реагувати на зміни  в економіці.

Законодавство закріплює  економіко-правові відносини, надає  їм силу й авторитет закону, створює  механізм для реалізації економічної  політики держави. Щоб законодавство не обмежувало розвиток ринкових відносин, воно має бути ефективним та стабільним, тобто діяти протягом тривалого часу.

Право — це сукупність загальнообов'язкових правил поведінки (норм), що санкціонуються та охороняються державою. Сьогодні воно виступає активним чинником реформування економіки України.

Нерівновага між економікою і правом означає, що юридичні закони випереджають рівень економіки і  намагаються регламентувати відсутні на практиці економічні та правові  відносини/ що яскраво виявляється  в посиленні негативних явищ у  суспільстві. Тому в цьому співвідношенні доцільно досягати рівноваги за рахунок  ефективного розвитку економіки  і права. Це сприятиме формуванню таких правових відносин, які відповідатимуть  функціонуючим економічним процесам і сприятимуть зростанню у  населення економічного та правового  мислення, набуттю людиною нових  правил і норм поведінки. При цьому  витрати на реалізацію нових юридичних  законів мають знижуватися, що сприятиме  зростанню ефективності економічної  політики.