Загальна характеристика кредитно-банківської системи України

 

 

                                             ВСТУП

 

На сучасному етапі розвитку багато які держави, також і Україна формують свої власні моделі державного регулювання. Дуже важливим є вибір інструментів державного регулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є монетарна політика. Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно - грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, який не призводить до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВВП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтується на конкретні і доступні цілі, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.

Реалізація монетарної політики держави здійснюється за допомогою багатьох інструментів. Одним з найважливіших інструментів, що застосовує Центральний банк, є політика обов'язкових банківських резервів. Це надзвичайно потужний засіб грошово-кредитного регулювання. Навіть, невеликі зміни норми обов'язкових банківських резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. В Україні в умовах трансформації економіки Національний банк поступово освоює методи регулювання грошового ринку, що притаманні ринковій економіці.

Актуальність роботи полягає у тому, що монетарна політика використовується  Національним банком України, який виконує всі свої дії з метою забезпечення стабільного економічного зростання і погашення негативних явищ ринку саме за допомогою  основних інструментів цієї політики.

Завдання роботи полягає у визначенні поняття та ролі  Національного банку України, сутності монетарної політики та повному розгляді основних інструментів цієї політики.

Мета даної роботи полягає у необхідності дослідження  сутності,основних цілей монетарної  політики Центрального банку та розгляду її основних інструментів. 

Предметом є інструменти грошово-кредитної  політики  та її функціонування у системі  Національного банку України.

Об'єктом дослідження є монетарна політика Центрального банку.

Методами дослідження є аналіз наукових джерел, систематизація та узагальнення.

Практичне значення обраної теми полягає у можливості  використання отриманих знань у діяльності економіста з питань монетарної політики.

В першому розділі даної роботи розглянуто Центральний банк та його роль в системі державного макроекономічного регулювання.

  Докладно охарактеризовано правові основи діяльності НБУ та його основні функції.

В другому розділі розглядається більш детально сутність, цілі, завдання та дії  монетарної  політики  НБУ. А також заходи НБУ щодо подолання інфляції.

Останній розділ  роботи повністю присвячений розгляду основних інструментів монетарної політики НБУ та їх вплив на стан економіки держави. Саме такі, як: операції на відкритому ринку, зміна банківської облікової ставки, а також зміна норми обов’язкових резервів.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК, ЙОГО РОЛЬ І ФУНКЦІЇ

 

 

1.1. Загальна характеристика кредитно-банківської системи України

 

Грошово-кредитна політика — це комплекс взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк країни. У такому визначенні сутність грошово-кредитної політики пов’язується з певними суспільними цілями, з певним монетарним механізмом їх досягнення (регулювання грошового ринку), із конкретною інституційною структурою, відповідальною за її проведення. Кожний із цих атрибутів конкретизується в законодавчих та нормативних актах держави.

Пов’язування грошово-кредитної політики з регулюванням грошового ринку означає визнання впливу її не тільки на пропозицію грошей, як це часто допускається в літературі, а й на попит на гроші. І хоча механізм регулятивного впливу на грошовий попит недостатньо розвинутий і досліджений, це не може бути підставою для виключення його зі сфери впливу грошово-кредитної політики. Особливо це важливо для країн із перехідною економікою, де попит на гроші є слабо розвинутим і потребує регулятивної підтримки.

В сучасних умовах банківська система не тільки прискорює обіг уже наявних грошей, а й створює нову грошову масу завдяки мультиплікації банківських депозитів. Це дає підстави розглядати не окремо грошову та кредитну системи, а їх симбіоз – грошово-кредитну систему.

Грошово – кредитна система – це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо склалася в тій чи іншій країні.

      Для нормального функціонування грошово-кредитної системи  необхідні розроблення  і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

Сутність монетарної політики можна визначити як комплекс взаємопов’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через Центральний банк [3,226].

Сукупність державних заходів в області грошового обігу та кредиту і називається грошово-кредитною політикою.

Грошово-кредитна політика являє собою комплекс заходів у галузі грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. Грошово-кредитна політика слугує одним з найважливіших методів втручання держави в процес відтворення.

Основними складовими грошово-кредитної політики є операції на відкритому ринку, облікова політика, наявність обов'язкових мінімальних резервів. До найбільш широко використовуваних методів грошово-кредитної політики належать: зміна ставки облікового відсотка, операції на відкритому ринку, зміна норм обов'язкових резервів, а також вибіркові методи регулювання окремих видів кредиту » [24,7].

Грошово-кредитна політика - це« сукупність заходів Центрального банку та уряду, спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредитів, процентних ставок та інших показників грошового обігу з метою зниження рівня інфляції, стійкого зростання грошової маси та створення передумов для стабільного економічного зростання ».

Грошово-кредитна політика являє собою одну з найважливіших підсистем економічної політики держави. Це сукупність заходів в області грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу [11,213].

        Розрізняють два види монетарної політики – стимулювальну і стримувальну. Стримувальна – це політика, що спрямована на зростання цін у національній економіці, а стимулювальна – це політика, що спрямована на підвищення рівня зайнятості, і, відповідно , на прискорення економічного зростання.

Спираючись на Закон, Рада Національного банку України розробляє «Основні засади грошово-кредитної політики» на кожний прогнозний рік. Цей документ, враховуючи прогнозні показники, передбачені в Основних параметрах економічного і соціального розвитку України, визначає на відповідний рік конкретні цілі та заходи, пов’язані з цілеспрямованим застосуванням відповідних монетарних інструментів. Отже, щоб визначити роль монетарної політики в регулюванні економіки, слід розглянути її цілі.

Усі цілі монетарної політики поділяють на кінцеві (основні, стратегічні) та проміжні (допоміжні, тактичні). Кінцеві цілі монетарної політики збігаються з основними цілями стабілізаційної політики.

Окремі кінцеві цілі узгоджуються між собою, але можуть бути й суперечними. Так, зростання реального ВВП поєднується зі зниженням безробіття. Стимулюючи зростання обсягів виробництва, монетарна політика водночас сприяє підвищенню рівня зайнятості. На противагу цьому зменшення інфляції може суперечити досягненню інших цілей — зростанню реального ВВП і зниженню безробіття. Отже, виникає конфлікт цілей, який монетарна політика може розв’язати лише на основі принципу пріоритетів. Наприклад, якщо перевага віддається зниженню інфляції, то певне гальмування темпів зростання реального ВВП слід розглядати як вимушені втрати, пов’язані з досягненням пріоритетної цілі.

Монетарна політика спирається на певний ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, в якому кінцеві цілі є завершальною ланкою. Тому безпосередньо вплинути на кінцеві цілі вона не може. Для цього використовуються проміжні цілі. До них належать макроекономічні змінні, що опосередковують вплив монетарної політики на кінцеві цілі. Іншими словами, проміжними цілями є такі показники, що пов’язують інструменти монетарної політики з кінцевими цілями. До проміжних цілей можна віднести пропозицію грошей, процентну ставку, обсяг кредитування, рівень заборгованості тощо. Установлення проміжних цілей є складною проблемою монетарної політики, оскільки вони, як правило, не узгоджуються між собою. Показовим є використання таких проміжних цілей як пропозиція грошей та процентна ставка.  Проблема вибору проміжних цілей вирішується залежно від рівня пріоритетності відповідних їм кінцевих цілей. Наприклад, якщо інфляція в країні досягає небажаного для економіки рівня, то найкращою проміжною ціллю може бути зменшення темпів приросту пропозиції грошей, оскільки остання є основним інструментом регулювання інфляції. Якщо ж Центральний банк дійде висновку, що процентна ставка є надто високою, стримує інвестиційну активність, то як проміжну ціль він вибере зниження процентної ставки[21,134].

Для досягнення цілей монетарної політики Центральний банк застосовує заходи, що пов’язані з використанням певних інструментів. Серед цих інструментів головними є:

• операції на відкритому ринку;
• операції на валютному ринку;
• облікова ставка;
• нормативи обов’язкового резервування.

           Для порівняння слід зазначити, що Федеральна резервна система США застосовує різну стратегію для проведення монетарної політики, вибираючи змінні, що лежать між її важелями і досягненням її цілей. ФРС, після прийняття рішення про свої цілі у сфері зайнятості і цін, вона набирає набір змінних. Їх називають проміжними завданнями. До них належать грошові агрегати або процентні ставки ( коротко- або довгострокові ), які прямо впливають на зайнятість і на рівень цін. Інші завдання називають поточними. Це агрегати резервів чи процентні ставки ( федеральна резервна ставка або ставка по векселях Скарбниці), які чутливі до важелів ФРС.

         Через застосування проміжних і поточних завдань можна швидше дійти висновку, чи правильна політика ФРС. Стратегія ФРС щодо застосування завдань містить три критерії вибору проміжного завдання: воно має вимірюватися, воно повинне контролюватися і воно повинне мати прогнозований вплив на поставлену мету[24,46].

Отже, монетарна політика – це узгоджена діяльність органів державної влади щодо управління грішми, яка, використовуючи певні специфічні механізми роботи, спрямована на досягнення заздалегідь визначених макроекономічних цілей.

 

1.2.Основні напрямки діяльності Центральних банків

 

Національний банк України зі статусом центрального емісійного банку держави був утворений у 1991 р. на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР, яку було оголошено власністю України. Його діяльність будується на основі чинного законодавства і статуту банку і направлена на рішення завдань, які пов'язані з формуванням і реалізацією грошово-кредитної політики, стабілізацією грошового обігу, організацією міжбанківських розрахунків і касового обслуговування, розвитком системи комерційних банків і наглядом за їх діяльністю, вдосконаленням валютних відносин. 

На сучасному етапі правовий статус Національного банку України визначається на двох рівнях: конституційному і спеціальному законодавчому. Згідно з Конституцією Національний банк України — це центральний банк держави, основною функцією якого є забезпечення сталості грошової одиниці.                      Конституція України, визначаючи особливий статус НБУ, установила повноваження Верховної Ради України і Президента України стосовно формування Ради Національного банку і призначення на посаду та звільнення з посади голови Національного банку [6,18].

На законодавчому рівні правове становище НБУ регулюється спеціальним законом «Про Національний банк України», який був ухвалений Верховною Радою України 20 травня 1999 р.

         Згідно з законом Національний банк — це центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, функції, операції, повноваження і принципи функціонування якого визначені в Законі. Про окремі функції (напрями діяльності) Національного банку згадується в деяких нормах Закону України «Про банки і банківську діяльність»

Чітке визначення правового статусу Національного банку надзвичайно важливе як для нормативно-правового регулювання діяльності самого банку, так і для його взаємовідносин з комерційними банками та органами державної влади. Для розуміння статусу Національного банку необхідно з’ясувати, є він органом державної влади чи інституцією іншого роду. Діяльність Національного банку має особливий характер. З одного боку, Національний банк — це орган держави, на який покладено виконання специфічних завдань і функцій і який відає правовим регулюванням певних суспільних відносин та здійснює нагляд за банками. З іншого боку, Національний банк — юридична особа. Він здійснює діяльність, результатом якої є отримання доходів, що покривають видатки банку. Функції Національного банку щодо забезпечення стабільності грошової одиниці України та емісії грошей мають особливу правову природу. Вони, безумовно, належать до функцій державної влади і системи державного управління, оскільки Національний банк, виконуючи ці функції, виступає від імені держави.