Маржиналізм, як економічна думка

План

1. Вступ
2. Маржиналізм, як економічна думка

Висновок 
Вступ

Упродовж 70 – 80 років XIX ст. класичну політекономію змінила маржинальна економічна теорія. Ця зміна значною мірою стала наслідком величезного прогресу в науці, особливо в її природничих і гуманітарних галузях, а також в економіці, в якій з'являлось все більше ознак монополістичного типу господарювання.

Маржиналізм (від marginal — граничний), відомий під назвою теорій граничної корисності та граничної продуктивності, перетворився на самостійну течію буржуазної політекономії в другій половині XIX ст.

Виникнення маржиналізму було зумовлено насамперед об’єктивними причинами. Разом з прискоренням розвитку ринкових відносин, поглибленням поділу праці і усуспільненням виробництва, що проявилось в утворенні монополій, посилювалась взаємозалежність суб'єктів економічної системи. Об'єктивний, але стихійний ринковий механізм уявлявся приватному підприємцеві сліпою силою, яка може принести й успіх (процвітання), і невдачу (розорення). Свої розрахунки він пов'язував з вибором правильного, обґрунтованого рішення про обсяги виробництва та продажу, рівень цін тощо. Специфічною формою відбиття цього прагнення і стала маржинальна економічна теорія.

Практична роль маржиналізму полягала в результатах, одержаних неокласичними дослідженнями при вивченні конкретних проблем ринку: взаємозв'язку ціни і попиту на окремі товари, комбінації різних чинників виробництва в межах окремих підприємств тощо. Це відбивало риси, властиві маржиналізмові, тобто дослідження ринкової поведінки окремого господарюючого суб'єкта, виявлення закономірностей економічного розвитку на рівні фірми (підприємства).

Основна ідея маржиналізму — дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи в масштабі фірми, галузі (мікроекономіка), а також і всього народного господарства (макроекономіка). У даному контексті сучасний маржиналізм включає в себе і неокласичну, і кейнсіанську економічні концепції, а економічна наука вперше стала галуззю знання, яка вивчає взаємозв'язки між визначеною метою і наявними обмеженими засобами, які мають альтернативні можливості використання.

До маржиналістичної школи в політекономії відносяться економісти австрійської школи К.Менгер, Ф. Везер, Є. Бем-Баверк, які використовували категорію граничної корисності для визначення величини вартості товару.

Представники неокласичної теорії У. Джевонс, Л. Варес, В.Парето у своїй теорії ринкової рівноваги використовували граничні величини при аналізі залежності між попитом та пропозицією й цінами при побудові кривих попиту та пропозиції. Дж. Б Кларк об'єднав маржиналістичні концепції, створивши теорію граничної продуктивності.

Маржиналістична теорія дозволила застосувати до дослідження економічних процесів кількісні методи, ефективно використовувати в економічній науці математичний апарат; дозволила створити економічні моделі; проаналізувати еластичність попиту й поставити проблему оптимуму.

Маржиналізм, як економічна думка

Маржиналізм — напрям економічної теорії кінця XIX ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничної величини. Термін «маржинальна революція» зазвичай використовується в зв'язку з майже одночасними, але абсолютно незалежними відкриттями на початку 70-х років XIX ст.

У 1870-ті роки в економічній науці сталася Маржиналістська революція, що призвело до різких методологічним і теоретичним зрушень. Саме з цього моменту почався сучасний, III період історії економічного аналізу. Серед найважливіших елементів маржиналізму як напрями економічної науки слід виділити наступні.

а) Використання граничних величин. Саме слово «маржиналізм» походить від латинського margo, що означає край, межа. Маржиналистов цікавить те, наскільки зміниться та чи інша величина при зміні іншої величини на одиницю.

б) Суб'єктивізм, тобто підхід, при якому всі економічні явища досліджуються і оцінюються з точки зору окремого господарюючого суб'єкта. Недарма маржиналізм іноді називають суб'єктивною школою економіки.

в) Гедонізм господарюючих суб'єктів. Людина розглядався маржиналистами як раціональне істота, метою якого є максимізація власного задоволення.

Саме ці три особливості призвели до того, що поступово змінилося розуміння предмета економічної науки. Після Маржиналістської революції економічна теорія з науки про матеріальне багатство перетворилася на науку про раціональне поведінці людей.

Іншими важливими властивостями маржиналізму є наступні.

• Методологічний індивідуалізм. Згідно з цим методологічним принципом, закономірності функціонування господарства в цілому виводяться з поведінки окремо взятого господарюючого суб'єкта.
• Статичність. Маржиналісти втратили інтерес до «законів руху» капіталізму, якими займалися класики. Акцент економічних досліджень після Маржиналістської революції змістився до вивчення використання рідкісних ресурсів для задоволення потреб людей в даний момент часу.
• Заміна причинно-наслідкового аналізу функціональним. Це також стимулювало застосування в економічній науці математичних методів.
• Ліквідація пріоритету сфери виробництва, характерного для економічного аналізу класиків. Замість цього на ранній стадії свого розвитку маржиналізму акцент був перенесений на сферу споживання.
• Акцент на застосуванні дедуктивних методів дослідження на противагу історизму та індукції.

Аналіз загальної характеристики маржиналізму дозволяє припустити, що в якійсь мірі маржиналізм з'явився реакцією на теорію класичної школи і, в першу чергу, на її підхід до теорії цінності; згідно класичним теоріям цінності (як трудової теорії цінності, так і теорії факторів виробництва), цінність того чи іншого блага визначалася майже виключно об'єктивними чинниками, а саме витратами його виробництва.

Втім, деякі класики (такі, як А. Сміт або Ж. Б. Сей) вказували на важливу, на їх думку, роль корисності у встановленні цінності блага.

З'являється маржиналізм, представники якого вважали, що вони відкривають щось принципово нове. І певною мірою вони праві - ніхто до них не робив такого сильного акценту на суб'єктивних чинниках (перевагах окремої людини) цінності. Можливо, в цьому відношенні вони пустилися до деяких крайності.

Такі крайності характеризувала перший або ранній етап розвитку маржиналізму або маржиналізм у вузькому сенсі слова; наведена вище характеристика як раз і відноситься саме до цього етапу. У міру своєї подальшої еволюції маржиналізм «позбавлявся» від деяких з цих крайнощів і при цьому запозичив деякі елементи класичної політичної економії. Втім, і перш окремі подібні елементи були присутні у вченні маржиналістів - наприклад, принцип раціональності (що представляв собою розвиток концепції «економічної людини») або пріоритет дедуктивного методу дослідження. Але на другому або пізньому етапі свого розвитку маржиналізм в ще більшому ступені доповнився компонентами вчення класичної школи. На цій стадії еволюції маржиналізм непомітно трансформувався в неокласику або неокласичну школу, яка стала «серцевиною» магістрального напряму економічної науки в III, сучасний період її існування. У цьому періоді, як зазначив відомий методолог Л. фон Мізес, домінуючою стала наступна трактування предмета економічної науки: «сфери раціональної та економічної діяльності ... збігаються ... Будь-яка економічна діяльність раціональна ... Ясно, що область «економічного» є те ж, що область раціонального».

Маржиналізм не був абсолютно однорідною течією, він складався з кількох шкіл:

• австрійської,
• кембриджської (англійської),
• американської
• лозаннської.

Психологічні мотиви індивідуальної економічної поведінки, споживчий попит, ціна — питання, які перебували в центрі уваги економістів австрійської школи.

Ідеї, співзвучні цій школі, паралельно висунув англійський теоретик Вітям Стенлі Джевонс (1835— 1882).  Складніший мотивований аналіз взаємодії ціни, попиту та пропозиції характерний для праць Альфреда Маршалла (1842—1924), який очолював кембриджську школу маржиналізму.

Проблеми ефективності використання факторів виробництва й розподілу вартості продукту між їх власниками стали головними в дослідженнях американської школи, представленої Джоном Бейтсом Кларком (1847—1938).

Засновники маржиналізму не мали єдиної позиції щодо того, яким має бути економічний аналіз — причинно-наслідковим чи функціональним. Економісти австрійської школи — перші та єдині — виступали з ідеями встановлення причинно-наслідкових зв'язків між економічними явищами.

Теоретики кембриджської та американської шкіл, як і економісти-математики, категорично заперечували цей принцип, розглядаючи тільки функціональні взаємозв'язки об'єктів аналізу незалежно від того, який з них є причиною, а який — наслідком.

У концепціях австрійської школи провідну роль відіграє суб'єктивно-психологічний підхід. Спираючись на нього, австрійці прагнули побудувати послідовну, вільну від внутрішніх суперечностей економічну теорію, спрямовану на вивчення причинно-наслідкових взаємодій. Видатними представниками цього першого великого маржиналістського угруповання були Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх Візер (1851—1926), Ойген фон Бем-Баверк (1851—1914).

Ціни, за визначенням маржиналістів, залежать не від вартості, яка зумовлюється витратами праці, і не від споживної вартості (корисності), а виключно від суб'єктивних оцінок цієї корисності, точніше — від граничної корисності. Під граничною корисністю вони розуміли суб'єктивну оцінку корисності останньої одиниці запасу певного споживчого блага. Головні принципи теорії граничної корисності сформулював К. Менгер у праці "Начала політичної економії" (1871).

На його думку, гранична корисність блага визначається двома чинниками — інтенсивністю індивідуальної потреби й рідкісністю (або запасом) цього блага. Чим більша інтенсивність потреби при певному обсязі запасу, тим вища оцінка блага індивідом, тим більша його гранична корисність, і навпаки.

Обсяг запасу впливає протилежно: якщо він зменшується при постійній інтенсивності потреби, то гранична корисність блага збільшується. Тобто, що ціну диктує попит (останній ставився в залежність від граничної корисності).

Дещо іншу концепцію ціноутворення висунув найвідоміший теоретик австрійської школи О. Бем-Баверк. Граничні корисності, на його думку, визначають ціни не опосередковано (через попит), а прямо, встановлюючи межі їх коливань. Верхня, максимальна межа зміни ринкової ціни будь-якого товару залежить від суб'єктивної оцінки його корисності покупцем; нижня, мінімальна межа ціни зумовлюється суб'єктивною оцінкою корисності вказаного товару, яка є в продавця.

Оригінальною можна вважати теорію відсотка, розроблену О. Бем-Баверком. Вона побудована на ідеї про те, що для раціонального суб'єкта, зокрема для власника грошового капіталу, певне благо має більшу граничну корисність тепер, ніж у майбутньому. Індивідуум, вважав учений, розраховує на те, що в перспективі запас блага збільшиться, і тому прогнозує зменшення своєї оцінки його граничної корисності. Походження відсотка О. Бем-Баверк пов'язував із впливом фактору часу на граничні корисності.

Раціональні суб'єкти в австрійській теорії маржиналізму формують свої оцінки граничної корисності лише стосовно предметів споживання (споживчих благ). Індивідууми неспроможні оцінити корисність факторів виробництва (виробничих благ). Це означає, що ціни останніх визначаються не прямо, а опосередковано, через граничні корисності споживчих товарів, вироблених за допомогою капіталу та праці.

Це явище відзначав ще К. Менгер, сформулювавши теорію вмінення: блага першого порядку (споживчі товари) самі наділяють цінністю блага вищих порядків (фактори виробництва), що беруть участь у їх виробництві. Це означає, що не цінність і ціна залежать від витрат виробництва, а навпаки, завдяки тому, що споживчі блага мають цінність, виникає оцінка факторів виробництва, яка й формує витрати виробництва. Проте одне й те саме виробниче благо може використовуватися для випуску різних споживчих благ, які характеризуються неоднаковими граничними корисностями.

Найбільший внесок у розвиток концепції англійського маржиналізму зробив А. Маршалл, основи теорії якого викладено в книзі "Принципи економіки" (1890).

Він подолав обмеженість маржиналістських концепцій австрійської школи, об’єднавши їх з деякими положеннями пострікардіанської англійської політекономії й додавши певну кількість математичного аналізу. Це дає змогу вважати.

У центрі уваги економістів кембриджської школи був механізм ринкового формування цін. А. Маршалл визнавав лише функціональний аналіз, тому всі три параметри ринку (ціну, попит, пропозицію) він розглядав разом, у їх взаємодії. Свій висновок А. Маршалл сформулював так: ні попит, ні пропозиція не мають вирішального значення з погляду визначення ціни; попит і пропозиція — рівноправні елементи механізму ринкового ціноутворення.

Активно використовуючи частково-рівноважний аналіз і графічний метод дослідження, А. Маршалл уперше поєднав в одній системі координат графіки попиту та пропозиції, що дістали назву "хрест" Маршалла (рис. 1).

Крива D — графік попиту (demand), відображення закону спадання граничної корисності товару для споживачів; крива S — графік пропозиції (supply), відображення закону зростання граничних витрат для виробників. Рівноважна ціна р і кількість q задовольняють як споживачів (покупців), так і виробників (продавців). За вищою ціною (рх) виробники могли б продати більшу кількість товару, але споживачі не куплять цієї кількості, і виробникам доведеться зменшити ціну від/ij в напрямі р.