Особливості інфляційних процесів в Україні

Вступ

1. Сутність та закономірності розвитку інфляції.
2. Загальні причини та наслідки інфляційних процесів.
3. Особливості інфляції в Україні.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Найефективнішим індикатором  «здоров’я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система  не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки  в економіці, вона є одним з  найвпливовіших важелів макроекономічного  регулювання, інструментом, за допомогою  якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної  системи та фінансового стану  в цілому. Запорукою цього, серед  іншого, має бути стан “керованості”  інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних  наслідків – за умов інфляції втрачається  ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання. Ось чому вивчення інфляції є таким важливим і актуальним.

1. Сутність та закономірності розвитку інфляції.

В сучасній економічній літературі існує безліч визначень категорії  «інфляція». Інфляція – це тривале і значне знецінення грошей унаслідок поглиблення диспропорції у реальному чи/та монетарному секторах економіки, яке спричинює випереджувальне зростання пропозиції грошей порівняно з попитом на грошовому ринку та випереджувальне зростання платоспроможності попиту порівняно з пропозицією на товарних ринках.[1, с.235] Інфляція – це порушення грошового обігу, що виявляється у переповненні грішми сфери обігу[6, с.315]. Також інфляцію часто трактують пов’язуючи із знеціненням грошей через зростання цін.  Інфляція – явище досить складне за формою прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовнішніми її проявами можна назвати зростання цін на товари та послуги, падіння валютного курсу національних грошей, поглиблення товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв’язків між грошима та товарами на ринку. 
              Також важливим є аспект закономірностей інфляційного процесу. Зрозуміло, що інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на декілька стадій. Відрізняють ці стадії співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення. На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджують знецінення грошей, причому це випередження поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання.  Таке випереджування і його тенденція зумовлюється кількома причинами. Одна з них полягає у тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи зберігання. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на  товарні ціни, і вони певний час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

Указані процеси зумовлюють ще один чинник послаблення інфляційних  наслідків надмірної емісії. Зростання  грошових нагромаджень у період, поки не проявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємництва, товарно-грошових відносин, підвищення продуктивності праці, що веде до розширення виробництва та реалізації товарів і поліпшення між попитом та пропозицією на товарних ринках.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджують темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками:

• У певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і скидають на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей та збільшує  платоспроможний попит порівняно з поточною емісією.
• Одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси.
• Виникають і швидко поширюються  бартерні операції. Звужуючи товарну основу грошової маси в обігу.
• Знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва  у сферу спекулятивного обміну , що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші[2, с.210].

Унаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані  інфляційні очікування. Коли економічні суб’єкти  починають усвідомлювати  неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов’язаних з ним  майбутніх витрат, вони починають  негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й  для майбутнього. Для цього на ринок «викидаються» не тільки всі  поточні  доходи, а й заощадження  попередніх періодів. Неминучим наслідком  стає випереджувальне зростання  цін порівняно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації  ВВП.

2. Особливості в Україні

Проблема інфляції має  для України не тільки теоретичне , а й важливе практичне значення. Уже в 1991р. Україну охопила глибока  інфляція, з якої вона виходила більше 10 років.

Перш ніж розглянути особливості  інфляційного процесу в Україні, слід визначити основні риси економічного і соціального життя суспільства  в цей період. Найбільш загальною, специфічною рисою цього періоду  в Україні є те, що він був  перехідним, коли ринкові методи й  інструменти господарювання тісно  перепліталися з командно-адміністративними  не тільки в економічному житті,а  й у свідомості творців економічної  політики. Також слід вказати й  такі специфічні риси цього періоду  як:

• Україна дістала у спадок від СРСР високозатратну, неефективну, високо монополізовану економіку, переважна частина якої не спроможна була працювати на засадах самофінансування і потребувала бюджетного дотування, що провокувало зростання державного дефіциту;
• Україна також дістала у спадок великий «інфляційний навіс» у вигляді 117.0 млрд крб. вкладів населення в банках, насамперед в Ощадному, переважна частина яких була вимушеною, спричиненою дефіцитністю широкого асортименту споживчих товарів;
• Україна не розробила чіткої, розміченої у часі програми кардинальної ринкової трансформації економіки та інших сфер суспільства [4, с.13].

На цьому тлі зростання  цін набуло високих темпів і мало всі ознаки класичної інфляції, про  що свідчать дані, наведені в  табл.1.¹

З наведених даних видно. Що в 1992-1993 рр. інфляція в Україні  досягла гіпервисокого рівня (2100,0% та 10256,0% відповідно) . Такої високої  інфляції не зазнавала жодна країна за мирних умов. У Росії наприклад  вона становила у перехідний період у 4 рази менше, в Білорусі у 4,4 рази менше (2321%).

Таку надто високу гіперінфляцію  в Україні 1991-1993рр. можна пояснити двома групами причин:

1. Обвалом « інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін у 1991-1992 рр., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період більше ніж у двічі. Під впливом цього чинника роздрібні ціни  в 1991-1992 рр. зростали значно швидше, ніж зростала грошова маса – в 1,6 і 1,9 рази відповідно [1, с.240].
2. Надто ліберальною монетарною політикою, яку проводив уряд НБУ . У 1991 році дефіцит державного бюджету становив 14% від ВВП, у 1992- 29% від ВВП.  Органи монетарної політики, насамперед НБУ, монетизували цей величезний дефіцит через пряме кредитування  бюджетних потреб. Піти на скорочення  бюджетних витрат заради оздоровлення грошей у владних структур не вистачило ні політичної волі, ні глибокого розуміння  серйозної майбутньої загрози гіперінфляції. Окрім цього, Уряд, Президент та Верховна Рада поперемінно приймали протягом 1992-1993 рр. додаткові рішення щодо істотного підвищення цін та проведення непланових фінансових витрат, мотивуючи їх гострою економічною чи соціальною необхідністю. Пов'язані з цим додаткові потреби в грошах задовольнялись НБУ за рахунок нарощування емісії грошей ( у формі так званої кредитної емісії). Можна сказати, що НБУ у даний період втратив свою самостійність і виконував лише вказівки політиків.

Починаючи з другої половини 1993 р. почались впроваджуватись антиінфляційні заходи. Уже в 1994р. темп інфляції знизився порівняно з 1993р. у 20,4 рази. Уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3), що істотно підвищило  реальне значення емісійного ресурсу  та його роль у поліпшенні  державних  фінансів. Позитивно вплинуло на  реальне забезпечення економіки грошовою масою [6, с.330].

Однак, слід зазначити, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р і виведення її на прийнятний рівень навіть з позиції розвинутих країн (10,1% в 1997, 20%у 1998р) не дало очікуваного  пожвавлення виробництва, яке продовжувало скорочуватись( -10,0% у 1996, -3,05 у 1997р)  Причину цього явища слід шукати в структурі української економіки, тобто неадекватним ринковим механізмом, не чутливим до тих стимулювальних імпульсів , які подавалися каналами нової монетарної політики. Така невідповідність між застарілим якісним станом структури економіки й антиінфляційною монетарною політикою зумовлена надто повільними темпами ринкових реформ в Україні [5, с.15].

Слід також сказати  про те, що в умовах хронічного дефіциту державного бюджету і вкрай повільних  темпів ринкової реструктуризації  виробництва різко погасити інфляцію не вдалось. Уже більше як 17 років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції лише тричі (у 2001,2002,2003рр.) знизився нижче 10%, а в інші роки підвищувався до 20,0 і більше відсотків[4, с.0]. З одного  боку, високі темпи інфляції після 1994р. є свідченням  того. Що економіка України все ще залишалася високо затратною. Малоефективною і потребувала підтримку з боку держави, що неминуче підвищувало попит і ціни на товарних ринках. А з іншого боку така потреба у підтримці свідчить про неспроможність існуючого виробничого потенціалу до функціонування на ринкових засадах самофінансування. Це пояснюється значною застарілістю основного капіталу. Втратою внаслідок гіперінфляції обігового капіталу та неадекватністю ринковим умовам самої структури виробництва.

Також особливістю інфляційного процесу України можна назвати те, що на тлі хронічної інфляції виникла глибока криза неплатежів. Взаємна заборгованість суб’єктів господарювання  досягла до 2000 року розміру, що перевищував річний обсяг ВВП. Постійно зростали неплатежі державного бюджету установам та працівникам бюджетної сфери тощо.

Підбиваючи підсумки слід зазначити, що перебіг інфляційного процесу в Україні в 90-ті роки в цілому відповідає схемі, що визначається монетаристським трактуванням сутності та причин інфляції. В інфляційному процесі України  мали місце і помітні відмінності від монетаристської схеми, зумовлені особливостями ринкової трансформації.

Також слід звернути увагу  на статистичні дані, які надає  НБУ.

Табл.2. Зміни споживчих цін та цін виробників

Графік 1.Індекс споживчих  цін та цін виробників         Графік 2.Індекс цін(річне обчислення)

Як бачимо, у листопаді 2010 року індекс споживчих цін (ІСЦ) становив 100.3%. Основним фактором зменшення темпів зростання ІСЦ було здешевлення сирих продуктів. У річному обчисленні індекс споживчих   цін зменшився на 0.9 процентного пункту – до 109.2% (див. таблицю2. та графіки 1, 2).

У листопаді 2010 року субіндекс  цін на продукти харчування та безалкогольні  напої становив 100.1%. Найбільше подорожчали молоко – на 3.6%, масло – на 1.7%, макаронні вироби – на 1.3%, олія та жири – на 1.3%. Водночас відбувалося зниження цін на яйця, фрукти, овочі, м’ясо та м’ясопродукти (на 4.4%, 2.6, 1.4 та 0.7% відповідно). Субіндекс цін (тарифів) на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива становив 100.5%. У зв’язку з підвищенням цін на паливо та мастила на 1.8%, ціни на транспорт підвищились на 0.7%.