Розвиток економічної системи в Україні

в) Егалітарно-колективістські цінності. Назва цього виду цінностей походить від французького égalité - рівність, одного з гасел Великої французької революції.

У цьому виді цінностей  людина розглядається як член громади, невіддільний від суспільства; як частинка (складовий елемент) колективної  сутності.

В основі егалітарно-колективістських цінностей є колективістські ідеї та ідеали, що походять від певних етичних мотивів, релігійних вірувань, але найчіткіше окреслені в теорії марксизму. Конкретні вияви цих ідеалів спостерігалися у різні історичні періоди, починаючи від ранніх (Платон), середньовіччя (Томас Мор, Томазо Кампанелла), до сучасних держав (сьогодні вже колишніх так званих "соціалістичних" країн Східної Європи та колишнього СРСР) і до проектів майбутнього "комуністичного" суспільного ладу.

 Основний принцип  ідеї Мора-Маркса такий: люди  народжуються рівними щодо прав  на задоволення своїх потреб  і щодо обов’язків перед суспільством. "Кожному за його потребами", але необхідною умовою його  здійснення є "від кожного  за його здібностями".

Походження егалітарних ідеалів часто приписують християнству, за яким всі люди створені за образом і подобою Бога, а отже, рівні перед Творцем. Хоч, якщо розглядати усі християнські заповіді, то вони, очевидно, набагато ближчі до групово-кооперативних цінностей.

Протилежна аргументація, значно ближча до егалітарно-колективістських цінностей базується на теорії матеріалізму, що розглядає людину як продукт еволюції, підпорядкованої законам розвитку природи. Якщо стисло - це марксистська школа мислення.

Марксизм пропонує історичний аналіз, на його погляд, класово-антагоністичного суспільства, в якому спільність інтересів об’єднала людей у  суспільні класи, що конфліктують між  собою. Марксизм прогнозував на майбутнє зростання конфлікту між зростаючим чисельно пролетаріатом і власниками засобів виробництва, наслідком  якого мало бути повалення класу  капіталістів і створення "раціональної" системи виробництва та розподілу. Це повинно було створити основу матеріального  достатку і можливостей задоволення  матеріальних потреб усього населення, тобто, як говорили раніше, так званої "матеріально-технічної бази комунізму".

Спроби застосувати на практиці егалітарно-колективістські цінності у всі періоди історії - від примітивного комунізму у ранньому суспільстві до спроби побудови комунізму у колишньому СРСР чи країнах Східної Європи - виявились неефективними, нежиттєвими порівняно з іншими видами цінностей.

 

Політичне правління

Форми політичного  правління:

а) Влада  типу противаги (боротьба за владу). Ця форма правління ґрунтується на індивідуалістсько-конкуренційних цінностях та існує у країнах, де переважають такі цінності (США, Великобританія, Канада тощо).

Ця форма політичного  правління передбачає "...представницький  уряд з однією партією при владі  та однією або кількома в опозиції, усвідомлена мета яких полягає у  відверненні зловживань та кращому  використанні влади...".

Така форма політичного  правління для гарантування громадянських  свобод звичайно ділиться на законодавчу, виконавчу і судову, а інституції, особливо в американському варіанті, побудовані так, щоб функціонувати  як система контролю забезпечення рівноваги. Концепція поділу влади базується  на припущенні, що кожна людина може помилятися і бути схильною до зла. Поділ влади здійснюється для  запобігання можливих помилок. Такий  спосіб мислення обґрунтовує необхідність опозиції - "іншого наріжного каменя розвитку інституцій політичного правління".

б) Колегіальна влада (співпраця при владі). Така політична система передбачає прийняття рішень представниками в уряді від різних верств населення, що мають різні погляди, беруть участь у прийнятті рішень, а отже, поділяють відповідальність за їх наслідки.

 Колегіальна  влада є демократичнішою від  влади типу противаги, оскільки  у відповідних, реальних пропорціях  відображає різні погляди у  суспільстві. Марно, наприклад,  чекати, що у США партія "зелених"  одержить місця в Капітолії,  а у Німеччині "зелені", відразу  ж після появи, на виборах  у Бундестаг (парламент) у 1983 році одержали 27 мандатів, що відповідало  їх підтримці в країні. Це стосується  й інших малочисельних партій  та рухів, які мають своїх  прихильників.

в) Унітарна влада. Унітарна форма політичного правління, яку ще часто називають абсолютизмом, автократією, деспотією, диктатурою (правою чи лівою, військовою чи пролетаріату), характеризується концентрацією влади на верхівці соціальної піраміди без існування офіційної (та навіть легальної) опозиції чи противаги. Це властиво усім диктатурам - від лівих до правих, незалежно від їхніх ідеологічних переконань.

Як бачимо з історії, така форма політичного правління  є неефективною, непопулярною в очах інших держав і тому гине разом  із смертю диктатора чи занепадом  правлячих диктаторських структур (звичайно партій).

 

 

1.3 Види економічних систем.

Основні економічні системи:

а) Економічна система вільного підприємництва. Індивідуалістсько-конкуренційні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу породжують систему, в якій панує приватна власність, вільний ринок та гонитва за максимізацією прибутку, які уряд затверджує нормою закону, що створює суперницькі відносини між урядом, бізнесом та робітництвом. Економічну систему з такими характеристиками часто називають системою вільного підприємництва і прикладом її називають США.

 б) Економічна система узгодженого вільного підприємництва.  Групово-кооперативні цінності при колегіально-політичному правлінні породжують систему своїми рисами схожу на попередню, але можливостями досягнення згоди у питаннях загальнонаціональних цілей, пріоритетів, узгоджені економічних зусиль уряду, бізнесу (а в деяких країнах і робітництва) набагато ефективнішу і гуманнішу. Таку економічну систему Б.Гаврилишин назвав системою узгодженого вільного підприємництва і розрізняє її три моделі: німецьку, французьку та японську.

 в) Адміністративно-командна економічна система. Егалітарно-колективістські цінності при унітарному політичному правлінні не можуть створити економічну систему іншою, ніж такою, яка характеризується державною або "колективною" власністю, максимізацією виробництва продукції, абсолютно заорганізованим ринком, вирішальною роллю уряду (чи як у колишньому СРСР - комуністичної партії) у розв’язанні економічних питань, що здійснюються через централізоване планування та адміністративний розподіл ресурсів. Економічна система з такими ознаками є "звичайною" адміністративно-командною системою. Найяскравішим прикладом цієї системи був СРСР.

 Крім цих трьох  основних характерних прототипів  економічних систем, Б.Гаврилишин  розглядає ще два гібридні  варіанти, які особливо помітні:  розподільчий соціалізм та ринковий  соціалізм.

 г) Економічна система розподільчого соціалізму. Ця економічна система є своєрідним поєднанням соціалістичних цілей та економічних систем вільного підприємництва. Зразком цієї системи є Швеція, але у різних варіантах вона існує і в інших скандинавських країнах. Основний принцип системи полягає у розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства та його розподілу. Перша виконується на основі вільного підприємництва приватним сектором, друга - прямим втручанням соціалістичного уряду з метою усунення, на його погляд, несправедливості у розподілі.

ґ) Економічна система ринкового соціалізму. Це особлива економічна система, яка існувала у колишній федеративній Югославії. Основою цієї системи була така головна ідея: робітництво своєю працею створює вартість, а, отже, має право нею розпоряджатися. Вважалося, що цю функцію не може ефективно виконувати уряд, навіть якщо він представляє партію пролетаріату. Ті, хто працюють на будь-якому підприємстві, повинні мати змогу впливати на рішення, які стосуються того, яку роботу виконувати і як, хто буде ними керувати і за якими принципами повинна здійснюватись матеріальна винагорода.

 Така ідея  сприяла формуванню специфічної  колективної власності на більшість  засобів виробництва: робітники  підприємств не мали права  приватної власності на них;  вони могли користуватись своїм  колективно-груповим правом власності  доти, поки працювали на даному  підприємстві. Це право реалізувалось  через обраних представників  - раду трудового колективу

Така класифікація ґрунтується на характеристиці економічних  систем за такими п’ятьма ознаками:

 а) головний  мотив і / або критерій діяльності (максимізація приросту, прибутку  чи виробництва, життєздатність);

б) характер власності (приватна, державна чи колективна);

в) характер ринку (вільний, керований чи контрольований);

г) роль уряду в  економічній системі;

 ґ) першопричина  і головна мета (економічна, соціальна  чи політична).

 

1.4 Моделі економічних систем.

Модель Михайла Туган-Барановського.

Михайло Туган-Барановський (1865-1919), досліджуючи "господарський  лад в його історичному розвиткові" виділяє "...боротьбу двох родів господарства: капіталістичного господарства, в якому  працююча людина підлягає власникові засобів виробництва - капіталістові, і трудового господарства, в якому  на чолі господарства стоїть сам працівник". Він зазначав, що "від розвитку цієї боротьби залежить більший чи менший добробут працюючих народних мас і загальний напрямок світової історії".

 Селянське господарство  і трудова промисловість, на  думку М.Туган-Барановського, є  тією основою, на якій може  ефективно розвиватись кооперативний  рух. Незважаючи на те, "... що  капіталістична система не є  наслідком певного суспільного  заміру, а виникає "сама собою", як наслідок боротьби багатьох  приватних господарів за свої  приватні інтереси, кооперація виникає  як наслідок певного суспільного  заміру, свідомого стремління деяких  груп суспільства перетворити  в певному напрямку громадське  господарство і утворити нову  систему господарства за відомим  планом". Проте, кооперативний  рух "... твердо стоїть на  ґрунті сучасної господарчої  системи, бере від капіталізму  усі вироблені ним форми господарчої  організації. Кооперація цілком  уміщається в ладі капіталістичного  господарства, і якраз через те  так швидко розвивається в  оточенню сучасного суспільства".

Таким чином, "історично  кооперація утворена пристосуванням соціалістичного  ідеалу до умов капіталістичного оточення. Соціалістичні ідеї, кинуті на капіталістичний  ґрунт, дали своєрідний паросток - кооперацію".

Розглядаючи "два  роди господарства", що співіснують  в єдиній економічній системі  та конкурують між собою, М.Туган-Барановський обґрунтував основу для порівняння ринкових економічних систем. Сімдесятирічне співіснування ринкової та планової економік, акцентування досліджень на їх протиставленні відволікало увагу  дослідників від "моделі" М.Туган-Барановського, яку сьогодні можна високо оцінити, оскільки формалізація її створює можливість порівняння економічних систем, що побудовані за однаковими принципами:

ЕС = f (ЗВ1, ... , ЗВn),                              

 де

 ЕС - тип економічної  системи;

ЗВ1, ... ,ЗВn - власність  на засоби виробництва: велика промислова, трудова промислова, селянські господарства, кооперативи тощо.

Модель Семюелсона-Нордгауза-МакКоллума

Оригінальний підхід до зіставлення економічних систем без чіткого поділу на певні, звичайно антагоністичні, їх типи спробували подати П.Семюелсон, У.Д.Нордгауз та Дж.МакКоллум у канадському виданні підручника "Економіка" (1988). Використовуючи ліберіалістичний погляд на економічну роль держави і відому тезу двох найвідоміших лібералістів, таких як Фрідріх Гайек та Мілтон Фрідмен, що "економічні реформи та урядовий примус є дорогою до рабства", вони спробували проілюструвати залежність економічної системи від політичних та економічних свобод. Автори відклали на вертикальній осі політичні свободи - громадянські свободи та права особи, на горизонтальній - економічні чи ринкові свободи - право власності, свободу від надмірно високих та низьких цін, свободу від втручання уряду тощо. Оскільки важко дати кількісну оцінку свободам, то показати місце однієї економічної системи на координатній сітці можна лише у порівнянні з іншими. Для прикладу автори скористались Німеччиною, Канадою та СРСР 30-х років та 1988 року і одержали цікавий результат.

а) теоретична модель

б) практична модель

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 Економічна система України

 

2.1 Передумови формування економічної системи України

Відродження державності  України висвітлило проблему формування атрибутів політичного, економічного, військового суверенітету. Проголошенню незалежності передувала глибока політико-економічна криза адміністративно-командної  системи імперського СРСР, пошуки шляхів його реанімації, критичний  рівень забруднення та деградації навколишнього  середовища, ускладнені аварією у  Чорнобилі тощо. У таких умовах на карті світу з’явилась молода незалежна Українська Держава, якій необхідно сформувати свою національну  еколого-економічну систему. Орієнтація на ринкову економіку робить можливим використання набутого іншими країнами досвіду.

   Географічне  положення України, на думку  В’ячеслава Липинського, було  основною причиною її недержавності.  Це насамперед розташування на  "битому шляху між Азією  та Європою";  "на географічно  несталому пограниччю двох різних  культур: Візантійської і Римської";  "без захищених природою кордонів  з сусідніми державами".

  Існують два  не тотожні поняття, які зумовлюють  виникнення проблеми визначення  меж України. Це насамперед  сучасні політичні кордони України  та етнографічні межі суцільної  української території.