Сутність, види і функції цін у сучасній економіці. Проблеми ціноутворення в умовах різних типів ринкових структур

Нормативно-законодавча база в даному напрямку представлена рядом законодавчих актів, серед яких Господарський кодекс України від 16.03.2001 № 436(ст.10,189-191), Закон України «Про ціни і ціноутворення», Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закон України «Про державну податкову службу України», постанова КМУ від 25.12.1996 № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».

Основним нормативно-правовим актом є Закон України «Про ціни і ціноутворення». Він визначає основні принципи встановлення та застосування державних цін, тарифів та організацію контролю за їх наглядом. [6]

На даному етапі економічного розвитку, в умовах кризи, для ретельного контролю за ціноутворенням необхідна досконалість законодавчої бази, а також юридична регламентація і деталізація ціноутворення в різних сферах економічної діяльності, своєчасна ліквідація неточностей трактування, прогалин у законах і підзаконних актах, що регулюють ціноутворення. Це основні проблеми у сфері встановлення та контролю за цінами.

Наприклад, у Законі України «Про ціни і ціноутворення» немає детального визначення правового статусу державних органів контролю за цінами, прав і обов'язків їх посадових осіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, які здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», крім повноважень, передбачених пунктами 6-9 ст. 11 зазначеного Закону.

 Виходячи з того, що завдання і функції державних податкових інспекцій і державних інспекцій з контролю за цінами істотно відрізняються, у Законі України «Про ціни і ціноутворення» доцільно дати більш повне і детальне визначення правового статусу державних органів контролю за цінами.

В умовах економічної кризи, як показав 2009 і 2010 роки, уряд насилу може стримувати зростання цін, причому дуже часто необгрунтоване. Це стосується не тільки товарів, які входять у «споживчий кошик», який абсолютно не відповідає небходимому рівня життя українців, але й інших не менш важливих товарів і послуг. [7]

Головним завданням будь-якої держави є захист населення, а отже рівень цін показує ступінь захищеності громадян. На законодавчому рівні мають бути встановлені ціни не тільки на матеріальні продукти, але і на послуги, які дозволяють людям розвивати себе. Наприклад, регулювати вартість контрактного навчання, адже кількість бюджетних місць дуже обмежена. Якщо так буде продовжуватися, то скоро в Україні буде дефіцит висококваліфікованих фахівців. Адже вже цей час бракує фахівців у технічній сфері.

Також необхідно на законодавчому рівні запровадити окремий від Державної інспекції з контролю за цінами орган, який буде займатися тільки моніторингом цін і швидко усувати зловживання, а також причини і умови, які сприяли таким порушенням. Це дозволить частково зняти навантаження з Держінспекції і дозволить ретельніше контролювати ситуацію в частині ціноутворення. На цю службу можна також покласти функції розробки, розширення та затвердження «споживчого кошика», а також його перегляд чотири рази на рік. Такі заходи дозволять зняти хоча б частково соціальне напруження.

Таким чином, в цілях забезпечення ефективного регулювання цін і ціноутворення в Україні необхідно підготувати новий законопроект у сфері ціноутворення, який буде містити всю вище перераховану правову регламентацію процесів ціноутворення, а також перелік товарів, за якими має здійснюватися державне регулювання цін і тарифів.  Також необхідно доповнити Закон України «Про ціни і ціноутворення» статтею, яка передбачала б щомісячне опублікування рекомендованих державою цін на товари першої необхідності. Це значно підвищить ступінь інформованості населення та допоможе їм захиститися від необґрунтованого завищення цін.

Удосконалення законодавчої бази значно знизить махінації у сфері ціноутворення, необґрунтоване зростання цін, а також підвищить ступінь довіри населення до держави.

Вікіпедія говорить, що економіка - галузь суспільних відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, ефективного використання ресурсів[8]. Тому економічне життя країни будується з урахуванням коливань споживчих цін, походження яких можна пояснити наступним чином. Для спрощення аналізу розглянемо спеціальну ситуацію в країні із замкнутою економікою, розвиток якої визначається внутрішніми тенденціями і не залежить від світового господарства. Все населення країни зайнято в національному господарстві, яке повністю забезпечує її потреби. Одержувану заробітну плату населення витрачає на продукцію, вироблену в цій же країні, а приблизно 5 відсотків відкладає «про запас». Для забезпечення безперебійного функціонування даної моделі економіки необхідно ввести обіг грошових знаків. Припустимо, що їх необхідно рівно стільки, щоб вистачило на виплату заробітної плати всім працюючим. Після закінчення певного проміжку часу, всі видані грошові знаки, за винятком відкладених «про запас», поступово повернуться у віртуальну загальну касу національного господарства і знову будуть видані в якості наступної заробітної плати. Але грошові знаки мають властивість з часом зношується. Тому періодично, з плином часу, потрібно буде замінювати їх новими. Крім того, частина грошей поступово буде зникати з обігу, залишаючись на руках у населення, яке не буде їх пускати в оборот, а буде зберігати їх вдома - «про запас».

У створеній картині не враховані витрати на утримання держави. Для забезпечення зміцнення державної влади уряд не може відмовитися від прибутку, яку має створювати національне господарство. Тому уряд встановлює норму прибутку на 10%. Таким чином, через місяць в його руках залишиться 10% всіх знаходяться в обігу грошей. Так держава покладе їх собі в казну. Назад в економіку країни (у віртуальну загальну касу національного господарства) вони вже не повернуться. Щоб знову населенню придбати все необхідне для життя, потрібна та ж сама сума, яка витрачалася ним раніше. Але частина з цих грошей вже залишилася в скарбниці. Населенню (для компенсації нестачі грошей) доведеться використовувати свої запаси. Але це допоможе ненадовго. В результаті, населення стане недоїдати і в країні з'являється обсяг нерозпроданих запасів продукції. В результаті того, що не весь обсяг виробленої в країні продукції розкуплений, відбудеться вимушене скорочення виробництва і, відповідно, зменшиться виплата заробітної плати. Це, в свою чергу, призведе до зменшення споживання. А далі буде закручуватися спіраль падіння виробництва і благополуччя в країні. Таким чином, можна констатувати, що при даних умовах економічний колапс в країні неминучий.

Як його уникнути? Щоб всі гроші не скупчилися в казні, спробуємо частину витрат населення покласти на державу. Наприклад, медичні послуги, освіта, культура. Нехай на ці цілі держава буде витрачати 25% зібраних коштів. Для реалізації цих функцій необхідна адміністрація, якій потрібно виплатити заробітну плату. За цю плату співробітники адміністрації теж будуть купувати все необхідне їм для життя. Перевіримо, що станеться тепер. Відбудеться рівно теж саме, але повільніше. Тобто, в результаті всі гроші знову накопичаться в казні. Що можна зробити в цій ситуації? Для того, щоб в економіці країни не вийшов колапс, гроші потрібно буде чи не періодично роздавати з казни населенню? Але є вихід - для забезпечення дефіциту грошової маси гроші додруковувати. У результаті, кількість грошей у населення залишається приблизно постійним, продукцію справно купують, казна багатіє до тих пір, поки держава не почне витрачати казенні гроші на підвищення добробуту. У цей момент виявиться, що на накопичені «казенні гроші» в країні не буде чого купити. Тобто кількість грошей, наявних на руках у населення і пред'явлених скарбницею для додаткових закупівель, виявилося суттєво більше, ніж товарів. З'являться черги бажаючих придбати необхідні товари. Таке різке збільшення попиту дозволяє на цій ситуації заробити. Підвищаться ціни. Відрахування в казну тепер вже можуть скласти не 10%, а, наприклад, 20%. У результаті кількість грошей у населення знову порівнюється з пропозицією товарів, які подорожчали. Але чи вирішено проблему? Населенню, в результаті починає не вистачати грошей на проживання. Вони виходять на вулицю і вимагають підвищення заробітної плати, погрожуючи влаштувати страйк. Після тривалого опору, перед лицем загрози отримати грандіозні збитки із-за зупинки виробництв, уряд погоджується підвищити заробітну плату за рахунок зниження податків. Відрахування в казну знову стали рівними 10%. Економічна ситуація зробила повний оберт і повернулася до приблизно аналогічного вихідного стану. Але що ж змінилося? Виявляється, що ціни на всі товари збільшилися. Цей процес називається інфляцією. Інфляція - підвищення загального рівня цін в економіці. Це не означає, що обов'язково повинні підвищуватися всі ціни. Навіть при високому рівні інфляції деякі ціни можуть залишатися стабільними, а деякі навіть падати. Тому, говоримо про зростання якогось середнього рівня цін на товари і послуги. Таким чином, приходимо до парадоксального висновку - без інфляційних процесів в економіці неминуче настає криза, а при інфляційних процесах від них неминуче страждає основне населення.

Таким чином «інфляція» асоціюється зі своїми «родичами»: коливанням цін та індексом вартості життя. До «вартості життя» відносять всю структуру наших витрат на товари і послуги, включаючи невід'ємні: на їжу, житло та паливо. Коливання відносних цін оцінюється економістами як реакція окремих цін на впливу сил ринку на потрібні товари і послуги. Однак ні коливання відносних цін, ні постійно зростаюча вартість життя не дають повного уявлення про те явище, яке економісти називають інфляцією.

Зведений індекс споживчих цін нерідко називають також індексом вартості життя. Індекс показує, наскільки змінилися витрати населення на придбання їм фіксованого набору благ і послуг (споживчі витрати, або вартість життя) у звітному періоді порівняно з базисним при незмінному, базовому, рівні споживання. При такому підході зміни базисно-зваженого індексу цін можуть викликатися тільки змінами цін, але не змінами в структурі споживання внаслідок зміни доходів населення або появи нових товарів.

Раніше, в минулому столітті економіст Ірвін Фішер запропонував подібну метафору, що описує, як динаміка індивідуальних вартостей співвідноситься з сукупним рівнем інфляції. За його словами, інфляцію в цілому можна уявити як рух бджолиного рою[9]. Він порівняв відносні коливання індивідуальних цін (як зростання, так і падіння) з рухом окремих бджіл всередині роя. Слід зазначити, що хоча не всі ціни одночасно змінюються в одному напрямку, покупці приділяють більше увагу саме тим, які ростуть, ніж тим які знижуються. Приміром, за останній час на тлі зростаючих цін на їжу і енергію, ціни персональних комп'ютерів впали.

Проблеми та дискусії монетарної політики сфокусовані саме на русі роя, тобто сукупному рівню цін. Це те, на чому монетарна політика концентрує свій вплив на ціни. Що б «вистежити» інфляцію як на рівні окремих бджіл, так і на рівні роя одночасно використовують індекс споживчих цін (ІСЦ) та індекс витрат на особисте споживання (ІПСШ)[10]. Обидва індекси розраховуються через середню зміна цін на товари і послуги, що входять в споживчу корзину. Індекс споживчих цін - основний показник інфляції, вимірює зміну цін товарів і послуг, що входять у фіксований споживчий кошик, який охоплює товари та послуги постійного попиту (продукти харчування, одяг, паливо, транспорт, медичне обслуговування тощо). Вибір складу споживчого кошика ґрунтується на статистичних дослідженнях і відображає типовий для даної країни складу споживаних благ, зміна цін на які дійсно об'єктивно показувало б напрям економічних процесів, що відбуваються.

В Україні споживчий кошик не змінювалася з 2000 по 2012 рік року, хоча і має за законом переглядатися кожні п'ять років. Наприклад, споживчий кошик американця складається з 300 продуктів і послуг, француза-250, англійця-350, німця-475, українця - 297[11]. Але її реальне фінансове наповнення катастрофічно відстає від світових стандартів. Порівняйте: для жителя США місячний прожитковий мінімум становить $700, а мінімальна зарплатня - $1230 в місяць. Прожитковий мінімум українця майже дорівнює мінімальній зарплаті. Парадокс? За цифровою еквілібристикою приховано провалля злиднів на межі виживання. А що буде з нами в майбутньому, коли до всього ще і доведеться відповідати за борги держави? При цьому вражає те, що прірва між багатими і бідними стає у нашій країні все глибшою. Індекс їх співвідношення становить 70:1. І це при тому, що в країнах Євросоюзу він виражений у співвідношенні 4:1[12].

Уряд має контролювати тенденції зміни споживчих цін та приймати заходи для забезпечення соціальної справедливості у досягненні добробуту населення країни, як це робиться у розвинених країнах. Тому Україна бере участь в Європейській програмі зіставлень, що є складовою частиною VI фази Програми міжнародних зіставлень (ПМС) ООН. [13].

Аналітиками динаміка споживання населення і споживчих цін вивчається з допомогою індексного методу. Індекси загального фізичного обсягу споживання товарів і послуг по населенню в цілому і на душу населення в середньому розраховуються в агрегатній формі статистичними методами наступним чином: по товарам в цілому по населенню, на душу населення, послуг у цілому по населенню, на душу населення, разом з товарів і послуг вітчизняного виробництва та імпортних[14]. Основним завданням статистики цін є їхні спостереження і реєстрація змін у часі. В якості інструменту для збору первинної інформації про споживчі ціни застосовується Бланк реєстрації цін і тарифів на товари народного споживання і платні послуги населенню.

За даними щотижневого реєстрації цін в межах кожної форми власності розраховуються середні ціни на обрані для спостереження товари, а співвідношення середніх цін звітного і базисного періодів визначає динаміку цих цін.

ВИСНОВКИ

Ознайомлення з тією роллю, яку відіграє ціна в умовах ринкової економіки, дозволяє дійти висновку, що ціна – провідна економічна категорія ринкової системи. Сутність цієї категорії полягає в тому, що вона відбиває взаємовідносини між товаровиробниками в процесі виробництва і реалізації виробленої продукції (наданні послуг) з приводу формування витрат, що мають місце в процесі виробництва і реалізації продукції, витрат, які повинні враховувати рівень попиту і пропозиції на ринку, їх взаємозв’язок, а також вплив т.з. нецінових факторів. Інакше кажучи, ціна, як явище досить складне і динамічне, має враховувати цілий комплекс факторів, під впливом яких відбувається процес її формування. Проте, тривалий час у нашій вітчизняній економічній літературі визнавалась точка зору, що ціна – це грошовий вираз вартості товару. Таке уявлення про сутність ціни складалося в умовах, коли єдино правильною доктриною визнавалось вчення К.Маркса, що ціна формується на основі лише вартості товару (теорія трудової вартості), вартість товару, в свою чергу, визначається суспільно необхідними витратами праці, які складаються в сфері виробництва, а ринок лише коригує рівень цих витрат, порівнюючи їх з індивідуальними. Це вчення вважалося вершиною економічної думки, єдино правильним і безперечним, що, безумовно, гальмувало розвиток нашої економічної науки, яка фактично була ізольована від світової. В умовах командно-адміністративної системи держава, спираючись на доктрину К.Маркса, здійснювала повний, тоталітарний контроль за цінами на всіх рівнях господарювання.