Сутність кредит, його методи

 

 

Вступ

1 розділ 

Сутність, особливості і функції кредиту.

2 розділ

Основні форми кредиту.

3 розділ

Стан та перспективи розвитку кредитного ринку України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Назва «кредит» походить від латинського слова creditum — «довіра, позика, борг». Винник від часу появи товарно-грошових відносин, а отже, зародження лихварського капіталу.

Кредит є однією з важливих категорій ринкової економіки, суттєвим чинником у стимулюванні розвитку виробництва. За допомогою кредиту прискорюється кругооборот капіталу в процесі суспільного відтворення. Він сприяє досягненню вищої прибутковості капіталу і рентабельності виробництва. З одного боку кредит виник із практичних потреб розвитку виробництва, а з іншого — стимулює цей розвиток.

У політекономічному аспекті кредит, що надається банкам, можна визначати як форму руху позичкового капіталу, що виражає відносини економічної власності між кредиторами і позичальниками з приводу надання певної частки власності у позику, контролю за її використанням і привласненням позичкового відсотка, у наслідок чого грошовий капітал перетворюється на позичковий.

 

1. Сутність і особливості і функції кредиту.

Виробництво продуктів як товарів зумовлює натурально-речову та вартісну форми їх існування, кожна з яких здійснює відносно самостійний рух. Це, у свою чергу, зумовлює розбіжності в часі матеріальних і грошових потоків у процесі суспільного відтворення, що виявляється у невідповідності між потребою та наявністю коштів у суб’єктів господарювання.

Суб’єктами кредитних відносин є кредитори і позичальники. Кредитори – це власники грошей, що функціонують як позичковий капітал, який вони надають позичальнику у тимчасове користування. Позичальниками є юридичні і фізичні особи, які відчувають недостачу власних коштів і отримали у тимчасове користування грошові кошти на умовах зворотності, платності, строковості.

Об’єктом кредиту є та вартість, яка передається в позику одним суб’єктом іншому. Позичена вартість як об’єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички і породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб’єктами – кредитором і позичальником.

Мета кредиту- отримання доходу. Дбаючи про це, позичальник бере, а кредитор надає позику. Кредитор грошей сподівається отримати дохід у формі відсотка на свій капітал, а кредитор товарів реалізувати втілену в них додоткову вартість у формі прибутку. Позичальник планує отримати дохід, достатній для отплати відсотків кредтитору й отримання підприємницького доходу для себе.

Товарна форма кредиту суттєво відрізняється від грошової, оскільки у відносинах товарного кредиту відбувається відчуження-присвоєння товарів, які продають у кредит6 товари із втіленою вартістю і додатковою в них вартістю преходять не тільки в володіння, розпорядження і використання покупця, а й його власність. Грошова форма кредиту передбачає лише тимчасове володіння, розпорядження та використання грошової позики.

Кредитний ринок виконує макроекономічну функцію. У сучасній капіталістичній економіці грошовий капітал накопичується, в основному, у вигляді грошового позичкового капіталу. Тому накопичення грошового капіталу важливе не само по собі як відособлений процес, а перш за все з погляду його впливу на весь хід капіталістичного відтворення, тобто в макроеконо-мічному аспекті. В цьому відношенні накопичення грошового капіталу тісно взаємодіє з реальним накопиченням, що в цілому Іншим процесом. Велика частина грошового капіталу формується за рахунок заощаджень населення, а їх розміри грають значну роль в утворенні загальнонаціональної норми реального накопичення, долі капіталовкладень у валовому національному продукті.

Функції кредитного ринку визначаються його суттю і роллю, яку він виконує в системі капіталістичного господарства, а також завданнями з відтворення капіталістичних виробничих відносин.

Слід виділити п'ять основних функцій кредитного ринку:

- обслуговування товарного  обороту через кредит:

- акумуляція або збирання  грошових заощаджень (накопичень) підприємств, населення, держави, а також іноземних  клієнтів;

- трансформація грошових  фондів безпосередньо в позичковий  капітал і використання його  у вигляді капіталовкладень для  обслуговування процесу виробництва;

- обслуговування держави  і населення як джерел капіталу  для покриття державних і споживчих  витрат;

- прискорення концентрації  і централізації капіталу, сприяння  утворенню потужних фінансово-промислових  груп.

Указані функції кредитного ринку спрямовані на підтримку капіталістичного способу виробництва, забезпечення функціонування економічної системи державно-монополістичного капіталізму.

При розгляді кредитної системи потрібно враховувати, що вона базується на реалізації складних економічних відносин, що пройшли тривалий історичний шлях розвитку і відіграють консолідуючу роль у структурі всіх економічних взаємозв'язків.

Розрізняють два поняття кредитної системи:

- сукупність кредитних  відносин, форм і методів кредитування (функціональна форма);

- сукупність кредитно-фінансових  установ, що акумулюють вільні  кошти І надають їх у позику (інституційна форма).

У першому аспекті кредитна система представлена банківським, споживчим, комерційним, державним, міжнародним кредитом. Усім цим видам властиві специфічні форми відносин і методи кредитування. Реалізують і організують ці відносини спеціалізовані установи, що створюють кредитну систему в другому (інституційному) розумінні. Провідна ланка інституційної структури кредитної системи - банки.

В Україні діє дворівнева банківська система. Українська банківська система сьогодні - це банківська система перехідного господарства, що відрізняється нестабільністю І різкими структурними зрушеннями. Як найважливіша Інфраструктура ринкової економіки України, що формується, вона спрямована на обслуговування процесів становлення нових ринків, демонополізацію, приватизацію, технічну і технологічну перебудову національної економіки.

Перший рівень банківської системи України займає Національний банк України (НБУ). Основною метою діяльності НБУ є підтримка купівельної спроможності гривні через боротьбу з інфляцією, з надлишками грошової емісії.

Другий рівень банківської системи України складається з комерційних банків. Кількість банків в Україні є доволі великою: у 3 рази більше, ніж у Польщі, у 5 раз більше, ніж у Чехії, Угорщини та Румунії, у 9 разів більше, ніж в Словаччині та Словенії. Водночас у розрахунку на млн мешканців кількість банків Україні перебуває на рівні Чехії, Словаччини та Угорщини (країн в яких населення у 5-10 разів менше). У порівнянні з більш населеними країнами (Польщею та Румунією), Україна має в два рази більше банків на душу населення.

Функція кредитування підприємств, держави і населення має важливе економічне значення. Пряме надання в позику вільних грошових капіталів їхніми власниками позичальникам у практичному господарському житті утруднено. Банк виступає як фінансовий посередник, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і даючи їх кінцевим позичальникам. Комерційні банки надають позики споживачам на придбання товарів тривалого користування, сприяючи зростанню їхнього рівня життя. Оскільки державні витрати не завжди покриваються доходами, банки також кредитують фінансову діяльність уряду.

2. Основні форми кредиту.

Характеристика ступеня розвитку кредитної системи виявляється у різноманітності існуючих форм кредиту, які все більше модифікуються, набувають нових якостей.

Форми кредиту відрізняються об'єктами та суб'єктами позики, безпосереднім джерелом сплати відсотка, змістом кредитної угоди, строком кредиту тощо. Найпоширенішими формами кредиту є комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, державний та міжнародний кредити.

Комерційний кредит.

Найширше комерційний кредит представлений у відносинах між підприємствами, фірмами. Об'єктом цієї форми кредиту є продукти реального сектору економіки (матеріального виробництва), що дає підґрунтя вважати його основою кредитної системи. Суб'єктами комерційного кредиту є підприємства-постачальники, які продають свій товар з відстрочкою платежу (кредитори), і підприємства-покупці, які оформляють боргові зобов'язання (позичальники) і передають їх кредитору. Головне призначення комерційного кредиту полягає у прискоренні реалізації товарів і втіленої в них вартості, отриманні прибутку як перетвореної форми додаткової вартості.

У межах комерційного кредиту відносини документально оформляють у вигляді комерційних векселів.

Комерційний вексель.

Вексель — оформлений за встановленими нормами різновид боргового зобов'язання, який дає безумовне право вимагати сплати зазначеної в ньому суми грошей після вказаного строку.

Вексель є цінним папером, який засвідчує права запозичення, приносить кредитору твердий відсоток як плату за кредит і може продаватися на фондовому ринку.

Товарні векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель.

Він є борговим зобов'язанням, яке містить безумовне зобов'язання боржника сплатити кредитору певну суму грошей в обумовлений строк і в певному місці.

Переказний вексель (тратта). Це письмовий наказ кредитора (трасанта) боржникові (трасату) сплатити у встановлений строк зазначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явникові векселя. Щоб наказ трасанта мав платіжну силу, трасату слід підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначений строк. Сформульована в письмовій формі на титульній стороні векселя згода називається акцептом.

Власник векселя може запропонувати його своїм кредиторам. Вірогідність прийняття векселя пов'язана зі ступенем довіри до економічного становища боржника. Передавання векселя третій особі оформляють передавальним підписом, що має назву індосамент. Особа, яка при цьому поступається своїми правами, називається індосант, а яка набуває їх — індосат.

Надійність векселя забезпечує аваль (франц. aval — схвалення) — вексельна порука, яка сприяє розширенню вексельного обігу. Аваліст — особа, яка здійснила аваль, — бере на себе відповідальність за виконання зобов'язання щодо оплати векселя. Ава- ліст несе таку саму відповідальність, як і особа, за яку він дав аваль.

Операції з векселями здійснюють через банківські установи, що виконують облік векселів. Ця кредитна угода виникає внаслідок купівлі банком векселя, за яким одержувачем коштів є його клієнт. Він (клієнт) отримує гроші готівкою або переказом на поточний рахунок. Передавання векселя банку здійснюють шляхом індосаменту, і банк стає одержувачем коштів за цим векселем. Він може зберігати облікований вексель до строку його погашення, а за необхідності переоблікувати його у центральному банку за допомогою аналогічної процедури. До обліку в комерційних банках приймають переважно високоліквідні (які легко реалізувати) товарні векселі, що підкріплені реальними товарними угодами. Ціна купівлі векселя — його номінальна вартість за мінусом облікової (дисконтної) ставки, що є платою за цей вид операції.

Отже, позитивними особливостями комерційного кредиту є оперативність; простота оформлення; активізація процесів мобілізації та перерозподілу вільних товарних ресурсів; розширення можливостей суб'єктів кредитування в маневруванні обіговими коштами; загальний позитивний вплив на фінансову стійкість підприємств. До негативних особливостей зараховують обмеженість умов, обсягів і строків комерційного кредиту порівняно, наприклад, з банківським; високий ризик для продавців товарів; насиченість грошового обігу квазігрошима — векселями, що ускладнює регулювання грошової маси центральним банком. Недоліки комерційного кредиту компенсує банківський кредит.

Банківський кредит — грошова форма кредиту, який банки та спеціалізовані кредитно-фінансові інститути надають господарюючим суб'єктам ус» форм власності, державі, домашнім господарствам у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та сплати відсотка.

Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал банків як капітал, що відокремився від промислового. Основними джерелами формування банківського капіталу є власні кошти банку; кошти юридичних і фізичних осіб, розміщені на депозитних рахунках; міжбанківські кредити; кошти, отримані від випуску цінних паперів; залишки на розрахункових і поточних рахунках. Суб'єктами банківського кредиту з боку кредитора є банки, що надають кредит, а з боку позичальника — фізичні і юридичні особи, держава, які на підставі кредитних договорів беруть кредит.