Історичні умови виникнення і суть фізіократії

План

1. Характеристика господарської системи Франції в середині ХVІІІ ст.
2. Основні положення вчення фізіократів
3. Франсуа Кене як основоположник фізіократизму та його основні ідеї.

1. Характеристика господарської системи Франції в середині  ХVІІІст.

Приблизно до середини ХVIII ст. Франція претендувала на роль лідера в Європі.  Вона навіть мала визначені переваги над Англією.  Кількість населення Франції більш як у 2 рази  перевищила населення Англії. Франція мала і більшу територію. Відбувався процес формування товарного господарства. Краще розвивалась французька промисловість і торгівля, особливо зовнішня. Особливо розвивалася легка промисловість – шовкова,  хутряна, паперова, скляна та фарфорова, миловарна та інші. Широко приділялась увага експортним мануфактурам, що виробляли предмети розкоші – одяг і тканини, прикраси і парфуми, меблі та фарфор та ін. Адже Париж — центр європейської моди, яка дуже дорого коштує. Та й на внутрішньому ринку покупець — це королівський двір, дворянин, духовенство, буржуазія. Мануфактури в основному були централізованими та невеликими з кількістю робітників від 10 до 50, рідше до 100.

Але з другої половини ХVIII ст. Франція почала відставати. Процес формування товарного господарства супроводжувався його поступовим проникненням і в аграрну сферу. І якщо в середині ХVIII ст. в Англії відбувся промисловий переворот, то Франція, незважаючи на розвиненість мануфактури, аж до кінця  ХVIII ст. залишалася аграрно-феодальною країною. Основною причиною цього стали тяжкі наслідки феодальних пережитків і консервативна політика абсолютистського уряду. Феодальні порядки призупиняли  розвиток мануфактур і торгівлі. В промисловості переважали середньовічні цехи. Був заборонений і істотно обмежений вивіз хліба та його перевіз по країні, а також його позаринковий продаж.  Розвитку торгівлі заважала відсутність таможні та єдиної системи мір та ваг. Ці заборони вели до застою цехової системи, деградації виробництва і подальшому звуження внутрішнього ринку. [6]

Основні суперечності виникли  в агарному – головному  секторі французької економіки. Дворянство і церква, що володіли основною частиною землі, лісів і лугів, зберігали свої привілеї  та владу в країні. Майже вся орна земля, 80% сільськогосподарських угідь і лісів, належали дворянам. [3]  На відміну від англійських власників землі, які самі вели підприємництво, французькі сеньйори вважали це справою плебеїв. Отже, особливо потерпало селянство, яке було обплутане  системою податків, які йшли на утримання короля, духовенства та дворян. Під тягарем податків селянин неминуче потрапляв у тенета лихварів і через це не мав економічних можливостей для реалізації вимог аграрної технологічної революції. Позбавлений землі селянин обробляв її архаїчним способом, нерідко вручну, збираючи низькі врожаї. Орендуючи землі в поміщиків, селяни змушені були віддавати у вигляді оренди майже половину врожаю. Це спричинювало деградацію сільського господарства.  Серед інших податків були також подушний податок, податок на сіль та церковна десятина. Існували також багаточисельні платіжні збори: паромний і мостовий, подимний, збір на право рибальства ті ін. Порушення каралися немалими штрафами. Також страждали від неврожаїв (яких у ХVIII ст. було більше 30) землероби.  

Крім того, економіку  сільського господарства підривала  політика меркантилізму, згідно з якою ціни утримувались на низькому рівні, заборонявся вивіз зерна за кордон, а ввіз дешевого всіляко заохочувався.  До того ж  відбувався фактичний податковий грабіж селян, адже вони сплачували казні дві третини своїх доходів. Збідніле село не могло бути достатнім ринком для промислової продукції. Протекціоністська політика заохочувала розвиток зовнішньої торгівлі, мореплавства і промисловості.[3]

Отже, в умовах розпаду феодалізму і зародження капіталізму, коли з’явився і закріпився промисловий та фінансовий капітал, сформувалися національні ринки і планується створення європейського ринку (але більшість населення вела напівнатуральне господарство) з’являється школа фізіократів. В яких саме сільське господарство стало головним предметом роздумів.

2.  Основні положення вчення фізіократів.

Теоретико-методологічні особливості становлення та розвитку класичної політичної економії у Франції знайшли відображення у працях групи французьких учених другої половини XVIII ст., які утворили першу наукову школу економічної думки — школу фізіократів (буквально — природовладдя, від гр. physis — природа, kratos — влада). Влада природи, тобто землі, сільського господарства, землеробської праці у створенні багатства країни, добробуту кожного її громадянина — так можна витлумачити сутність фізіократичного напряму. [3] У назві школи відобразилась її центральна ідея — вивчення основ природного порядку в економіці. 

Услід за П. Буагільбером фізіократи виступили з різкою критикою принципів меркантилізму та політики кольберизму, спрямованої на розвиток мануфактурного виробництва при повному ігноруванні інтересів сільськогосподарських виробників, які потерпали від збереження феодальних відносин на селі та протекціонізму.

Засновником та лідером нової школи був Франсуа Кене (1694—1774), який заклав підвалини учення фізіократів, сформулював його теоретичні засади та економічну програму. Ідеї Ф. Кене підтримували та розвивали: Віктор Рікеті Мірабо (1715—1789), П’єр Самюель Дюпон де Немур (1739—1817), Поль П’єр Мерсьє де Ла Рів'єр (1720—1793), Венсан де Гурне (1712—1759), Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781) та інші.

Термін "фізіократи" з'явився не відразу. Французькі дослідники називали себе економістами і були першими, хто впровадив у широкий вжиток назву нової професії. Поняття "фізіократія" ввів Дюпон де Немур в своїй книзі "Фізіократія, або Природна конституція найбільш вигідного управління людським родом", яка була опублікована у 1768 р. Пізніше саме це поняття стало назвою нової школи. Школа формувалася в колі однодумців.

Венсан де Гурне вважається одним із основоположників фізіократії. Встановлено, що ідеї Гурне впливали на ідеї Кене.  Також відомо, що Гурне  відхилявся від того, що потім було визнано помилками фізіократів. Вважається, що саме Гурне сформулював знамениту фразу «laissez faire, laissez passer», що дослівно означає «Хай все іде як іде».

Основні ідеї фізіократів:

• Фізіократи критикували меркантилізм. На противагу меркантилістам, які досліджували переважно проблеми сфери обігу, фізіократи зосередили свою увагу на сфері виробництва. Джерелом багатства нації вони вважали не зовнішню торгівлю, а сільське господарство. За словами Ф. Кене, "постійно відтворюване багатство сільського господарства служить основою для всіх професій, сприяє розквіту торгівлі, добробуту населення, приводить у рух промисловість і підтримує процвітання нації. ...Воно (землеробство) служить основою для всієї економіки держави". [7] Вони оголосили промисловість невиробничою сферою.  Вони сформували концепцію економічного лібералізму. Формула «laissez faire» означає ідею повної економічної свободи, коли держава не втручається у виробничу, торгівельну і фінансову діяльність своїх підданих. Вони платять державі податки, а вона забезпечує охорону їхнього життя, власності, прав і свобод. Цим обмежуються економічні відносини між населенням і державою. Не існувало ніяких обмежень на ввіз та вивіз. Ніяких перешкод вкладати і знімати капітал. Ніяких заперечень на багатство. Ніяких вказівок на те по якій ціні продавати і купувати. Люди вирішують все самі. Вони вступають між собою у відносини, купляють і продають, беруть і здають в найм. Самі домовляються про ціни, оплату праці та інше. Пізніше деякі вчені вважали, що в деяких сферах діяльності втручання держави є необхідним. Ідея економічної свободи настільки була важливою в той момент, що не зверталася увага на інші деталі. [5]
• Теорія "природного порядку", пов'язана з визнанням об'єктивного та закономірного характеру розвитку ринкової економіки. Фізіократи вважали, що економічні закони мають природний характер, божественне походження і є зрозумілими для усіх. Основу природного порядку вони вбачали в економічній свободі, недоторканності приватної власності та конкурентній боротьбі. У зв'язку з цим французькі дослідники стверджували, що будь-яке втручання у природний хід речей порушує "природний порядок", завдаючи шкоди суспільному відтворенню. Суспільство складається із людей, яких природа наділила природними здібностями і потребами. Кожна людина повинна діяти природно, вона повинна використовувати тільки ті засоби, якими вона користується і своїми зусиллями повинна добиватися життєвих благ. Кожен повинен вільно розпоряджатися своєю працею і власністю. А це значить, що необхідна свобода обміну і конкуренції. [5]
• Концепція "чистого продукту". Фізіократи під чистим продуктом розуміли отриманий у землеробстві надлишок продукції, що перевищує витрати виробництва. Цей надлишок вважався унікальним даром природи, створеним землею завдяки природній родючій силі. На думку французьких дослідників, отримати цей дар можна лише у сільському господарстві. Тобто, вони  вважали, що лише земля є єдиним джерелом багатства. В той час як меркантилісти вважали джерелом багатства промислово-торгівельну сферу. Фізіократи  розглядали авансований у землеробство капітал не у вигляді грошей, а у вигляді придбаних за гроші засобів виробництва і сільськогосподарського інвентарю, худоби, будівель, добрив, насіння і затрат на найманих працівників. Отже, фізіократи, на відміну від меркантилістів, не трактували капітал тільки у грошовій, а передусім, у виробничій формі.

   Фізіократи говорили, що реміснича праця не створює чистого продукту. Оскільки, ціна продукту ремісника повинна покривати його витрати, і тільки. Прибуток, який створюється в промисловості та торгівлі створює фонд, який призначений лише для утримання підприємця. Тобто, він подібний до заробітної плати, яку торговець і ремісник виплачують самі собі. [1] А землевласники отримують чистий продукт – земельну ренту. Тобто усі галузі крім сільського господарства є не продуктивними (але корисними), оскільки в них відбувався не приріст чистого продукту, а лише зміна його форми або просторове переміщення.

• Класовий поділ суспільства. Відповідно до концепції "чистого продукту" фізіократи вперше в історії економічної думки поділили суспільство на класи, взявши за основу економічний критерій: участь великих соціальних груп у створенні та розподілі суспільного багатства. Відтак вони виокремили продуктивний (землероби) та непродуктивний (ремісники, торговці) класи та клас землевласників. Очевидною істиною для французьких дослідників було те, що продуктивною є лише праця, прикладена до землі. Тому діяльність усіх не зайнятих землеробською працею вони трактували як "безплідну", таку, що не створює нового багатства і відіграє у суспільстві допоміжну, обслуговуючу роль.[4]
• Фізіократи вимагали запровадити у Франції велику оренду землі фермерами за прикладом Англії. Вони закликали замінити феодальну систему фермерського господарства на фермерсько-орендну на засадах приватної власності. Фізіократи прагнули відмінити меркантилістську політику, знизити ціни на зерно, запровадити вільний продаж зерна, його вивіз за кордон.
• Фізіократи пропонували звільнити фермерів від податків, адже чистий продукт отримують землевласники (тобто земельну ренту). Тому і необхідно, щоб цей клас платив податки.  До того ж всі види податків варто замінити єдиним земельним податком.

Отже, збільшення багатства, згідно з ученням фізіократів, відбувається лише в сільському господарстві, оскільки тільки тут діють сили природи, бо природа всюди присутня, мовляв, у промисловості й торгівлі вплив сил природи відсутній. Однак обмеження природного впливу щодо промисловості й торгівлі було потрібне фізіократам, щоб належно аргументувати достовірність власного вчення, згідно з яким заняття в промисловості й торгівлі визнані безплідними, а праця непродуктивною.

3. Франсуа Кене як основоположник фізіократизму та його основні ідеї.

Засновником школи фізіократів, яка проіснувала всього 20 років, був відомий французький економіст XVIII ст. Франсуа Кене (1694—1774). Його економічні погляди знайшли відображення у славнозвісній "Економічній таблиці", яка вийшла друком у 1758 р., а також у працях "Загальні принципи економічної політики держави" (1760), "Про торгівлю" (1760), "Аналіз економічної таблиці" (1766), "Діалог про ремісничу працю" (1766), "Зауваження стосовно грошового процента" (1766) та ін. У творах Ф. Кене рішуче засуджуються погляди меркантилістів на економічні проблеми, що, по суті, було відображенням незадовільного становища сільського господарства, до якого призвів так званий кольбертизм часів короля Людовіка XIV. В них відбита його переконаність у необхідності переходу до фермерського господарства як основи вільного (ринкового) механізму господарювання на принципах повної свободи ціноутворення в країні та вивезення за кордон сільськогосподарської продукції. [7] "Фермерами, — писав Ф. Кене, — є ті, хто орендує землю і робить високопродуктивним сільське господарство, хто виробляє багатства, матеріальні блага, найважливіші для держави. Отже, роль фермера є в королівстві дуже важлива і заслуговує на найбільшу увагу уряду" [3]

У своїх творах вчений:

• Проголосив ідею "природного порядку" як "першого прояву фізичної необхідності, яку неможливо ігнорувати". Основою "природного порядку" Ф. Кене вважав економічну свободу, недоторканність приватних інтересів та права власності. Водночас він стверджував, що "природний порядок" і закладені в його основу природні закони в реальному житті реалізуються через "позитивні закони" — "вихідні правила, встановлені суверенною владою для закріплення порядку управління, для забезпечення захисту суспільства і постійного дотримання природних законів" . Таким чином, на відміну від природних законів, позитивні закони є результатом творчої діяльності державної влади, що передбачає їх мінливість і недосконалість.

• Сфокусував свій аналіз на сфері виробництва, шукаючи в ній джерело добробуту нації та вбачаючи у багатстві насамперед його речову сторону. Виходячи із еквівалентності обміну, Ф. Кене стверджував, що "обмін або торгівля не породжують багатств". Водночас дослідник розумів, що "могутність держави становлять люди: завдяки їх потребам зростають багатства; чим більше народи виробляють необхідної продукції і чим більше вони її споживають, тим багатшими вони стають".[4]

• Вважав продуктивною лише землеробську працю, здатну створити "чистий продукт".

• Здійснив аналіз класової структури суспільства та відповідних видів витрат. "Нація, — писав учений, — складається із трьох класів громадян: класу продуктивного, класу власників і класу безплідного". Продуктивний клас, за його теорією, шляхом обробітку землі вирощує щорічне багатство нації, авансує свою працю в сільське господарство і щорічно оплачує доходи власників землі. Клас власників (король, землевласники, духовенство) існує за рахунок чистого продукту землі, який йому щорічно віддає продуктивний клас після здійснення необхідних відрахувань (щорічних авансів та витрат на подальшу експлуатацію землі). Землевласники отримують чистий продукт у вигляді орендної плати, духовенство — у формі церковної десятини, король — у вигляді податків. Водночас Кене вважав клас власників корисним для суспільства, виправдовуючи його існування тим, що землевласники несуть відповідальність за обслуговування земель, а також виконують важливу економічну функцію проміжної ланки, пов'язуючи між собою два інші класи та беруть участь у реалізації створеного ними продукту. Безплідний клас – всі громадяни, зайняті поза землеробством, тобто у промисловості, торгівлі та інших галузях сфери послуг. Він скільки створює продукту скільки і споживає. Витрати цього класу оплачуються продуктивним класом і власників.

• Дав досить глибоке, як на ті часи, визначення капіталу, започаткував поділ капіталу на основний та оборотний. Розглядаючи капітал в уречевленій формі, Ф. Кене писав про те, що останній — це не гроші, а ті засоби виробництва, за допомогою яких створюється "чистий продукт". Гроші учений аналізував як засіб полегшення обміну товарів. Він дотримувався думки, що накопичення грошей утворює "безплідне багатство", оскільки їх вилучення з обігу перешкоджає нормальному кругообігу товарів та доходів.