Виникнення етикету

Виникнення  етикету 
  
   Багато століть існує людство, і в його житті повторювались деякі звичні, повсякденні ситуації. Люди зустрічались і розлучались, знайомились, виявляли один до одного увагу, робили послуги, відмовляли в проханні, приносили подарунки, висловлювали співчуття, ходили в гості, приймали гостей тощо. І поступово знаходили та із покоління в покоління передавали найзручніші, економні, раціональні, розумні методи дій у різних ситуаціях. Так виникли правила поведінки - етикет.  

 Саме слово "етикет" французького походження. Воно ввійшло в лексикон з часів короля Людовика ХІУ. Коли складався придворний побут царів, установлювалися широкі політичні і культурні зв'язки, етикет виник як придворний церемоніал.   

 Багато які правила  етикету виникли в далекій давнині як розумні і зручні форми людського гуртожитку. Людство пронесло їх через століття, вони перетворилися в добрі традиції. 
У різні часи й у різних народів діяли особливі кодекси пристойності, іноді дуже складні.   

 Людина зобов'язана  у своєму поводженні і відносинах з навколишніми користуватись загальними для всіх правилам, що допомагають людям однаково сприймати, що погано, що добре, що красиво,  а що ні.  

 В історії були випадки, коли прагнення будь-що-будь дотриматися  етикету могло коштувати людям життя. Іспанський король Пилип III в ім'я етикету пожертвував своїм життям. Сидячи в каміна, у якому занадто сильно розгорілося полум'я, він не дозволяв нікому з придворних поставити заслінку і не відсунувся сам (придворний, котрий повинний був стежити за каміном, був відсутній). Король вирішив не рухатися з місця, хоча полум'я вже обпалювало його особу: у цій стійкості він бачив прояв своєї монархової честі. За сліпе проходження  вимогам етикету король був жорстоко покараний. Одержавши сильні опіки, він умер через кілька днів.    

 Бажання кожної людини  знайти своє покликання в житті  іноді ускладнюється слабкою  обізнаністю з загальнолюдським  етикетом, з прийомами самовиховання, відсутністю знань про можливості  людини взагалі.    

Культура поведінки - це сукупність загальнолюдських норм і правил життя і діяльності, в яких проявляються набуті людством моральні цінності, уявлення про красу і некрасивість, вимоги здорового глузду і раціональність, а також народні звичаї й традиції.  

 Дуже важливо людині з перших кроків життя привчитись до виконання загальноприйнятих норм поведінки, віками відомих, тисячоліттями повторених в усіх прописах правил співжиття, і дотримуватись їх без насильства і примусу, без нагадування. Коли ці правила будуть засвоєні людиною, вони перетворяться в її цінні якості, що називаються культурою поведінки або вихованістю.  

 У вихованості проявляється  єдність внутрішньої і зовнішньої  культури людини, гармонія між  ставленням до людей і формами  вираження цього ставлення. Правила, що регулюють зовнішні прояви стосунків між людьми, тобто поводження з оточуючими, манери, оформлення зовнішності, церемоніал і порядок деяких процедур і ритуалів спілкування, мають назву етикет.   

Етикет  - форма поведінки людини в суспільстві, колективі, домашній обстановці,   побуті;   правила, норми ввічливості, прийняті у різних верств населення.  

 Вихована людина знає  норми етикету, сприймає їх як  систему морально-естетичних цінностей  і дотримується їх у своєму  повсякденному житті. Невміння відповідно поводити себе серед оточуючих, поважати, берегти і жаліти один одного в буденності призводить до напружень і конфліктів, нервових стресів, погіршення фізичного і психічного здоров'я, до зниження працездатності й життєвого тонусу.  

 Вихованій людині притаманне почуття такту - вміння поводити себе за різних умов не лише відповідно до загальних правил поведінки, а й так, щоб задовольняти естетичним і етичним вимогам. Тактовна людина розуміє, коли може завдати іншій людині неприємність, біль чи радість; розуміє потреби і переживання інших.  

 Тактовна людина намагається  попередити ситуації, що створюють  незручність. Якщо правила етикету  можна механічно завчити і  вони стануть доброю звичкою, то такт вимагає вміння поставити  себе на місце іншого. Тактовна людина поводить себе скромно, нікого не турбуючи і не вражаючи. Вона не підкреслює своєї переваги чи переваги свого суспільного становища, не пихата і не розв'язна, завжди зважає на присутніх і на ситуацію. Тактовна людина не демонструє своєї неприязні до певної особи і не виявляє надмірної симпатії, що може поставити в незручне становище присутніх; прилюдно не обіймається, не цілується і не виставляє свої почуття напоказ.  

 Вихованість має і  велику індивідуальну значимість. Привітна, доброзичлива, тактовна людина, з приємними манерами, почуттям власної гідності і знанням правил пристойності (етичності) викликає позитивну реакцію оточуючих, їхню симпатію. Це допомагає їй швидше досягти контакту з людьми, формує комунікабельність, упевненість у собі, створює умови для досягнення психічного комфорту в сім'ї, серед друзів, на роботі.  

 Першою умовою вихованості  є знання загальноприйнятих норм  і правил поведінки. У людини  немає механізмів, які б одразу  визначали її правильну поведінку  серед людей, отже треба вчитись, придивлятись, частіше питати і, головне, читати книжки.   

 Але знати етикет  замало, треба вміти його використовувати. Кожен день нам доводиться  виконувати багато простих дій: поступатись місцем, подавати те, що випадково впало, привітно вітатись, ввічливо вибачатись, вміло користуватись столовими приборами, допомагати старшим одягати пальто тощо. І навіть найпростіші з цих дій вимагають певних умінь. Тренування для відпрацювання правил етикету - ось друга умова вихованості.   

 Чим частіше ми повторюватимемо правильні дії і вчинки, тим менше зусиль вони від нас вимагатимуть, тим природнішою, невимушенішою, красивішою стане наша поведінка. Міцні і стабільні звички поведінки - третя обов'язкова умова вихованості.  

 Виховання гуманних  почуттів перебуває у тісному зв'язку не тільки з рівнем етичних уявлень, а й зі здібностями емоційно реагувати на різні події, співпереживати, захоплюватись, обурюватись. Емоційне ставлення до вчинків інших і до своїх власних з'являється у тому випадку, коли зрозуміла суть цих вчинків, а також в умовах самостійного спілкування.  

 Давати мудрі поради  легше, ніж засвоювати і виконувати  їх. Ввічлива поведінка повинна  приносити нам насолоду: якби  вона нас обтяжувала, то все, що  пов'язано з етикетом та етичністю, не мало б ніякого сенсу.  

 Справжня культура  поведінки не приходить тільки  з підручників та книжок з  етикету. Добре і сердечне ставлення  до всіх людей, з якими доводиться  спілкуватись у житті, - ось що  найважливіше.  

 Ввічливим, тактовним, делікатним  може бути тільки той, хто завжди доброзичливий до людей, хто думає не тільки про себе, а й про інших. 
  

Література:

1.    Аасамаа І.   Як себе поводити. - К.: Молодь, 1974. - 192 с. 
2.    Артеїиова Л.Ф. Моральне виховання дошкільників. - К.: Радянська школа, 1974. 
3.    Бушелева Б.В.   Поговорим о воспитании. - М.: Просвещение, 1980. - 192 с. 
4.    За ред. Войтка В.І. Психологічний словник. - К.: Вища школа, 1982. - 216 с. 
5.    Газета "Метро". Питання етикету. - К.: №50(57), 1998. 
6.    Дорохов А.А. Як себе поводити. -Мінськ: Народна освіта, 1979. -112с.