Етична культура юриста

    5. Співчуття– розуміння почуттів та думок інших людей. Співчуття проявляється в усвідомленні моральної підтримки, прагненням людини допомогти йому їх розв’язати.

Довіра та співчуття  у відношеннях з клієнтами грають важливу роль, тому що завдяки їм наладжується морально-психологічний контакт. Клієнт буде співпрацювати з юристом якщо побачить його співчуття до справи та реальне бажання установити справедливість по цьому ділу.

    6. Чесність ця риса з самого початку мається на увазі принциповість, вірність своїм обов’язкам, дотримання прав інших людей. Юрист повинен обіцяти клієнту тільки те, що він реально може йому забезпечити: захист клієнта та його родини, чи доведення діла до кінця. Чесність це залог моральних відношень в юридичній практиці, вона необхідна для установленні істини як зі сторони потерпілого так і за сторони юриста.

     7. Правдивість юриста представляє собою моральну якість, яка характеризує юриста як особистість, яка взяла для себе правило говорить людям правду, не скривати від них реального положення справ. Правдивість це загальнолюдська вимога, але окремі види юридичної діяльності в силу їх специфіки нуждаються у деяких обмеженнях – виправданих і допустимих.

    8. Добросовісність означає не тільки діяти компетентно чи володіти знаннями, вміннями, але й з найбільшою віддачею особистих сил і здібностей, прикладання усіх зусиль для здійснення свого професійного боргу в найкоротшій термін та з максимальною увагою до інтересів діла.

    9. Самовідданість висловлюється у діях, котрі по своєму характеру уявляють акт самопожертви – добровільного принесення в жертву своїх інтересів, досягнення поставлених цілей в ім’я справедливості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Професійний борг юриста

    Борг – одна з основних категорій етики, оскільки сфера моралі – це сфера потрібного. Борг – суспільна необхідність, виражена в моральних вимогах до особистості. Іншими словами, це перетворення загального до усіх вимоги морального в особисту задачу конкретної особи , сформульовану до його положення та конкретної ситуації. У нашій розмові ми говоримо про юристів, тому і зазначимо

Види боргу у юридичній  діяльності:

• національний,
• суспільний,
• державний,
• громадянський,
• моральний,
• службовий,
• персональний.

     Як складова частина суспільного боргу, професійний борг юриста – центр зв’язку усіх сукупностей моральних норма та принципів практичної діяльності, якими він користується. Професіональний борг підтримує бажання юриста та усього колективу виконувати діла якісно, у зазначений час, примушує використовувати фізичні та моральні сили для досягнення поставлених цілей.

     Професійний борг юриста – це сукупність нормативів правового та морального характеру, яких він повинен дотримуватись як в практичній діяльності, так і в процесі виконання службових обов’язків і у повсякденному житті. Дуже часто професійний борг співпадає з юридичними обов’язками, насамперед тоді, коли працівник не находиться на службі. Наприклад затримання правопорушника співробітником міліції, який не находиться на службі це його професійний борг. На основі цього можна сказати, що поняття професійний борг ширший за поняття «службовий борг», який пов`язан з виконанням функціональних обов’язків.

     Борг юриста, де б він не працював, - не мириться з порушенням закону, прав людини, інтересів держави та громадянства. І знову ж таки у цьому можна виділити основні риси професійного боргу:

1. Має об’єктивну та  суб’єктивну сторони. Об’єктивна сторона боргу полягає у тому, що юрист підлегле повинен захищати особистість та її права, законні інтереси, забезпечити законність та правопорядок у державі. Об’єктивна сторона являє собою чіткі обов’язки, які поставлені державою перед юристом та його працею.

Суб’єктивна сторона боргу виявляється у тому випадку, коли суспільні обов’язки, поставлені державою перед працівниками юридичної сфери, сприймаються як справедливі та істинні, визнаються ними як особисті установи, виконуються добровільно та цілеспрямоване. Суб’єктивна сторона боргу являється внутрішнім переконанням в справедливість свого діла, котрому присвячене життя.

2. Визначається взаємодіями  норм права та норм моралі, оскільки норми моралі регулюють  внутрішнє осо знання людиною  своєї поведінки, а норми права  зовнішню поведінку.Відступ від норм моралі, як правило завжди являється одночасно і порушенням правових норм. Вимоги професійного боргу юридично закріплені в законах, уставах, положеннях. В цих актах зазвичай значиться і моральна оцінка поведінки юриста. Для законодавства України характерно єдність моральних та правових норм. У сфері професійного борг нема юридичних вимог, котрі були б лишені моральної сили, як нема і моральних норм, котрі на мали б правничої сили. Можна зробити висновок, що в професійному боргу правова та моральна сторони зливаються в одну.

3. Не співпадає з  юридичними обов’язками. Юридичний обов’язок юриста зв`язан з його компетентністю, яка чітко визначена нормами права та тягне за собою державне пригнічення у вигляді різноманітних юридичних санкцій у разі її невиконання. Професійний борг значно більше за поняття юридичного обов’язку. Обов’язок, це те що юрист повинен виконувати кожен день для клієнта, повідомляти його про процес діла, інформувати його про новітні закони, які можуть якимось образом зачепити його справи.

4. Самодисципліна виступає як внутрішня готовність слідкувати правилам закону, присяги та наказам керівництва. Дуже важливо щоб юрист виконував свої обов’язки не під впливом когось, а за покликом серця, за совістю, добровільно. Самодисципліна можлива тільки коли людина має такі якості:

• почуттів,
• звичок,
• самооцінка людиною своїх вчинків, моральних якостей;
• самовиховання.

Саме цьому само дисциплінованість  є високоморальною поведінкою, яке  коїться на основі почуття боргу  та совісті.

5. Визначається внутрішніми  та зовнішніми моральними факторами совістю, гідністю, честю, репутацією, які являються впливовими на професійну кар’єру.

Совість – це внутрішнє осмислювання морального боргу та відповідальність перед громадою, яке потребує самоконтролю, виконання норм особистої та службової поведінки, самокритичної оцінки вчинків. Тут борг та відповідальність нерозривно зв’язаний .

Совість особистості в цілому, не обов’язково юриста, проявляється у двох формах:

1) Моральному задоволенні (виконаний  борг; допомога людині, котрий потребує  її; захист від правопорушників)

2) почуття стида (при скоєнні  без морального вчинку про  який знає тільки людина, котра  цей поступок зробила).

    Гідність – це внутрішня самооцінка особистості власних якостей, здібностей, мирового огляду, свого «я».

    Честь – це громадська та особиста оцінка особистості, міра духовних та соціальних якостей громадянина. Поняття честі розкриває відношення людини до самого себе та відношення людей які знаходяться навколо нього. Воно грає таку ж роль у взаємовідносинах з людьми і регулювання особистості своєї поведінки, як і достоїнство. Моральна цінність особистості в понятті честі пов’язано з конкретним положенням людини, його діяльністю та моральними заслугами, які за ним визнаються. На відміну від поняття гідності особистості, яке базується на принципі рівності усіх людей в моральному та правовому відношенні.

Честь юриста – це рухома сила усіх моральних вчинків. Честь юриста не відділяється від честі усього колективу. Тому вони повинні обходити вчинки, які могли б нашкодити усьому колективу.

     Репутація – це сукупність усіх вражень від багатьох людей про якусь людину, о її недоліках чи достоїнствах. Репутація і честь – два тісно зв’язані поняття. Оцінка, яка є в понятті честі находить своє вираження у репутації. Честь потребує від людини постійної уваги до своєї репутації, та репутації людей навколо себе.

     Професійна кар’єра – це рух по службі, яке характеризується якістю виконаної роботи, займаною посадою, та іншими плюсами особистості. Кожен вид юридичної діяльності має специфіку руху по службовій дробині, порядок якої установлено законодавством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Професійно-особисті якості юриста

 
     Норма права (юридична норма) - це загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлене (санкціоноване) і охороняється державою, яке виражає завдяки певних матеріальних умов життя суспільства волю і інтереси народу (політичних сил, що стоять у влади) і активно діє на суспільні відносини.¹

Базуючись на нормативно - правових документах відповідних до спеціальності юриста, можна сформулювати декілька правил загального характеру поведінки спеціаліста-юриста які повинні бути основними у його буденній праці:

• справедливість та об'єктивність у прийнятті рішень, того що засуджуючи чи захищаючи людину юрист повинен позбавити власні почуття нальоту упередженості та суворо наслідувати букву закону;
• виключення доброти з професійних почуттів, того що доброта заважає об'єктивній та тверезій оцінці, формує поблажливе ставлення там, де воно є недоречним;
• терпимість у стосунках як з близькими, так й з цілком невідомими вам людьми, того що професія "юрист" накладає на свого носія певний відбиток, який формує його подальше відношення до людини, й, найчастіше - це відбиток у загальнолюдському розумінні, - негативний, адже юрист, побачивши негативні приклади людського існування починає дивитись на собі подібних не як на носіїв розуму та усього, що прийнятно вважати людським, а, як на носіїв низки негативних характеристик;
• юрист повинен соціалізуватись путями, прийнятними його статусу та зрозумілими іншій частині соціуму, адже, якщо юрист соціалізуватиметься путями, що будуть визнані такими, що суперечать моралі, в нього виникнуть проблеми із розумінням його як безпосереднім керівництвом, так і тими людьми, що його оточують;
• юрист повинен виховувати власну родину у дусі поваги до законів, адже у ситуації виникнення правового прецеденту до якого будуть причетні родичі чи близькі спеціаліста-юриста, це зіпсує його репутацію та подальше просування за ієрархічними сходами юридичної установи працівником котрої є цей юрист;
• юрист повинен презирливо ставитись до усіх почуттів, що заважають здійсненню професійної діяльності, крім тих випадків, коли внутрішній імператив настійливо противиться здійсненню того чи іншого професійного діяння, адже йти проти власних принципів не є вірно ані з поглядів загальної юридичної філософії, ані з позицій загальнолюдського відношення до власного призначення у суспільстві.

Юристи повинні мати певні якості у багатьох сферах життєдіяльності, а саме:

1. у соціальній сфері — намагання встановити істину, справедливість, гуманізм, чесність;
2. у пошуково-пізнавальній сфері — уважність та спостережливість, тобто, цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ, а також відшукування фактів, які стосуються злочину, та осіб, які його скоїли;
3. у сфері реконструктивно-конструктивної діяльності — вміння всебічно аналізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід до розв'язання завдань; проникливість;
4. у сфері засвідчувальної діяльності — розвинута письмова мова; вміння швидко узагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища;
5. у сфері організаційної діяльності — самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість; організаторські здібності;
6. у сфері комунікативної діяльності — емоційна врівноваженість; тактовність; вміння чітко формулювати свої думки.

Існують також особистісні якості, які є негативними для юриста:

• у соціальній сфері — цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм;
• у пошуковій сфері — неуважність, відсутність пошукової домінанти (юридичний азарт);
• у реконструктивній сфері — низький рівень інтелекту, стереотипність і консервативність мислення;
• у засвідчувальній сфері — недбалість, невміння швидко передавати усну мову письмово;
• в організаційній сфері - нецілеспрямованість, відсутність організаційних здібностей;
• у комунікативній сфері - імпульсивність, надмірна сором'язливість, груба поведінка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Професійна таємниця юриста.

    Кожна людина має право на тайну.

    Право на тайну – це абсолютне право особистості на приховування від людей інформації яка має відношення до прояву особистості у суспільстві.

    Особисті та професійні тайни являються об’єктом захищеної інформації. Конституція України закріпила право громадянина на недоторканість, на тайну його особистого та сімейного життя.

     Особисті тайни гарантовані конституційними нормами права на недоторканість до особистого та сімейного життя: