Мова і мовлення у професійній діяльності юриста

Доповідь на тему: Мова і мовлення у професійній діяльності юриста

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Доповідач: студент 11-ОА групи

Чайка Святослав Михайлович

Первірила: Тимкова В. А.

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП 

1. Спілкування юриста з різними категоріями людей 

2. Характеристики професійного спілкування у юридичній сфері 

3. Правила процесу ділового спілкування юриста  

ВИСНОВОК  

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Значення спілкування  у житті важко переоцінити. Воно є засобом існування самої  людини, засобом встановлення, задоволення та регулювання основних потреб особистості, емоцій і навичок поведінки, головним каналом впливу особи на інших і навпаки. Нарешті, спілкування — одне з найважливіших інструментів соціалізації людини.

Спілкування — це сума вироблених наукою, практикою, з урахуванням світового досвіду, морально-етичних вимог, принципів, і правил, дотримання яких забезпечує порозуміння і взаємодовіру суб'єктів ділового спілкування, підвищує ефективність контактів, і кінцевих результатів про дії.

З іншого боку, спілкування – це складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного.

Коли йдеться про керівника, етичний зміст спілкування безпосередньо впливає на моральні погляди підлеглих, а отже, і на їхню службову діяльність. Виходячи з цього, знання і володіння етикою ділового спілкування є показником професійної культури мовника та ступеня його відповідності сучасним вимогам.

Культура спілкування  не наслідується, не програмується генетично. Засвоєння норм спілкування - наслідок виховання. Юриста треба навчити спілкуватися, допомогти йому засвоїти прийняту модель поведінки. У складних умовах сучасного життя покладатися на стихійний вплив обставин щодо роботи з працівником, як суб´єктом спілкування було б великою легковажністю, яка, ще не подолана.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Спілкування юриста з різними категоріями людей

 
         Як правило, юрист спілкується зі співробітниками (рівними собі за посадою, підлеглими, керівниками), з населенням, зі знайомими та родичами. 
У сфері спілкування велике значення має насамперед культура мови, яка дає відчуття впевненості у собі, у власній здатності переконати співрозмовника. Оволодіння культурою мови - це постійний процес. Адже із збільшенням правової інформації, інформаційного потоку загалом, дуже важливо стисло, правильно і доречно формулювати думку як усно, так і письмово. Вбога, невиразна мова засвідчує обмеженість світогляду, низький рівень моральності. Оскільки юрист є суб´єктом права, то його мовна культура зобов´язує дотримуватися певних норм та правил у бесідах з громадянами як на службі, так і поза нею. 
З існуючих мовних стилів у юридичній роботі переважає, звичайно, діловий стиль. Він застосовується у бесідах з неповнолітніми, заарештованими, небезпечними злочинцями при затриманні тощо. При цьому мова є не тільки засобом спілкування, а й виразом ставлення до співрозмовника. Це означає, що у юридичній роботі велике значення має мовна інтонація, яка допомагає охоронцеві правопорядку відповідним чином вплинути на конкретну обстановку. 
         Зазначене вище стосується культури усного мовлення. Проте, в юридичних установах важливу роль відіграє діловодство, тобто мова писемна. Ділове мислення тут суворо та детально регламентоване. Важливим при цьому є дотримання службової таємниці. Уміння вести службове листування - це постійна вимога. 
         Дуже важливим для юриста є повсякденне спілкування зі своїми співробітниками. Невміння контактувати, небажання знати наміри, а також вияв зневаги, до того, хто може вислухати твою “душу”, потенційно містять у собі небезпеку самоізоляції, вимушеної самотності у колективі, що нерідко призводить до неправильних вчинків. В судових та правоохоронних органах існує певна специфіка у взаємовідносинах між співробітниками. Зокрема, це стосується надмірного інтересу роботою товариша. Відомчі нормативні документи передбачають, що без службової необхідності і без санкції безпосередньо начальника не слід цікавитися, чим займається той чи інший працівник. Недопустиме також безцеремонне втручання у службову діяльність один одного. Тактовність і делікатність у цій справі не порушать, а тільки зміцнять дружбу, повагу і довіру між співробітниками. 
Практично в усіх юридичних колективах працюють жінки. 
Тому часто виникає запитання: чи потрібно дотримуватися на службі особливих правил стосунків між чоловіками і жінками. У цьому є необхідність. Хоча тут можливі відхилення, зумовлені службовим становищем осіб протилежної статі. У погодженні з керівництвом через поважні причини можна робити певні скидки жінці (не скеровувати її на нічні чергування, в засади, на охорону громадського порядку в місцях підвищеної оперативної обстановки тощо), але за умови, що це не позначиться на службовій діяльності. 
         Збідненим, невиразним стає спілкування між юристами, якщо з нього вилучається більшою чи меншою мірою оціночне, емоційне ставлення до предмета розмови. Дискусія, навіть суперечка часто допомагає знайти нестандартне розв´язання службової проблеми, яка стоїть перед юридичним колективом. У дружному колективі не бояться плюралізму думок, зіставлення і порівняння різних поглядів. Проте будь-яка надмірність в цьому таїть небезпеку конфліктної ситуації, може спровокувати емоційний зрив. Конфлікт, який уже виник і розвивається, вимагає свого розв´язання. При цьому психологічно ефективними вважаються заходи, які попереджають нагромадження відмінностей в оцінках, поглядах, меті членів колективу; у досягненні взаєморозуміння з метою прийняття компромісного рішення; у переведенні конфлікту з емоційного на інтелектуальний рівень, поступове згладження протиріч. 
         У юридичному колективі практично не можна обійтися без ділової конструктивної критики, яка використовується як засіб вираження колективної, громадської думки з єдиною метою - усунути перешкоди і недоліки у житті і діяльності окремих працівників. Культура критики передбачає рівноправність опонентів, однакові можливості аргументації. Нічого спільного із конструктивною критикою не мають такі негідні методи, як намагання зруйнувати негативне одним махом, загнати один одного в глухий кут тощо. Рівень культури критики повинен засвідчувати, наскільки рельєфно проступає в ній позитивне, творче начало, які конструктивні елементи вона несе в собі. 
         Показником рівня спілкування в юридичному колективі є культура стосунків між керівником та підлеглим і навпаки. Зокрема, згідно з принципами правничої етики, таке спілкування має наказовий, категоричний характер. Це не повинно прикро вражати підлеглого, проте і з боку керівника подібна категоричність не має переходити за межі норм моралі. 
         Виконуючи службові обов´язки, юрист мимоволі стає у центр взаємостосунків між різними за соціальним положенням, психічними особливостями, рівнем культури та виховання людьми. Ця обставина накладає на нього особливу відповідальність, вимагає граничної коректності у спілкуванні. Адже те, що простиме будь-якій людині, не залишиться не поміченим стосовно юриста. І тоді суворі дії працівників вважатимуться справедливими та зрозумілими населенню, коли у спілкуванні з ним чітко вирізнятимуться поважання людської гідності, певний інтелектуальний та культурний рівень. Неабияке значення має емоційний бік спілкування юриста з громадянами. Емоційна глухота, якщо така має місце, може потягнути за собою зневагу до тих норм поведінки, які працівникові добре відомі, але які не прийняті ним особисто як значимі, необхідні в практиці спілкування. Емоційна глухота призводить до черствості, байдужості, дає грунт для професійної деформації. 
Спілкуючись з населенням, юристові часто доводиться проникати у глибини життя конкретної особистості. Це вимагає від нього вміння застосовувати різноманітні засоби індивідуального підходу до людей. Наприклад, під час прийому громадян виникає проблема надокучливих відвідувачів. Думається, що працівник судових та правоохоронних органів повинен відрізняти надокучливих від наполегливих у досягненні мети. Виходячи з цього, і ставлення до цих людей має бути і суто індивідуальним. Юрист не живе ізольовано. Він неминуче спілкується з рідними, близькими та знайомими, з якими навчався в школі, з якими разом працював, служив в армії. Звичайно, з цими людьми уникати контактів не слід. Також не можна не брати до уваги їхнє прохання посприяти у життєвих клопотах. Проте важливо, щоб доброзичливість не зашкодила юридичній діяльності, не суперечила нормам юридичної моралі. Найбільш небезпечною для юриста є нерозбірливість у знайомствах, панібратство з людьми, які чинять певний тиск, намагаючись незаконним шляхом отримати певні послуги. Дехто навмисне, прикриваючись знайомством з юристом, вершить протиправні або злочинні справи. 
         Отже, спілкуючись з близькими та знайомими людьми, працівник судових та правоохоронних органів не повинен розголошувати службові відомості, демонструвати власну поінформованість, брати на себе обов´язок вирішувати питання, які не входять до кола його службових обов´язків[1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Характеристики професійного спілкування у сфері юридичної діяльності

 

Проблема мовлення у професійному спілкуванні юристів є актуальною як у теоретичних, так і в практичних аспектах.

У професійній діяльності юристів спілкування становить близько 80%, тоді як інші 20% займає оформлення документації.

Зміст спілкування носить конкретно-історичний характер, він визначається цілями і завданнями діяльності, рівнем культури і моралі юриста.

Юридична діяльність відноситься  до суб'єкт-суб'єктивної, тобто досягнення її цілей відбувається в системі „людина-людина”. Відповідно успішність такої діяльності багато в чому визначається умінням грамотно і професійно будувати своє спілкування. Правник як суб'єкт різних міжособистісних контактів активно бере участь у різних видах ділового спілкування. Йому, крім звичайних людей, клієнтів постійно доводиться вступати в контакт з різними посадовцями, з керівниками місцевих органів влади, з представниками підприємств та установ. Спілкування з ними певним чином опосередковано впливає на ухвалення рішень організаційного, процесуального характеру або в цілому на всю його діяльність. Тому, говорячи про професійне спілкування юриста, необхідно враховувати не тільки його процесуальні (допит, очна ставка тощо), але і непроцесуальні форми, в основі яких лежать прийняті в суспільстві, в тому чи іншому соціальному середовищі правила мовної поведінки, стійкі етикетні формули звернення, що відображають зовнішні прояви ставлення будь-якої людини до оточуючих його людей, до різних соціальних цінностей.

Юристові крім знань закону потрібні й певні комунікативні здібності встановлювати відносини з людьми, вміння переконати людину, враховуючи його індивідуально-психологічні особливості, у важливості запропонованої йому процесуальної ролі, пробудити у нього інтерес до спілкування у зв'язку з тими чи іншими обставинами, які мають правове значення.   

Таким чином, роль спілкування  у професійній діяльності юриста буває настільки велика, що вона в ряді випадків відіграє основну, провідну роль.

Професійне спілкування  юриста має низку характеристик, у тому числі:

Нормативна регламентація. Діяльність юриста досить чітко регламентована різними нормативними документами (Кримінально-процесуальний кодекс, Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”, відомчі нормативні акти тощо). Нормативні рамки, в яких юрист здійснює свою професійну діяльність, сприяють формуванню прагнення суворо дотримуватись правових норм, визначають відповідні стереотипи поведінки і спілкування. З одного боку, нормативна регламентация полегшує процес спіклування. З іншого боку, ця характеристика виступає не тільки як фактор, що позитивно розвиває, дисциплінує юриста, але й як фактор, що ускладнює виконання професійних обов'язків. Очевидно, що виконання діяльності жорстко регламентованої правовими нормами вимагає від юриста постійного контролю за своїми діями, змушує приймати рішення в чітко визначений термін. Усе це припускає уміння ефективно будувати процес спілкування й керувати ним.

Часові обмеження. Ця характеристика професійного спілкування пов'язана з його цільовою спрямованістю і нормативною регламентованістю. Ситуації професійного спілкування орієнтовані на досягнення конкретних професійно значущих цілей і завдань, час на вирішення яких визначено нормативними актами. Часові і нормативні рамки обмежують свободу маневру у спілкуванні, підвищують його інтенсивність. Це може  призвести до того, що юрист буде ставитися до актів професійного спілкування формально. Наприклад, формально брати пояснення, щоб укластися в термін, установлений на збір оперативного матеріалу. Такий підхід не веде до професіоналізму в спілкуванні, навпаки, виробляє мовні штампи для проведення "стандартних" бесід. Спілкуючись у такому режимі, правник не враховує особливості особистості співрозмовника, контролює процес спілкування тільки в межах, необхідних для забезпечення формальної сторони справи. На відміну від такого підходу, професіонал, що знаходиться в умовах дефіциту часу, здатний визначити і реалізувати найбільш ефективну для даної ситуації тактику спілкування.

Владний характер професійних повноважень. Дана характеристика випливає з попередньої, оскільки Закон наділяє юриста (особливо представника державної служби) досить широкими владними повноваженнями. Реалізація владних повноважень нерідко може приймати конфліктний характер. У процесі спілкування наявність владних повноважень провокує їхнього носія на роль „господаря становища”, людини, що визначає і диктує хід спілкування. Займаючи таку позицію, юрист не бачить особистості співрозмовника  чи бачить її вкрай односторонньо. До відомих  стереотипів такого „владного” спілкування відносяться: „Питання тут ставлю я!”, „Ви розумієте, куди потрапили?”, „Від нас так просто не йдуть!”. Зокрема, це властиво юристам, представникам силових структур.

Вимушений характер спілкування. Ситуації професійного спілкування юриста мають переважно вимушений характер для його співрозмовників. Мова йде про ситуації, коли співрозмовник неприємний юристу з яких-небудь особистісних характеристик, але оскільки він, наприклад, є цінним джерелом інформації чи вигідним клієнтом, юрист просто зобов'язаний з ним спілкуватися. Більше того, у цих випадках співробітник як професіонал не має права зовні показувати співрозмовнику своє негативне ставлення.

Рольовий характер спілкування. Юрист є носієм цілком визначеної соціальної ролі, що припускає наявність широкого кола прав і обов'язків. У даному випадку нас цікавить не соціальна роль юриста, а його психологічні ролі, котрі він повинен приймати, щоб досягти цілей професійного спілкування. Мова йде про ситуативні рольові позиції, про ролі „тут і тепер”, господаря становища і підлеглої сторони. Очевидно, що залежно від партнера по спілкуванню і ситуації юрист повинен уміти грати різні психологічні ролі.

Підвищена стресогенність. Професійна діяльність юриста в ряді випадків носить дуже напружений, відповідальний характер. Це може бути пов'язано, головним чином, з протидією зацікавлених осіб, крім того, стресову ситуацію створює і сам по собі конфліктний характер юридичної діяльності. Нерідко нервово-психічні перевантаження призводять до розвитку стійких станів психічної напруженості, емоційної нестійкості, появі невротичних реакцій, психосоматичних функціональних розладів і різних захворювань на цьому ґрунті [3, c.130-134].

 

3. Правила процесу ділового спілкування юриста

 

Юристу треба зазначити, що спілкування має закономірності. Спілкування як різновид юридичної діяльності включає у собе ряд принципів.

1. Встановлення контакту — досягнення стану обопільної готовності до прийому і передачі інформації та підтримки взаємозв'язку.

Психологічний контакт — початкова фаза спілкування, у процесі якого відбувається взаємна ув'язка цілей та інтересів партнерів у спілкуванню, забезпечує їх подальше порозуміння, тобто створення умов, які забезпечують розвиток спілкування у потрібному напрямку і досягнення мети клієнта. У основі контакту лежить вміння зрозуміти мету, інтереси партнера і можливість продемонструвати йому, що ваша мета збігається з його.

2. Створення зовнішніх умов, які полегшують встановлення контакту, тобто вибір часу, місця, ситуації, які забезпечують реалізацію наміченої стратегії поведінки.

3. Прояв зовнішніх комунікативних властивостей на початку зорового контакту, тобто формування зовнішнього вигляду і його демонстрація партнеру. Мета етапу — зацікавити партнера майбутнім спілкуванням.

4. Оцінка психічного стану, відношення партнера до початку спілкування. Джерелами виступають мімічні, топомімічні, проксомімічні знаки, мова, інтонація партнера.

5. Усунення перешкод зі співрозмовником. Перешкоди можуть будти внаслідок:

• формування у процесі  адаптації у співробітника або в партнера негативного відношення до майбутнього спілкування;

• нерозуміння партнером  суті запропонованої поведінки, формування;

• психічний стан партнера (депресія, тривога, ейфорія).

6. Стимулювання інтересу до продовження спілкування.

7. Інформаційний обмін — передача відомостей у відповідь чи запит, обмін думками, задумами, рішеннями.

8. Емоційний вплив — спонукання у партнера потрібних емоційних станів.

9. Встановлення відносин — визначення взаємних позицій, правил, принципів взаємовідносин, умов і взаємних поступок.

10. Регуляція поведінки партнера — зміна поведінки (намірів, рішень, установок, уявлень партнера) та взаємодія з нею.

Послідовне дотримання цих принципів спілкування є однією з умов оптимізації ділового спілкування юриста, тобто забезпечення досягнення мети юридичної практики[2].

 

ВИСНОВОК

 

 Спілкування з людьми лежить в основі професійної діяльності юриста будь-якої спеціалізації. Тому знання соціально-психологічних закономірностей спілкування є неодмінною умовою його високої кваліфікації.

Крім потреб юридичної  практики, спілкування забезпечує задоволення  соціальних потреб особистості. До таких потреб відносяться: прагнення людини до взаємодії, кохання, і підтримки; потреба самоствердження; потреба до самовираження і самореалізації; потреба у емоційній підтримці і визнання.

Специфіка професійного спілкування  юриста вимагає від нього високорозвинених комунікативних якостей, навичок і  умінь, створених як у процесі  навчання, так і у процесі самоосвіти, і практики. Особливу роль розвитку цих якостей грає самоаналіз, вправи і психологічні тренінги.

Комунікативна компетентність неможлива без розвинених здібностей спілкування з іншими людьми, здібностей володіти ініціативою спілкуванням, виявляти активність, емоційно відгукуватися на стан співрозмовників, формувати і реалізувати власну індивідуальну програму спілкування, спроможністю до самостимуляції та поглибленням взаємної стимуляції спілкування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 
1. www.biglibrary.com.ua/book/15_Uridichna_deontologiya/1048_44_Zovnishnya_kyltyra_urista

2. Васильев В. Л. Юридическая психология / В. Л. Васильев. – М., 2008. – 656с.

3. Радомський І.П. Професійне спілкування в юридичній діяльності // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічнийінститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наук.праць. – Київ: ІВЦ “Політехніка”, 2006. – № 2(17). – С. 30 – 134.