Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Января 2014 в 23:20, контрольная работа
Естетичне постає універсальною характеристикою людського чуттєво-емоційного відношення до дійсності. Саме перегляд основних сфер життєдіяльності сучасного суспільства дозволяє конкретніше окреслити, де та як саме діє естетичне, яких форм воно набуває та який вплив чинить на ті чи інші складові суспільного життя. Ядром естетичного постає художня культура суспільства, яка спеціально продукується різними видами та напрямами мистецтва.
Великими екзистенціалістами були Мартін Гайдеггер (1889–1976) і Жан-Поль Сартр (1905–1980). На основі їхніх славетних ключових праць «Буття і час» (1927) та «Буття і ніщо» (1943) можна вивести головні принципи екзистенціалізму. Існування не має форм і суті, тож індивідуум опиняється посеред хаосу випадковостей. Немає об’єктивних моральних правил, які б направляли індивідуума, як немає і наперед-існуючої суті людської, яка б указувала напрям життя. Завдання філософії в цій ситуації – вказати спосіб сприйняття світу. Найбільша глибочінь для екзистенціалістської думки міститься в аналізі почуттів жаху, власної нікчемності, страху перед іншими людьми та в усвідомленні своєї смертності. Можливо, головний парадокс екзистенціалізму полягає в тім, що екзистенціалісти відчувають себе здатними виробляти в рамках цього досить-таки похмурого погляду на умови людського буття більш позитивні настанови. Усе залежить від індивідуума – завжди вільного, дієздатного і змушеного робити вибір, а отже, ставати кимсь іншим, ніж тим, ким він був іще так нещодавно. У зв’язку з цим моральні настанови дуже сильно різняться. Гайдеггер висуває більш пасивну точку зору: прийняття конечності людського життя дозволить мовчки узгодити будь-яке життя із світом. Натомість Сартр дедалі настійніше відстоює активну політичну діяльність.
Естетичний досвід вважається особливим виглядом досвіду, сприйняття об'єктів, подій або ситуацій. В процесі виховання естетичний і виховний досвід переплітаються і вступають у взаємодію. Дж.Дьюї, який зробив колосальний вплив на всю американську естетику, у тому числі і на теорію естетичного виховання, в своїй книзі “Мистецтво як досвід” висуває категорію естетичного досвіду як модель для всякого досвіду взагалі. Учення Дьюї розвивалося багатьма американськими теоретиками, серед яких можна назвати Т.Манро, Р.Циммермана, Д.Арнстайна, представників американської філософії освіти.
У розумінні естетичного досвіду Д.Арнстайн, ґрунтуючись на концепції Дьюї, надає основне значення сприйняттю форми, яка може містити заслання на впізнанні межі миру. Поява естетичних якостей в досвіді є результатом взаємодії між яким-небудь предметом або подією і сприймаючою особою, яка зайняла по відношенню до нього певне відношення. Ця точка зору Дьюї була підтримана і сформульована Р.Циммерманом у визначенні естетичного об'єкту: “Все, що при правильному відношенні може привести до задоволення, може бути естетичним об'єктом”. Це розширювальне визначення перетворює на потенційний естетичний об'єкт будь-який предмет або явище, але лише невелика частина цих предметів або явищ отримує офіційне визнання як такого в інституційному процесі естетичного виховання. Проте, американський дослідник виділяє основні характеристики естетичного досвіду, при актуалізації яких може відбуватися естетизація об'єктів: здатність доставляти безкорисливу насолоду і наявність сприйняття форми. Ці принципи, що вирушають корінням в кантіанську естетику, обмежують видиму свободу в естетизації об'єктів областю легітимного. Як ми побачимо нижче, саме ці положення є свого роду антиподом стратегій популярної естетики, яка направлена, перш за все, на вміст, на референт, а форму розглядає лише як адекватну (або неадекватну) репрезентацію цього референта.
Іншим важливим моментом в розумінні американськими дослідниками проблем естетичного виховання є положення про вільний творчий розвиток людини. Так на думку Т.Манро, естетичне виховання дає можливість людині розвинути свої здібності творчої уяви і критичної думки. Цей підхід заснований на положенні Дьюї про вільний розвиток людини. Услід за Ж.-Ж. Руссо він стверджував, що дитяти треба заохочувати в свободі відчувати, вважати, сприймати і переживати досвід протягом всього виховного процесу. Сучасні дослідники, наступні цій теорії, ставлять перед собою нелегке завдання знайти демократичний вихід для особи в обстановці соціальної напруги і зростаючих суспільних протиріч. Проте, вони зберігають віру в гуманні принципи освіти. ”Сучасний гуманізм вірить, що мистецтво може прогресувати поряд з іншими областями цивілізації”.
Питання про співвідношення естетичного досвіду і освітньо-виховного процесу не має однозначних відповідей. Так, не дивлячись на очевидність того, що різні соціальні групи мають різні естетичні цінності і ідеали, естетичне виховання покликане транслювати естетичний досвід в його зразках-моделях не диференційовано, виділяючи зі всієї людської естетичної культури якусь область універсальних естетичних цінностей, прийнятну для всіх без виключення. На практиці такі "усереднені” моделі виявляються слабо ефективними або ж модифікуються у зв'язку з соціальною домінантою того або іншого учбового закладу. Іншою складною проблемою в трансляції естетичних цінностей є сама специфіка естетичного досвіду, яка, відповідно до укорінених в теорії естетичного виховання принципами кантіанської естетики, повинна носити характер “незацікавленості”, що вступає в протиріччя з прагматичною спрямованістю сучасної освіти. Таким чином, якщо естетичні цінності не мають емпіричної користі, вони повинні володіти іншими властивостями, які можуть представити їх як об'єкт устремління, бажання учня. Крім того, безпосередність естетичного досвіду може вступити в протиріччя з опосередкованим способом його трансляції в інституалізованному учбово-виховному процесі. В результаті, естетичний досвід, отриманий в середі популярної культури стає таким, що визначає для формування естетичної культури особи, оскільки йому супроводить задоволення від вжитку текстів йди артефактів масової культури.
Психоаналітична теорія в естетиці ґрунтується на теоріях Фрейда і його багаточисельних впродовж століття послідовників. Згідно концепції Фрейда головним двигуном художньо-естетичній діяльності є несвідомі процеси психіки. Характерні для несвідомого первинні інстинкти і витиснені туди соціально-культурними заборонами плотські потяги і бажання людини (сексуальні, агресивні) сублімуються в творчих осіб в мистецтві. Художник обходить заборони цензури передсвідомості і трансформує жадання плоті, що бушують в нім, і психічні комплекси у вільну гру творчих енергій. Насолода мистецтвом – це насолода від реалізації в нім, хоча і в символічній формі, витиснених і заборонених плотських потягів і помислів. Звідси особливий інтерес психоаналітичною і фрейдистською для поста естет до інтимних подробиць життя і достатків психіки художника. У них шукаються ключі до розуміння витворів мистецтва.
Вчення про несвідомий стало спільним знаменником для фрейдизму поста і структуралізму (особливо пізнього) в їх підході до художніх феноменів. З другого боку естета структуралізму активно спиралася на досвід російської “формальної школи” в літературознавстві (В.Шкловський, Ю.Тинянов, Б.Ейхенбаум, Р.Якобсон), що ввела в естетику такі поняття, як прийом. Головні теоретики структуралізму (К.Льові-Стросс, М.Фуко, Ж.Рікарду, Р.Барт і ін.) бачили в мистецтві (у літературі, перш за все) абсолютно автономну реальність, що несвідомо виникла на основі якихось універсальних конструктивних правил, структурних принципів, “епістем”, “недискурсивних практик” і тому подібне, коротше – на основі якихось загальних законів “поетичної мови”, які погано піддаються дискурсивному опису.
Естетика – цілісна система наукового знання, яка вивчає естетичну діяльність суб'єкта та її результати, зокрема в сфері мистецтва, та ін. їй належить значна роль у формуванні духовного світу людини.
Знання естетики потрібне не тільки митцю, який пише картину, а й швецю, який шиє костюм, і столяру, що виготовляє шафу, і інженеру, який створює автомобіль, оскільки пізнання та перетворення світу вони здійснюють за законами краси.
Естетика заслуговує на увагу людини, адже вона дає знання, як поводитися у світі (етикет), як одягатися зі смаком, як красиво і зручно організувати своє робоче місце (дизайн); сприяє розвитку духовного світу особистості і допомагає використовувати на практиці естетичне знання.
Фахівцям, у тому числі й майбутнім юристам, надзвичайно важливим є вивчення естетики, бо вона формує естетичну свідомість юриста, розвиває його уявлення, фантазію, інші естетичні ознаки мислення, допомагає спілкуватися з людьми, естетично, красиво поводитися тощо.
Наука естетика надає людині знання, формує творчі якості, потребу сприймати красу і отримувати від неї насолоду, бажання спілкуватися з мистецтвом і розуміти його.