Лекции по "Адміністративне право України"

2) делегованих державою функцій  і повноважень виконавчої влади;

3) внутрішньоорганізаційної діяльності  всередині інших державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністрації державних підприємств, установ і організацій, які спрямовані на забезпечення належної реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина.

 

3. Методи правового регулювання  адміністративного права

 

Метод характеризує вольовий бік регулятивних властивостей галузі.

Адміністративне право, як самостійну галузь права, характеризує, поряд з предметом, відповідний метод регулювання. Метод адміністративно-правового регулювання суспільних відносин разом із предметом регулювання дає найбільш чітку характеристику цієї галузі права, яка допомагає відокремити її від інших фундаментальних галузей права (цивільного, кримінального та інших).

Адміністративно-правовий метод регулювання у своєму змісті охоплює сукупність правових засобів (способів, прийомів, методів), що застосовуються державою для забезпечення регулюючої дії впливу норм адміністративного права.

В цілому ж в адміністративному праві використовуються як загальні методи правового регулювання, так і спеціальні, притаманні лише цій галузі права.

Загальні методи правового регулювання реалізуються шляхом:

1) використання приписів (встановлення обов’язків);

2) встановлення заборон;

3) надання дозволів.

Відповідний управлінський та правоохоронний вплив норм досягається також завдяки застосуванню заходів адміністративного примусу до правопорушників.

У своєму широкому і різноманітному поєднанні вони і складають зміст адміністративно-правового регулювання управлінських відносин.

Суть методів адміністративно-правового регулювання управлінських відносин полягає у:

встановленні визначеного порядку дій - розпорядження до дії у визначених умовах і належним чином, передбаченим відповідною адміністративно-правовою нормою;

забороні визначених дій під страхом застосування відповідних юридичних засобів впливу;

наданні можливості вибору одного з передбачених адміністративно-правовою нормою варіантів належного поводження;

наданні можливості чинити або не чинити дії, передбачені адміністративно-правовою нормою в умовах, визначених даною нормою.

Необхідність змін у використанні загальних методів регулювання в галузі адміністративного права обумовлюється тим, що в минулі роки у нашому суспільстві, де панувала командно-адміністративна система, перевага надавалась методам заборони та приписів. Набагато рідше застосовувався метод дозволів.

В адміністративному праві демократичного суспільства підвищується увага до гарантій реалізації прав і свобод людини. В адміністративно-правовому регулюванні цієї сфери суспільних відносин перевага має надаватися методу правових дозволів. Саме використовуючи правові дозволи, громадяни мають змогу найповніше користуватися наданими їм правами і свободами, ефективніше захищати їх у випадках порушення.

В той же час в регулюванні управлінських відносин між органами виконавчої влади, а також місцевого самоврядування та у внутрішній організації цих органів має зберегтися значення методу встановлення субординації (для організації управлінського процесу, визначення компетенції суб’єктів адміністративно-правових відносин тощо), який залишається одним із провідних методів адміністративно-правового регулювання. З використанням цього методу у відносинах між керованим об’єктом і керуючим суб’єктом закріплюється стан підпорядкованості, що і означає субординацію між ними. Без застосування цього методу у регулюванні управлінських відносин неможливо налагодити чітку і життєво здатну систему управління. У регулюванні цієї системи має застосовуватися принцип правового регулювання, згідно з яким державним органам, органам місцевого самоврядування та їхнім посадовим особам “дозволено лише те, що прямо передбачено законом”.

При цьому метод субординації має доповнюватися використанням методів координації та реординації.

Метод встановлення координації полягає в закріпленні можливостей узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети, тоді як метод встановлення реординаціїполягає в наданні керованому об’єкту прав вимагати від керуючого суб’єкту створення необхідних для діяльності першого умов (матеріальних, організаційних і та ін.).

Отже, якщо в адміністративно-правовому регулюванні відносин між самими органами виконавчої влади превалює принцип “дозволено лише те, що прямо передбачено законом”, то у відносинах між органами виконавчої влади та громадянами має бути найповніше врахований загально дозволений принцип “дозволено все, що прямо не заборонено законом”. Це цілком відповідає призначенню держави забезпечувати права і свободи людини.

У сфері адміністративно-правового регулювання досить широко застосовуються спеціальні адміністративно-правові режими - сукупність спеціальних правил, установлених адміністративно-правовими нормами з метою регулювання відповідних суспільних відносин в окремих управлінських сферах, в межах певних територій, щодо окремих категорій громадян чи інших суб’єктів управлінських стосунків, щодо певних видів діяльності тощо. До таких, зокрема, можна віднести паспортний, прикордонний та митний режими, режим державної або військової таємниці, режим заповідних зон, режим зон стихійного лиха, режим зони відчуження (наприклад, ЧАЕС), режим особливого, надзвичайного або військового стану, режим перебування на території України іноземних громадян, режим дозвільної системи та ін.

Демократизація українського суспільства дозволяє здійснювати перехід від жорстких адміністративно-командних основ, перш за все в економічній сфері, до більш гнучких способів регулювання суспільних відносин.

На процес оновлення методу адміністративного права впливають і зміни, що відбуваються в сучасних умовах у змісті державного управління, зокрема у зв’язку з більш широким використанням нових методів управлінського впливу. На противагу переважаючому застосуванню в минулому владно-розпорядчих (так званих “адміністративних” методів тепер все частіше використовуються методи дозволів, реєстрації, стимулювання інвестицій та інші. Примус у діяльності органів виконавчої влади втрачає пріоритетну роль, хоч і має залишатися основним засобом реагування держави на порушення адміністративно-процесуальних норм.

 

4. Система адміністративного права

 

Адміністративне право, займаючи чітко визначене місце в національній системі права, разом з тим має свою внутрішню структуру або систему.

Традиційно, тобто як прийнято при побудові багатьох галузей права адміністративне право поділяється на дві частини: загальну і особливу. Поділ на ці частини обумовлений наявністю величезної кількості різноманітних відносин і які мають різний об’єм адміністративно-правового регулювання.

Загальна та особлива частини адміністративного права є взаємопов’язаними та взаємообумовленими частинами одного цілого.

Крім того адміністративне право можна структурувати і за наступними елементами: підгалузі, адміністративно-правові інститути та норми.

Тема № 2. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин

 

1. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин

2. Адміністративно-правові норми.

3. Реалізація норм адміністративного права.

4. Джерела адміністративного права

5. Систематизація норм адміністративного права.

6. Адміністративно-правові відносини.

7. Види адміністративно-правових відносин.

 

1. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин

 

Право – засіб (інструмент) для вирішення практично значимих завдань суспільства, для задоволення інтересів людей.

Які ж правові засоби вам відомі? Правові засоби – це ті всі юридичні інструменти, за допомогою яких задовольняються інтереси суб’єктів права, забезпечується досягнення поставленої мети (норми права, правозастосовчі акти, договори, юридичні факти, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, заборони, дозволи, пільги, заохочення, стягнення).

Всі юридичні засоби приймають участь у правовому впливі.

Правовий вплив – взятий у єдності та різноманітності весь процес впливу права на суспільні відносини, свідомість, поведінку людей, або сукупність правових явищ, що діють у суспільстві і здійснюють той чи інший вплив на свідомість та поведінку суб’єктів.

Правовий плив це результат впливу на суспільні відносини правосвідомості, правової культури, механізму правового регулювання, правових принципів, процесу правотворчості.

Механізм правового регулювання визначають як здійснюваний усією системою правових засобі вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування.

Поняття механізм правового регулювання вужчий від поняття правовий вплив.

Механізм адміністративно-правового регулювання – це механізм імперативно-нормативного упорядкування організації і діяльності суб’єктів та об’єктів управління та формування стійкого правового порядку їх функціонування.

Тобто механізм АПР відображає процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин. При цьому механізм АПР являє собою довго триваючий процес, який розпадається на стадії, на кожній з яких працюють особливі юридичні засоби, які в сукупності і складають механізм АПР.

АПР включає наступні стадії:

видання адмін-правової норми та її загальний вплив (регламентація управлінських відносин);

виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків;

реалізація суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, втілення їх у конкретній, фактичній поведінці учасників управлінських відносин;

застосування права.

Для реалізації адмін-правової норм у фактичній поведінці суб’єктів потрібне видання актів застосування права. Ця факультативна стадія АПР, може здійснюватись між 1 та 2 або 2 та 3 стадіями.

У відповідності з перерахованими стадіями АПР виокремлюють 4 основні елементи механізму АПР:

адміністративно-правові норми;

адміністративно-правові відносини;

акти реалізації прав та обов’язків;

акти застосування права.

Адмін-правовові норми являють собою початкову юридичну базу для АПР, так як в ніх закладена модель необхідної поведінки, що сформульована в їх диспозиції. Від виду норми (заборонна, уповноважуюча, рекомендаційна, зобов’язуюча) залежить поведінка суб’єкта права.

Правовідносини є головним засобом, які дозволяють визначити, хто і як буде виконувати вимоги адм-правовової норми. В них загальна модель поведінки конкретизується стосовно суб’єктів, фіксуються їх суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Акти реалізації прав і обов’язків – це фактична поведінка суб’єктів. Тут дія механізму АПР закінчується, так як забезпечується та фактична, реальна поведінка суб’єктів, той результат, на який була спрямована воля законодавця.

Акти застосування права являють собою владні приписи уповноважених органів чи їх посадових осіб, які забезпечують виникнення правовідносин, впроваджують вимоги адм-правової норми в життя, гарантують здійснення прав та обов’язків.

Мета АПР – упорядкувати певним чином суспільні відносини, сприяти їх розвитку, так як безпосереднім результатом правового регулювання є правомірна поведінка громадян.

Процес реалізації права здійснюється певними адмін-правовими методами. Ми розглядали вже методи АП. За своїм змістом та сутністю поняття метод АП та методи АПР співпадають.

Характеризуючи АПР, ми повинні загадати про способи правового регулювання, які залежать від особливостей адм-правових норм: заборона, дозвіл, зобов’язання, рекомендація.

Тип АПР являє собою загальну спрямованість впливу на суспільні відносини, яка залежить від того, що є основою регулювання – дозвіл чи заборона. Основою загальнодозвільного типу АПР є загальний дозвіл і використовується принцип “дозволено все, крім…”, а значить, суб’єкти мають право вчиняти будь-які дії, що не потрапили в коло заборонених. Основою дозвільного типу є загальна заборона, він будується за принципом “заборонено все, крім…”, а значить, суб’єкти можуть вчиняти тільки ті дії, які дозволені нормами права, причому у більшості випадків ще й потрібно мати компетентне рішення державного органу.

 

2. Адміністративно-правові норми

 

Обов’язковим елементом механізму АПР виступають адм-правові норми.

Нормам АП притаманні всі основні якості норм, що складають систему права України. Разом з тим адм-правові норми, безперечно несуть на собі відбиток суспільних відносин, які складають предмет АП, а також особливостей їх регулювання.

Адміністративно-правова норма - це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою в особі її компетентних органів, метою якого є регулювання суспільних відносини в сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, що виникають, змінюються і припиняються у процесі здійснення державної діяльності.

Норми АП визначають межі належної поведінки учасників управлінських відносин, їх правовий статус, обсяг повноважень, прав та обов’язків сторін управлінських відносин, тобто створюють відповідний правовий режим,насамперед, у сфері виконавчої влади. Основним призначенням адміністративно-правових норм є організація і регулювання управлінських відносин, забезпечення належних умов для реалізації учасниками таких відносин своїх прав та виконання покладених на них обов’язків у такій важливій сфері суспільного життя, якою є сфера публічного управління. За допомогою норм АП фактичні суспільні відносини у цій сфері перетворюються в адміністративно-правові. Це характеризує значимість активної соціальної ролі, властивої даним нормам.

По своєму змісту та способу впливу більшості адміністративно-правових норм властивий імперативний (владний) характер.