Огляд адміністративно-територіальної системи Польщі

 

 

3. Огляд адміністративно-територіальної системи Польщі.

 

І також хотілося б звернутись до досвіду наступної країни, що входить до складу Європейського Союзу, та межує з нашою державою, Польщі.

Керівництво заходами з вирішення місцевих справ у адміністративно-територіальній системі Польщі має декілька аспектів. Одним з них, являється те, що основною адміністративною одиницею в Польщі є громада. Ці місцеві органи існують як у сільських районах, де вони називаються ґмінами, так і в містах. У певних випадках ґміни та міста утворили об'єднані одиниці місцевого самоврядування, чия юрисдикція поширюється як на міську, так і на сільську місцевість. Громадами керують ради, обрані місцевим населенням. Кількість членів ради залежить від кількості населення, хоча жодна рада не може мати більше ніж сто членів. Виконавчим органом ради є колегія, що складається з мера, заступника мера і не більше як п'ять інших.

В Польщі 379 повітів і 2 479 гмін, кожна гміна об’єднує 10-12 сіл.

На сьогодні власні повноваження уряду ґміни включають саме те, що є звичайним для повноважень територіальних органів управління нижнього рівня в об'єднаній Європі: забезпечення водопостачання та водовідведення; збір та видалення твердих відходів; прибирання та освітлення вулиць; централізоване опалення; газ; утримання та будівництво вулиць та доріг місцевого призначення; міський громадський транспорт; житлово-комунальні послуги; забезпечення освітніх послуг, включаючи початкові школи; культура; соціальне забезпечення громадян похилого віку, інвалідів та безпритульних, житлові питання; фізичне планування, дозволи на будівництво.

Простий за організацією характер територіального поділу Польщі, який є певним орієнтиром для України, сприяв прийняттю закону про те, що жителі ґміни мають утворити самоврядне співтовариство. Ґміна виконує суспільні завдання від свого імені й під власну відповідальність. Вона є юридичною особою. Устрій ґміни визначається її уставом. При створенні, об'єднанні, розподілі, скасуванні ґмін і визначенні їх кордонів прагнуть, щоб ґміна охоплювала однорідну за поселенським складом і просторовою структурою, а також соціальними й економічними відносинами територію. Ґміна може створювати допоміжні адміністративні одиниці: села із сільським старостою, райони, селища, місто, розташоване на її території. Допоміжні одиниці створюються за рішенням ґмінної ради після консультації з жителями або з їх ініціативи.

Фінанси органів місцевого самоврядування Польщі складаються із власних прибутків, утворюючи так звані незалежні бюджети. Вони складаються з надходжень із встановлених на підставі окремих законів податків, надходження з оплат, доходів, які отримуються окремими підрозділами гмін та надходження від бюджетних підприємств, з майна гміни, спадщини, записів, дарчих, доходів з грошових покарань та штрафів. Окрім того, тут є трансферти з Державного бюджету, від інших підрозділів територіального самоврядування або з інших джерел: дотації без вказання мети призначення, цільові дотації на часткове фінансування власних завдань гміни або на завдання, замовлені від адміністрації, та дотації із структурних фондів. До державного бюджету з прибуткового податку фізичних осіб, які проживають на території Польщі, надходить: від гміни – 39,34%, повіту – 10,25%, воєводства – 1,60%. З прибуткового податку від юридичних осіб: гміни – 6,71%, повіту – 1,40%, воєводства – 14,75%. Наприклад у гміні Курнік – адміністративна одиниця Познанського повіту Великопольського воєводства, бюджет складає більше 17, 5 млн. євро, з яких до державного бюджету вилучається всього трохи більше 350 тис. євро. Основний бюджет польської гміни складається із плати за нерухомість та з прибуткового податку фізичних осіб. За 1 кв. м земельної ділянки, яка використовується у комерційних цілях, у бюджет громадяни Польщі сплачують приблизно 5 євро у рік.

У бюджет тієї чи іншої територіальної громади України від нормативної грошової оцінки надходить від 3 до 12 % фінансових ресурсів, що значно нижче, ніж у Польщі. Тому готовність вкладати кошти інвесторам в українські землі очевидна. До того ж, не секрет, що у нас дешева робоча сила. Ми повинні підготувати для роботи іноземного бізнесу в нашій країні усі умови, але й разом з тим максимально, відповідно до чинного законодавства України, отримувати з цього свій заслужений дохід у сільські, селищні, районні та обласні бюджети.

Взагалі вважають, що польська адміністративна реформа була успішною. Проте є велика проблема, яка стосується ситуації з розподілом публічних фінансів. Ця системна якість залишається централізованою, тому одиниці самоврядування фінансуються прямими трансфертами з державного бюджету (загальні субвенції та цільові дотації), що обмежує самостійність територіальних громад у вирішенні місцевих проблем, яку вони одержали за Конституцією. Але польський досвід показує, що зробити державне управління ефективним без децентралізації доволі складно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Економічна політика місцевих органів влади є досить обмеженою. Місцеві громади, насправді, є більше об’єктами економічних відносин, аніж їх суб’єктами. Досвід реформ країн ЄС є досить важливим для нашої держави,але вона не повинна повністю механічно його використовувати. В умовах глобалізації економіки різні форми участі в господарській діяльності повинні вписуватися в рамки державної та регіональної політики і не повинні порушувати принцип. І тому керівний комітет Ради Європи рекомендує місцевим та регіональним органам влади уникати економічного розвитку, занадто сильно зосередженого на місцевій ситуації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел.

 

1. Гранберг А. Г. Основы региональной экономики  [Учебник для вузов ] // А. Г. Гранберг. – М. : ИД ГУ ВШЭ, 2004. – 495с.
2. Дрейфюс Б. Довідник територіальних громад // Бернар  Дрейфюс / Перекладено з французької за виданням Vademecum des collectivités locales et territoriales. Réforme de la TP. 9e édition. 06/2010
3. Дюран В. Э. Местные органы власти во Франции / В. Э. Дюран. - М., 2001. - 211 с.
4. Залуцький І. Р. Основи сталого розвитку територіальної громади [Навчальний посібник] / І. Р. Залуцький, Р. Л. Брусак, Б. М. Шевчук, П. І. Шевчук, Дробот І. О. – Київ, НАДУ – 2008р.
5. Черник I. Д. Платежі та збори як джерело місцевих бюджетів у європейських країнах / І. Д. Черник // Фінанси України. - 2009. - № 1. - С. 11-13.
6. Шиманке Д. Проектний документ № 12. Система місцевого самоврядування та її реформи досвід деяких європейських країн (Данія, Німеччина, Англія, Франція та Швеція) // Д. Шиманке. – К., 2008р. – 28с.