Спільні підприємства як субєкт зед

Спільними мотивами участі в СП і для інвесторів, і для реципієнтів капіталу, а  також для тих контрагентів, які  важко розрізнити за "ступенем розвиненості" та фінансовою потужністю, є такі:

• скорочення обсягів капітальних витрат і ризиків під час створення спільних виробничих потужностей;
• економія на масштабах та підвищення завдяки цьому ефективності виробництва, зниження собівартості продукції;
• диверсифікація виробництва, вступ у нову сферу виробничо-комерційної діяльності;
• зниження ризиків у господарській діяльності через політико-правову, кон'юнктурну нестабільність;
• уникнення паралелізму в процесі технологічного пошуку, взаємне та спільне використання розробок партнерів [16].

Зазначимо, що цими переліками мотивація партнерів  щодо створення СП не вичерпується. Додатковими мотивами можуть бути численні міркування щодо престижу, пропагандистського ефекту, а також особистого характеру. Дедалі більшого значення набувають екологічні міркування, причому в таких випадках може бути особливо високою стимулююча роль держави, навіть фінансова підтримка з її боку.

Під час створення  СП має бути забезпечене не тільки "горизонтальне" стикування інтересів  суб'єктів господарювання, а й стикування "діагональне" – інтересів приватних інвесторів та держави, яка приймає. Для останньої мотивами створення СП на власній території є збільшення маси інвестицій, поліпшення ринкового середовища, наприклад – завдяки перенесенню досвіду господарювання провідних індустріальних держав на національний ґрунт, залучення технологій.

Щоправда, в  останньому випадку потрібно зробити  застереження: сподівання щодо того, що спільні підприємства здатні радикально піднести технологічний рівень країни-реципієнта, є примарними. Адже згідно з самою логікою, за якою будується цикл життя технологій, конструкторсько-інженерних ідей, спочатку вони "працюють" на національний ринок країни-лідера у сфері технологій. Далі вони "виходять" на міжнародну орбіту як предмет товарного обміну і своєрідний символ, який уособлює авангардну роль технологічних метрополій у світовій торгівлі та забезпечує для них валютні надходження. Пізніше, коли технології потрапляють за кордон, "першими в черзі" на їх отримання стають господарські структури з повним володінням – метрополії, а надалі – з частковим володінням та відповідним контролем (йдеться про філії, дочірні компанії, асоційовані компанії"). І, як правило, лише на одному з наступних етапів до них можуть залучатися інші країни, тобто на етапі, коли створено нові лідируючі продукти та ноу-хау. Цей період і відповідає тому моменту в житті технологій, коли вони стають внеском технологічного лідера у СП. (Нарешті, після цього етапу технології потрапляють у широке виробниче використання країн-аутсайдерів, поступаючись місцем новим ідеям, розробкам, товарам у провідних державах.)

Отже, об'єктивному мотиву подолання технічного розриву між  економіками країн – тих, які  надають, і тих, які приймають  ті або інші прикладні розробки, їх матеріальні носії, – відповідає порівняно обмежений інструментарій практичної реалізації цілей.

Цілі збільшення виробництва  товарів масового споживання, сприяння зростанню обсягів експорту, привнесення  передового зарубіжного досвіду  організації виробничо-господарської діяльності в умовах ринку, безумовно, залишаються важливими пріоритетами створення СП, однак і тут стало більше реалізму. Адже раніше під час створення конкретного СП перед майбутньою господарською структурою ставилися не тільки нереальні, а й у певному розумінні несумісні завдання, як, наприклад, нарощування виробництва товарів масового попиту для вітчизняних споживачів при одночасному забезпеченні валютних надходжень. Не виправдалися сподівання на те, що машинобудування стане головною сферою створення і функціонування СП. Тим більше це стосується наукомістких галузей та власне наукової сфери.

Практика довела, що результативність зусиль розвитку СП, як і всього національного  відтворювального комплексу, залежить, скоріше, не від урядових зусиль, які спрямовані на штучне "впровадження" тих або інших організаційно-господарських форм, а від стимулювання підприємців унаслідок продуманої податкової, митної політики, кредитів, інших важелів ринково-регулюючого впливу задля загального руху в бажаному напрямі, котрий відповідає пріоритетам науково-технічного розвитку.

У свою чергу, вироблення таких пріоритетів повинно відбуватися  в широкому ринковому контексті, відповідно до програмно-цільового  підходу до регулювання спільного  підприємництва. Ґрунтовність застосування в Україні саме такого підходу  підтверджується і досить багатим досвідом ряду індустріальне розвинених країн, держав "третього світу" у відповідній галузі.

У країнах ЄС при створенні СП часто враховуються такі мотиви, як раціоналізація виробництва, оптимізація його структури і  параметрів діяльності, більш тісна інтеграція НДДКР і масового, великомасштабного, серійного виробництва. Європейська комісія ООН найперспективнішою сферою розвитку спільного підприємництва називає сферу послуг (інформаційних, банківських, орендних та ін.). Для країн, що розвиваються, та для багатьох інших держав, які намагаються подолати технологічне відставання, відносно важливішим мотивом створення СП є забезпечення доступу до прогресивного обладнання, "ноу-хау", до досягнень сучасного науково-технічного прогресу, хоча б і не найбільш передових. Адже інколи вони навіть не мають можливості засвоїти найпрогресивніші технології через відсутність кваліфікованого кадрового потенціалу, відповідної технологічної бази [16].

Для розуміння  сучасної мотивації, а також тенденцій  створення СП, слід враховувати й те, що в останні роки дедалі більшого поширення набувають СП, які створюють ТИК, що конкурують між собою на світових ринках. Наприклад, біля третини відділень та споріднених структур американських компаній у Західній Європі мають статус СП. Такі ТНК володіють широким набором майново-капітальних і технологічних умов, виробничими потужностями для здійснення найрізноманітніших видів господарської діяльності.

Передусім мотиви створення СП у подібних випадках пов'язані з прагненням стабілізувати  сферу збуту своєї продукції, хоча, безумовно, в подібних випадках присутні і міркування, які більш пов'язані з виробничо-технологічними аспектами господарювання, а також економії на витратах. Адже навіть для великої корпорації витрати на капіталомісткі наукові дослідження можуть виявитися досить відчутними. І в багатьох випадках СП покликані розділити як самі витрати, так і ризик у процесі перенесення теоретично-конструкторських ідей та розробок у сферу виробництва.

Останнє пояснює, чому більшість СП, які створюються фірмами, корпораціями, у тому числі і транснаціональними, у країнах з високими індивідуальними можливостями і сприятливими загальними кон'юнктурними умовами підприємництва припадає на такі галузі, як електроніка та мікропроцесорне виробництво, біотехнології. створення і впровадження нових матеріалів і технологічних процесів, хімічну промисловість та інші наукомісткі сфери господарської діяльності.

Статутний фонд СП – його майнова база – може бути утворений внесками в різноманітній  формі – у вигляді коштів у національній валюті країни перебування, у вільно конвертованій валюті, у вигляді майна, у тому числі виробничої інфраструктури – будівель, споруд, обладнання, під'їзних шляхів, а також різного роду майнових прав на користування землею і природними ресурсами, на інтелектуальну власність, технологію та обладнання. Як внески до статутного фонду СП можуть бути й інші товарні об'єкти.

Процедура створення  СП відображає як логіку маркетингової  поведінки комерційних суб'єктів, так і закономірності інвестиційного процесу. Відтак вона складається з кількох етапів, на яких послідовно розв'язуються конкретні функціональні завдання. Безумовно, в реальному житті можливі численні варіації у постановці цілей господарського розвитку та підходів до їх досягнення. Разом з тим можна виділити основні з етапних завдань створення СП:

• попередня оцінка ринку та можливостей збуту – вивчення потенційних цільових ринків, формування концепції діяльності підприємства, визначення його стратегічних завдань, оцінка технологічних та фінансових можливостей майбутнього проекту;
• вибір партнера по майбутній угоді відповідно до технологічної взаємної доповнюваності партнерів, місця розташування підприємств партнерів, збігу їхніх уявлень про цілі і завдання підприємницької діяльності, системи комерційних цінностей, етику та норми поведінки, про способи управління, характер розподілу повноважень та відповідальності сторін (як правило, партнерами по СП стають ті підприємства, між якими вже встановились усталені торговельно-економічні контакти, прямі господарські зв'язки, причому сторони інформують одна одну про наявні в них технологічні, виробничі потужності, джерела та потенційні обсяги надходження сировини й матеріалів, обсяги виробництва та продажу, систему коопераційних поставок та технологічного обміну деталями, вузлами, напівфабрикатами, про свої головні показники фінансової діяльності; такий інформаційний обмін необхідний для зменшення комерційного ризику через невдалий проект і може здійснюватися відповідно до спеціально укладеної угоди про конфіденційність та обмін інформацією);
• розроблення бізнес-плану та подальше техніко-економічне обґрунтування створення СП, що уточнюють цілі партнерів, деталізують ключові параметри майбутнього підприємства – обсяги необхідних інвестицій і виробничих технологічних потужностей, потреби в основному й оборотному капіталі, в позичкових коштах, розрахунки витрат виробництва та цін на готову продукцію, конкретизують умови роботи на ринку збуту, обсяги продажу майбутнього підприємства, містять прогнози цін та тарифів, а також інші позиції, визначають потреби підприємства в комплектуючих виробах, сировині, енергоносіях, визначають обсяги капіталовкладень та будівельно-монтажних робіт, рівень оплати найманої праці;
• підписання протоколу про наміри, що фіксує збіг інтересів та офіційно закріплює наміри партнерів створити СП; у цьому документі фіксуються ключові позиції сторін, а сам він становить основу майбутньої угоди про створення СП й попередньо визначає розмір та структуру статутного капіталу, умови розподілу прибутків і доходів, керівництва, умови передання технології, організаційну форму підприємства та систему управління ним та ін. [16]

Успішне проходження  сторонами підготовчих етапів створення  СП має результатом власне підписання договору та всіх необхідних статутних документів. Звісно, зміст договору про створення СП залежить від комерційної конкретики, галузевої та національної специфіки. Разом з тим ряд позицій має універсальний характер та обов'язково включається (або, як правило, включається) до тексту угоди. Такими позиціями є визначення мети, предмету договору, обсягів угоди й поставок виготовленої продукції, уточнення характеру та розподілу власності, прав голосу, розподілу позицій у керівництві, прав та обов'язків сторін, розподілу прибутку й методів платежів, визначення мінімальних виробничих показників і необхідних технічних параметрів, визначення характеру збуту й частки експорту, взаємин із профспілками, характер урегулювання суперечок, конфліктів та вибір арбітражу, умови ліквідації підприємства.

Таблиця 3.1

Типова схема  техніко-економічного обґрунтування створення СП [5, 53-54]

Продовження таблиці 3.1

Але навіть факт заснування СП не означає остаточного "підведення риски" під питанням про власність підприємства та формування його статутного фонду. За необхідності та виходячи з комерційних інтересів засновників, можуть здійснюватися і додаткові майнові внески учасників. Звичайно, є можливість і більш радикальної "еволюції" статутного фонду СП, який, у разі викупу частки інонаціонального партнера національним може перетворюватися в "рядовий" національний суб'єкт господарювання, а внаслідок придбання іноземним вкладником частки партнера-резидента держави перебування – в підприємство повного іноземного володіння.

В Україні вже  намітилися певні тенденції щодо розвитку МСП.

Основними з  них треба вважати:

• активізацію, що постійно зростає, кількісного розвитку різно-профільних спільних підприємств з частковим чи повним іноземним капіталом;
• переважання партнерів із промислове розвинених країн, що пояснюється передовсім стратегічною орієнтацією таких держав, а також достатністю й мобільністю їхнього капіталу експортного спрямування;
• створення МСП переважно на двосторонній основі та для здійснення промислової діяльності;
• надто обережне ставлення іноземних партнерів до вкладання великих за обсягом інвестицій у спільне підприємництво за браком надійних гарантій їхнього правового захисту;
• відносно активніша участь у заснуванні МСП малих зарубіжних фірм (компаній), що віддають перевагу швидкій віддачі невеликих інвестицій або комерційному зиску від разових операцій;
• зосередження МСП передовсім у науково-технічних і виробничо-промислових центрах (регіонах) України.

4. Механізм функціонування спільних підприємств та тенденції їх розвитку

На етапі  створення спільного підприємства у його установчих документах і техніко-економічному обґрунтуванні вирішуються принципові питання управління й кадрового  забезпечення, формується організаційно-економічний  механізм функціонування.

Нині в Україні  вже створені й функціонують тисячі міжнародних спільних підприємств  в різних галузях народного господарства, і кожне з них має свою специфіку  і певну особливість господарської  діяльності, що пов‘язані з багатьма чинниками діяльності їх зарубіжних партнерів. Проте можна окреслити загальновизнаний організаційно-економічний механізм функціонування міжнародних спільних підприємств, його структуроутворюючі основні елементи, що зображені на рис.4.1.