Фірма в системі ринкових відносин

 

Міністерства освіти та науки України

Національний авіаційний універсітет

Факультет економіки  та підприємництва

Контрольна робота

З дисципліни політекономіка

На тему: “Фірма в системі ринкових відносин”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент 1 курсу ФЕП-114

Суликаєв Роман Ігорович

Перевірив:

Доцент кафедри економічної  теорії

к.е.м економічних наук  

Бабіч Р.Б

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

Вступ

Діяльність сьогоднішніх підприємств, які пройшли складний шлях ринкових трансформацій, пов'язана з вирішенням ряду складних проблем. Зокрема, завдяки розмаїтості сфер і видів діяльності на сучасному підприємстві, воно втрачає чутливість, має низьку сприйнятливість, адаптивність, самоорганізацію і самоврядування; низький рівень впровадження наукових досліджень і культури бізнесу; відсутність потужного «мозкового центру» на підприємстві унеможливлює мобільне опрацювання конструктивних управлінських рішень.

Для того щоб виділити підприємство з інших форм організації колективної  діяльності, розглядатимемо його як самостійний  суб'єкт господарювання, що виробляє продукцію, надає послуги з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку. Основними критеріями, що визначають суб'єкта господарювання як підприємство, є такі:

• закінчений цикл відтворення, тобто  його продукція в умовах поділу праці набуває форми товару;

• володіння правом юридичної особи;

• наявність трудового колективу;

• самостійне ведення виробничо-господарської  діяльності;

• використання у виробничій діяльності відповідного майна;

• відсутність в організаційній структурі підприємства інших суб'єктів господарювання, що володіють правом юридичної особи;

• ведення справи на принципах  господарського або комерційного розрахунку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I. Поняття фірми, організаційні форми її функціонування

Фірма

З наукової погляду, розглядати поняття «підприємство» і «фірма», певне, слід як аспекти однієї й тієї самого явища – первинної ланки народного господарства, суб'єкта економіки.

Фірма - це організація, провідна бізнес під певним ім'ям. Фірма наглядає за використанням землі, трудових ресурсів немає і капіталу. Вона сама приймають рішення щодо дизайну, способу виробництва й продажу продукції. Фірму слід відрізняти від виробничої одиниці, наприклад фабрики, ферми чи шахти, оскільки він є одиницю управління. Одна фірма може мати, або контролювати кілька виробничих одиниць.

Фірми бувають різного розміру - один приватний підприємець чи корпорація, з багатотисячним штатом співробітників.

Причини появи фірм учені пояснюють  по-різному. К.Маркс, наприклад, об'єднував  виникнення фірм з недостатнім розвитком кооперації і розподілу праці, заснованих на виключно системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького університету Р. Коуз вважає, що фірм обумовлене потребою транзакційних витрат.

Фірми визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які проводять розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країн, добробут всіх верст населення.

Поведінка фірми над ринком залежить від типу ринку, якою воно функціонує. Види конкуренції визначають тип  ринку, тобто поведінка фірми.

Термін фірма, який нещодавно  увійшов в наше життя, означає ім'я, під яким юридично повноправно господарюючий суб'єкт веде свою справу. Отже, підприємство й нам фірма є організаціями, які ведуть хозяйствующую діяльність.

Фірма як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку під назвою фірми і товарний знак.

Як самостійна економічна одиниця  фірма, слідуючи своїм інтересам  наукових і виробничих можливостей, визначає, як й у кого виготовляти. У зв'язку з цим фірма виконує  таких функцій:

- організаційну;

- воспроизводительную;

- соціальну.

Фірма становить складне об'єднання  потребує матеріальних та людських ресурсів, відповідним чином організованих  і координованих з виробництва  та її реалізації, певних благ. У фундаменті економічної діяльності фірм відбиваються всі проблеми мікроекономіки. У сучасному економічної теорії фірма — це, з одного боку, організація, яка перестворює вихідні ресурси в кінцевий продукт, з другого боку — юридично самостійна форма існування бізнесу. Нею може бути як велика корпорація, і невеличка компанія. Ведучи мову про юридичної формі фірми, необхідно пам'ятати, яку відповідальні за це власники відповідність до дешевших фінансових обов'язків фірми.

Сучасна фірма може охоплювати одну чи кілька підприємств, які у будь-яких сферах національного господарства.

Фірма, перетворюючи вихідні ресурси в кінцевий продукт, постійно здійснює обмін шести видів, які характеризують її взаємозв'язку у ринковому господарстві:

Обмін грошей на працю найманих робітників

Обмін грошей на товари та постачальників

Обмін товарів та послуг за власний кошт споживачів

Обмін грошей, виплачуваних пізніше  за власний кошт, отримані зараз  від інвесторів і орендодавців

Обмін грошей, виплачуваних нині гроші, що буде отримано пізніше від боржників

Обмін грошей на товари та (наприклад, на воду, збирання сміття та охороні) і державні встановлення уряду.

Організаційні форми

Форми діяльності підприємства можна  поділити на організаційно-правові  й організаційно-економічні. До організаційно-правових форм належать господарські товариства і кооперативи.

Господарське товариство становить об'єднання осіб, створене для здійснення підприємницької діяльності. Учасники товариства поділяються на повні та командитні.

Товариства створюються за згодою не менше двох громадян або юридичних  осіб шляхом об'єднання їх внесків  з метою здійснення господарської діяльності.

Підприємство, створене групою осіб для  спільної виробничої або іншої господарської  діяльності, називають кооперативним.

До основних організаційно-економічних  форм діяльності підприємства належать: концерни, асоціації, консорціуми, синдикати, картелі, фінансово-промислові групи.

Концерн — це багатогалузеве акціонерне товариство, що контролює підприємства через систему участі. Концерн здобуває контрольний пакет акцій різних компаній, що є стосовно нього дочірніми. У свою чергу дочірні компанії також можуть володіти контрольними пакетами акцій інших акціонерних компаній, нерідко розташованих в інших країнах.

Асоціації — це форма добровільного об'єднання економічно самостійних підприємств, організацій, що одночасно можуть входити в інші утворення. До складу асоціації, як правило, належать односпеціалізовані підприємства й організації, розташовані на визначеній території. Основна мета створення асоціації — спільне вирішення науково-технічних, виробничих, економічних, соціальних та інших завдань.

Консорціум — це об'єднання підприємців з метою спільного проведення великої фінансової операції. Таке об'єднання підприємців має змогу вкласти кошти у великий проект, при цьому значно зменшується ризик, що виникає за великих вкладень, тому що відповідальність лягає на безліч учасників.

Синдикат — об'єднання з метою збуту продукції підприємцями однієї галузі для усунення зайвої конкуренції між ними.

Картель — це угода між підприємствами однієї галузі про ціни на продукцію, послуги, розділ ринків збуту, частки у загальному обсязі виробництва та ін.

Фінансово-промислова група — це об'єднання промислового, банківського, страхового і торговельного капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств та організацій.

Функції фірми

Для кращого розуміння сутності підприємництва звернімося з'ясовуванню його функцій і у економічної системі.

1. Ресурсна функція. Вона реалізується  у мобілізації капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних та  інших ресурсів їхнього продуктивного  використання. Націленість підприємця на динамічну ефективність змушує його до постійному пошуку додаткових ресурсів. Безліч потенційних ресурсів суспільства було б незатребувані, не займайся підприємці їх мобілізацією. Яскравий приклад -- перетворення безлічі запущених приміщень та напівпідвалів будинків, підземних переходів в різноманітних магазини, офіси тощо. п., хвиля яких прокотилася містами України у першій половині 90-х.

2. Організаторська функція. Мобілізовані  ресурси можуть бути корисними  їх власнику, підприємцю та суспільству загалом лише тому випадку, якщо вони належним чином використовуватися. Тому підприємець перебирає функцію організації виробництва, збуту, дослідження ринку, наукових розробок та т. п. Звісно, безпосередньо організацією роботи фірми у тих чи інших напрямах можуть займатися наймані менеджери, але ці не змінює істоти справи. Адже підприємець виявив організаторські здібності, вже хоча в тому, що знайшов потрібних, здатних зможе ефективно управляти підприємствами людей. З іншого боку, прийняття принципових рішень підприємець завжди залишає у себе.

3. Творча функція. Підприємець  постійно націлений до пошуку  нових рішень. Прагнення максимізувати  прибуток або інший результат,  визнаний підприємцем метою своєї  діяльності, це не дає йому  задовольнятися таким станом. Він постійно шукає, як поліпшити свою справу. Появою безлічі оригінальних науково-технічних, економічних пріоритетів і організаційних рішень людство зобов'язане творчої функції підприємництва.

 

II. Класифікація і структура витрат фірми

Підприємство будь-якої форми власності під час своєї діяльності здійснює певні витрати(матеріальних, нематеріальних, грошових і трудових ресурсів), пов’язані з простим і розширеним відтворенням основних та оборотних засобів, виробництвом і реалізацією продукції,  наданням послуг, виконанням робіт, соціальним розвитком колективу тощо. Розрізняють витрати, пов’язані з операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю підприємства.  Витрати, що зумовлюються основним видом діяльності підприємства (виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт), або такі, що забезпечують її здійснення, називаються операційними. Витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, підприємство здійснює при довготерміновому вкладанні капіталу з метою отримання прибутку(капітальне будівництво, розширення та розвиток виробництва,  придбання цінних паперів тощо). Витрати, пов’язані з фінансовою діяльністю, підприємство здійснює в разі сплати відсотків за отримані від інших юридичних і фізичних осіб фінансові кошти у вигляді кредитів та позик, при первинному розміщенні на ринку цінних паперів акцій, облігацій власної емісії тощо.

 

Найбільш питому вагу в загальних  витратах підприємства мають операційні витрати. За функціями розрізняють  витрати на виробництво,  управління(адміністративні), збут та інші.  За економічним змістом розрізняють такі операційні витрати підприємства:

1) матеріальні; 

2) на оплату праці; 

3) на соціальні  потреби; 

4) амортизаційні  відрахування;

5) інші.

З метою визначення фінансового результату діяльності підпри-ємства  операційні  витрати  поділяють  на  закінчені(спожиті)  і незакінчені, витрати на продукцію і витрати періоду, прямі й непрямі, основні й накладні.  На  практиці  не  всі  витрати  пов’язані  безпосередньо  з  вироб-ництвом. Тому розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду. Витрати на  продукцію безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції:  це  витрачені сировина  і матеріали,  заробітна плата з нарахуваннями на неї, амортизація виробничого обладнання.  Витрати періоду безпосередньо  не  стосуються  виробництва  і розглядаються як витрати періоду, в якому їх було здійснено. Це витрати на управління, маркетинг, дослідження ринку тощо, тобто всі операційні витрати, крім витрат на виробництво.  За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяють на прямі та непрямі.  Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням певного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції.  Якщо  на  підприємстві  виробляється  один  вид  продукції,  то  всі витрати на її виробництво є прямими. Якщо ж виробляється кілька видів продукції, то окремі витрати неможливо прямо віднести до виробництва якогось одного виду продукції. Ці витрати називаються непрямими. Наприклад, амортизація виробничого обладнання, енергія,  спожита на технологічні цілі тощо. Виробничі витрати традиційно поділяють на основні й накладні.

Основні витрати– це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Розрізняють  прямі матеріальні витрати, на оплату праці та ін.  До прямих матеріальних витрат належать вартість витрачених матеріалів,  що  стали  частиною  готової  продукції  і  можуть  бути прямо віднесені до певного виробу. Наприклад, вартість витрачених дощок на виготовлення меблів.  Прямі  витрати  на  оплату  праці  включають  заробітну  плату робітників, що безпосередньо виготовляють продукцію. Витрати на оплату праці інших категорій працівників, які забезпечують або обслуговують виробничий процес, належать до виробничих накладних витрат.  Інші прямі витрати – це ті, що не належать до прямих мате-ріальних витрат і прямих витрат на оплату праці. Наприклад, це амортизація або платежі за оренду спеціального виробничого обладнання, нарахування на заробітну плату робітників, які безпо-середньо виготовляють продукцію(відрахування на соціальні потреби).  Виробничими накладними називають витрати, пов’язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені прямо до певного виду  виробу. Це витрати матеріалів, на утримання, ремонт і амортизацію приміщень  виробничих  цехів,  витрачена  з  технологічною  метою енергія та ін.  Виробничі  накладні  витрати  розподіляють  за  видами  виробів пропорційно вибраній базі розподілу. З метою планування, аналізу і обґрунтування прийняття   рішень операційні витрати поділяють на релевантні та нерелевантні;  одноелементні й комплексні; постійні й змінні; маргінальні й середні.  До  релевантних  належать  витрати,  що  можуть  зменшитися внаслідок прийняття певних рішень, до нерелевантних– витрати,  що не залежать від прийняття того чи іншого рішення.  Одноелементні(або прості) витрати мають єдиний економічний зміст і є первинними. Наприклад, це витрати сировини і матеріалів,  заробітна плата, амортизаційні відрахування тощо.  Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють кілька одноелементних  витрат.  Наприклад,  це  витрати  на  утримання  і експлуатацію  устаткування,  що  містять  кілька  елементів  витрат,  зокрема це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата працівників,  які обслуговують устаткування, відрахування на соціальні заходи тощо. До комплексних належать також витрати загальновиробничі,  загальногосподарські, на усунення браку тощо.  Постійними вважають витрати, що не залежать від обсягу виготовленої продукції, а змінюються лише з часом.  Наприклад,  витрати  на  орендну  плату  за  приміщення  зростатимуть  не  зі збільшенням обсягу виробництва, а зі збільшенням терміну оренди.  Змінними називають витрати, що змінюються зі зміною обсягу виробництва продукції(надання послуг, виконання робіт).  При нульовому обсязі виробництва змінні витрати підприємства на  виробництво  продукції  дорівнюють  нулю.  Вони  зростають  із збільшенням обсягів виробництва.  За можливістю контролю за рівнем розрізняють контрольовані та неконтрольовані підприємством витрати.