Анатомія венозної системи організму. Загальна анатомія лімфатичних судин та імунної системи

Основним колектором, що приймає венозну кров від верхньої кінцівки й бічних відділів грудної клітки, є пахвова вена. Вона супроводжує однойменну артерію, йдучи присередньо і більш поверхнево.

Бічні притоки пахвової вени: бічна грудна вена несе венозну кров від м'язів бічної стінки грудної клітки; грудонадчеревні вени  приймають шкірні гілки від передньобічної поверхні грудної клітки і живота й анастомозують з v. epigastrica superficialis; кружальцеве венозне сплетення збирає венозну кров від шкіри молочної залози.

Вени вільної верхньої кінцівки поділяють на поверхневі й глибокі, які між собою широко сполучаються. Поверхневі вени починаються на кисті, причому на тилі її вони розвинуті краще і зовні помітні у вигляді тильної венозної сітки кисті. Венозні стовбури цієї сітки, переходячи на передпліччя, утворюють дві підшкірні вени, розташовані на згинальній поверхні

Головна вена через ділянку ліктьового згину проходить через передню бічну ліктьову борозну, потім — бічну борозну двоголового м'яза і, проникнувши через щілину між дельтоподібним і великим грудним м'язами, впадає у пахвову вену.

Друга підшкірна вена, яка піднімається догори передпліччям — основна вена — пролягає в передній присередній ліктьовій борозні і в нижній третині плеча після проходження крізь плечову фасцію впадає в одну з вен, які. супроводжують плечову артерію.

У ділянці ліктьового згину обидві вени, як правило, з'єднуються великим анастомозом — серединною веною ліктя, що є місцем внутрішньовенних вливань.

Глибокі вени вільної верхньої кінцівки, як правило, супроводжують попарно кожну однойменну артерію з розгалуженнями.

 

Система нижньої порожнистої вени

Нижня порожниста вена є найбільшою венозною судиною, утвореною злиттям на рівні тіла LIV хребця правої та лівої загальних клубових вен. Вена проходить у заочеревинному просторі праворуч від черевної частини аорти і після проходження крізь діафрагму через однойменний отвір відразу вливається у праве передсердя. У нижню порожнисту вену впадають пристінкові, парні вісцеральні та печінкові вени (останні приймають кров від ворітної вени).

Пристінкові вени: нижні діафрагмальні вени супроводжують однойменні артерії та вливаються в нижню порожнисту вену безпосередньо під діафрагмою вище печінкових вен; поперекові вени вливаються в нижню порожнисту вену з обох боків, супроводжують однойменні артерії, потім об'єднуються з висхідними поперековими венами, які, пройшовши крізь діафрагму, продовжуються в грудній порожнині права — у непарну, ліва — у півнепарну вени.

Вісцеральні вени — ниркові вени— великі стовбури, проходять попереду від однойменних артерій. Ліва вена довша за праву і розташована перед аортою. Надниркові вени вливаються: права — у нижню порожнисту вену, ліва — в ліву ниркову (частіше) або в нижню порожнисту вену. Яєчкові або яєчникові вени починаються в ділянці розгалуження однойменних артерій, тягнуться вздовж них як лозовидне венозне сплетення і впадають: права — під гострим кутом у нижню порожнисту, ліва — під прямим кутом у ліву ниркову вени. Внаслідок цього відтік крові від яєчка зліва порівняно утруднении, що пояснює частіші випадки розширення вен лівого яєчка. Печінкові вени — це 3 — 4 венозних стовбури, які несуть кров від печінки (що надійшла через печінкову артерію та ворітну вени) і вливаються в нижню порожнисту вену.

 

Система ворітної вени печінки

Система ворітної вени печінки розташована між двома капілярними руслами. Одне міститься в стінках і паренхімі непарних органів черевної порожнини і з нього починаються притоки ворітної вени, друге залягає в паренхімі печінки і є кінцевим розгалуженням ворітної вени, звідки починаються печінкові вени. Головним венозним колектором цієї системи є ворітна вена печінки.

Ворітна вена печінки (v. portae hepatis)— це товстий венозний стовбур, що утворюється позаду головки підшлункової залози від злиття селезінкової та верхньої й нижньої брижових вен. Проходячи в lig. hepatoduodenal між ductus choledochus (ліворуч) і печінковою артерією (ліворуч), ворітна вена досягає воріт печінки і, проникаючи в них двома (рідше трьома) стовбурами, розгалужується в паренхімі печінки до капілярів.

Верхня брижова вена супроводжує однойменну артерію, несе кров до ворітної вени від тонкої кишки, сліпої з червоподібним відростком, висхідної, поперекової ободової, головки підшлункової залози, дванадцятипалої кишки.

Селезінкова вена , що також повторює хід однойменної артерії, збирає кров від підшлункової залози, селезінки та шлунка.

Нижня брижова вена супроводжує однойменну артерію (стовбур і більша частина гілок вени так само, як і артерії, проходять заочеревинно) і отримує кров від низхідної ободової, сигмоподібної і верхньої третини прямої кишки.

Стовбур ворітної вени печінки на своєму шляху приймає праву й ліву шлункові вени, передворотарну вену та припупкові вени. Розгалуження всіх вен ворітної системи між собою сполучаються. Особливості будови системи ворітної вени пов'язані з функцією печінки.

 

Вени тазового пояса та органів малого таза

Спільна клубова вена з кожного боку утворюється на рівні крижово-клубового суглоба внаслідок злиття внутрішньої та зовнішньої клубової вен і на всьому своєму протязі супроводжує однойменні артерії.

У ліву спільну клубову вену впадає серединна крижова вена, яка приймає венозну кров від крижового венозного сплетення. Права загальна клубова вена в більшості випадків бічних гілок не має.

Внутрішня клубова вена— товстий короткий стовбур, що проходить по бічній стінці порожнини малого таза, приймає венозну кров від стінок і внутрішніх органів порожнини малого таза і зовнішніх статевих органів. Основні притоки внутрішньої клубової вени: верхні та нижні сідничні вени, затульні, бічні крижові міхурові ; глибока дорзальна вена статевого члена або глибока дорзальна вена клітора, маткові, внутрішня соромітна, глибокі вени статевого члена, середні та нижні прямокишкові, задні калиткові (у жінок губні) вени, вени цибулини статевого члена.

Міхурове венозне сплетення— найвагоміше з усіх сплетень малого таза. Міститься в клітковині перед сечовим міхуром і його дном. У чоловіків воно безпосередньо переходить у передміхуровозалозове венозне сплетення.

 Маткове венозне сплетення розташоване в навколоматковій клітковині, сполучається з міхуровим і переходить у піхвове венозне сплетення, найбільш виражене у бічних і задній стінках піхви. Це сплетення широко сполучається з прямокишковим венозним сплетенням.

Прямокишкове венозне сплетення займає нижню третину стінки прямої кишки та прилеглу клітковину. Спереду воно з'єднується з матково-піхвовим або передміхуровозалозовим, а ззаду — з крижовим сплетенням.

Зовнішня клубова вена є безпосереднім продовженням стегнової вени. Супроводжує однойменну артерію, йдучи присередньо від неї. У початково-му відділі вена здебільшого має 1—2 клапани. Найважливішою бічною притокою зовнішньої клубової вени є нижня надчеревна, яка супроводжує однойменну артерію і сполучається з верхньою надчеревною веною (з системи верхньої порожнистої вени).

 

Вени нижньої кінцівки

Вени нижньої кінцівки можна розподілити на дві групи: поверхневі, розташовані в підшкірній клітковині, та глибокі, які супроводжують однойменні артерії.

До поверхневих вен нижньої кінцівки належать велика й мала підшкірні вени.

Велика підшкірна вена починається від присередньої частини тильної венозної сітки стопи, піднімається догори під шкірою присередньої поверхні гомілки й далі по передньо-присередній поверхні стегна, нижче пахвинної зв'язки вступає в hiatus saphenus, де і вливається в стегнову вену. На своєму шляху велика підшкірна вена приймає кров від шкіри та підшкірної клітковини значної поверхні стопи, передньо-присередньої поверхні гомілки й стегна.

Мала підшкірна вена починається від зовнішнього відділу тилу стопи, звідки, обійшовши ззаду maleolus lateralis, піднімається догори уздовж задньої поверхні гомілки і в ділянці підколінної ямки після проходження крізь фасцію гомілки вливається у підколінну вену. Бічні притоки цієї вени приймають кров від задньобічної поверхні гомілки й частини дорзальної поверхні стегна, анастомозуючи з гілками великої підшкірної вени.

Глибокі вени стопи й гомілки попарно супроводжують однойменні артерії.

Внаслідок вертикального положення тіла людини дуже змінились умови гідродинаміки у венах нижніх кінцівок. Незважаючи на наявність клапанів у більшості великих поверхневих і глибоких вен вільних нижніх кінцівок, ці судини при багатьох несприятливих умовах (головним чином тривале перебування на ногах), які поєднуються з малорухомим способом життя та загальним ослабленням тонусу тканин, не можуть своєчасно звільнитися від венозної крові, що надходить до них. Це призводить до розтягнення вен і вторинної недостатності їхніх клапанів. Так виникають хронічні застійні явища у венах, а потім і в тканинах дистальних відділів нижніх кінцівок, що часто призводить до ранньої інвалідності.

 

Кавокавальні та портокавальні анастомози

Зовнішнє та внутрішнє хребтові венозні сплетення, які в краніальному відділі посилають кров до системи верхньої порожнистої вени через хребтову, непарну та півнепарну вени, в каудальному — до нижньої порожнистої вени (через поперекові вени).

Непарна й півнепарна вени направляють кров до нижньої порожнистої вени (через поперекові вени), а вище вливаються у верхню порожнисту вену.

Верхня надчеревна вена, яка несе кров до верхньої порожнистої вени (через внутрішню грудну і плечово-головну вени), широко сполучається з однойменними нижньою та поверхневими венами, кров від яких відтікає у нижню порожнисту вену (через стегнову й зовнішню клубову вени).

Нижня і поверхнева надчеревні вени, що впадають у систему нижньої порожнистої вени (через стегнову і зовнішню клубову вени), з'єднуються (переважно в ділянці шкіри пупка) з грудо-надчеревною веною, з якої кров відтікає до системи верхньої порожнистої вени (через пахвову вену).

Вени нижньої третини стравоходу, які посилають кров каудально до шлункових вен (система ворітної вени печінки) і краніально до непарної вени (система верхньої порожнистої вени).

Вени круглої зв'язки печінки несуть кров, з одного боку, безпосередньо до ворітної вени печінки, з другого — до припупкового сплетення, звідки кров через верхню надчеревну і грудонадчеревну вени надходить до системи верхньої порожнистої вени, а через нижню та поверхневу надчеревні вени — до нижньої порожнистої вени.

Середні прямокишкові вени, з яких більша частина крові звичайно відтікає до внутрішньої клубової вени (з системи нижньої порожнистої вени), а частина вливається у верхні прямокишкові вени, що впадають у нижню брижову вену (з системи ворітної вени печінки).

Поперекові вени, які впадають у нижню порожнисту вену, починаючись у заочеревинній клітковині, сполучаються з такими самими дрібними гілками верхньої та нижньої брижових вен (система ворітної вени печінки).

Портокавальні анастомози мають велике пристосувальне значення при застійних явищах у печінці(цироз, атрофія тощо).

 

Лімфатична система

Другою судинною системою організму є лімфатична система. Вона складається із замкнутих у витоках лімфатичних.капілярів, лімфатичних судин, лімфатичних вузлів, лімфатичних стовбурів, головних лімфатичних колекторів — проток, що впадають у венозні кути, утворені підключичною та внутрішньою яремною венами. Лімфатичні капіляри різного калібру і звичайно неправильної форми, зливаючись один з одним, утворюють одно-, дво- та багатошарові сітки, архітектоніка яких визначається структурою органа і головним чином розташуванням волокнистих утворів. 

 

Лімфатичні капіляри

Стінка лімфатичних капілярів дуже тонка, складається з одношарового ендотелію. Межі його клітин чітко видно після імпрегнації препарату срібла нітратом. Тканинна рідина через стінку лімфатичних капілярів проникає у їхній просвіт, змінює свій хімічний склад, збагачується лімфоцитами (рідше іншими клітинами) і перетворюється на лімфу.

Лімфа прозора, жовтуватого кольору рідина, яка, на відміну від крові, що циркулює по замкнутому колу, рухається лише в одному напрямку (від периферії до центру).

Лімфатичні капіляри розподілені нерівномірно; їх немає в головному та спинному мозку, плаценті, пучках посмугованої мускулатури, в часточках печінки, в епідермісі тощо. Вони розташовані переважно в покривних оболонках (шкіра, серозна, слизова), сполучній тканині органів, у міжпучковій сполучній тканині посмугованої мускулатури, в адвентиції кровоносних судин (головним чином великих вен).

 

Лімфатичні судини

Судини, які відводять лімфу від сіток лімфатичних капілярів, називають лімфатичними. Ці судини також часто утворюють сітки. Характерною особливістю лімфатичних судин є наявність перехватів, які чергуються відповідно до розташування судинних клапанів і деякою мірою регулюють течію лімфи. Ендотелій стінки лімфатичних судин, на відміну від лімфа¬тичних капілярів, завжди оточений більшою або меншою кількістю волокнистої сполучної тканини (субендотеліальний шар), а іноді й тонких мязових пучків.

Лімфатичні судини можна поділити на поверхневі, розташовані в дермі й головним чином у підшкірній клітковині назовні від власної фасції, і глибокі. Останні поділяються на такі, що розташовані всередині органів і поза ними.

Грудна протока

Основним колектором, який збирає лімфу з відвідних лімфатичних судин, є грудна протока, яка розвивається в ранньому ембріогенезі з дорзальних лімфатичних мішків. Він починається непарним мінливим розширенням, або цистерною лімфи, на рівні ТХІ хребця (іноді нижче) попереду правої ніжки діафрагми і разом з аортою проникає до грудної порожнини. Тут грудна протока проходить перед хребтом і позаду аорти, спочатку праворуч від серединної площини, а потім відхиляється ліворуч і, утворивши на рівні CVII хребця випуклу догори дугу, впадає в лівий венозний кут, утворений злиттям лівих підключичної і яремної вен.