Шпаргалка по "Анатомии"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

29. ПОНЯТТЯ  ПРО УМОВНІ ТА БЕЗУМОВНІ РЕФЛЕКСИ.

 

 

61. АНАЛІТИКО-СИНТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ГОЛОВНОГО МОЗКУ І ДИНАМІЧНИЙ СТЕРЕОТИП.

ВНД полягає в  безперервному аналізі зовнішніх  подразнень і формуванні на його основі пристосувальної поведінки та цілеспрямованому сприйнятті навколишньої дійсності, тобто синтезу. 
   Імпульси, що надійшли у головний мозок аналізуються, розрізняються, синтезуються, узагальнюються. Здатність кори розрізняти, вичленити окремі подразники, диференціювати їх є виявленням аналітичної діяльності кори великого мозку. Початковий аналіз здійснюється в рецепторах. Синтетична діяльність кори полягає в об’єднанні, узагальненні збудження, що виникло в різних ділянках кори великих півкуль під впливом різних подразників. Утворення тимчасового зв’язку, що лежить в основі будь-якого рефлексу - приклад синтетичної діяльності кори. 
   Основою аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль є взаємодія основних нервових процесів - збудження і гальмування. Ці процеси володіють властивостями: іррадіацією - здатність поширюватись по нервових структурах, концентрацією - здатність збиратися в тій ділянці ЦНС, де вони виникли, та індукцією - взаємонаведення одного процесу іншим. 
   Збудження і гальмування, що виникають у певній зоні кори великих півкуль, розповсюджуються на інші її ділянки. Через деякий час це розповсюдження змінюється їхнім збіганням - концентрацією. Це явище спостерігається постійно. Концентрація процесу збудження в одній ділянці кори викликає пригнічення діяльності інших (гальмування). З часом в збудливій ділянці розвивається гальмування, а навколо ділянки гальмування розвивається збудження. Все це приклади індукції - це наведення протилежного процесу: збудження викликає гальмування. а гальмування - збудження. 
   Концентрація уваги молодших школярів - це ослаблення іррадіації і посилення індукції. Коли учень зацікавлений розповіддю вчителя, в корі великих півкуль розвивається сильна ділянка збудження - домінанта. Сторонні подразники в силу гальмування, що розвинулося навколо збудження, не сприймаються дитиною. Це приклад негативної індукції. І навпаки, при нецікавій розповіді вчителя матеріалу уроку в центрах, пов’язаних з розповіддю, виникає гальмування. А в ділянках кори, які оточують дані центри, виникає збудження і дитина легко відволікається від змісту уроку сторонніми подразниками. Це приклад позитивної індукції. Послідовна індукція спостерігається, коли після закінчення уроків в учнів проявляється посилена рухова активність після тривалого гальмування в руховій області кори великих півкуль протягом уроку. 
   У процесі навчання особливу роль відіграє виховання гальмування, що сприяє концентрації уваги школярів на матеріалі, що вивчається. Учні із слабкими гальмівними процесами не володіють витримкою, не дотримуються правил поведінки. Наслідком тренування гальмування в учнів молодших класів є все більша концентрація процесів збудження і гальмування, що впливає на пізнавальну діяльність і на поведінку школярів. 
   У корі великих півкуль відбуваються постійні зміни процесів збудження і гальмування.  
   Зовнішній світ діє на організм не поодинокими подразниками, а системою одночасних і послідовних подразників. Якщо ця система часто повторюється, то це призводить до утворення динамічного стереотипу. Динамічний стереотип - це послідовний ланцюг умовно-рефлекторних актів, які здійснюються в певному порядку і в певний час. Завдяки утворенню ланцюгу певних реакцій кожна попередня діяльність організму є умовним подразником для наступної.  
   Вироблення стереотипу - приклад складної синтезуючої діяльності кори. Динамічний стереотип - основа утворення звичок, вироблення умінь і навичок, режиму дня. Ходьба, біг, стрибки, катання на лижах, гра на скрипці, письмо - це навички, в основі яких лежить утворення динамічних стереотипів в корі великого мозку. Стереотипи зберігаються багато років і становлять основу поведінки людини.  
   Фізіологічною основою динамічного стереотипу є наявність зв’язків між корою великих півкуль і підкіркою. Чим частіше підкріплюється цей зв’язок, тим міцніший динамічний стереотип. Динамічний стереотип важко виробляється і піддається змінам. Якщо дитина неправильно сидить, тримає ручку при письмі, то важко її перевчити. Але, якщо у дитини вироблено міцний умовний рефлекс мити руки перед їдою, правильно сидіти за столом, акуратно їсти, то в подальшому вона буде робити це автоматично. рефлекторно. Зміна стереотипу залежить від індивідуально - типологічних особливостей дитини. Особливо критичною є зміна динамічного стереотипу для дітей з слабким типом ВНД. Прикладом зміни стереотипів може бути зміна діяльності дитини при вступі до школи. Полегшити цей процес можна за умови чутливого ставлення до дітей вчителя і батьків. Труднощі переробки стереотипів змушують особливу увагу звертати на правильність прийомів виховання і навчання дітей з перших років життя.

 

 

62. ПОНЯТТЯ  ПРО І ТА ІІ СИГНАЛЬНУ СИСТЕМИ.

Перша і друга сигнальні  системи

Вища нервова  діяльність людини базується на двох сигнальних системах.

Перша сигнальна  система — це діяльність великих  півкуль головного мозку, за допомогою якої формуються і здійснюються умовні рефлекси на реальні матеріальні подразники.

Друга сигнальна  система — це діяльність великих  півкуль мозку людини, яка забезпечує формування й здійснення умовних рефлексів на словесні сигнали.

Анатомічною основою  першої сигнальної системи є аналізатори, які нервовими шляхами пов’язані з органами чуттів.

Аналізатор — сукупність нервових клітин, які сприймають і переробляють інформацію із зовнішнього та внутрішнього середовища організму.

Аналізатор складається  з трьох відділів; периферійного, провідникового і центрального. Периферійний відділ утворюють рецептори, функцією яких є сприймання подразнень, первинний  їх аналіз і перетворення на процес збудження. Провідникова ланка представлена аферентними нервами, які передають збудження. Центральним відділом є клітини кори головного мозку, де відбувається вищий аналіз збуджень і виникають відчуття. Подразниками, які безпосередньо сприймаються органами чуттів, є реальні предмети, явища і зв’язки між ними.

Аналізаторні (сенсорні) системи характеризуються специфічністю, тобто високою збудливістю щодо тих подразників, для яких вони призначені, і здатністю адаптуватися до сили подразників, що діють на них. Збудливість сенсорних систем непостійна: вона знижується при дії сильних подразників і підвищується при дії слабких. Швидкість адаптації до сили діючих подразників неоднакова (від декількох секунд до декількох хвилин).

Основними характеристиками аналізаторів являються пороги — абсолютний (верхній і нижній), диференціальний та оперативний.

Нижнім абсолютним порогом чутливості є мінімальна величина подразника, яка викликає ледь помітні відчуття, а верхнім  абсолютним порогом — максимально  допустима величина подразника. Інтервал між нижнім і верхнім порогом називається діапазоном чутливості аналізатора. Диференціальний поріг — це мінімальна відмінність між двома подразниками. Оперативний поріг характеризується тією найменшою величиною відмінності між сигналами, за якої досягається максимальна точність і швидкість їх розпізнавання. Як правило, він у 10—15 разів перевищує диференціальний поріг, який характеризує граничні можливості аналізаторів. У процесі праці інтенсивність подразників повинна відповідати середнім значенням діапазону чутливості аналізаторів, а відмінність між сигналами — перевищувати оперативний поріг розпізнавання.

У діяльності сенсорних  систем виявляються процеси індукції, коли збудження однієї сенсорної  системи викликає гальмування іншої, та післядія, коли збудження їх не закінчується за умови припинення дії подразника, а затримується на деякий час. Останнє має велике значення, оскільки забезпечує неперервність відчуттів за умови дискретних подразників.

Анатомічною основою  другої сигнальної системи є мовно-руховий  аналізатор, тісно пов’язаний із зоровим і слуховим аналізаторами. Джерелом подразнень є слова. Слова — це абстракції реально існуючих предметів, явищ і подій. У словах та словосполученнях фіксуються зв’язки між предметами і явищами. Тому слова є сигналами сигналів, або сигналами другого ступеня. Встановлення зв’язку між словесними сигналами і реальними подразниками відбувається за законами утворення умовних рефлексів. Обидві сигнальні системи постійно взаємодіють і підпорядковуються загальним фізіологічним законам і механізмам.

Водночас друга  сигнальна система має істотні  відмінності. У другосигнальній  діяльності реалізується принцип моделювання  дійсності за допомогою мови, а  умовні рефлекси можуть формуватися  без підкріплення безумовним сигналом, що є основою засвоєння знань. Фізіологічними засобами моделюються в мозку предмети і явища навколишнього середовища, дії та їх результат, встановлюються зв’язки і відносини між ними у вигляді понять, суджень, закономірностей, формул тощо. За допомогою цих моделей, тобто сигналів другого ступеня, людина має безмежні можливості для пізнання, творчої діяльності і прогнозування.

Мова підвищила здатність мозку відображати дійсність, забезпечила вищі форми аналізу й синтезу, абстрактне мислення, створила можливості для спілкування, нагромадження, використання і передачі життєвого досвіду, досягнень культури і мистецтва від покоління до покоління.

Центральна нервова  система виконує рефлекторну, інтегративну та координаційну функції. Рефлекторна  функція пов’язана з участю центральної нервової системи в реакціях організму на подразники. Виконуючи інтегративну функцію, центральна нервова система забезпечує злагоджену взаємодію всіх органів і систем організму, підтримання його стійкого внутрішнього стану. Підпорядкування багатьох рефлексів одному, який має в даний момент найважливіше значення для організму, здійснюється завдяки координаційній функції центральної нервової системи. Всі ці функції реалізуються в кожній конкретній реакції організму, забезпечуючи найбільш адекватний пристосовний ефект.

 

 

 

66. ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Типи нервової системи, або  типи вищої нервової діяльності, комплекс основних природжених і придбаних індивідуальних властивостей нервової системи людини і тварини, які визначають відмінності в поведінці і відношенні до одних і тих же дій зовнішнього середовища. Поняття про типи нервової системи введено І. П. Павловим (1927). В основу класифікації типів нервової системи лягли уявлення про силу, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Т. П. Павлов виділив і охарактеризував чотири головні типи нервової системи. Сильний неврівноважений тип характеризується швидким виробленням  позитивних (збудливих) умовних рефлексів (УР), тоді як гальмівні УР формуються насилу; у тварин цього типу вегетативні функції, після їх порушення, відновлюються тривало і нерівно. Для сильного урівноваженого інертного типу характерне повільне утворення позитивних і гальмівних УР, після закріплення в певний стереотип УР зберігають значну стійкість; реакції пристосовності і відновлення вегетативних процесів протікають поволі. У сильного урівноваженого рухливого типу позитивні і гальмівні УР швидко утворюються і легко трансформуються при зміні подразника; тваринам цього типу властива легка пристосовність вегетативних функцій до змін в навколишньому середовищі, швидке і повне відновлення їх після усунення чинників, що викликали порушення. Слабкий тип характеризується слабкими збудливими і гальмівними процесами, УР виробляються насилу, а ті що утворилися, — легко гальмуються; вегетативні процеси протікають мляво, легко порушуються, важко і неповно відновлюються.   

У людини окрім загальних  типів нервової системи І. П. Павлов виділив спеціальні типи, які характеризують взаємодію першої і другої сигнальних систем і співвідношення між ними: тип розумовий, з переважанням другої сигнальної системи над першою, тип художній, з переважанням першої сигнальної системи, і тип середній, коли обидві сигнальні системи представлені в рівному співвідношенні. Неврози і психосоматичні захворювання частіше виникають у представників сильного неврівноваженого і слабкого типів нервової системи.  

З уведенням нових методів  дослідження уточнюється структура типів нервової системи; описані нові властивості нервової системи, наприклад лабільність і динамічність, характеризуючи швидкість протікання нервових процесів.

Чотири типи вищої нервової діяльності, відкриті І. П. Павловим, відповідають чотирьом типам темпераментів (характерів) людей. З часів Гіппократа сильний неврівноважений тип відносять до холеричного темпераменту. Сильний урівноважений рухливий тип — до сангвінічного характеру. Сильний урівноважений інертний тип властивий флегматичним людям; слабкий тип — людям меланхолійного темпераменту. Проте, необхідно підкреслити, що людей з абсолютно «чистим» типом темпераменту не зустрічається, у конкретної людини лише переважає який-небудь із цих типів.

69. ЗНАЧЕННЯ СНУ. 

Сон являє собою  особливий періодично виникаючий функціональний стан із специфічними поведінковими  проявами у вегетативній і моторній сферах, який характеризується зниженням активності нервової системи, відключенням від сенсорних впливів зовнішнього світу і практично повною відсутністю рухової активності. Наукові дослідження останніх десятиліть показали винятково важливе значення сну для життєдіяльності людини. 
   У людини періодизація сну, як правило, тісно прив'язана до добового циклу зміни дня і ночі. Наявність одного періоду сну і бадьорості впродовж доби називається монофазним сном. При поліфазному сні зміна періодів сну і бадьорості відбувається кілька разів на добу. Такий сон характерний для маленької дитини. У дорослої людини, як правило, сон монофазний чи діфазний (двічі на добу). 
   Виділяють ще такі види сну, як: 
   1) наркотичний - настає внаслідок впливу різних хімічних речовин (різних видів наркотиків, вдихання парів ефіру, хлороформу) а також електронаркозу (вплив слабкого переривчастого електричного струму); 
   2) гіпнотичний - настає внаслідок гіпнотичного навіювання; 
   3) патологічний - може виникати внаслідок ушкоджень головного мозку хвороботворного чи травматичного характеру (пухлини у великих півкулях, ураження деяких ділянок стовбура мозку, анемія мозку, різні види мозкових травм); різновидами патологічного сну є сомнамбулізм і летаргічний сон (може виникнути внаслідок сильної емоційної травми і продовжуватися від декількох днів до декількох років і більше).

Значення сну. Діяльність центральної нервової системи протягом дня, як ви знаєте, дуже напружена. А тому в нервовій системі розвивається стомлення. Воно настає пізніше, якщо людина додержує режиму дня, чергує фізичну працю з розумовою, але зовсім уникнути стомлення нервової системи неможливо. Коли воно наростає, в корі головного мозку розвивається гальмування. Думки плутаються, відчуття зовнішнього світу втрачають ясність, тонус м’язів зменшується. Коли сторонні подразнення не заважають людині, вона засинає.

Якщо довгий час  людина недосипає або дві-три доби зовсім не спить, то це загрожує серйозним захворюванням — перевтомою нервової системи. В результаті людина надовго може втратити працездатність. Тварини, яких учені в порядку експерименту штучно позбавляли сну протягом кількох діб, гинули.

Таким чином, сон  — це захисне пристосування організму, яке запобігає перевтомі нервової системи,— охоронне гальмування. Гігієна сну. Щоб під час сну наш організм діставав якнайповніший відпочинок, треба додержувати ряду гігієнічних правил. Вечеряти треба не пізніше як за дві години перед сном, щоб тиснення переповненого шлунка на діафрагму не заважало вільно дихати.

 

 

71. ТЕОРІЇ СНУ.

Існують різні теорії, пояснюючі механізм сну. Так, теорія центрів сну пояснює чергування неспання і сну зміною активності відповідальних підкіркових центрів. На користь цієї теорії свідчать досліди з подразнення гіпоталамуса і деяких відділів середнього мозку (ретикулярна формація). Згідно з кортикальною теорією (від лат. cortex — кора, шкаралупа), сон наступає в результаті розповсюдження по корі процесу гальмування. Ця теорія також має експериментальні підтвердження, отримані на тваринах (не підкріплення умовних подразників безумовними приводить до стану сну). Тривалий час вважали, що сон — це спокій, необхідний для відновлення працездатності. Наприклад, сон — стан спокою для скелетних м'язів. Всім відомо, що після сну поліпшується самопочуття, працездатність, увага, що указує на відновні процеси під час сну. Проте електрофізіологічні дослідження останніх років показали, що під час сну коркові нейрони багатьох зон (зорової, моторної тощо) здебільшого знаходяться в стані ритмічної активності, тобто під час сну не знайдено повного гальмування коркової активності. Припускають, що під час сну в головному мозку відбувається обробка інформації, що поступила за день, перерозподіл її, запам'ятовування. Позбавлення людини сну приводить до розладів пам'яті та може викликати психічні захворювання. Зі всіх органів і систем нашого організму нервова система є найчутливішою до дії алкоголю і тютюну. Одним з перших виявів дії тютюну є запаморочення, що пов'язано із звуженням судин головного мозку. Токсична дія нікотину призводить до швидкої стомлюваності, послаблення пам'яті, дратівливості, головних болів. Нікотин пригноблює рецептори смакового аналізатора, погіршує зір, іноді люди втрачають здатність розрізняти кольори. Несприятливо позначається куріння і на функції слуху, оскільки постійне подразнення носоглотки розповсюджується на ділянки слухового аналізатора, зачіпаючи слуховий нерв і знижуючи гостроту сприйняття звукових відчуттів. Хронічне отруєння нікотином може супроводитися захворюванням периферичної нервової системи, а також погіршувати перебіг різних захворювань нервової системи. Таку ж дію має й алкоголь. Ця наркотична речовина викликає у людини гальмування кори головного мозку і звільнення підкірки від контролю кори, що приводить до безконтрольної поведінки. Алкоголь досягає найбільшої концентрації в клітинах головного і спинного мозку і тому максимально токсично діє на нервову систему. Під впливом навіть дуже малих доз алкоголю значно погіршується здатність людини виконувати як розумову, так і фізичну роботу, втрачається точність рухів. Стан сп'яніння супроводиться втратою відчуття реальної оцінки вчинків. Після декількох років зловживання алкоголем змінюється психіка людини: з'являється дратівливість, коливання настрою, швидка стомлюваність, нерідко розвиваються психози. Алкоголь обтяжує перебіг низки психічних хвороб.