Основні характеристики і види діяльності операторів

o джерел інформації;

o характеру наведеної інформації: модальностей сигналів, систем кодування, значущості, інформаційного навантаження, особливостей сприймання, впливу різних перешкод тощо;

o характеру введення керуючих  дій: особливостей моторного входу, антропометричних і біомеханічних  характеристик, опору органів управління  і необхідних зусиль оператора  в його робочій позі;

o рівня напруженості і втомленості оператора за його емоційними реакціями, поведінкою, рухами, концентрацією уваги тощо;

o зовнішніх умов діяльності, які  характеризуються ступенем впливу  різних факторів - від санітарно-гігієнічних  до розмірів функціональних приміщень.

Спостереження може проводитися візуально і за допомогою спеціальної апаратури.

Слід зауважити, що присутність спостерігача впливає на структуру діяльності оператора.

Метод реєстрації об'єктивних показників діяльності потребує застосування спеціальної апаратури, яка фіксує різні дії, рухи оператора і пов'язані з цим технічні параметри системи, а також психофізіологічні характеристики самого оператора.

За допомогою цього методу можна отримати різні показники роботи і життєдіяльності оператора, і що дуже важливо - в реальних умовах його діяльності. Втручання дослідника в роботу оператора (підключення датчиків) може бути зведене до мінімуму за рахунок використання сучасних записувальних систем.

4. Функціональні стани оператора

Умови, в яких працюють оператори, можуть бути різними, тому що: по-перше, збільшується кількість компонентів довколишнього середовища, які впливають на людину, по-друге, - кількість можливих варіантів поєднання цих компонентів вельми значна.

Оператор може працювати за підвищеного або зниженого атмосферного тиску, різних температур, шумів, випромінювань, вібрації, освітлення, умов ізоляції від соціального середовища, обмеженого простору тощо.

До того ж завдання, які виконує оператор, теж різні. Одні з них потребують переробки значної кількості інформації за обмежений час, прийняття відповідальних рішень у ситуаціях дефіциту часу, а інші вимагають монотонного спостереження без отримання інформації протягом тривалого часу. Зрозуміло, що характер задач і умов, у яких вони вирішуються, визначає динаміку психофізіологічних станів людини-оператора, тобто комплекс "довколишні умови і задачі" визначає психофізіологічну структуру діяльності оператора і в той самий час впливає на компоненти цієї структури, породжуючи в деяких випадках зниження уваги, втомлення, сонливість, що, в результаті, знижує ефективність діяльності оператора.

Функціональні стани оператора - це комплекс характеристик тих функцій і якостей людини, які безпосередньо або опосеред-I ковано зумовлюють її трудову діяльність.

Визначати функціональні стани оператора можна не за окремими показниками певних фізіологічних і психологічних функцій, а враховуючи характер їхнього взаємовпливу і взаємодії у процесі діяльності. Крім цього, важливі тільки ті зміни, які стосуються трудової діяльності. В зв'язку з цим використовують такі поняття, як зрушення стану і зміни стану.

Зрушення стану характеризується будь-якими відхиленнями інтегральних або часткових характеристик від початкового їх значення. Якщо ці зрушення призводять до зміни якості діяльності оператора, то вживають термін зміни стану.

Функціональні стани оператора залежать від сукупності специфічних властивостей у структурі особистості:

o особливостей темпераменту, які  відображаються у динамічних  характеристиках перебігу психічних  процесів і в котрих проявляються потужність, рухливість і врівноваженість нервових процесів;

o мотивації до операторської  діяльності, бажання вдосконалювати  свою професійну майстерність;

o здатності до короткотривалого  значного напруження при виникненні  стресових ситуацій;

o емоційної стійкості, особливо  емоційно-моторної і емоційно-сенсорної;

o швидкості переключення, стійкості  та обсягу уваги;

o швидкості і точності складних  видів рухових реакцій, координації  рухів, легкості створення і перетворення  рухових стереотипів;

o наполегливості і рішучості  в поєднанні з ініціативністю  і самокритичністю.

Зміни функціональних станів оператора у процесі виконання ним певної діяльності проходять такі фази, які характеризуються і певними змінами працездатності. Це, зокрема:

1) мобілізація;

2) первинна реакція;

3) гіперкомпенсація;

4) компенсація;

5) субкомпенсація;

6) декомпенсація;

7) зрив або перенапруження

Такий поділ на фази зумовлений тим, що для кожної з них характерні закономірні зміни фізіологічних функцій і відповідна якість виконання робіт. Вихідним для такої класифікації є стан оператора, визначений як оперативний спокій, тобто стан, котрий забезпечує операторові його входження в робочий процес. Під час трудової діяльності в оператора цей стан замінюється іншими залежно від особливостей самої діяльності, факторів виробничого середовища, а також віл вихідних фізіологічних і психологічних характеристик людини.

1. Фаза мобілізації - це передстартова  фаза, під час якої організм  мобілізується ще до початку  роботи, коли умовнорефлекторним шляхом підвищується тонус центральної нервової системи та функціональна активність певних органів і систем

2. Фаза первинної реакції проявляється  в незначному зниженні майже  всіх показників функціонального  стану.

3. Фаза гіперкомпенсації - одна з найскладніших фаз зміни працездатності, яка характерна для всього початкового періоду роботи. Особливістю цієї фази, як і фази мобілізації організму, є підвищення тонусу центральної нервової системи.

4. Фаза компенсації сприяє мобілізації  організму до встановлення оптимального режиму роботи його органів і систем. Стабілізуються показники функціонального стану організму, що забезпечує максимальну ефективність роботи операторів

5. Фаза субкомпенсації характеризується  незначним зниженням рівня фізіологічних реакцій, і тому показники функціонального стану дещо погіршуються.

6. Фаза декомпенсації спричиняє  погіршення функціонального стану  організму і зміни найважливіших  для даного виду діяльності  функцій.

7. Фаза зриву характеризується  значним розладом регулювальних механізмів, неадекватністю реакцій організму на сигнали зовнішнього середовища, різким зниженням працездатності, а інколи й неспроможністю продовжувати роботу. Порушення діяльності внутрішніх органів, які виконують вегетативні функції, викликають колаптоїдний стан і непритомність.

Найбільш важливою, з точки зору впливу на ефективність діяльності оператора, є класифікація станів за рівнем напруженості. Вони поділяються на:

o емоційне збудження;

o емоційну напруженість;

o стрес як стан підвищеної емоційної напруженості.

Емоційне збудження характеризується активацією різних функцій організму, підвищеною готовністю до різних неочікуваних дій у відповідь на дію емоціогенних факторів, але без застосування цілеспрямованих, вольових актів.

  Підвищення емоційної напруженості може спричинюватись дією таких груп факторів, як:

o фізіологічний дискомфорт;

o біологічний страх;

o дефіцит часу;

o підвищена складність задач;

o значна відповідальність за  правильне рішення;

o наявність релевантних перешкод;

o дефіцит інформації для прийняття адекватного рішення;

o сенсорна депривація;

o нечіткість вимог до системи.

На підставі наведеної класифікації можна дійти висновку, що розвиток емоційних станів визначають дві групи факторів - зовнішні і внутрішні.

Зовнішні емоціогенні фактори - це, перш за все, екстремальні фактори, тобто такі фізичні та інформаційні характеристики, які призводять до розвитку "межової" напруженості фізіологічних і психологічних функцій за повної вичерпаності всіх фізіологічних резервів.

Внутрішні емоціогенні фактори надають тому чи тому зовнішньому фактору необхідний ступінь емоційності. До цих факторів належать характеристики нервової діяльності людини, темперамент, особистісні психологічні характеристики (тривожність, ригідність), мотиви, установки, рівень домагань.

Слід зауважити, що механізми, які забезпечують один і той самий рівень працездатності, можуть бути неоднакові. Наприклад, на початковому етапі роботи формуються й уточнюються динамічні стереотипи діяльності і, відповідно, - продуктивність праці зростає, а під час розвитку втоми руйнуються динамічні стереотипи, змінюється перебіг елементарних фізіологічних функцій і, як наслідок, - знижується продуктивність праці.

Втомлюваність визначається не тільки фізіологічними, а й психологічними, результативно-виробничими і соціальними факторами, тому її потрібно розглядати з трьох боків: з суб'єктивного - як психічний стан, за роботою фізіологічних механізмів і з боку динаміки продуктивності праці.

Після закінчення роботи настає період відновлення функцій організму, тобто зовнішня діяльність уже припинена, а внутрішня (збудження нервових центрів, теплообмін, діяльність легенів і серця тощо) триває, а інколи ще збільшується.

Цей період відновлення визначається напруженістю виконаної роботи, яка пов'язана зі зміною у психофізіологічних структурах, що її забезпечують, а також із величиною "кисневого боргу". Після легкої роботи він становить 3-5 хв., після важкої - 60-90 хв., а після тривалого навантаження - кілька днів. При ньому відновлення різних функцій відбувається з різною швидкістю.

На думку багатьох дослідників, відновлення - це не тільки період погашення "кисневого боргу" і поновлення працездатності, а й період, під час якого організм "перебудовується" і адаптується до певних умов діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Операторська діяльність значно змінила працю людини. Збільшилась напруга у праці тому, що перед оператором постає завдання керувати все більшою кількістю об'єктів та параметрів. Людина має справу не з прямим спостереженням, а з інформаційним відображенням. Зростають вимоги до точності, швидкості та надійності дій людини, до швидкості психологічних процесів. Трудова діяльність супроводжується значними витратами нервово-емоційної та розумової енергії.

Вивчення психічних процесів та врахування їхніх особливостей під час діяльності людини оператора є дуже важливим фактором для максимізації ефективності цієї діяльності. Саме врахування особливостей цих процесів дозволяє максимально спростити людині оператору його діяльність. Вона буде вимагати меншого психічного напруження а як наслідок підвищиться якість такої діяльності, а також зменшиться можливість помилок.

Отже, проблема управління функціональними станами оператора є дуже важливою і складною в інженерній психології. Можна активно впливати на поведінку людини-оператора, застосовуючи певні емоціогенні фактори, і цим самим регулювати ефективність функціонування СЛМ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Безопасность жизнедеятельности: Учеб. пособие для студентов

Украинской инженерно - педагогической академии/ В. Г. Иванов [и др.]; ред.

В. Г. Иванов. - Х.: Б.и., 2003. - 404 с.

2. Основы инженерной психологии: Учебник для вузов/ Б. А. Душков

[и др.]; под ред. Б. Ф. Ломов. - 2-е изд., доп. и перераб. - М.: Высш. шк., 1986.

- 448 с.