Еволюційне вчення як наука

Принцип  рекапітуляції. Явище зародкової подібності дозволило Ч. Дарвіну і Е. Геккелю дійти висновку, що в процесі онтогенезу  ніби  повторюються (рекапітулюють)  багато  рис мають більше переваг. На пізніх стадіях колонізації в міру «насичення» фауни і флори переваги  одержують види з меншими потенціями розмноження, але з високою конкурентною здатністю.

Генетичні методи вивчення еволюції різноманітні. Це і пряме визначення генетичної сумісності порівнюваних форм (наприклад, за допомогою   гібридизації), і аналіз цитогенетичних особливостей організмів. Вивченням повторних інверсій у визначених хромосомах у різних популяціях того самого або близьких видів можна з великою точністю відновити послідовність виникнення таких інверсій, тобто відновити мікрофілогенез таких груп. Аналіз кількості й особливостей будови хромосом у групах близьких видів часто дозволяє виявляти напрямки можливої еволюції генома таких форм. тобто визначити їхні еволюційні взаємини.

Методологічно важливим результатом проникнення генетики в еволюційне вчення стало широке поширення експериментальних підходів у рішенні еволюційних завдань, а також застосування точного (порівняно з тим, що є в інших розділах біології) апарату генетичних понять.

Розробка сучасного  еволюційного вчення немислима поза генетичними підходами і методами. Розвиток популяційної морфології, фено- і геногеографії, мікросистематики, каріосистематики та інших «проміжних» дисциплін (що визначають у відомій мірі сучасний етап розвитку еволюційного вчення) наочно ілюструє цю провідну роль генетики.

Методи біохімії і молекулярної біології. Уже Ч. Дарвін зробив успішні спроби використовувати біохімічні показники для встановлення систематичної приналежності тих або інших форм. Однак тільки починаючи із середини XX ст. біохімічні і, зокрема, молекулярно-біологічні методи вийшли, мабуть, на передові рубежі у вивченні еволюційного процесу.

За аналогією з вивченням еволюції органів і онтогенезу в XIX - початку XX ст. виник цілий напрямок вивчення молекулярної еволюції.

Імунологічні методи. Біохімія має у своєму розпорядженні спеціальні методи дослідження, що   дозволяють з великим ступенем точності з'ясувати «кровне споріднення» різних груп. При порівнянні білків крові використовується здатність організмів виробляти (у відповідь на введення в кров чужих білків) антитіла, що потім можна виділити із сироватки крові і визначити, при якому розведенні ця сироватка буде реагувати з іншою, порівнюваною сироваткою (реакції преципітації). Такий аналіз показав, наприклад, що найближчі родичі людини — вищі людиноподібні мавпи, а найбільш далекі серед приматів — лемури. Виявлена серологічна подібність крові хижих ссавців з ластоногими, близькість птахів до крокодилів і черепах (птахи  виявляються філогенетично ближче до крокодилів, ніж крокодили до змій). Показано глибокі серологічні розходження між хвостатими і безхвостими амфібіями: знайдені риси подібності за реакцією преципітації між хордовими та голкошкірими і т.д. Подібні методи досліджень застосовні і до рослин.

Біохімічний поліморфізм. Починаючи з 60-х років у практику мікроеволюційних   досліджень широко  входить  метод  вивчення варіацій білків, що виявляються за допомогою електрофорезу (Р. Левонтін). За допомогою цього методу можна з більшою точністю, ніж колись,  визначати рівень  генетичної мінливості в популяціях, а також ступінь подібності і розходження між популяціями за сумою таких варіацій.

4. Основні розділи еволюційного вчення. Еволюційне вчення — широка міждисциплінарна галузь біології, що  включає декілька великих і в різній мірі розвинутих у даний час розділів.

Перший такий розділ — історія виникнення і розвитку еволюційних ідей, концепцій і гіпотез. Цей розділ має важливе загальноосвітнє і методологічне значення, оскільки без історії не можна зрозуміти і сучасність.

Наступний  розділ еволюційного навчання — часткова філогенетика, що відтворює шляхи історичного розвитку кожної групи живих організмів. У сукупності ці шляхи розвитку груп складають філогенетичне дерево життя. Незважаючи на величезні досягнення в цій галузі, багато важливих деталей залишаються ще не зрозумілими, починаючи від проблем походження життя до часткового, з погляду філогенії всього живого, але важливого для розвитку матерії в цілому – виникнення мислячої істоти Нотo sapiens. У нашому курсі проблемам часткової філогенетики відведене підпорядковане місце; це ніби фактична основа для з'ясування закономірностей процесу еволюції великого масштабу (макроеволюції), основа загальної філогенетики. Більш глибоке знайомство з частковою філогенією всіх головних груп дерева життя можливо лише в рамках інших, спеціальних курсів. Виключення зроблене лише для філогенії приматів і, зокрема, тієї галузі приматів, що привела до виникнення роду Ното.

Основу сучасної теорії еволюції (і курсу дарвінізму відповідно) складають два великих розділи, присвячених мікро- і макроеволюції. Це дві сторони єдиного і безперервного процесу еволюції, що розділяються, однак, межами видоутворення і розходженням у методичних підходах до їхнього вивчення. Теоретичні розробки в цих галузях складають фундамент сучасної еволюційної теорії.