Продуктивність суниці садової в умовах Волинської області

Лісостепові опідзолені ґрунти є пануючими ґрунтами в межах Во-линської височини, а на Поліссі – лише в південній його частині на лесових островах.

Чорноземи типові поширені на невисоких і плоских вододільних  грядах та їх пологих схилах в середній смузі та надзаплавних терасах річок Во-линської височини. Реакція ґрунтового розчину чорноземів типових слабо-кисла, величина рН коливається в межах 5,9–6,6. Вони добре насичені ввібраним кальцієм (12,2–27,9 мг-екв на 100 г ґрунту). Лінія закипання від соляної кислоти лежить на глибині 40–50 см. Рідше трапляються вилуговані та карбонатні ґрунти. Карбонати кальцію виділяються в перехідному гори-зонті та в материнській породі у вигляді плісняви та білозірки. Краще, ніж будь-які інші ґрунти області, вони забезпечені рухомими формами поживних речовин. Азоту вони містять близько 6, фосфору – 10–30, калію 7–20 мг-екв на 100 г ґрунту.

Ґрунтовий покрив дослідної ділянки дерново-слабопідзолистий піща-ний який характеризується наступними агрохімічними показниками: за гра-нулометричним складом – піщані; кислотність ґрунтового розчину – 5,5), гідролітична кислотність 3,2 мг-екв/100 г ґрунту, ємність вбирання – 3,4 мг-екв/100 г ґрунту. Вміст гумусу у верхньому шарі – 1,25%. Співвідношення гумусових кислот до фульвокислот Сг : Сфк = 0,44. Запаси поживних речо-вин, %: азоту до 0,1, фосфору – 0,07, калію – 1,4–1,5. Вміст рухомих форм: азоту – 6–8, фосфору – 6–9, калію – 5–7 мг/100 ґрунту. Ступінь насичення основами – 60–65%.

Потреба тритикале в  елементах живлення в різні періоди  розвитку рослин неоднакова. Найбільш інтенсивно рослини засвоюють поживні речо-вини в період сходи – кущіння. Восени засвоюється і нагромаджується приблизно половина поживних речовин. Тритикале як і інші злаки, засвоює значну кількість азоту. Забезпеченість ним сприяє посиленню кущіння, а також підвищенню вмісту білка в зерні. Азотні добрива в дозі 90 кг/га діючої речовини вносили у вигляді аміачної селітри (34,5% д.р.) – 50% під передпосівну культивацію, 50% в підживлення при відновлені вегетації рослин весною (у фазу кущіння) суперфосфату (20% д.р), калійної солі (40% д.р.) в дозі 60 і 90 кг/га діючої речовини вносили восени під передпосівну культивацію.

 

2.2. Характеристика досліджуваних сортів

 

Для проведення досліду  ми використали наступні сорти тритикале:

Амфідиплоїд 42. Сорт середньостиглий, висота рослин 110–120 см, стійкий проти вилягання. Зимо- і посухостійкість підвищені. Стійкий проти хвороб. Колос білий, остистий, зерно червоне, колос довгий (8–10 см) щіль-ний, остюки короткі (5–6 см). Маса 1000 зерен – 41,0–47,0 г. Урожайність – 69,8–71,1 ц/га. Зерно можна використовувати у хлібопекарській, кондитер-ській та спирто-горілчаній промисловості, а також на корм тваринам і птахам [25, 189].

Амфідипдоїд 52. Сорт середньостиглий, вегетаційний період – 286 днів, серед-ньорослий (100–115 см), стійкий проти вилягання, зимо- і посухостійкість високі. Має добру кущистість, стійкий проти борошнистої роси, сажкових хвороб, стеблової іржі. Колос червоний, напівостистий, завдовжки 9–11 см за щільності 22–26 колосків. Зерно світло-червоне, напів-кругле, добре виповне, борозенка неглибока, маса 1000 зерен – 54–58 г. Урожайність – 49,5 ц/га, вміст білка в зерні – 12–14%, хлібопекарські якості добрі – об’єм хліба 480–500 мл.

Амфідиплоїд 256. Сорт середньостиглий, морозостійкість висока, з критичною температурою вимерзання – 18,5°С. Стійкий проти ураження хворобами. Рослини заввишки 120 см. Вегетаційний період – 275 днів. Маса 1000 зернівок – понад 42 г з вмістом білка 14%, клейковини – до 28%, об’єм хліба – до 500 мл. Врожайність у зонах Лісостепу та Полісся країни – 43–49 ц/га.

Ладне. Рослини заввишки 130 см, напіврозлога кущистість, досить зимостійкий. Стійкий щодо вилягання й фітозахворювань. Вегетаційний пе-ріод триває 302–307 днів. Колос видовжений, призматичний, білий, зернів-ки коричнюваті, великі. Урожайність у зоні Полісся – 51,8 ц/га, Лісостепу – 55,2 ц/га, максимальна продуктивність зеленої маси становить 280–320, зерна – 80 ц/га. Вміст білка в зерні – 14,3%, клейковини – 28%, об’єм хліба – 420 мл за дріжджовими рецептами. Зерно придатне для фуражу і виготовлення етилового спирту (Додаток Е) [17, 6].

Пшениця сорту Миронівська 65. Оригінатор – Миронівський інститут пшениці ім. В.М. РемеслаУНААН. Різновид лютесценс. Колос циліндричний, довжиною 9,5–10,5 см, середньої щільності. Зернівка середня, бурштиново-коричнева, основа опушена, борозенка неглибока. Висота рослин до 108–113 см. Середньостиглий сорт з вегетаційним періодом 235 днів. Зимостійкість висока. Уражуваність грибковими хворобами середня. Стійкий до вилягання рослин і осипання зерна.

Сорт інтенсивного типу. Максимальна врожайність 103,2 ц/га. Маса 1000 зерен – 50–55 г, вміст клейковини 26–32%, білка – 14–15%, сила борош-на 260–300 о. а., об’єм хліба – 790 см³. Стабільно сильний сорт.

Озиме жито сорту Харківське 88. Середньостиглий сорт. Різновид – вульгаре. Оригінатор – Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААНУ. Зони вирощування Полісся, лісостеп, степ. Напрям використання – на зерно. Стебло – висота 106–118 см. Колос – середньої щільності, веретеноподібний, призматичний, довжиною 11–13 см. Остюки – довгі, грубі, розходяться вріз-нобіч. Зернівка – подовжено-овальна, сіро-зеленого кольору. Маса 1000 зерен 29,4–32,8 г. Вміст білка в зерні 8,8–10,2%. Стійкість (з 9 балів): до вилягання 8 балів, зимостійкість 8 балів, до посухи 8 балів, до ураження грибковими хворобами 6–7 балів, до осипання 8 балів. Урожайність 49,9 ц/га.

Посів проводили в  першій декаді жовтня, вузькорядним (7,5 см) спосо-бом нормою висіву: сорти тритикале – 5,0, озимої пшениці – 4,5, озимого жита – 4,0 млн. схожих насінин на гектар.

Розмір загальної ділянки 50, облікової – 25 м². Розміщення ділянок послідовне. Облік врожаю поділяночний.

 

2.3. Методи дослідження

 

При проведенні лабораторних аналізів використовували наступні мето-дики: натура зерна, масу 1000 зерен, вміст клейковини, силу борошна, шпа-руватість, вирівняність, загальну хлібопекарську оцінку.

Натура зерна – один із показників фізичних властивостей зерна. Ос-новними факторами, що впливають на натуру зерна (крім щільності) є: форма зернівки, ступінь його виповненості і характер поверхні. Видовжене, не доз-ріле, щупле зерно має знижену величину натури. Підвищений вміст води в зерні знижує величину натури, оскільки вода має меншу об’ємну масу, ніж сухі речовини зернівки, зокрема – білок і вуглеводи. Домішки великого на-сіння бур’янів практично не впливають на величину натури; дрібні ж – збільшують цей показник.

Натура значною мірою  залежить від форми зерна, його розмірів. Чим більше в певному об’ємі (1 л) укладається зерен певної форми, тим вищою буде натура. Встановлено, що чим більша довжина зерна, за інших однакових умов, тим менше натура, і навпаки, чим менша: довжина, тим вище натура. Можна вважати встановленим, що вага 1000 зерен не впливає на натуру, і дрібне, але добре виповнене зерно, може мати вищу натуру, ніж крупне з високою масою 1000 зерен. Для забезпечення точності визначення натури зерна розроблено спеціальні прилади під назвою пурок або хлібних ваг, натуру зерна тритикале виражають масою 1 літра в грамах.

Маса зерна – один із дуже важливих показників, що характеризує властивості зерна: технологічну цінність і якість посівного матеріалу. В зв’язку з тим, що одна зернівка тритикале має невелику масу, виражену в міліграмах, її величину на практиці позначають масою 1000 зерен у грамах. Залежно від генотипу маса 1000 зерен у тритикале коливається в межах 30–60 г і більше. Вона, як правило, характеризує його величину, змінюється в значних межах залежно від багатьох факторів: лінійних розмірів і форми зернівки, умов вирощування тощо, тому цей показник, як правило, наво-диться в межах коливань. За Кузьміною маса 1000 зерен відчутно впливає на показник виходу борошна: коефіцієнт становить близько +0,82.

За даними Кучерявої і Асмонової (1962), сівба великим насінням пози-тивно позначається на розвитку рослин, кореневої системи, збільшенні лист-кової поверхні. Все це разом узяте забезпечує збільшення урожаю тритикале до 4–5 і більше ц/га. Для уникнення впливу вологості масу 1000 зерен перераховують на абсолютно суху речовину за формулою:

 де

а – маса абсолютно сухого зерна в г;

А – маса 1000 зерен за фактичної вологості в г;

С – вологість зерна в %.

Сила борошна є основним фактором, що визначає його хлібопекарські властивості. Під терміном «сила борошна» розуміють його здатність утворю-вати тісто, яке має певні структурно-механічні властивості (пружність, еластичність, пластичність, в’язкість) під час дозрівання, вистоювання, у процесі випікання і, залежно від цього, здатне забезпечити виготовлення з нього хліба певної якості.

Сильне борошно містить багато білків, має високу водопоглинальну здатність, утворює велику кількість клейковини. Хліб з такого борошна має малий об’єм, недостатню пористість.

Слабке борошно при виготовленні з нього тіста поглинає мало води, утворює нееластичну, надмірно розтяжну або крихку клейковину, вихід клейковини низький. Хліб з такого борошна має понижений об’єм, подові види хліба надто розпливчасті.

Середнє за силою борошно займає проміжне місце між борошном силь-ним і слабким. Таке борошно здатне утворювати достатньо пружні тісто і клейковину. Хліб має високі органолептичні та фізико-хімічні показники якості.

Сила борошна обумовлена станом його білково-протеїназного комп-лексу: кількістю і станом білків, активністю протеолітичних ферментів, наявністю активаторів та інгібіторів протеолізу. Поряд з цим на структурно-механічні властивості тіста впливають стан крохмалю, вміст у борошні пентозанів, ліпідів, ліполітичних ферментів.

Методи оцінки сили борошна. Силу борошна оцінюють за кількістю і якістю клейковини, водопоглинальною здатністю, структурно-механічними властивостями тіста.

Кількість клейковини визначають шляхом відмивання її з тіста, приготовленого з 25 г борошна вологістю 14,5% і 13 см³ водопровідної води з температурою 18 ± 2°С вручну. Треба мати на увазі, що на кількість клейковини, відмитої вручну, впливають крупність борошна, тривалість відлежування тіста після замішування, температура і якість води, спосіб і тривалість відмивання. Тепла, а також дистильована вода знижують кількість клейковини із-за розчинності в ній гліадину. У жорсткій воді відмивається більше клейковини. На відміну від прийнятого в Україні методу відмивання клейковини у воді, міжнародними стандартами (ИСО-5531) передбачається відмивання клейковини буферним розчином кухонної солі. Існують методи відмивання клейковини за допомогою приладів «Глютенекс» швейцарської фірми «Бюлер», «Глютоматік» (фірма «Партен інструмент АВ», Швеція), МОК-1 та інших.

Міжнародною Асоціацією хіміків у галузі зернових стандартизовано метод оцінки якості клейковини приладом Глютоматік (Glutomatic). Метод розроблений шведським ученим X. Пертеном. На цьому приладі визначають кількість сирої клейковини та її якість. Якість оцінюють показником, що має назву «індекс клейковини (ІК)». Вважається, що для хлібопечення оптима-льним є зерно з показником ІК від 60 до 90. ІК визначається як відношення кількості клейковини, що залишилась на ситі приладу після центрифугу-вання, до її загальної кількості. Чим вищий вміст у борошні клейковини при однаковій її якості, тим більший об’єм хліба.

Якість клейковини оцінюють за її кольором, розтяжністю, еластич-ністю, пружністю, розпливанням кульки у часі. Важливим показником якості є гідратаційна здатність, тобто здатність поглинати воду.

На практиці за основні показники якості клейковини прийняті розтяж-ність над лінійкою і показник пружності, який визначається на приладі ИДК-1 або ИДК-2. Середнє за силою борошно містить клейковину, що має пружність за ИДК 80-100 од., розтяжність – у межах 13–18 см, слабке – більше 100 од. і 20 см відповідно.

При оцінці сили борошна за структурно-механічними властивостями тіста визначають його пружність, пластичність, в’язкість і еластичність.

Пружність – здатність тіста відновлювати форму після деформації. Пружність обумовлює вирівнювання слідів від натискування пальцями на поверхню пшеничного тіста.

Пластичність – властивість тіста сприймати і зберігати деформацію після зняття навантаження. Внаслідок пластичності заготовки із пшеничного тіста зберігають надану їм форму.

В’язкість – це опір, що виникає всередині тіста в процесі його руху.

Еластичність – властивість тіста зазнавати значних деформацій без руйнування структури (наприклад, після розтягування сира клейковина знову стискається).

Вирівняність  зерна – важливий показник якості зерна. Він характер-ризує насамперед ступінь однорідності зернової маси: за величиною, фор-мою, кольором, вологістю, консистенцією та ін. У практиці показник вирівняності здебільшого застосовується при характеристиці вирівняності за розміром і кольором.

Форма і розміри зерна тритикале різні не лише у різних сортів, але й його видів. Вони залежать від багатьох факторів, що не завжди піддаються обліку. Тому ці показники слід подавати з урахуванням змін цих власти-востей, переводячи параметри коливань відповідних показників і їх середні значення.

Лінійні розміри – довжина, ширина і товщина – важливі показники, що характеризують зерно тритикале. Селекціонери ділять його на такі типи: овально-видовжене (понад 8 мм), напівкругле середньої довжини (7–8 мм), овальне (відношення довжини до ширини 3,3 і менше), видовжене (відно-шення понад, 3,3 мм). Поряд з яскраво вираженими типами кожний сорт має ряд перехідних форм. Ширина зернівок варіює від 2 – до 3,5 мм.

У показнику вирівняності за розмірами основне значення має  однорід-ність за величиною, зокрема – лінійними розмірами, за якими встановлюють робочі органи подрібнювальних вальцьових машин. Дуже велике зерно піддається надто сильній дії поверхневими органами машини; дрібне – мало обробляється, тому потребує додаткових затрат. У першому випадку – поліпшується якість продукції, у другому – доводиться збільшувати кількість пропусків зерна через машини. У багатьох наукових дослідженнях встанов-лено: зернівка цієї культури здебільшого також не вирівняна в межах колоса. Так, більше зерно міститься в середній його частині, а у верхній і нижній – дрібніше. В середині колоса найбільші зерна розвиваються в перших (ниж-чих) квітках; у верхніх – дрібніші.