Податкове право

1.6. завищення в накладних  документах цін на прийнятий  товар. 

2. завищення в документах обліку даних про матеріальні затрати:

2.1. включення пропонуючих  витрат в витрати звітного  періоду;

2.2. включення в вартість  малоцінних і предметів, які  швидко зношуються вартості основних  засобів;

3. завищення в звіті про фінансові результати даних про матеріальні затрати;

4. заниження в первинних документах даних про виручку:

4.1. заниження кількості куплених  товарів;

4.2. заниження ціни реалізації  товарів;

4.3. оплата товаром (“чорний бартер”);

5. заниження в документах обліку відомостей про виручку:

5.1. утримання нереальних торгових  місць;

5.2. зменшення величини доходів  за здачу в оренду основних  засобів виробництва;

5.3. покупка і реалізація товарно-матеріальних  цінностей за готівковий розрахунок (“чорний нал”);

6. заниження в звітних документах відомостей про виручку:

6.1. занижене відображення виручки  в головній книзі і балансі;

6.2. занижене відображення виручки  в звіті про фінансові результати

7. заниження оподаткованого прибутку:

7.1. створення незареєстрованого  підприємства (наприклад, на базі  ліквідованого);

7.2. завищення витрат на оплату  праці;

7.3. завищення чисельності працюючих;

7.4. безпідставне (незаконне) отримання  податкових пільг;

8. приховування прибутку за зговором з керівниками інших підприємств, які користуються пільгами по оподаткуванню:

8.1. фіктивна здача в оренду  основних засобів підприємствам,  які користуються податковими  пільгами;

8.2. перечислення прибутку на  підприємство, яке має податкові  пільги.

    Способи ухилення від сплати обов'язкових платежів можуть бути різноманітними і залежати від виду як несплачуваного податку, збору, іншого обов'язкового платежу, так і від самого платника.

Способами ухилення від сплати податків є:

неподання податкових декларацій та розрахунків;

приховування (заниження) об'єктів  оподаткування.

Неподання податкової декларації та розрахунків виражається в неподанні  до податкової інспекції у встановлений строк декларації про доходи суб'єкта підприємницької діяльності , а також  декларації про сплату інших податків з метою ухилення від сплати податків. Неподання податкової декларації є одночасно і приховуванням об'єкта оподаткування.

Можуть бути також випадки, коли ухилення від сплати обов'язкових  платежів сталось тоді, коли в особи  не було умислу на несплату їх. У цьому  разі вона може бути притягнута лише до адміністративної відповідальності за невчасне подання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою обов'язкових  платежів..

     Заниження об'єктів оподаткування – це декларування суми прибутку меншої, ніж та, яку було отримано на справді. Заниження прибутку, яке може виражатись у частковому чи повному невключенні в суму оподаткованого прибутку (доходу) коштів, отриманих від виконання робіт , надання послуг тощо.

Наприклад, підприємство за виконану роботу отримує оплату частково в  безготівковому порядку, а частково – готівкою, але отриману готівку  не оприбутковує, тим самим зменшуючи  розмір валового доходу, який підлягає оподаткуванню.

Заниження прибутку може здійснюватись  шляхом завищення розмірів сум, на які  зменшується оподаткований балансовий прибуток, наприклад, шляхом завищення  вартості матеріальних затрат, які  відносяться до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), завищення  витрат на службові відрядження, представницькі цілі, сторожову охорону, тримання і  обслуговування технічних засобів  управління тощо.

Приховування об'єктів оподаткування  – це невідображення у відповідних  звітних документах, які подаються  до податкових органів, будь-яких об'єктів  оподаткування, зменшення бази, що підлягає оподаткуванню, неправильне її обчислення, заниження податкової ставки тощо.

    Наприклад, суб'єкт підприємницької діяльності приховав факти наявності у нього транспортних засобів чи інших самохідних машин і механізмів і тим самим ухилився від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів щодо легкових автомобілів.

Приховування об'єктів оподаткування  може поєднуватись із посадовим підлогом. Наприклад, посадова особа подала неправдиві відомості про те, що на підприємстві працює стільки то працівників, які  відносяться до категорії 1 і 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що було підставою для  звільнення від сплати внесків від  витрат на оплату праці цих працівників  до Фонду для здійснення заходів  щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту  населення .

Аналізований злочин буде закінченим з моменту закінчення терміну, в  який мали бути сплачені податок, збір, інший обов'язковий платіж. Наприклад, громадяни повинні подати до Державної  податкової адміністрації декларацію про доходи до 1 березня наступного року після закінчення календарного року. Якщо громадянин не робить цього, його бездіяльність за наявності  у нього умислу ухилитись від  сплати прибуткового податку утворює  закінчений склад розглядуваного злочину.

 

 

 

 

 

 

 

3. Додаткові елементи  правового механізму акцизного  податку

 

 

        Особливість акцизного оподаткування пов'язується з тим, що відповідний податковий обов'язок виникає при обороті різних підакцизних товарів, які не завжди характеризуються типовою єдністю. Податкова база являє собою вартісну фізичну або іншу характеристику об'єкта оподаткування. Це дозволяє, використовуючи дану характеристику, перейти до обчислення суми податкового обов'язку. Тому при оподаткуванні акцизним збором практично неможливо вести мову про визначення єдиної бази оподаткування, як елемента правового механізму акцизу в цілому.

    Податкова база по акцизному збору визначається окремо по кожному різновиду підакцизного товару (нафтопродуктам, транспортним засобам, тютюновим виробам і т.ін.). Саме на цьому моменті загострює увагу російський законодавець, фактично, починаючи з даного положення регулювання податкової бази. Поняття податкової бази обумовлює особливості, специфіку, можливість застосування ставок оподаткування. Саме із цим погоджуються способи визначення й обчислення бази оподаткування. В цьому випадку не має сенсу виділяти таку ж кількість способів визначення бази оподаткування акцизу, скільки існує різновидів підакцизних товарів чи продукції. Принциповим і достатнім буде розмежування підходів при визначенні бази оподаткування залежно від виду податкової ставки. При цьому податкова база буде визначатися або у вартісному, або в натуральному вираженні.

У якості податкового періоду при  обчисленні податкової бази по акцизу виступає конкретний податковий період, яким визнається календарний місяць. Визначення податкового періоду  й, відповідно, податкової бази, моменту виникнення обов'язку по акцизному збору зв'язується з необхідністю законодавчого закріплення дати виникнення податкових зобов'язань, дати реалізації або одержання підакцизних товарів.

   М.П. Кучерявенко щодо цього аспекту відзначає, що «…визначення податкової бази й диференціація основних підходів, способів здійснення цього враховує не тільки характер і тип ставки оподаткування, але й концептуальні різновиди акцизного збору: як платежу, пов'язаного з реалізацією вироблених підакцизних товарів на території держави, так і платежу, опосередкованого перетинанням митного кордону держави, пов'язаного із ввозом підакцизних товарів (продукції) на митну територію.»      При ввозі підакцизних товарів на митну територію податкова база визначається:

1) по підакцизних товарах, у  відношенні яких установлені  тверді (специфічні) податкові ставки (в абсолютній сумі на одиницю  виміру) – як обсяг увезених  підакцизних товарів у натуральному  вираженні;

2) по підакцизних товарах, у  відношенні яких установлені  адвалорні (у відсотках) податкові  ставки, як сума:

- їхньої митної вартості;

- підлягаючому сплаті миту.

    Специфіка розрахунку митної вартості підакцизних товарів і підлягаючому сплаті мита обумовлюється тісним зв'язком податкового й митного регулювання особливостей формування складових, що включають у базу оподаткування. При цьому важливо враховувати, що в податкову базу не включаються митні збори за митне оформлення, які є обов'язковою складовою при формуванні обов'язків у випадку перетинання митного кордону в галузі митного регулювання. Природньо, що певна комплексність податкового й митного законодавчого регулювання повною мірою відображається і на визначенні митної вартості як бази оподаткування.

     Категорію митної вартості не слід зв'язувати винятково з обчисленням бази акцизного збору. Має сенс аналізувати її як поняття, що грає певне наскрізне значення, має межінституціональний зміст. Ця категорія використовується при обчисленні акцизного збору, податку на додану вартість, митних зборів, інших видів обов'язкових платежів. Р.А. Шепенко підкреслює, що визначення митної вартості базується на положеннях митного законодавства й здійснюється за допомогою декількох методів :

а) за ціною угоди із увезеними  товарами митна вартість являє собою  фактично сплачену або таку суму, що підлягає сплаті за ввезений товар  на момент перетинання митного кордону:

б) за ціною угоди з ідентичними  товарами митна вартість визначається аналогічно вартості з однаковими за всіма показниками товарами (фізичним характеристикам, виробником);

в) за ціною угоди з однорідними  товарами митна вартість визначається за аналогією з товарами, що мають  схожі характеристики, що складаються  зі схожих компонентів, але абсолютно  не ідентичних;

г) шляхом вирахування вартості митна  вартість визначається з урахуванням  вирахування видатків, що включають  виплату комісійних винагород, сум  митних платежів, видатків на транспортування, страхування і т.п.;

д) шляхом додавання вартості митна  вартість являє собою суму, що включає  вартість матеріалів, витрат, прибутку, які зазвичай одержує експортер;

е) резервний метод припускає  визначення митної вартості на підставі її показників на внутрішньому ринку  або країни його імпорту.

   В Україні по кожній ввезеній партії підакцизних товарів податкова база визначається окремо. Причому, якщо ця партія складається з різних груп підакцизних товарів, ввіз яких обкладається по різних ставках, то база визначається окремо по кожній групі. Аналогічно із цим попадають під оподаткування акцизом групи підакцизних товарів (у складі партії підакцизних товарів), які були раніше вивезені за межі митної території держави з метою майбутньої їх переробки.

     Пільги при акцизному оподаткуванні реалізуються як певні звільнення другого рівня. Через те, що побудова акцизного оподаткування припускає формування закритого переліку підакцизних товарів, з реалізацією яких зв'язується виникнення податкового обов'язку по акцизу, будь-які звільнення, пов'язані з уточненням предмета оподаткування, виключенням з переліку підакцизних товарів нелогічні. Законодавець і так досить вибірково встановлює цей перелік, щоб згодом які-небудь товари виключати з нього. Саме тому пільги по акцизному збору стосуються особливостей обороту підакцизних товарів, або специфічного призначення їх використання. Податковими законодавствами використовується кілька різновидів пільг по акцизу. Найбільш актуальні звільнення окремих елементів об'єкта оподаткування, використання пільгових податкових ставок і пільги при визначенні податкової бази.

    При цьому треба враховувати, що використання пільгової податкової ставки по акцизному збору досить специфічно. Тут немає базової податкової ставки і не можна говорити про можливості встановлення зниженої податкової ставки. По кожному виду підакцизних товарів установлюється своя окрема (переважно виражена у твердій грошовій сумі) ставка. Тому в якості пільгової податкової ставки по акцизному збору можна розглядати, по суті, єдину – нульову. Первісна кількість пільг по акцизному збору в Україні була невелика й зводилася, фактично, до єдиного різновиду – реалізації товарів на експорт. Так, у відповідності зі ст. 5 Закону України «Про акцизний збір» акцизний збір не сплачувався при реалізації підакцизних товарів (продукції) за межі території України, якщо інше не передбачалося міжурядовими угодами . По суті, мова йшла про звільнення від сплати акцизу, у відношенні будь-якого підакцизного товару, за умови його реалізації на експорт. Декретом Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року перелік податкових пільг було розширено. Так, акцизний збір не стягувався при реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту. Примітно, що якщо універсальний акциз взагалі не стягувався при експорті товарів, робіт, послуг за межі митних кордонів України, то при експорті підакцизних товарів по бартерних контрактах (або по контрактах, якими передбачено надходження на рахунок експортера національної валюти – гривні), акцизний збір підлягав включенню в ціну відвантаженої продукції й сплаті в бюджет у встановлений термін.

    В Україні акцизний збір не стягується з товарів, які були вивезені (експортовані) платником акцизного збору за межі митної території України. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України у випадку, коли їх вивіз (експортування) засвідчено належним чином оформленою митною декларацією. Акцизний збір не стягується з підакцизних товарів, які імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно із законодавством України не стягується податок на додану вартість у зв'язку зі звільненням, передбаченим для транзитних товарів, товарів на митних складах, реекспортуємих товарів, товарів, які направляються до магазинів безмитної торгівлі або призначаються для переробки під митним контролем. Акцизний збір не стягується також при вивозі з митної території України підакцизної продукції, придбаної інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції. Якщо у відзначених випадках митним законодавством України передбачається вимога надання банківської гарантії або інша вимога, така вимога застосовується й для цілей акцизного збору. З таких товарів акцизний збір стягується органами митної служби України, якщо пізніше щодо них виникає зобов'язання по сплаті податку на додану вартість.