Порядок ініціювання та здійснення керівництва розробкою облікової політики підприємства

 

 

Отже, гудвіл є перевищенням вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості ідентифікованих чистих активів, придбаних на дату обмінної операції.

Гудвіл, який виникає в результаті придбання підприємства, капіталізується, тобто відображається у складі активів покупця за собівартістю за вирахуванням накопичених амортизації та збитків від зменшення корисності.

Амортизація гудвілу здійснюється протягом терміну його корисного використання, який звичайно не повинен перевищувати двадцяти років з дати первісного визнання. Період амортизації гудвілу визначається покупцем підприємства виходячи з найкращої оцінки періоду, протягом якого очікується надходження до підприємства майбутніх економічних вигод.

Визначаючи термін корисного використання гудвілу, слід враховувати, зокрема, такі фактори:

• характер та очікуваний термін функціонування придбаного підприємства;
• стабільність та очікуваний термін існування галузі, до якої належить гудвіл;
• загальнодоступну інформацію про характеристики гудвілу щодо подібних підприємств або галузей і типові життєві цикли подібних підприємств;
• вплив старіння продукту, змін у попиті та інших економічних факторів на придбане підприємство;
• очікувану тривалість терміну трудової діяльності ключових працівників (або груп працівників) і можливість іншої групи керівників ефективно управляти придбаним підприємством;
• витрати на експлуатацію або фінансування, необхідні для отримання очікуваних у майбутньому економічних вигод від придбаного підприємства, та спроможність і намір компанії нести такі витрати;
• очікувані дії конкурентів (потенційних конкурентів);
• період контролю за придбаним підприємством, а також правові норми, що впливають на термін корисного використання.

Період амортизації гудвілу може перевищувати двадцять років лише у рідкісних випадках, коли є переконливе свідчення того, що термін його корисного використання буде більшим за двадцять років. Це може статися, коли гудвіл настільки тісно пов'язаний з ідентифікованим активом (або з групою ідентифікованих активів), що можна обґрунтовано очікувати вигоди для покупця протягом терміну корисної експлуатації активу (або групи ідентифікованих активів). У цьому випадку підприємство амортизує гудвіл протягом якнайкраще оціненого терміну його корисного використання та принаймні щорічно розглядає суму очікуваного відшкодування гудвілу для визначення можливого збитку від зменшення корисності.

Для нарахування амортизації гудвілу слід застосовувати прямолінійний метод, якщо немає переконливого свідчення, що інший метод є прийнятнішим.

Метод амортизації застосовується послідовно від одного періоду до іншого, доки не відбудеться зміна очікуваної схеми отримання економічних вигод від гудвілу. Період та метод амортизації гудвілу слід переглядати принаймні наприкінці кожного звітного року. Якщо очікуваний термін корисного використання гудвілу суттєво відрізняється від попередніх оцінок, період амортизації слід відповідно змінювати. У разі суттєвої зміни очікуваної схеми надходження економічних вигод від гудвілу слід відповідно змінювати метод амортизації. Такі зміни слід обліковувати як зміни в облікових оцінках згідно з МСБО 8.

Амортизація гудвілу визнається витратами періоду. При цьому складається бухгалтерський запис:

Д-т рахунку "Витрати на амортизацію гудвілу" К-т рахунку "Накопичена амортизація гудвілу"

Метод обліку придбання

Об'єднання підприємств шляхом придбання відображається в обліку покупця із застосуванням методу придбання. Метод придбання означає, що облік придбаного підприємства здійснюється подібно до обліку придбання будь-яких активів. Тому коли придбане підприємство стає дочірнім підприємством покупця, в обліку останнього відображається придбання фінансових інвестицій у дочірнє підприємство. Якщо ж придбане підприємство ліквідується, то за методом придбання покупець повинен з дати придбання:

• включити до Звіту про прибутки та збитки результати діяльності придбаного підприємства;
• визнати в балансі ідентифіковані активи та зобов'язання придбаного підприємства та будь-який гудвіл (або негативний гудвіл), що виникає від придбання.

При цьому датою придбання є дата, на яку контроль за чистими активами та діяльністю придбаного підприємства фактично переходить до покупця, і дата, з якої останній починає застосовувати метод придбання.

Гудвіл відображається лише у консолідованій фінансовій звітності або у процесі об'єднання, придбання чи злиття підприємств.

За вимогами інструкції під час складання консолідованої фінансової звітності за методом участі у капіталі слід окремо виділити величину гудвіла як окрему статтю консолідованого балансу. Тобто відбувається розкриття інформації стосовно складу фінансових інвестицій у розрізі таких складових: частки материнської компанії у чистих активах суб'єкта інвестування та величини гудвіла.

Розрахунок та відображення гудвіла за методом участі у капіталі здійснюється так само, як і за методом повної консолідації. Відповідно, виникає потреба в амортизації величини гудвіла. У процесі розрахунку величини амортизації слід брати до уваги позитивний чи негативний гудвіл отриманий під час придбання частки в іншому суб'єкті господарювання.

Якщо у подальшому прогнозується прибуткова діяльність суб'єкта інвестування, то материнське підприємство в періоді придбання визнає дохід у сумі гудвіла, який перевищує справедливу вартість придбаних немонетарних активів. Решта суми гудвіла визнається доходом на рівномірній основі протягом середньозваженого строку корисного використання придбаних активів суб'єкта інвестування, які підлягають амортизації.

Національні стандарти бухгалтерського обліку визначають прямолінійний метод для розрахунку амортизації гудвіла. Міжнародні стандарти дають змогу застосовувати, крім прямолінійного, й інший метод, якщо він забезпечить меншу суму накопиченої амортизації. До того ж, за МСФЗ рекомендується наприкінці кожного фінансового року переглядати період та метод амортизації гудвіла.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Формування облікової політики щодо податку на прибуток.

 

Облікова політика для цілей оподаткування - це документ, у якому платник податків повинен прописати всі ті правила і методи, якими він має намір керуватися при розрахунку і сплаті податків та зборів.

Підприємством може бути визначений один із двох варіантів складання облікової податкової політики:

• відобразити окремі питання по кожному податку, який сплачується підприємством, у відповідних розділах єдиного наказу про облікову податкову політику;
• скласти для кожного податку свою окрему облікову політику і затвердити їх як додатки до наказу про облікову політику для  цілей оподаткування.

 Вирішення вказаних  завдань є досить важливим  для підприємства у процесі  його подальших взаємовідносинах  з податковими органами. Правильно  складена облікова політика для  цілей оподаткування дасть змогу  уникнути багатьох конфліктних  ситуацій з податковими органами.

При розробці облікової політики необхідно виходити з тих обставин, у яких реально діє підприємство, визначити найближчі перспективи його розвитку, і на цій основі виділити ті питання, які дійсно повинні знайти своє відображення в документі, що складається. Навіть якщо в недалекому майбутньому підприємство займеться новим видом діяльності, способи податкового обліку якого не були передбачені в обліковій політиці, платник податків має право внести в цю облікову політику відповідні зміни та доповнення.

При цьому, варто пам'ятати, що розробка платником податків своїх власних способів або методик податкового обліку можлива тільки в тих випадках, коли нормами податкового законодавства вони або не визначені взагалі, або визначені не досить прозоро, що не дозволяє трактувати їх однозначно, і найчастіше приводить до конфлікту з податковими органами. Якщо ж, з якихось окремих питань оподаткування в законодавстві правила обліку чітко й однозначно визначені, то в платника податків ніякого альтернативного вибору немає, і він зобов'язаний такі правила чітко виконувати.

Таким чином, під податковою обліковою політикою слід розуміти сукупність обраних платником податків способів ведення податкового обліку та порядку обчислення податкових платежів. Єдиного порядку складання облікової політики для цілей оподаткування в чинному законодавстві немає, проте, виходячи з окремих його норм, можна скласти орієнтовний алгоритм формування податкової облікової політики.

Насамперед, податкова облікова політика підприємства повинна затверджуватися відповідним наказом керівника підприємства. Затвердженої форми такого документа немає, тому він складається в довільній формі. Самі ж положення облікової політики можна або вписати в текст цього наказу, або затвердити у формі додатків.

Далі, по аналогії з бухгалтерським обліком (ст. 8. п. 1. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») передбачається, що розроблену податкову облікову політику платник податків повинен застосовувати з моменту створення підприємства і до моменту його  ліквідації та застосовувати послідовно від одного податкового періоду до іншого (принцип послідовності – ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Зміна прийнятої політики, може провадитись за наступних обставин:

• зміна методів обліку, які застосовуються на підприємстві;
• суттєва зміна умов діяльності підприємства;
• зміна податкового законодавства.

У першому і другому випадках зміни в податкову облікову політику здійснюються з початку нового податкового періоду, тобто з наступного року. В третьому випадку – не раніше моменту набрання чинності змін до податкового законодавства. При цьому, перші дві ситуації є добровільною зміною облікової політики власне підприємством, а остання - вимагає обов'язкової зміни.

Складати нову податкову облікову політику щороку підприємствам не потрібно, враховуючи те, що в податковому обліку застосовується принцип послідовності облікової політики. Один раз прийнята облікова політика застосовується доти, поки до неї не будуть внесені зміни, тобто, теоретично - невизначено довго. Однак на практиці це майже неможливо. Справа в тому, що національне податкове законодавство змінюється іноді настільки кардинально, що часто простіше затвердити нову податкову облікову політику, ніж вносити зміни в діючу.

Податкова облікова політика повинна бути єдиною для всього підприємства, і обов'язковою для всіх його підрозділів - як вже існуючих, так і тих, які можуть бути створені в майбутньому.

Для правильного складання податкової облікової політики платник податків повинен дотримуватись наступних правил:

• підприємством здійснюється вибір одного з декількох способів, які регулюють порядок визначення податкової бази і обчислення податкових платежів з числа тих, які передбачені чинним податковим законодавством;
• обрані способи обліку встановлюються для підприємства в цілому, у тому числі вони єдині для всіх його структурних підрозділів (включаючи і ті, що мають окремий баланс), незалежно від їх місця розташування;
• дані способи обліку встановлюються на тривалий час – як правило, на звітний рік. Найчастіше податковим періодом для податкових платежів є календарний рік, тобто період часу з 1 січня до 31 грудня включно. У межах цього періоду податкова облікова політика підприємства може змінюватися тільки в тих випадках, які прямо передбачені податковим законодавством;
• обрані варіанти податкового обліку повинні бути закріплені відповідним організаційно-розпорядчими документом.

За структурою податкова облікова політика підприємства повинна складатися з двох розділів.

У першому розділі (організаційно-технічний) відображають загальні питання, пов'язані з оподаткуванням: вказується порядок організації податкового обліку (який з підрозділів підприємства буде займатися цим питанням: бухгалтерія або спеціалізована служба); система регістрів податкового обліку, документообіг; порядок формування показників податкової звітності; робочий план рахунків; порядок розрахунків з бюджетом та державними цільовими фондами; система внутрішнього контролю за порядком нарахування та сплати податкових платежів.

В другому розділі (методичний) повинні знайти своє відображення ті варіанти формування податкової бази за конкретними податковими платежами, які сплачуються підприємством, та які являються найбільш прийнятними для підприємства з метою мінімізації податкових платежів, з числа всіх існуючих альтернатив, передбачених чинним законодавством. Зокрема, до основних альтернативних варіантів використання різних елементів облікової політики, які впливають на величину податкових платежів відносяться: нарахування амортизації основних засобів; облік нематеріальних активів та їх амортизація; оцінка запасів та розрахунок фактичної собівартості матеріальних ресурсів у виробництві; оцінка товарів; облік витрат майбутніх періодів;  створення резервів майбутніх витрат та платежів; облік витрат на ремонт основних засобів; групування та списання витрат на виробництво; метод визначення виручки від реалізації продукції, робіт, послуг; облік сумнівних боргів; облік ринкової вартості цінних паперів тощо.