Принципи права природокористування

1.Принципи права природокористування:

- похідність права користування природними ресурсами від права власності на них

- цільове і раціональне природокористування

- платність спеціального природокористування

- відтворення природних ресурсів

- лімітування природокористування  

-ліцензування природокористування

Похідність права користування природними ресурсами від права власності на них є одним з головних принципів права природокористування. Зміст даного принципу полягає в тому, що поряд з інститутом права власності виникає та існує інститут права природокористування, похідний від права власності, оскільки створюється з ініціативи власника.

Принцип цільового і раціонального природокористування закріплений нормами екологічного законодавства.

Надання у користування природного ресурсу завжди обумовлене цільовим призначенням. Наприклад, з цією метою згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України всі землі України поділено на категорії. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється лише у встановленому порядку спеціально уповноваженими на те органами державної влади.

Раціональне використання природних ресурсів - це сукупність заходів щодо розумно обґрунтованого доцільного використання природних ресурсів з метою задоволення потреб суспільства1. Прикладом законодавчого закріплення зазначеного є ст. 2 Кодексу України про надра, в якій визначено завданням Кодексу України про надра регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва та ін. Правовими критеріями раціонального використання відповідного природного ресурсу є додержання вимог щодо забезпечення його невичерпності та екологічне обґрунтування експлуатації природних багатств.

Принцип платності спеціального природокористування полягає в обов'язку суб'єкта спеціального природокористування оплачувати використання певного природного ресурсу.

Згідно зі ст. 43 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» збір за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів зборів і лімітів їх використання.

На підставі ст. 30 Водного кодексу України збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин. Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води.1 Закон України «Про плату за землю» регламентував використання землі в Україні платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель (ст. 2). В Кодексі України про надра (ст. 28) зазначено, що користування надрами є платним, крім випадків, передбачених статтею 29 цього Кодексу. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони у вигляді:

-платежів за користування надрами;

-відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

-збору за видачу спеціальних дозволів;

-акцизного збору.

Відповідно до ст. 77 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів, крім розміщення пасік, є платним. Розподіл зборів за використання лісових ресурсів на землях державної та комунальної власності визначається законом.

Принцип платності має важливе значення, оскільки є засобом забезпечення підвищення зацікавленості приро-докористувачів щодо ефективного та раціонального використання природних ресурсів, збереження та відновлення навколишнього природного середовища.

Принцип відтворення природних ресурсів передбачає безперервне поновлення ресурсів природи. Ігнорування його може привести до виснаження або деградації природних ресурсів. їх недостатньо лише охороняти та раціонально використовувати, потрібно ще проводити заходи щодо їхнього відновлення.

Принцип лімітування природокористування пов'язаний з тим, що запаси природних ресурсів обмежені і їх необхідно раціонально використовувати. Система визначених екологічних обмежень у використанні природних ресурсів - це ліміт природокористування.

Прикладом законодавчого закріплення змісту понять лімітів на природні ресурси є положення ст. 1 Водного кодексу України, які визначають: ліміт забору води як граничний обсяг забору води з водних об'єктів, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування; ліміт скиду забруднюючих речовин як граничний обсяг скиду забруднюючих речовин у поверхневі водні об'єкти, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування; ліміт використання води як граничний обсяг використання води, який встановлюється дозволом на спеціальне водокористування.

Ліміти на природні ресурси встановлюються на підставі норм законодавства спеціально уповноваженими на те органами державного екологічного управління.Принцип ліцензування природокористування має в своїй основі один із способів, за допомогою якого держава здійснює регулювання та контроль у галузі природокористування.

Природноресурсова ліцензія (дозвіл) є правовою формою передачі державою та іншими суб'єктами, власникам природних ресурсів права користування визначеною частиною природного об'єкта, механізмом встановлення, фіксації права природокористування. За своєю правовою природою вона відрізняється від ліцензій на здійснення господарської діяльності, як механізмів владного контролю з боку держави, яка в таких відносинах виступає в зовсім іншій ролі.2

У кожній сфері природокористування застосовуються свої види ліцензій чи прирівняні до них дозвільні документи: при використанні лісів - лісовий квиток, лісорубний квиток; вод - ліцензії на водокористування та дозвільні ліцензії; надр - ліцензії на користування надрами; атмосферного повітря - дозвіл на викид забруднюючих речовин тощо. У зміст ліцензії на право природокористування входять відомості про об'єкт права природокористування, суб'єкт права природокористування, цілі та способи використання природного об'єкту, його просторові межі, строки, обсяги та умови використання, вимоги щодо раціонального використання природного ресурсу та охорони довкілля тощо.3

  Лімітування в галузі природокористуваннямисливський сезон Мінприроди за поданням Держкомлісгоспу на підставі пропозицій користувачів мисливських угідь, погоджених із їх територіальними органами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Затверджені ліміти Держ-комлісгосп доводить до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та користувачів не пізніше ніж за місяць до початку полювання на відповідний вид тварин. Використання інших мисливських тварин регулюється нормами відстрілу, що встановлюються на мисливський сезон Мінприроди разом з Держкомлісгос-пом за поданням їх територіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. 
 
Ліміти використання немисливських видів тварин затверджуються Мінприроди за кожним окремим видом цих тварин відповідно до подання спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, відповідних державних управлінь в областях, містах Києві та Севастополі за наявності обґрунтовуючих матеріалів відповідних наукових установ. Затверджені ліміти Мінприроди доводить до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, відповідних державних управлінь в областях, містах Києві та Севастополі та користувачів. Якщо обсяги спеціального використання немисливських видів тварин незначні, Мінприроди може видавати дозвіл на їх спеціальне використання, не затверджуючи лімітів. 
 
Окремий порядок передбачено щодо встановлення лімітів використання лісових ресурсів загальнодержавного значення Правилами відпуску деревини  
Установлено, зокрема, що розміри лісосічного фонду (запаси деревини, призначеної для заготівлі під час рубок головного користування) та площ хвойних насаджень для заготівлі живиці встановлюються в межах розрахункової лісосіки, виходячи з потреб у лісових ресурсах. Не встановлюється ліміт на заготівлю деревини під час рубок, пов'язаних із веденням лісового господарства, а також на заготівлю деревини під час проведення інших рубок (розчищення земельних ділянок лісового фонду, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо). Розміри лісосічного фонду та площ хвойних насад

Екологічне ліцензування — це відносини між державою в особі її спеціально уповноважених органів та суб'єктами господарювання (фізичними та юридичними особами), змістом яких є санкціонування здійснення цими суб'єктами певної діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища на основі оцінки їх відповідності комплексу вимог, що висуваються з боку держави.

Екологічне ліцензування є функцією державного управління, з допомогою якої забезпечується правовий зв'язок між діяльністю суб'єктів господарювання в галузі природокористування та охорони довкілля та державою в особі її органів. Через функцію ліцензування держава ніби бере на себе частину відповідальності за всю діяльність в екологічній сфері, що підлягає ліцензуванню. Такому ліцензуванню підлягають найбільш важливі з точки зору державних інтересів види діяльності, а також види діяльності, які можуть спричинити найбільш суттєвий вплив на якісні та кількісні характеристики природних ресурсів та довкілля в цілому. Надаючи екологічну ліцензію, держава визначає придатність конкретного суб'єкта (його відповідність кваліфікаційним вимогам, вимогам організаційного, матеріально-технічного забезпечення тощо) здійснювати певну екологічно-важливу діяльність. Законодавство не містить визначення поняття «екологічне ліцензування» чи «екологічна ліцензія»

.Під екологічною ліцензією нами розуміється узагальнена назва групи дозвільних документів державного зразка, якими засвідчується право суб'єкта господарювання (ліцензіата) на провадження зазначеного в ній виду господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів чи потенційним шкідливим впливом на довкілля, протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Законодавство не встановлює чіткого переліку ліцензій власне екологічного характеру. Водночас ліцензовані види діяльності в цій сфері можна виокремити з-поміж інших видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, перелік яких наведено у ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (див. таблицю 2).

Цей Закон встановлює порядок ліцензування, передбачає заходи державного контролю у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у зазначеній сфері.

Таблиця 2  

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Орган, уповноважений на ліцензування відповідного виду діяльності, визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада 2000 р. № 1698 (з наступними змінами).

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.

Ліцензування видів господарської діяльності, провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів, у разі надходження кількох заяв про видачу ліцензій здійснюється тільки за результатами відкритих конкурсів. Порядок проведення таких конкурсів встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачене законами України.

Оголошення про проведення конкурсів на отримання ліцензій дається органом ліцензування не пізніше ніж за шістдесят календарних днів до дня проведення конкурсу на отримання ліцензії і підлягає обов'язковій публікації в офіційних друкованих виданнях. Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Крім ліцензій, що видаються центральними органами виконавчої влади, деякі екологічні ліцензії уповноважені видавати місцеві державні адміністрації. В основному такі ліцензії стосуються використання природних ресурсів місцевого значення.

Відповідно до основних принципів державної політики у сфері ліцензування, закріплених ст. 3 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Незважаючи на це, традиційно існує значна кількість дозволів, що дають право на спеціальне використання природних ресурсів або здійснення діяльності, що може справити негативний вплив на довкілля, які встановлені актами екологічного, насамперед природоресурсного, законодавства і до цього часу не перенесені до спеціальних законодавчих актів про ліцензування. Ці дозволи мають різні назви, застосовуються до різного кола суб'єктів, видаються різними державними органами, органами місцевого самоврядування або навіть власниками чи первинними природокористувачами. Саме вони складають правові підстави виникнення цілого ряду відносин стосовно природокористування. У таблиці 3 наведено основні види екологічних дозволів, що не охоплюються загальною системоюліцензування в Україні, органи, що їх надають, і норму законодавчого акта, на підставі якого відповідний дозвіл запроваджено.