Бюджетне планування в Україні

                 Міністерство фінансів України

          Дніпропетровська державна фінансова академія

Центр заочного навчання та дистанційної освіти

КАФЕДРА БЮДЖЕТУ ТА КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СПРАВИ

 

 

 

                

 

 

 

                      Індивідуальна робота

На тему: «Особливості планування видатків на утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Система оплати праці працівників дитячо-юнацьких спортивних шкіл: штатні нормативи, посадові оклади, система доплат і надбавок»

з навчальної дисципліни «Бюджетне планування в соціально-культурних закладах»

студентки IV курсу заочного факультету гр. _ФК-09-2з

                             Таран Карини Дмитрівни

 

 

 

 

 

 

 

 

                                Дніпропетровськ 2013

                                ВАРІАНТ 29                   

              Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

1. Особливості планування видатків  на утримання дитячо-юнацьких  спортивних шкіл…………………………………………………………………5

2. Система оплати праці  працівників дитячо-юнацьких спортивних  шкіл: штатні    нормативи, посадові оклади, система доплат і надбавок. ………..14

Висновок…………………………………………………………………………22

Список використаної літератури……………………………………………….23

 

 

                        

 

 

 

 

 

 

 

 

                      ВСТУП

Дитячо-юнацька  спортивна школа (далі - спортивна школа)  -  
позашкільний   навчальний   заклад   спортивного   профілю,   який  
забезпечує розвиток здібностей вихованців в обраному виді  спорту,  
що  в установленому порядку визнаний в Україні,  створює необхідні  
умови для гармонійного виховання, фізичного розвитку, повноцінного  
оздоровлення,  змістовного  відпочинку і дозвілля дітей та молоді,  
самореалізації,   набуття   навичок   здорового   способу   життя,  
підготовки спортивного резерву для збірних команд України.  
Спортивна  школа у своїй діяльності керується Конституцією  
( 254к/96-ВР ) та законами України,  актами Президента  України і  
Кабінету  Міністрів України,  наказами Мінсім'ямолодьспорту,  МОН,  
інших центральних органів  виконавчої  влади,  рішеннями                         місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого                          самоврядування, цим Положенням і власним статутом.  

 Дія цього Положення  поширюється на  такі  типи  спортивних шкіл, як комплексні дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячо-юнацькі спортивні школи з видів спорту, дитячо-юнацькі спортивні школи для інвалідів,  спеціалізовані  дитячо-юнацькі   школи олімпійського резерву, спеціалізовані  дитячо-юнацькі   спортивні школи  для інвалідів паралімпійського та  дефлімпійського резерву  незалежно від їх підпорядкування та форми власності.                                                                                            Організаційно-правові засади діяльності спортивних шкіл.

Спортивні  школи  можуть  бути державної,  комунальної або  
приватної форми власності. Засновником спортивних шкіл можуть бути:

• центральні та  місцеві  органи  виконавчої  влади  органи місцевогосамоврядування;                                                                                           
• фізкультурно-спортивні товариства,       інші      громадські організації               фізкультурно-спортивноїспрямованості;                                                                                                   підприємства, установи,  організації та їх  об'єднання,  крім державних та комунальних;
• громадяни України

 

    

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Фінансування фізичної культури і спорту

Аналіз літературних джерел свідчить, що деякі наукові роботи здійснюють умовний розподіл системи фінансування діяльності галузі на чотири підсистеми, а саме: комітетська підсистема - фінансування галузі фізичної культури і спорту з державного, місцевого бюджетів і коштів соціального страхування; громадсько-відомча підсистема - має змішаний характер фінансування, тобто кошти надходять як і з державного бюджету, так і з відомчих, громадських організацій і закладів; громадсько-комерційна підсистема здійснює фінансування фізичної культури і спорту через НОК України, національні спортивні федерації, спортивні клуби з видів спорту; комерційна підсистема - забезпечує фінансування фізкультурно-спортивної діяльності через організації, установи, підприємства різної форми власності, що займаються підприємницькою діяльністю [12]. Такий розподіл є дещо умовним, зважаючи на існуючу в державі систему фінансування соціально-гуманітарної сфери, адже федерації за видами спорту, НОК України, відомчі і громадські організації, як правило, не мають достатньої кількості грошових коштів, які зароблені внаслідок власної господарської діяльності, і тому вони здійснюють підготовку збірних команд, окремих спортсменів за рахунок коштів, які виділяються для цієї мети з державного та місцевих бюджетів.

На думку деяких дослідників, основним джерелом фінансування спорту вищих досягнень, олімпійського спорту має бути державний бюджет України, і частка видатків на них має бути більшою порівняно з іншими підсистемами галузі [10; 11; 13; 15]. Хоча робиться наголос на тому, що існуюча система розподілу видів спорту за пріоритетністю фінансування некоректна щодо раціональності витрат бюджетних коштів стосовно результатів виступів збірних команд. Проте якщо приділяти увагу тільки спорту вищих досягнень і прагнути збільшення кількості призерів, до занепаду приходить масовий спорт, що є негативним явищем, бо саме масовий спорт визначає рівень здоров'я нації [16]. Тому, на нашу думку, є доцільною модель роздільного управління спортом, за якої спортом вищих досягнень і масовим спортом керуватимуть різні структури. Зважаючи на вищенаведене, удосконалення діючих механізмів фінансування фізичної культури і спорту є вельми актуальною проблемою.

Діюча модель фінансування фізичної культури і спорту ґрунтується на тому, що надання населенню фізкультурно-оздоровчих, спортивних послуг здійснюється за рахунок поєднання фінансування з державного і місцевих бюджетів різних рівнів із широким залученням позабюджетних коштів, а саме, які надходять у результаті власної діяльності фізкультурно-спортивних споруд і коштів населення. Так, у ст. 28 Закону України “Про фізичну культуру і спорт” фінансування державної програми розвитку фізичної культури і спорту здійснюється за рахунок державного бюджету, бюджетів місцевого самоврядування і передбачається в них окремою статтею [2]. Зазначено те, що фінансування фізкультурно-виховної діяльності та спорту вищих досягнень здійснюється окремо. Також передбачено використання коштів на цілі фізичної культури і спорту з фонду соціального страхування і позабюджетних надходжень: внесків підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, окремих осіб, коштів від фінансово-господарської діяльності закладів фізичної культури і спорту та організацій фізкультурно-спортивної спрямованості, від продажу прав на використання спортивної символіки і на телевізійну трансляцію спортивних змагань, від проведення фізкультурно-спортивних та інших видовищних заходів, спортивних лотерей. Законом передбачено заборону щодо використання коштів державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування, а також позабюджетних коштів, спрямованих на фізичну культуру і спорт не за призначенням. Обсяг отриманих коштів з позабюджетних джерел ніяким чином не впливає на обсяг бюджетних асигнувань на фізичну культуру і спорт. Слід відзначити, що в сільській місцевості держава несе переважні витрати на утримання всіх закладів фізкультурно-спортивного призначення, у тому числі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також проведення фізкультурно-спортивних заходів.

У проекті Закону України “Про фізичну культуру і спорт” [8] передбачається здійснити більш чітке розмежування джерел фінансування суб'єктів сфери фізичної культури і спорту. Колективи фізичної культури проводять відповідні заходи за рахунок членських внесків, коштів власника та уповноваженого ним органу підприємств, установ та організацій або коштів первинної профспілкової організації цих підприємств, отриманих від роботодавця на фізкультурно-оздоровчу роботу відповідно до ст. 44 Законом України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” [1]. Спортивні клуби здійснюють свою діяльність виключно за рахунок власних коштів та інших джерел не заборонених законодавством. Фінансування дитячо-юнацьких спортивних шкіл здійснюється за рахунок коштів власника, відповідного бюджету, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Школи вищої спортивної майстерності фінансуються засновниками, а спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю за рахунок коштів відповідного бюджету. Центри олімпійської підготовки національних збірних команд утримуються за рахунок центрального органу виконавчої влади з фізичної культури і спорту, а регіональних - органами з фізичної культури і спорту місцевих державних адміністрацій. Діяльність Всеукраїнського центру фізичного здоров'я населення здійснюється за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на програми з фізичної культури і спорту, інші центри фінансуються за рахунок місцевих бюджетів і джерел не заборонених законодавством. Центри фізичної культури і спорту інвалідів фінансуються за рахунок коштів державного бюджету через Національний комітет спорту інвалідів України, а також бюджетних асигнувань місцевих бюджетів. Слід відзначити, що діяльність фізкультурно-оздоровчих центрів, фізкультурно-спортивних товариств, національних спортивних федерацій, Всеукраїнської спортивної спілки школярів, студентів, Національного комітету спорту інвалідів, Національного спортивного комітету України, Національного олімпійського комітету України усіляко заохочується державою, яка створює для цього всі необхідні умови, а також цим суб'єктам сфери фізичної культури і спорту може бути надана з боку держави фінансова, організаційна, матеріально-технічна допомога [8].

Відповідно до норм Бюджетного кодексу  України ст. 87 п. 12, ст. 89 п. 6, ст. 90 п. 6, ст. 91 п. 7 [7], з державного бюджету України здійснюються видатки на фізичну культуру і спорт в частині підготовки резерву і складу національних команд і забезпечення їх участі у змаганнях державного та міжнародного значень, фінансування державних програм з інвалідного спорту та реабілітації, інших програм фізкультурно-спортивної спрямованості. Районні бюджети та бюджети міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, з урахуванням при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, здійснюють фінансування державних програм розвитку фізичної культури і спорту в частині утримання та навчально-тренувальної роботи дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів, заходів з фізичної культури і спорту, здійснюють фінансову підтримку організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення. З бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів з урахуванням при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів провадяться видатки на державні програми з розвитку фізичної культури і спорту, інвалідного спорту і реабілітації республіканського та обласного значення. До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів віднесено фінансування місцевих програм з розвитку фізичної культури і спорту.

Починаючи з 1998 р., кардинально змінюються державні пріоритети фінансування галузі. Так, на олімпійський спорт і спорт  вищих досягнень у бюджеті  України на 1998 р. було передбачено 50175,0 тис. грн. або 74,34 % усього грошового  забезпечення діяльності галузі, що було в три рази більше фінансового забезпечення інших підсистем галузі всіх разом узятих.

У 2010 р. у державному бюджеті були передбачені видатки на фізкультурно-оздоровчу  та реабілітаційну роботу серед інвалідів. З 2000 р. до бюджету закладаються витрати на матеріально-технічне забезпечення, утримання і підготовку спортсменів до участі в параолімпійських і дефлімпійських іграх.

Стабільно пріоритетним з точки  зору державних видатків є олімпійський спорт і спорт вищих досягнень, частка грошових коштів загального бюджету фізичної культури і спорту сягає майже 63 %. На фізкультурно-оздоровчу роботу серед інвалідів виділяється 8,17 % державних коштів, фізичне виховання у навчальних закладах і спорт для всіх верств населення, відповідно, 7,94 і 7,27 %. Проведення підготовки спортсменів паралімпійців і дефлімпійців сягає в державному бюджеті видатків ФКіС - 5,7 %, а фізкультурно-оздоровча діяльність у виробничій сфері 5,45 %. Стабільно низько пріоритетним протягом останніх дев'яти років залишається розвиток масового спорту серед сільського населення, адже в державному бюджеті частка грошових коштів становить лише 2,55 %. Особливо негативна тенденція спостерігається в останні роки в частині видатків на розвиток фізичної культури і спорту в сільській місцевості, яка скоротилась до 1,5 %, і в той же час зростають витрати державного бюджету на розвиток паралімпійського та дефлімпійського спорту (у 2009 р. частка видатків сягнула 23,39 %) та фізкультурно-оздоровчу та реабілітаційну роботу серед інвалідів (у 2009 р. частка становила 11,52 %). Залишено без державної підтримки та цільового фінансування товариство сприяння оборони України (з 2006 р.) та ДСТ “Україна” (з 2005 р.), що певною мірою обумовило наростання негативних тенденцій у процесі підготовки молоді до служби у збройних силах України, культивуванні військово-прикладних видів спорту, залученні до занять фізичними вправами широкого загалу молоді.

Цікавим є той факт, що при позитивному  зростанні показників фінансування галузі, відношення видатків на фізичну культуру і спорт до загальних видатків з державного бюджету протягом 1993 - 2010 рр. є відносно сталим і коливається в межах від 0,2 до 0,44 %, а середній показник має значення 0,29 %. Порівняно з фінансуванням інших галузей соціально-гуманітарної сфери, в середньому за досліджувані періоди, видатки на фізичну культуру і спорт у 21,3 рази менші ніж видатки на освіту, у 8,5 рази ніж на охорону здоров'я.