Бюджетний дефіцит та джерела його фінансування

Зовнішні джерела охоплюють боргові зобов'язання країни, які розміщуються на міжнародному фондовому ринку, а також кредити, залучені на міжнародному кредитному ринку. Це можуть бути кошти міжнародних фінансових організацій, іноземних держав, зарубіжних комерційних банків. Вони залучаються як в процесі продажу боргових цінних паперів, так і залучення кредитів на основі угод.

З метою координації взаємодії  зовнішніх інвесторів з питань надання, погашення та обслуговування коштів, які передаються в інші країни на умовах позики, створено Паризький  і Лондонський клуби. Паризький клуб - це організація кредиторів, яка відає кредитними ресурсами, наданими урядами, державними установами або банками під гарантії національних урядів. Лондонський клуб - об'єднує позичальників, які представлені приватними комерційними банками.

Залучення ресурсів урядам проводиться шляхом одержання кредитів або випуску і розміщення державних  боргових цінних паперів. Така мобілізація  здійснюється як на внутрішньому так  і на зовнішньому фінансових ринках. В ході таких операцій використовуються різні джерела фінансування.

Уряд може одержувати кредити  як за рахунок внутрішніх, так і  зовнішніх джерел. Внутрішнє фінансування надходить від центрального банку, або від резидентів та нерезидентів, які купують державні боргові цінні папери на внутрішньому або зовнішньому ринку. Зовнішнє фінансування надається міжнародними фінансовими організаціями, іноземними державами і зарубіжними комерційними банками. Заборгованість з наданих кредитів та залучених коштів від розміщення державних боргових цінних каперів оформляється як державний кредит, який включається до спаду державного боргу України.

Операції з фінансування бюджету  мають на меті забезпечити не лише покриття дефіциту, а й управління ліквідністю бюджету. Під управлінням ліквідністю бюджету розуміють заходи з покриття касових розривів з метою повного і своєчасного виконання урядом узятих на себе зобов' язань. При цьому уряд може використовувати свої ліквідні активи (наприклад, депозити) для поповнення бюджетних фінансових ресурсів (що буде розцінено як джерело фінансування бюджетного дефіциту) або ж вкладати бюджетні кошти в надбання таких активів. Ті касові розриви, які за результатами бюджетного року залишаються неліквідованими, збільшать розмір дефіциту, який буде відображено у річному звіті про виконання бюджету.

Висновки

Утворення і наявність дефіциту державного бюджету може мати як негативні, так і позитивні наслідки. З одного боку дефіцит бюджету потребує залучення додаткових коштів з метою його фінансування. Результатом є збільшення навантаження на державний бюджет, зростання розмірів державного кредиту і державного боргу. З іншого боку, наявність дефіциту засвідчує про те, що державні органи управління прагнуть не до зменшення видатків бюджету, а до залучення додаткових коштів для їх фінансування. В умовах економічного спаду така практика не завжди може розглядатися як негативна.

Дефіцит бюджету може використовуватися  як один із важелів проведення активної бюджетної політики. Кошти, мобілізовані з метою його фінансування за умови їх раціонального використання надають можливості для збільшення витрати, направлених на державні закупки товарів, створення нових робочих місць, активізації підприємницької діяльності, проведення державних інвестицій та ін.

Список використаних джерел

1. Богдан Т.П. Управління державним боргом і макрофінансов і ризики в економіці України / Т.П. Богдан // Фінанси України. – 2011. - No 1. с. 13 – 23.
2. Зайчикова В.В. Удосконалення бюджетного законодавства в Контексті європейського досвіду скорочення дефіциту бюджету / В.В. Зайчикова // Фінанси України. – 2011. - No 5. с. 56 –68.
3. Фінанси: підручник / Л. М. Алексеєнко, І. В. Зятковський, О. П. Кириленко [та ін.]; за ред. С.І. Юрія, В.М. Федосова. – К.: Знання, 2008. – 611 с.
4. Чала Н. Д. Бюджетна система : навч. посібник. – К. : Знання, 2010. – 223с.
5. Ярошенко Ф.О. Бюджетні дефіцити як інструмент посткризового відновлення світової економіки / Ф.О. Ярошенко // Фінанси України. – 2011. - No 1. с. 3 –13