Тенденцій та специфічних особливостей формування державного боргу України

-          зобовязання для майбутніх платників податків по процентах і основній сумі боргу, до яких призводить внутрішнє запозичення, не є тягарем для суспільства в цілому, оскільки ці платежі тільки перенесення доходів між майбутніми членами суспільства. Втрати платників податків компенсуються вигодою одержувачів платежів.

Досліджуючи державний борг, не можна обійти проблему бюджетного дефіциту. Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, яке не обов`язково відноситься до надзвичайних, виключних подій. В сучасному світі немає держави, яка б в ті чи інші періоди своєї історії не стикалася б з бюджетним дефіцитом. Але якість самого бюджетного дефіциту може бути різною:

а) дефіцит може бути пов`язаний з необхідністю здійснення значних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризовий стан суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон’юнктури, прагнення забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного виробництва. Ще Дж.Кейнс обґрунтував можливість допущення випереджаючого росту державних витрат над доходами на певних етапах розвитку суспільства;

б) дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великі стихійні лиха і т.д.), коли звичайних резервів стає недостатньо і потрібно вдаватися до джерел особливого виду;

в) дефіцит може відображати кризові явища в економіці, її розвал, неефективність фінансово-кредитних зв`язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку бюджетний дефіцит – явище надзвичайно тривожне, яке вимагає прийняття не лише термінових і діючих економічних заходів (по стабілізації економіки, фінансовому оздоровленню господарства і т.д.), але і відповідних політичних рішень.

Звідси зрозуміло, що в умовах економіки, яка розвивається динамічно із стійкими, а головне – ефективними міжнародними зв`язками бюджетний дефіцит (звичайно, в кількісно допустимих межах) може використовуватись. Його не потрібно драматизувати, тому що в борг жили і продовжують жити багато економічно розвинених держав.

Бюджетний дефіцит виник як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави і посилює їх, якщо він перевищує встановлені світовим досвідом показники, в рамках яких бюджетний дефіцит, як правило, керований у цивілізованому суспільстві. Тобто в такому суспільстві він допускається і при чіткому управлінні може дати поштовх розвитку економіки за рахунок керованості процесів. Рівень дефіциту визначається по відношенню до валового внутрішнього продукту (ВВП), або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів). На цій основі можна виділити активні і пасивні форми дефіциту бюджету.

Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу. Пасивний – підкоряється законам інфляції. Завдання полягає в тому, щоб вишукати можливість за допомогою бюджетного дефіциту стимулювати економічний розвиток держави.

При створенні дефіциту державного бюджету виникають проблеми його покриття з найменшими витратами для економіки. Є декілька шляхів.

1.       Скорочення витрат держбюджету. Цей шлях не завжди прийнятний, так як зменшення витрат може посилити спад в економіці, а скорочення соціальних програм провокує соціальну напруженість і веде до зменшення сукупного попиту, що в свою чергу знижує стимули виробництва.

2.       Збільшення податкового тягаря. Цей шлях призведе до зменшення інвестицій і споживання, що в свою чергу також знижує можливість росту ВВП.

3.       Перетворення дефіциту бюджету в державний борг. Це відбувається за рахунок:

- звернення держави за кредитом до національних банків;

- перетворення кредиту в зовнішній борг при одержанні його від іноземних держав;

- випуску державних цінних паперів – облігацій, які є зобов`язаннями держави виплатити суму запозичених грошей у населення з процентами.

4. Виплата державного боргу за рахунок збільшення пропозиції грошей на основі їх емісії. Це самий небезпечний шлях погашення бюджетного дефіциту, тому що він веде до інфляції. До такого методу покриття бюджетного дефіциту держави вдаються у випадку неможливості або невміння використовувати інші джерела. По суті це є спосіб відмови від частини боргу, по скільки його виплата відбувається обезціненими грішми.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Напруженість бюджету, що потрібна для стабілізації боргу, можна дещо ослабити якщо допустити деякий темп інфляції. За цих обставин керівна грошово-кредитна установа може дозволити зростання пропозиції грошей темпом швидшим, ніж темп економічного зростання в країні. Держава отримує гроші для фінансування бюджетного дефіциту, коли центральний банк погоджується купити частину державного боргу за заново випущені центральним банком гроші.

Факт існування державного боргу не дає уявлення про реальний фінансово-економічний стан держави. Зростання державного боргу – це складне явище, зумовлене цілою низкою факторів, яке в умовах окремої держави може мати свою специфіку. Як правило, зростання державного боргу є наслідком існування бюджетного дефіциту. Проте боротьба з окремими дефіцитами не сприяє викоріненню причин, що породжують ці дефіцити. Бюджетні дефіцити через неправильні способи боротьби з ними стають причиною розладу всієї системи фінансових відносин. Це пояснюється систематичною нестачею коштів у уряду, і тому він змушений постійно посилювати податковий прес і водночас удаватися до позик, до випуску паперових грошей та до інших надзвичайних способів і джерел.

Сучасні західні вчені вважають, що питання полягає не у збалансуванні державного бюджету, а в тому, що бюджет балансував економіку. Проблема пов’язується з переходом держави від пасивної до активної бюджетної політики. На відміну від учених ХІХ століття, вони стверджують, що немає потреби в погашенні сучасних боргів, оскільки відбувається постійний розвиток економіки. Держава за допомогою державного регулювання повинна здійснювати управління державним боргом. Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю у роботі “Економікс” регулювання розмірів боргу та балансування бюджету пов’язують з циклічністю розвитку економіки.

Вони вважають, що щорічне балансування бюджету поглиблює коливання економічного циклу й тому достатньо, коли бюджет балансується протягом економічного циклу. Розгляд розмірів державного боргу необхідно пов’язувати з обсягами ВВП. На їхній погляд, немає необхідності скорочувати державний борг (не говорячи вже про повну його ліквідацію) тому, що, на відміну від приватних господарств і корпорацій, які можуть збанкротувати, уряд не може стати банкрутом. На противагу їхнім поглядам на зовнішній борг як тягар, внутрішній борг розглядається як суспільний актив.

Завважимо, що витоки дефіциту державного бюджету України були закладені ще у фінансовій політиці колишнього СРСР. Оскільки криза економіки бере початок у відтворені виробництва, то і корені інфляційних процесів потрібно шукати в розбалансованості економіки, скороченні доходів бюджету, диспропорції в таких показниках як накопичення та споживання. Прорахунки як в економічній так і в фінансовій політиці призвели до розвитку позаекономічних методів перерозподілу фінансів – розкрадання державного майна, приписок, тобто розвитку тіньової економіки. Посиленню кризових явищ слугував і затратний механізм управління бюджетними витратами, у результаті чого з’явилась необмежена кількість будов соціально-культурної сфери та об’єктів незавершеного будівництва і невстановленого обладнання. Таке неефективне використання державних фінансів порушило фінансові відносини, за якими завжди стоять реальні матеріальні цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес утворення, розподілу і використання національного доходу та його вагомої частки – державного бюджету, що й спричинило постійний дефіцит бюджету.

Таким чином, інфляційні процеси виникли давно і закономірно призвели до економічної кризи, різкого зниження доходів бюджету та зростання дефіциту державного бюджету.

1.2  Механізм управління державним боргом              та проблеми його обслуговування

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи – витрати”. Коли в економіці зростають доходи, то  зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, всі заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг(DG) – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг(D) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випещиними її урядом. Зовнішній державний борг(DI) – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними  фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

-         збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

-         циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

-         скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат;

-         вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

На обсягу бюджетного дефіциту відбуваються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом інфляції. Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалась також в реальних, а не лише в номінальних величинах.

Бюджетний дефіцит є різницею між державними витратами і доходами. Частина витрат – це відсоток, який сплачується по державноиу боргу і дорівнює i*DG , де DG – обсяг державного боргу, а i – номінальна процентна ставка. Реальні видатки мітять лише реальний процент по державному боргу r. Згідно з рівнянням Фішера, реальний відсоток є номінальним за винятком проценту інфляції: r = i - . Отже, реальна величина бюджетних видатків менша від номінальної на величину DG *. Фактичний бюджетний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів (оперпаційний дефіцит) можна підрахувати за допомогою такої формули:

OBD = BD - DG*,   де

OBD – операційний бюджетний дефіцит;

BD – фактичний бюджетних дефіцит;

DG – розмір державного боргу на початок року;

 - темп приросту інфляції за рік, %.

В умовах інфляції оголошуваний у звітах бюджетний дефіцит завищується на величину DG*. При високих темпах інфляції ця величина може бути досить значною. Як наслідок, можливі ситуації, коли спостерігається зростання номінального державного боргу при одночасному зниженні реальної заборгованості. Це утруднює оцінку бюджетно-податкової політики.

Бюджетний дефіцит ускладнюється явищем квазіфіскальних витрат і квазіфіскального дефіциту. У загальному вигляді можна вирізнити два типи квазіфіскальних витрат держави: зобов’язання держави по видатках та квазісубсидії центрального банку. Зобов’язання держави по видатках – це відкладені у часі біджетні зобов’язання, тобто перенесені на майбутні витрати бюджету, які не враховуються в поточній бюджетній звітності. Такого роду зобов’язання виникають внаслідок прихованого державного субсидування імпорту або надання державних гарантій з високою вірогідністю платежів по них.

Квазісубсидії центрального банку – це діяльність центрального банку, яка стосується бюджетних операцій уряду і фінансується за рахунок його власних доходів. Воно охоплює окремі операції, пов’язані з державним боргом, фінансівання збитків, що виникли внаслідок стабілізації валютного курсу, централізовані кредити економіці, рефінансування пільгових кредитних програм і преференцій.

Внаслід квазіфіскальних операцій держави за межами бюджету справжні маштаби державних видатків і, відповідно, величини бюджетного дифіциту та державного боргу занижуються.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

-         відношення боргу до ВВП;

-         відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівні реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменьшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реальної процентної ставки будуть нищими за темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Зовнішнє запозичення виникає при перевищенні імпорту товарів та послуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятливим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого притоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок міжнародних позик (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних валютно-фінансових операцій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам. Прямих іноземних інвестицій у дану країну і використання валютних резервів держави.