Формування ключових компетентностей у допрофільній підготовці з математики

Навчально - виховний комплекс №11 м.Ковеля

 

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь

 на тему:

«Формування ключових компетентностей у допрофільній підготовці з математики»      

 

 

 

                                            

 

 

 

 

                           Підготувала:

В.В.Мовшук, вчитель

                            математики

 

 

 

 

 

 

 

 

2009 рік

   Вітчизняна освіта на сучасному етапі розвитку зазнає суттєвих змін: змінюються пріоритети, структура й зміст освіти, вводяться нові стандарти, формуються нові системи оцінювання результатів навчання. Відбувається процес оновлення шкільної освіти. Акцент переноситься на навчання, у процесі якого здійснюється формування і розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати набуті знання і вміння до розв’язання життєвих проблем.

   Новим концептуальним орієнтиром середньої освіти в країні є компетентно орієнтований підхід до формування змісту освіти, а також до організації навчально – виховного процесу.

   У сучасній педагогіці поступово встановлюється таке тлумачення понять:

компетенції – еталон досвіду дій, знань, умінь, навичок, творчості, який установлює суспільство;

компетентність – рівень досягнення компетенції;

компетентісний  підхід – це спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток життєвих (ключових) і предметних компетентностей особистості, результатом якого повинна бути сформована загальна компетентність людини, що є сукупністю життєвих компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості.

   Життєва компетентність на думку українських педагогів є обєктивною категорією, яка фіксує cуспільно визнаний комплекс певного рівня знань, умінь і навичок, ставлень тощо, які можна застосовувати в широкій сфері діяльності людини.

   Державний стандарт загальної освіти України визначає ключеві компетентності такі, як готовність учнів засвоєнні знання, уміння і навички використовувати для практичних завдань. Отже, головним завданням вчителя математики має бути не лише формування системи знань, умінь і навичок, а формування вмінь їх самостійно здобувати.

   Варто сказати, що не існує єдиного узгодженого  визначення та переліку ключових компетентностей.

   Проте на підставі міжнародних та національних досліджень учені Академії педагогічних наук України виділили сім рівнів життєвих компетентностей:

• навчальну (уміння вчитися);
• соціальну;
• загальнокультурну;
• інформаційну;
• підприємницьку;
• здоров’язбережну.

   Європейські експерти пропонують

 таку внутрішню  структуру 

компетентності:

• знання;
• пізнавальні інтереси;
• відношення;
• емоції;
• цінності та етика;
• мотивація.

   Математичні компетентності складають основу для формування ключових компетентностей. Слідуючи за С.Раковим під поняттям «математична компетентність» будемо розуміти спроможність особистості бачити та застосовувати математику в реальному житті, розуміти зміст і метод математичного моделювання, будувати математичну модель, досліджувати її методами математики, інтерпретувати отримані результати, оцінювати похибку обчислень.

   До математичних компетентностей відносять такі:

1.Процедурна компетентність – уміння розв’язувати типові математичні задачі.

   Напрями набуття:

• використовувати на практиці алгоритм розв’язання типових задач;
• уміти систематизувати типові задачі, знаходити критерії зведення задач до типових;уміти розпізнавати  типову задачу або зводити її до типової;
• уміти використовувати різні інформаційні джерела для пошуку процедур розв’язувань типових задач (підручник, довідник, Інтернетресурси).

2. Логічна компетентність – володіння дедуктивним методом доведення та спростування тверджень:

-   володіти і використовувати на практиці понятійний апарат дедуктивних теорій (поняття, визначення понять; висловлювання, аксіоми, теореми і їх доведення, контр приклади до теорем тощо);

-   відтворювати дедуктивні доведення теореми та доведення правильності процедур розв’язань типових задач;

-   проводити дедуктивні обґрунтування правильності розв’язання задач та шукати логічні помилки у невірних дедуктивних міркуваннях;

-   використовувати математичну та логічну символіку на практиці.

3. Технологічна компетентність – володіння сучасними математичними пакетами. (пакети символьних перетворень, динамічної геометрії – Gran – 2Д(3Д), електронні таблиці (Excel);

  -   оцінювати похибки при використанні наближених обчислень;

  -  будувати комп’ютерні моделі для предметної області задачі з метою їх евристичного, наближеного або точного розв’язання.

4. Дослідницька компетентність – володіння методами дослідження практичних та прикладних задач математичними методами.

   Напрямки набуття:

• формулювати математичні задачі;
• будувати аналітичні моделі задач;
• висувати та перевіряти справедливість гіпотез, спираючись на відомі методи (індукція, аналогія, узагальнення), а також на власний досвід досліджень;
• інтерпретувати результати, отримані формальними методами;
• систематизувати отримані результати досліджувати межі справедливості отриманих результатів, встановлювати зв’язки з попередніми результатами, шукати аналогії в інших розділах математики.

    5. Методологічна компетентність – уміння оцінювати доцільність використання математичних методів для розв’язання практичних та прикладних задач.

- аналізувати ефективність  розв’язання задач математичними методами;

- рефлексія власного  досвіду  розв’язування задач та подолання перешкод з метою постійного вдосконалення власної методології проведення досліджень.

   Учні, які навчаються в класах поглибеного вивчення математики в майбутньому складуть основу кадрового потенціалу, будуть елітою держави. Тому їх математична підготовка повинна мати достатньо високий рівень.

   Яка технологія в змозі надати можливості ефективного формування компетентностей цих учнів? Єдиного рецепта на всі випадки життя, звісно, не існує, але потенціал, наприклад продуктивних методик та технологій є дуже високим і реалізація  його безпосередньо впливає на досягнення такого результату навчання, як компетентність. Але спочатку розглянемо компоненти математичної компетентності та процес їх формування.

   Компонентами математичної компетентності, як і будь якої іншої є:

• мотиваційний – внутрішня мотивація, інтерес;
• змістовний – комплекс математичних знань, умінь та навичок;
• дійовий – навички навчальної праці (самостійність, самооцінка, самоконтроль).

   Природа компетентності така, що вона може проявлятися лише в органічній єдності з цінностями людини, тобто в умовах глибокої особистої зацікавленості в даному виді діяльності.

   Формування мотиваційного компонента здійснюється через:

• забезпечення позитивного ставлення учнів до математичної діяльності;
• виховання пізнавального інтересу;
• пізнавальну самостійність та активність.

   Внутрішня мотивація у багатьох учнів ще нестійка і залежить від ситуації. Тому необхідно пропонувати цікаві логіко розвивальні завдання, розв’язання ситуативних завдань, цікаві факти із життя знаменитих людей, різноманітні історичні матеріали, ігрові ситуації. Сприяють формуванню позитивної мотивації різні форми заохочення, підтримка успіхів, емоційне спілкування.

   Розвитку пізнавальних інтересів та пізнавальної активності учнів математичних класів сприяє: залучення їх до самостійного пошуку й «відкриття» нових знань, розв’язання задач проблемного характеру; якщо навчання потребує напруження думки, мислення, але посильне; коли навчальний матеріал пов’язаний з раніше вивченим; завдання практичного і прикладного характеру, зокрема і старовинні; використання диференційованих дидактичних матеріалів, комп’ютерної техніки, мультимедійних засобів навчання. При цьому крім високої якості засвоєння матеріалу, учні виявляють гарний емоційний настрій і бажання із задоволенням вивчати предмет.

   Передумова успіху – поставлені під час уроку(навчальної діяльності) завдання мають бути не лише зрозумілими, а й внутрішньо прийнятими учнем.

 У працях О.Я. Савченко зазначено, що вміє вчитися той учень, який:

-  сам визначає мету  діяльності або приймає поставлену вчителем;

-  проявляє зацікавленість  у навчанні, докладає вольових  зусиль;

-  організовує свою  працю для досягнення результату;

-  відбирає в певній  послідовності сенсорні, розумові  або практичні дії, прийоми,  операції;

- усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалення;

- має вміння й навички  самоконтролю та самооцінки.

   Формування змістовного компоненту математичної компетентності здійснюється на основі індивідуально – диференційованого підходу.

   Використання  диференційованих різнорівневих завдань дозволяє формувати такі компетенції, як соціальні (вміння робити вибір, приймати рішення, формувати відповідальність за зроблений вибір), що в свою чергу стимулює пізнавальну діяльність, дозволяє формувати адекватну оцінку й самооцінку, стимулює розвиток критичного ставлення до себе.

   Передбачається  використання різних форм організації  навчальної діяльності учнів:

• індивідуальна;
• групова;
• фронтальна;
• робота в парах.

   Критеріями диференціації  виступають не лише обсяг знань, а й ставлення учнів до математичної діяльності, рівень їхньої самодіяльності, вміння контролювати і оцінювати дії,

   Форма навчальної  діяльності учнів обирається  відповідно до основної дидактичної  мети та змісту навчального  матеріалу.

   У досягненні  основної мети – формування ключових компетентностей, допомагають інтерактивні технології, метод проектів. Нестандартні уроки з презентацією проведених досліджень з теми.

   Важливо, щоб  на уроках математики учні  розв’язували задачі, які спонукають думати, зіставляти різні методи; сприяють розвитку мислення (творче, критичне) і способи вираження думки (лаконізм, точність, повнота, якість і т.д.); інтуїції – здатність передбачати результат і шлях до розв’язання; знаходити їм практичне застосування.

   Навчання математики має бути спрямоване на забезпечення в учнів розвитку процедур узагальнення, порівняння, конкретизації, абстрагування, аналізу та синтезу. Саме такі задачі й краса їх розв’язання виховують хороший смак, математичну культуру.

   На уроках математики необхідно тримати в полі зору один із вирішальних факторів розвитку учнів – мовну культуру, як основу гуманітарної культури взагалі.

   Важлива роль  у формуванні гармонійно розвиненої  особистості належить між предметним  зв’язкам. У процесі розв’язування  прикладних задач: здійснюється навчання учнів елементам математичного моделювання; вони не лише  засвоюють найважливіші найважливіші математичні поняття, але й відчувають взаємозв’язок теорії з практикою, усвідомлюють значення та необхідність вивчення теми, формують ключові компетентності.

   Прикладні задачі  економічного змісту розвивають  економічне мислення, що є однією  з найважливіших умов формування  творчої та соціальної адаптованої  особистості.

   Досить сучасними  і дієвим є застосування різнорівневих індивідуальних завдань (типові, проблемні, творчі). Індивідуальні завдання дозволяють учням:

• достатньо оволодіти навичками розв’язування типових задач з теми, а також проявити творчі здібності;
• здійснювати саморозвиток і самоосвіту;
• поліпшити оцінку з теми, адже на одному з останніх уроків теми захищають свої розв’язання, ґрунтуючись на теоретичних відомостях.

   Формуючи дійовий компонент математичної компетентності необхідно створити для учнів оптимальні умови для поступового переходу від дій під керівництвом учителя до самостійних, даючи їм змогу самим шукати шлях розв’язання пізнавальних та практичних завдань.

   Встановлення  ділових партнерських стосунків  між вчителем і учнем (діалогова взаємодія) сприяє вільному вибору, розкутості,                          творчій винахідності, дослідницькій діяльності.

   Успіх роботи  учня значною мірою залежить  від його здатності контролювати  й оцінювати свої дії.

   Організація контролю  знань учнів повинна бути такою,  щоб учитель, виявляючи знання  учнів, одночасно керував і їх розумовим розвитком та формуванням ключових компетентностей, організовував різні форми контролю навчально пізнавальною діяльністю(фронтального, групового, фронтального), а також само та взаємоконтроль.

   Якщо самооцінка  оптимальна, то сприяє саморозвитку і самореалізації, низька – гальмує самореалізацію. Ш.Амонашвілі сказав: «Чим сильніший оціночний компонент у навчально пізнавальній діяльності, тим краще буде навчатися дитина».

   Формуванню життєвих  компетентностей(саморозвитку і  самоосвіти) сприяє залучення учнів до:

• виконання творчих завдань, написання наукових робіт, участь в інтелектуальних змаганнях (турніри, олімпіади, конкурси);
• відвідування факультативних занять;
• практикування диференційованих домашніх завдань та прийомів випереджувального навчання (розширення галузі знань предмета, просування до вищого рівня засвоєння знань з теми);
• формування загально навчальних умінь.

  Алгоритм формування життєвих компетентностей учнів.

1. Участь учнів у визначенні основних завдань уроку через спільну мотиваційно – цільову діяльність.
2. Мотивація на актуалізацію теми, що полягає в поясненні значення матеріалу, його використання в реальному житті.
3. Формування системи знань, отриманих у результаті активного сприймання через розв’язання проблемних ситуацій та узагальнення й аналіз фактичного матеріалу.
4. Формування вмінь використовувати знання й особистий досвід, компетентності в життєвих ситуаціях через розв’язання ситуативних задач – рольові ігри, складання проектів, творчі роботи, дослідницькі завдання.
5. Формування особистої відповідальності за рівень знань і самоосвітньої діяльності через тренінги з формування життєвих навичок – рефлексія (самопізнання, самоконтроль, саморегуляція).
6. Моніторинг і корекція розвитку особистості через виховання і самовиховання, діагностика.
7. Формування «Портфоліо успіху» ( замість незнання оцінюється успіхи у просуванні учня в розвитку, виконанні різних завдань).