Спеціальні методи дослідження у ветеринарній медицині

 

Міністерство  аграрної політики і продовольства  України

Білоцерківський національний аграрний університет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат не тему:

 

«Спеціальні  методи дослідження у ветеринарній медицині».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Приготував 

Перевірив

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Біла Церква

2013

 

 

 

Зміст.

1. Спеціальні (допоміжні) методи дослідження у ветеринарній медицині.
• Лабораторні методи дослідження.
• Інструментальні дослідження
• Біопсія
• Безпосередній огляд різних органів і порожнин за допомогою ендоскопічних приладів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допоміжні (спеціальні) методи дослідження потребують застосування різних приладів і апаратів, якими  в деякій мірі забезпечені районні  та обласні державні лабораторії  ветеринарної медицини, міські державні підприємства (лікарні) ветеринарної медицини, лабораторії науково-дослідних та навчальних закладів, університетів, академій.

 

Спеціальні (допоміжні) методи дослідження у ветеринарній медицині це:

 

 а) лабораторні  — хімічні, фізичні, серологічні,  бактеріологічні дослідження різних  рідин організму та його виділень, наприклад, крові, сечі, молока, вмісту передшлунків, шлунка, синовіальної рідини, фекалій, трансудатів, ексудатів;

 

б) різного роду інструментальні дослідження, наприклад, сфигмографія, тонометрія (вимірювання тиску, з допомогою тонометра), електрокардіографія, зондування, руменографія, ехографія, остеометрія(сукупність методів вимірювання кісток), спектрографія і спектрофотометрія, рентгенологічне дослідження, ультразвукова та радіоізотопна діагностика;

 

в) біопсію з  наступними гістологічним, гістохімічним і цитоморфологічним дослідженнями шматочків тканин;

 

 г) безпосередній  огляд різних органів і порожнин  за допомогою ендоскопічних приладів (ларинго-, бронхо-, трахео-, гастро-, лапаро- й цистоскопія і т. д.).

 

Для лабораторних досліджень за життя відберають:

• Фекалії- досліджують мікроскопічно , хімічно , а при підозрі на інфекції бактеріологічно , на інвазії - капрологічно ;
• Шлунковий сік - біохімічний аналіз , мікроскопічне дослідження ;
• Сеча -хімічне дослідження сечі на рН , білок , цукор , кетонові тіла , кров'яні пігменти , міоглобін , индикан , жовчні пігменти , жовчні кислоти ;
• Кров - дослідження системи крові включає:
1. дослідження физикохімічних властивостей крові - щільність , швидкість згортання , ретракція кров'яного згустку , в'язкість.
2. біохімічне дослідження крові : кількість гемоглобіну , резервна лужність , біллірубін , загальний білок , фосфор , кальцій , цукор та ін в) морфологічний склад крові - кількість лейкоцитів , тромбоцитів , еритроцитів і ін.

 

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ.

 

Для дослідження сечі проводять фізичне, хімічне, мікроскопічне, а при необхідності — бактеріологічне дослідження сечі. Визначають також водневий показник за допомогою індикаторних смужок або рН-метрів. Нині випускають індикаторні смужки, які показують не лише якісну реакцію, а й допомагають визначити точний кількісний результат. 

 Хімічне дослідження сечі проводять з метою визначення вмісту білка, глюкози, кетонових тіл, крові, міоглобіну, індикану, білірубіну, уробіліну, жовчних кислот, нітратів, сечовини, креатиніну. Існує ряд методів для проведення якісного, напівкількісного та кількісного аналізів сечі. В осаді сечі досліджують клітини та їх похідні, кристалічні утворення. Клітини і похідні від них відносять до організованого осаду, а кристали і аморфні утворення — до неорганізованого.

До Організованих  компонентів осаду сечі відносять  еритроцити, лейкоцити, епітеліальні клітини, циліндри, гриби, бактерії. також спермії, клітини простати та розпаду пухлин.

 Неорганізовані  компоненти осаду сечі — це  кристали солей і кислот. Залежно від реакції сечі утворюються різні сполуки. При кислій її реакції з'являються кристали сечової, гіпурової кислот, сечокислі солі (урати), кальцію і калію сульфати, кальцію окса¬лат. При лужній сечі випадають солі кальцію оксалату, кальцію карбонату, нейтрального фосфорнокислого магнію, кислого сечокислого амонію, фосфорнокислої аміакмагнезії (трипельфосфат). Нейтральна сеча може містити неорганізований осад кислої і лужної сечі.

 

ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ.

 

Кров досліджують, насамперед, з метою встановлення діагнозу, особливо при прихованому перебігу захворювань. Ще до появи клінічних симптомів завдяки результатам досліджень крові можна діагностувати бруцельоз, лептоспіроз, пулороз птиці, лейкоз, бабезіоз, піроплазмоз, тощо.

В практику лабораторій ветеринарної медицини впроваджено методи визначення вмісту загального білка в сироватці крові, загального кальцію, неорганічного фосфору, каротину, вітаміну А, глюкози, кетонових тіл. Своєчасне проведення цих досліджень дає змогу виявити субклінічні форми хвороб обміну речовин (кетозу, остеодистрофії, А-гіповітамінозу та ін.), призначити групове застосування засобів заміщуючої, патогенетичної та коригуючої те¬рапії з метою ліквідації виявленої патології.

 За даними  дослідження крові уточнюють  діагноз, визначають тяжкість перебігу хвороби, виявляють ускладнення, контролюють ефективність лікування, прогнозують закінчення хвороби, проводять оздоровлення господарств від різних інфекційних хвороб (лейкоз, бруцельоз).

 У кров  виділяються продукти життєдіяльності різних органів, за кількістю яких можна вести мову про їх функціональний стан.. За результатами визначення ферментів можна виявити патологію (клінічна ферментологія). Кров є також важливим елементом у системі імунного захисту. По її складу можна визначити напруженість специфічного імунітету (за рівнем антитіл) та стан факторів загальної неспецифічної резистентності (фагоцитарна активність мікро- та макрофагів, бактерицидна, лізоцимна, комплементарна активність сироватки крові).

 Дослідження  системи крові включає:

 а) визначення  фізичних властивостей крові  — кількості крові, питомої  щільності, швидкості зсідання крові та осідання еритроцитів, ретракції кров'яного згустку, осмотичної резистентності еритроцитів, гематокритної величини;

 б) біохімічний аналіз крові — визначення кількості гемоглобі¬ну, загального білка та його фракцій, загального кальцію, неорга¬нічного фосфору, магнію, хлору, натрію, калію, каротину, білірубіну, глюкози, мікроелементів (міді, цинку, заліза, йоду, кобальту, марганцю, селену), вітамінів (А, В, С, D, Е та ін.), кетонових тіл, гормонів, ферментів і т. д.;

 в) дослідження  морфологічного складу — підрахунок  кількості еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, виведення лейкограми;

 г) серологічне  і бактеріологічне дослідження  крові;

 д) дослідження функціональної здатності органів кровотворення.

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКОВОГО ВМІСТУ І ШЛУНКОВОГО СОКУ.

 

Важливими показниками  при дослідженні шлунка є результати аналізу шлун¬кового вмісту та шлункового соку. Шлунковий вміст, одержаний без попередньої підготовки тварини, називають нативним (натуральним, природним). При дослідженні шлункового вмісту і соку визначають їх кількість, колір, запах, рН, загальну кислотність, вільну й зв'язану соляну кислоту, перетравну здатність. Крім того, підраховують кількість лейкоцитів і мікроорганізмів в 1 мкл.

 Реакцію  шлункового вмісту і соку визначають  індикаторним папірцем, а ще точніше  рН-метром. Загальну кислотність,  вільну та зв'язану соляну кислоту  визначають методом титрування 0,1 н. розчином NaOH до нейтралізації субстрату, яку встановлюють за допомогою індикатора.

 Перетравну  здатність шлункового вмісту  та соку визначають за протеолітичною  активністю протеїназ. Існує кілька  методів: М. А. Ансона і А.  Е. Миреку, Мета, Н. П. П'ятницького, В. Н. Туголукова та ін.

 

ДОСЛІДЖЕННЯ МОЛОКА.

 

З метою визначення якісних змін молока слід провести різні лабораторні дослідження. Найчастіше у світовій практиці застосовують метод визначення вмісту в молоці лактози, білка, соматичних клітин, ферментів, хлоридів. Також для діагностики маститу у корів важливо знати зміну таких показників молока, як електропровідність і рН.

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕКАЛІЙ.

 

До основних методів лабораторних досліджень фекалій  відносяться гельмінтоскопія, гельмінтоовоскопія, гельмінтоларвоскопія.

Гельмінтоскопія - метод виявлення  гельмінтів, і їх фрагментів в фекаліях тварин. Гельмінтоовоскопія-виявлення яєць гельмінтів у фекаліях , частіше фекалії досліджують методами: седиментації, флотації  і комбінованими. Метод седиментації (осадження) включає метод  послідовних промивань і метод седиментації з целофановою плівкою (за Котельникову і Хренову). Гельмінтоларвоскопія-методи виявлення личинок гельмінтів у фекаліях (при Діктіокаулезі, протостронгілідозах). Для дослідження фекалій застосовують Бермана метод, Орлова метод, Вайда метод (останній - при гельмінтозах овець, кіз).

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСУДАТУ І ЕКСУДАТУ.

 

Дослідження рідин , здобутих за допомогою пробного проколу  грудної та черевної порожнин , суглобів , абсцесів і кіст , ставить метою  вивчення властивостей видобутого пунктату . Дані цього роду дослідження мають велике діагностичне значення , у багатьох випадках вирішальне при визначенні характеру хворобливого процесу, що викликав скупчення рідкості . Шляхом пробного проколу грудної та черевної порожнин можуть бути отримані різного роду ексудати , транссудати. Дослідження пунктатів ставить завданням визначення фізичних властивостей рідини , її хімічного складу , вивчення формених елементів , домішуються до випоту, і , нарешті , бактеріологічне дослідження .При визначенні фізичних властивостей звертають увагу на колір випоту , його прозорість ,

консистенцію , питому вагу і реакцію.

 

Інструментальні дослідження.

 

Сфигмографія (від грец. sphygmos - пульсація крові , пульс і grapho - пишу , записую ) , графічна реєстрація артеріального пульсу у вигляді кривої - сфігмограми за допомогою сфигмографів. У звичайному сфігмографі пульсова хвиля через пелот , прикладений до артерії , спричиняє рух важелі і пісчіка, реєструючий сфігмограмою на стрічці обертового барабана. Досить чітку сфігмограмою можна отримати одночасно з електрокардіограмою і фонокардіограму , застосовуючи своєчасні багатоканальні електрокардіографи та електроннопроменеві осцилографи . Сфігмограма складається з висхідного коліна ( анакроти ) і низхідного ( Катакроти ) . На низхідному коліні сфігмограми здорових тварин є невеликий підйом , який називається дикротичної хвилею. Вона обумовлюється додатковою пульсової хвилею , що утворюється при закритті клапанів аорти. Між основними пульсовими хвилями на сфигмограмі маються паузи , відповідні діастолі серця. При хворобах серця і серцево -судинної системи сфігмограмма може змінюватися , в чому і полягає її діагностичне значення.

 

Електрокардіографія- запис різниці потенціалів біоелектричних тонів , що виникають в міокарді в процесі її порушення. Скороченню серця передує збудження міокарда , що супроводжується переміщенням іонів через оболонку клітини міокарда , в результаті якого змінюється різниця потенціалів між зовнішньою і внутрішньою поверхнями оболонки. Електрофізіологічні дослідження серця в експерименті проводилися ще в 19ст.

У ветеринарії  Електрокардіографія застосовується у великих і дрібних тварин (в основному у коней, великої рогатої худоби, собак) для діагностики змін в серці, що виникають в результаті деяких незаразних або інфекційних хвороб.

 За допомогою  ЕКГ  у тварин визначають порушення серцевого ритму, збільшення відділів серця (передсердь, шлуночків) та інші зміни в серці. Е. дозволяє контролювати дію на серцевий м'яз тваринного застосовуваних або випробовуваних лікарських засобів.

Для запису використовують електрокардіографію типу ЕКПСЧ - 3 ; ЕКПСЧ - 4 (М- 060 ) , ЕКПСЧ - 4 (М- 061 ) , ЕКСПЧТ - 4 , Епкар , ЕК - 873 та ін.

За допомогою кардіографії також виявляють:

1.Всі види аритмій

2.Органічні порушення серця

3.Порушення внутрішньо серцевого кровообігу.

 

Зондування (від франц. sonder - досліджувати ) , введення з диагностичною чи лікувальною метою в порожнинні органи, природні порожнини, рани, патологічні канали і свищеві ходи спеціальних інструментів- зондів. У терапевтичній практиці частіше у коней , собак і свиней зондують шлунок , у врх та верблюдів - стравохід і рубець , у телят - сичуг , у птахів - зоб. За допомогою зондів звільняють шлунок від вмісту і газів , промивають його при отруєннях , видаляють із стравоходу затрималися кормові частинки , чужорідні тіла , а також вводять всередину лікарські речовини.

Руменографія  — графічний запис скорочень  рубця, який дає змогу точно і  об'єктивно охарактеризувати його моторну  функцію. Нині користуються руменографом 3. С. Горяїнової.

Рухи рубця  реєструють У вигляді зубців. На одержаній румено-грамі визначають: частоту скорочень рубця за 5 хв; силу скорочень (за висотою хвиль у міліметрах), яка у здорових корів повинна становити 16—26 мм; загальну тривалість скорочень, враховуючи, що 1 мм на руменограмі відповідає 3 с; тривалість активної діяльності рубця, виражену в процентах до загального часу записування (у здорових корів — ЗО—38 %); ритмічність скорочень _ за рівномірністю проміжків між вершинами зубців і рівномірністю хвиль скорочень за висотою.

При атоніях  і гіпотоніях передшлунків частота скорочень і висота зубців різко зменшені, а тривалість активної діяльності рубця скорочена, іноді на руменограмі зубці майже не виражені. При травматичному ретикулоперитоніті на руменограмі виявляють чергування нормальних і послаблених хвиль скорочень рубця, подовжені паузи спокою рубця тривалістю до 1,5—2,5 хв, частота скорочень і тривалість активної діяльності рубця знижені.

 

Ехографія - (echography) - застосування ультразвукових хвиль для вивчення і визначення місця розташування органів і структур всередині тіла тварин. Ультразвукові хвилі по-різному відбиваються від різних структур всередині організму . Візуальне спостереження цих відбитих хвиль називається ехограму (echogram).

  

Рентгенографія (англ. projection radiography, plain film radiography, roentgenography,) - дослідження внутрішньої структури об'єктів, які проектуються за допомогою рентгенівських променів на спеціальну плівку або папір. Найбільш часто термін відноситься до медичного неінвазивного дослідження, заснованого на отриманні суммаційного проекційного зображення анатомічних структур організму за допомогою проходження через них рентгенівських променів та реєстрації ступеня ослаблення рентгенівського випромінювання.