Географія розселення українців на карті світу

 Близька до цього терміна  і назва «українська етнічна  група», котра, до речі, прийнята  як у зарубіжних дослідженнях, так і в практиці міжетнічних стосунків, означає все зарубіжне українство, в тому числі й ту його частину, представники якої вже нечітко усвідомлюють себе причетними до українців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   

 

                               «Українська імміграція»

 Щодо терміна «українська  імміграція», то тут слід дати  пояснення Українські етнічні  групи поза Україною колись  дійсно формувалися як іммігрантське  населення, але сама імміграція  давно вже не є фактором  демографічних процесів в українському  зарубіжжі Тому, природно, термін  «українська імміграція», як правило, вживається або для підкреслення  іммігрантського походження, або  для визначення лише іммігрантської  його групи як колишніх вихідців  з України, так і сьогоднішніх.

Останнім часом все більшого поширення набуває синтетичний і в той же час достатньо коректний термін «українська діаспора».

Природа діаспори неоднозначна вона пов'язана і з міграцією частини українського населення, і з захопленням сусідніми державами окремих українських земель, і з демографічними процесами, зокрема природним відтворенням іммігрантів.

Класичною формою діаспори є імміграція, котра в середовищі українців розпочалася порівняно давно. Однією з перших масових міграційних хвиль був відплив у Туреччину та країни Західної Європи значної частини українців після поразки під Полтавою (1709), друга — після скасування Гетьманщини та руйнації Запорозької Січі. Саме тоді українське козацтво мусило залишати свою землю і оселятися в Добруджі — землях Туреччини, на Кубані та в районах. Тереку, щодо селянських іммігрантів, то вони, в основному, оселялися у Надволжі та Поураллі.

Українські хліборобські колонії, особливо характерні для другої половини XVIII ст. , утворювалися далеко від України переселенці із західного Закарпаття — в Бачці, а згодом і Сремі, із Середньої Наддніпрянщини — у Надволжі. Невеликі колонії утворювалися в Будапешті, Римі, Відні, а також у Москві, Петербурзі, Варшаві.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. спрямування міграційних потоків дещо змінилося із Західної України масово люди переселялися на Американський континент, із Східної — за Урал і до Азії. Щоправда, частина українців з Галичини та Буковини під впливом російської агітації переселилися до Росії, як і частина галичан під впливом австрійської агітації — до Боснії.

 Отже, навколо України створилася  своєрідна діаспора — українські автохтони української етнічної території на заході — це Пряшівщина, Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Буковина, Мароморш, на сході — Берестейщина Стародубщина, частина Слобожанщини (більшість районів Орловської, Курської, Бєлгородської та Воронезької обл ), Задонщина та Кубанщина, на півдні молдавська діаспора — Дубосарський, Рибницький, Слободзейський, Григорюпольський та Кам'янський райони. Інша частина української діаспори перебуває у країнах, котрі недотичні з географічної точки зору з Україною.

 

 

                                     Формування української діаспори

   Діаспора - це розселення  частини етносу поза межами  своєї країни чи етнічної території. Основною причиною формування української діаспори були міграції населення за межі України, зумовлені в основному економічними та політичними причинами. Формування української діаспори, зокрема східної, в значній мірі було зумовлено і примусовим виселенням значної кількості українських селян за межі України під час так званої колективізації, репресій української інтелігенції, а також депортації великої кількості українців із західних земель України під час і після Другої світової війни.

Українці на пострадянському просторі становлять східну українську діаспору (вона є чисельнішою, ніж західна), а в країнах Західної Європи, Північної і Південної Америки та в Австралії - західну.

Кількість українців за межами України оцінюється різними дослідниками від 8.6 (В.Науяко) до 21.3 (Г.Ленцик-Павлічко) млн. осіб. Це показники на кінець 80-их років XX ст., вони ще не враховують тих емігрантів, які залишили Україну під час нової еміграційної хвилі (90-ті роки XX - початок XXI ст.). Останні поповнили українську діаспору у багатьох країнах світу, передусім Європи, Північної Америки, Азії.

Формування східної діаспори на землі Московського князівства почалося ще за княжих часів. Першими поселенцями з України були ремісники, а також утікачі від татар.

Упродовж XIV-XVI ст. українці (чернігівці, сіверці, путивельці) просувались на схід, на Слобожанщину і оселялись поблизу оборонних пунктів. У XVI ст. українці досягли Приуралля, Поволжжя. Інтенсивне переселення українців на Слобожанщину тривало і в ХУІІ-ХУИІ ст. У цей час масове переселення українців відбулося на Слобожанщину, Донеччину, Поволжжя, Москву, Петербург.

Переселенців з України того часу можна поділити на декілька груп. Велику групу становили вчені, вчителі, митці, перекладачі, співаки, купці, промисловці, ремісники. Багато українців у ХТ-ХУІЇЇ ст. переселялись вільно або примусово до маєтків козацької старшини, що жила у суміжних з Україною повітах Московщини.

Окрему трупу переселенців з України становили депортовані російським урядом ув'язнені, інтерновані або заслані українські гетьмани, члени козацької старшини антиросійської орієнтації. їх засилали до Сибіру, Соловецького монастиря та інших монастирських в'язниць північної Росії. Багато українських козаків і посполитих примусово переселили до Росії на будівництво Петербурга та інших міст, численних фортець, укріплень, каналів. Якщо у ХУН-ХУПІ ст. українців масово переселяли в Поволжя, на Урал, то з другої половини XIX ст. - у Сибір, Казахстан, Середню Азію, Далекий Схід. Тільки за 20 років перед Першою світовою війною міграціями до азіатської частини Російської імперії було охоплено близько 2 млн. українців. Основними районами їх заселення в цей час стали Сибір, Далекий Схід, Середня Азія, Казахстан, Північний Кавказ.

Чимало українців за радянський час з різних причин (основні з них ми вже згадували) опинились за межами України на терені колишнього СРСР. Так, у повоєнні роки лише із семи західноукраїнських областей було депортовано у східні райони колишнього Союзу понад 1.1 млн. чоловік або майже кожного 10 жителя регіону.

Українці, що проживають у східній діаспорі, 65% припадає на Росію. За переписом населення 1989 р. в Росії проживало 4,4 млн. українців (ця цифра значно занижена від реальної, бо багато українців писалися росіянами).

Понад 602 тис. українців (1989 р.) проживають на півночі Європейської Росії. Тут виділяються чотири регіони їх значного розселення. Це - Санкт-Петербург та однойменна область, Мурманська та Архангельська області, Автономна Республіка Комі.

Провідне місце за кількістю українців в Росії займає Центр Європейської частини (Центральний, Центрально-Чорноземний та Волго-В'ятський економічні райони). У 1989 р. тут проживало 980 тис. українців. Провідне місце тут посідає Центральний район (674.8 тис. українців). Йому належить перше місце в Російській Федерації за кількістю українців. Друге місце в названому регіоні посідає Центрально-Чорноземний район, у межах якого розташована північно-східна частина Слобідської України, де досить чисельними є українські громади. Найбільша кількість українців тут проживає у трьох областях - Бєлгородській, Воронезькій та Курській.

Близько 50 тис. українців в 1989 р. проживало на території Волго-В'ятського економічного району, а також у Поволжі - одному із давніх районів поселення українців. Ще у XVIII ст. сюди переселяли українських селян із Правобережної і Лівобережної України. Кількість українців тут постійно збільшувалась, за переписом 1989 р. вона становила 350,7 тис. осіб.

Важливим регіоном проживання українців є Північний Кавказ. Тут українці селилися ще з XVIII ст. і в багатьох регіонах становили переважну більшість або половину всіх жителів. Компактністю розселення українців на Північному Кавказі виділялася Кубань (Краснодарський край), куди наприкінці XVIII ст. були виселені запорізькі козаки, а пізніше прибувало населення з України. Проте у першій половині 30-х років кількість українців на території Північного Кавказу почала різко скорочуватися внаслідок політики переслідування їх, яку проводили уряд колишнього Союзу PCP та КП PC. Заданими перепису населення в 1989 p., в регіоні проживало понад 479тис. українців. Найбільше їх проживало на території Краснодарського краю та Ростовської області, тобто в західній та північно-західній частинах регіону.

На Уралі українська діаспора почала формуватись у XVIII ст. Та лише на початку XX ст. вона почала зростати. В 1989 р. тут проживало 442,8 тис. українців. За кількістю українців в регіоні виділяється Оренбурзька та Челябінська області. На території Сибіру проживає 860тис. українців. З них - 583,8 тис. у Західному Сибіру, а 279,4 тис. осіб - у Східному Сибіру. Інтенсивність заселення українцями цього краю збільшилась після спорудження західної та центральної гілок Транссибірської залізниці, яку прокладали у 1895-1905 pp.

Українська діаспора на Далекому Сході Росії ("Зелений Клин") почала формуватися з середини XIX ст., коли сюди прибули українські селяни з Київської, Полтавської та Чернігівської губерній. У1897 р. тут проживало 57 тис. українців, а впродовж XX ст. за різних причин та обставин у цей край переселилось багато українців. За переписом 1989 р. тут проживало 620.5 тис. українців. Зараз вони розселені на всій території Далекого Сходу.

Друге місце за кількістю українців у східній діаспорі після Російської Федерації посідає Казахстан. Селитися на його території українці почали з другої половини XIX ст. Різко зросли переселенські потоки українців у цей край на початку XX ст., а також у післявоєнний період, зокрема у 50-60-ті роки, що було зумовлено освоєнням цілинних і перелогових земель Північного Казахстану. В 1989 p. у цій республіці проживало 896,2 тис. українців, переважна їх більшість - в північній та центральній частинах республіки.

 

На території Молдови українці почалися селитися з XVI ст., це були переважно, вихідці із Волині, Галичини і Поділля. Українська діаспора в Молдові формувалася впродовж усіх наступних століть і особливо інтенсивно - в післявоєнний період. В 1989 р. тут вже проживало понад 600 тис. українців. Серед національних меншин республіки вони посідали перше місце. Значна їх кількість розселена у Придністров'ї, а найбільше - в Кишиневі - близько 17 % усіх українців Молдови).

У республіці Бєларусь в 1989 р. проживало 291 тис. українців, найбільше в прикордонних з Україною областях - Брестській, Гомельській та в столиці республіки - Мінську.

Досить чисельною є українська діаспора в країнах Середньої Азії. Вона почала формуватися в другій половині XIX ст., а чисельно зросла в післявоєнний період. Заданими перепису населення 1989 p., в республіках Середньої Азії проживало 338,5 тис. українців. Найчисельніша українська діаспора є в Узбекистані та Киргизстані.

Молодою є українська діаспора в країнах Балтії. Сформувалася вона в повоєнний період і інтенсивно зростала в наступні десятиріччя, і за даними останнього перепису населення (1989 р.) становила 185,2 тис. осіб. У країнах Балтії українці розселені переважно в містах.

Найменш чисельною є українська діаспора на Закавказзі - 93,1 тис. осіб (1989 р.). За повоєнні роки кількість українців тут зростала дуже повільно. Українці на Закавказзі розселені переважно у великих містах, понад 50 % їх проживає у Грузії. Найменша їх кількість - у Вірменії (8 тис. осіб).

Значно пізніше почала формуватися західна українська діаспора. Спочатку головною причиною міграцій українців до країн Північної та Південної Америки та деяких європейських країн були важкі економічні та соціальні умови життя на батьківщині. Під час Другої світової війни близько 2 млн. молодих людей було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

 

На початку XX ст. найбільше українців переселилося до країн Північної та Південної Америки із західних земель України (Галичини, Буковини, Закарпаття).

Західна українська діаспора найчисельніша в США та Канаді. У США проживає близько 1.2 млн. українців та осіб українського походження. Значна кількість їх розселена тут в північно-східних промислових штатах (Пенсильванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі). В Канаді проживає близько 1 млн. українців. Головні райони їх розселення - південь, поблизу державного кордону із США. Близько 85% їх проживає в провінціях Онтаріо, Манітоба, Альберта. Британська Колумбія. Серед міст Канади, де найбільше українців, слід назвати Едмонтон, Торонто, Вінніпег, Калгарі, Монреаль, Сасктаун. У Південній Америці найчисельнішою українська діаспора є в Аргентині та Бразилії. В Аргентині проживає до 220 тис. українців. Розселені вони переважно в північних провінціях та в столиці країни Буенос-Айресі. Із 155 тис. українців, що проживають в Бразилії, 85% розселені у штаті Парана. Українці також населяють такі країни Південної Америки, як: Венесуела, Парагвай, Уругвай, Чилі.

Значна кількість українці в проживає у Польщі, Румунії, Словаччині, Чехії. Як відомо, чимало українців з Польщі в повоєнний період було переселено в Україну, переважно у західні області. Решта була виселена в північні та західні області Польщі. Зараз в цій країні нараховується від 350до 600 тисяч українців.

На території Румунії проживає 250-280 тис. українців. Вони розселені переважно в північних та північно-східних районах, на межі з Україною (Південна Буковина) та на Мармарощині, в дельті Дунаю.

У Словаччині та Чехії українці розселені на Пряшівщині (Словаччина), а також у містах, зокрема у Празі. Зараз в межах цих держав проживає понад 150 тис. українців. Ще наприкінці XVIII ст. частина українців із Закарпаття переселилася до Югославії, а на початку XX ст. тут осіли вихідці зі Східної Галичини. Тепер в цій країні проживає майже 40 тис. українців.

Чимало українських емігрантів осіло в інших європейських країнах. Так, у Франції зараз проживає понад 45 тис. українців. Вони розселені переважно в Парижі та його околицях. Майже 30 тис. українців проживає у Великобританії. Тут вони зайняті переважно в промисловому виробництві. По декілька тисяч українців проживає в Німеччині, Австрії, Бельгії, Данії та ін. Внаслідок нової хвилі заробітчанської міграції різко збільшилася чисельність українців у країнах Південної Європи, передусім Іспанії, Португалії, Італії та Греції. За різними оцінками, українські емігранти становлять у них від кількох десятків до сотні тисяч осіб. Ці люди зайняті у домашньому господарстві, будівництві, на збиранні врожаю та ін.