Охорона навколишнього середовища

Основним джерелом забруднення поверхневих вод є стічні води житлово-комунального господарства, металургії, хімічної, нафтохімічної та інших галузей промисловості . Залишається гострою проблема малих річок, яких налічується в республіці понад 22,5 тис. Майже 25 тис, км їх русел потребують розчищення. Орієнтовна вартість робіт оцінюється в 3 млрд. грн. [10, с. 79 ], малі річки інтенсивно забруднюються пестицидами, мінеральними добривами, а також стоками тваринницьких комплексів, забруднення підземних вод України.

Складною залишається ситуація із забрудненням ґрунтів, головне джерело якого — нераціональне використання в процесі сільськогосподарського виробництва пестицидів і мінеральних добрив. Останнім часом намітилася тенденція до зниження їх використання в сільському господарстві, що пов'язано з економічним спадом у цій галузі. Але залишкова кількість пестицидів спостерігається в ґрунтах усіх областей України нерідко у концентраціях, що перевищують допустимі норми.

Велику небезпеку для проживання населення створює радіаційне забруднення території, викликане наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. За оцінкою фахівців [ 7, с. 34 ] , лише в об'єкті "Укриття", збудованому над руїнами четвертого блоку АЕС, міститься близько 200 тон радіоактивних матеріалів. У нинішньому стані об'єкт "Укриття" є радіологічне небезпечним. Оскільки він не є герметичний, то можлива взаємодія з навколишнім природнім середовищем та ґрунтовими водами. Питання ліквідації залишається відкритим і досі.

Масштаби змін, причинених виробничою діяльністю суспільства, залежать також від здатності природи до самоочищення. Стійкість природного середовища до техногенного навантаження - це властивість природних систем зберігати свою структуру і характер функціонування за умови діяння зовнішніх чинників. У дослідженнях доцільно використовувати не «стійкість», а «потенціал стійкості» [ 10, с. 80 ], тобто характеристики його міри, величини. Цей потенціал може бути відповідною реакцією природного середовища на антропогенний вплив. Він характеризує здатність природи відновлювати втрачені екологічний і природно-ресурсний потенціали, є дуже важливим критерієм для нормування різних господарських навантажень, може бути основою раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища. До потенціалу стійкості природного середовища віднесено метеорологічний потенціал атмосфери, потенціали стійкості природних вод, ґрунтів і біотичний потенціал.

Метеорологічний потенціал атмосфери характеризує переважання і атмосфері тих чи інших процесів (нагромадження або розсіювання) за рік ж певній території. Якщо він є більшим від 1, то переважають процесі нагромадження, якщо менший від 1 — мають місце процеси самоочищенню атмосфери. Цей показник визначається за клімато-погодними умовами, як сприяють даним процесам: повторюваність днів з малими і великими швидкостями вітрів, з туманами, опадами тощо. Процеси нагромадження переважають у гірських районах, на рівнинній місцевості характерними є процеси самоочищення атмосфери.

Стійкість водних об'єктів—це складні біохімічні і фізичні процеси, в яких можна виділити окремі групи факторів, що значною мірою впливають на процесі самоочищення води (температурний режим, кольоровість води і гідрологічні характеристики. Температурний режим значною мірою зумовлює процес біотичного самоочищення через мінералізацію природних і антропогенних домішок у воді. Рівень кольоровості води, в основному, характеризується концентрацією гумінових і фульвокислот, які здебільшого надходять до водню об'єктів шляхом їх винесення з ґрунтів, їх концентрація пропорційна збільшений кольоровості води. На величину механічного самоочищення води впливають гідрологічні характеристики, які визначають величину розбавлення забруднювачів. До таких характеристик належить середнє багаторічне витрачання води (мЗ/с). Надчутливими до техногенного навантаження є малі річки України. Самі тому на їх охорону і відтворення необхідно насамперед спрямовувати зусиллю державних органів.

Під стійкістю ґрунтів розуміється їх властивість зберігати нормальне функціонування і структуру незалежно від різноманітних природних і антропогенних впливів. Потенціал стійкості ґрунтів визначався за таким» величинами: сума активних температур, крутизна схилів, кам'янистість, структурність, питомий опір, механічний склад, вміст гумусу, тип водного режиму, реакція рН, залісення, вміст іонів, розораність, господарська освоєність земель. Більш родючим ґрунтам властива і більша стійкість до техногенного навантаження.

Біотичний потенціал—це властивість ландшафтів (особливо—природних заповідних об'єктів) зберігати або відновлювати генофонд, біологічне різноманіття.

Підсумовуючи короткий огляд техногенно-екологічної  ситуації України, можна зробити  висновок, що сучасний стан навколишнього  середовища є критичним. Зростаюча  інтенсивність експлуатації природних  ресурсів і криза в економіці, які супроводжуються підвищенням  частки застарілих технологій та устаткування, зниженням рівня модернізації та оновлення основних фондів, збільшують ризик виникнення техногенних катастроф.

Розв'язок проблеми ресурсів 1 економічної кризи тісно пов'язані між собою: це дві сторони однієї проблеми [ 19, с. 1 ]. Наскільки б важливими не були безвідходні технології, нові методи переробки відходів, підвищення норм охорони здоров'я - вони можуть лише полегшити кризу, відкласти термін її наростання. У цих умовах треба програмувати і регулювати суспільне виробництво на збереження природних ресурсів. Принциповим є питання про міру можливості заміни природних ресурсів штучно створеними засобами виробництва, міри заміни природного капіталу штучним [ 8, с. 167].

Для України характерна практика, коли для досягнення певних соціально-економічних  цілей, підвищення макроекономічних показників природа та її ресурси оцінюються майже за нульовим тарифом, а точніше  — безплатно. Але сьогодні, цілком закономірним стає те, що суспільство  підійшло до необхідності плати за природні ресурси і витрат на їх збереження й відтворення. Включення  природних ресурсів у сферу товарно-грошового  обміну як повноцінного товару з дійсною  його вартістю означитиме підведення економічного підґрунтя під сучасну  екологічну політику. Обмеженість природних  ресурсів зумовлює постійне зростання  цін на них, збільшення витрат на переробку, зберігання чи утилізацію відходів. Тому економічно ефективним стає зменшення природоємкості. Цей процес повинний органічно пов'язувати два аспекти в народному господарстві [ 8, с. 169 ]: скорочення або певну стабілізацію споживання природних ресурсів, з одного боку, і зростання макроекономічних показників (випуску продукції) внаслідок вдосконалення технологій, впровадження ресурсозберігаючого і маловідходного виробництва, використання повторних ресурсів і відходів - з іншого. Обидва ці напрями передбачають корінну структурну перебудову економіки на користь наукоємних видів діяльності.

На думку доктора економічних наук, Трегобчука В. М., настав час ввести такий узагальнюючий показник, як валовий суспільний (внутрішній) еколого-економічний продукт. Така модель має передбачати встановлення жорстких екологічних нормативів, стандартів, вимог і обмежень для окремих галузей та підприємств, регіонів, областей, басейнів рік, у межах яких розміщуються чи розвиваються виробництва, здійснюється освоєння природних ресурсів тощо. Тільки на основі еколого-економічної моделі ринкових реформ в Україні можна радикально поліпшити взаємовідносини людини з природою.

Взаємодія суспільства та природи  є не що інше, як постійне розв'язання суперечностей між необхідністю охороняти природні ресурси і потребою їх споживати. Об'єктивна суперечливість взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і нагальна потреба оптимального розв'язання наявних суперечностей між ними визначають зміст, характер і напрями природокористування, відтворення природних ресурсів та охорони довкілля, збереження в ньому динамічної екологічної рівноваги, яка забезпечує нормальний для здоров'я людини його стан.

Питання охорони навколишнього середовища мають враховувати наступні положення [ 20, с. 18 ]:

" антропотехногенні навантаження  на довкілля, біосферні ресурси  та об'єкти не повинні перевищувати  можливості їх природного відтворення,  відновлення та самоочищення;

• застосовувані технології мають  ґрунтуватися на безвідхідності виробництва, а також на ефективних методах  знешкодження й відновлення використаних (відпрацьованих) природних ресурсів (відходів), що повертаються у навколишнє середовище;

• всі види господарської діяльності, природокористування і природоперетворення слід здійснювати з обов'язковим урахуванням екологічних чинників, законів, критеріїв, вимог та обмежень — так, щоб вони не завдавали біосфері непоправної шкоди, не підривали її біопродуктивного потенціалу та екологічної рівноваги.

Економіко-екологічні  проблеми  природокористування,  забезпечення населення і галузей народного  господарства певними ресурсами  високої якості, нарешті, проблеми охорони  довкілля від забруднення, деградації, а ресурсів — від виснаження та вичерпання можуть бути успішно розв'язані  тільки за комплексного, системного підходу. Одним з напрямків цієї системи має стати спрямованість на розширення та вдосконалення механізмів зовнішньоекономічних зв'язків у сфері екології, поширення позитивного досвіду зарубіжних країн у справі раціоналізації природокористування й поліпшення системи охорони природи. Дуже важливо, щоб наша держава радикально змінила стан справ щодо реального забезпечення власних ресурсно-екологічних інтересів у зовнішньоекономічній діяльності.

В умовах інтернаціоналізації господарсько-економічних зв'язків слід діяти екологічно грамотно і виважено, аби Україна не перетворилася не специфічну екологічну колонію. А щоб цього не сталося, під час оцінки проектів спільних підприємств, вільних економічних зон, трансконтинентальним транспортних коридорів, газо- і нафтопроводів, акціонерних компаній за участю іноземних інвесторів має бути забезпечений еколого-економічний підхід та їх всебічна й об'єктивна екологічна експертиза із залученням фахівців-екологів різних галузей знань.

Тільки екологічно зорієнтовану господарську діяльність суспільства можна розглядати як економічно та соціально-ефективну, оскільки при цьому досягається  велика економія природних ресурсів, майбутніх інвестицій і поточних витрат та поліпшуються соціальні показники (знижуються рівні захворюваності і  смертності, зростає тривалість життя  тощо). Соціальне та екологічно зорієнтована ринкова економіка — а саме таку систему слід будувати в Україні  — здатна на основі гнучких і  пристосованих до конкретних умов національного  виробництва механізмів ефективно  розв'язувати екологічні проблеми, долати гострі екологічні кризові ситуації. Водночас така економіка стане важливим етапом на шляху до реального втілення в життя принципів сталого та екологічно безпечного соціально-економічного розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Останнім часом в усьому світі, і в Україні зокрема, питанню  еколого-економічної тематики приділяється особлива увага. На цю тему написано безліч статей і книжок, проведено сотні  наукових конференцій.

Особливого значення набуває процес формування раціональної та дієвої системи  державного регулювання та управління природокористуванням і охороною природи, ресурсно-екологічною безпекою на національному, регіональному й місцевому рівнях. Роль державного втручання полягає  у контролі за дотриманням вимог  екологічного законодавства, яке має  охоплювати всі види й форми життєдіяльності  людини. Основним Законом щодо регулювання відносин в цій галузі є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Цілий розділ в Законі присвячено засадам економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Нераціональне та необґрунтоване використання суспільством природно-ресурсного потенціалу в процесі господарської діяльності спричиняє виникнення негативних еколого-економічних  наслідків, що викликають зміну характеристик  усіх природних компонентів та їх складових, які в подальшому призводять до екологічних криз.

Сучасна економічна криза, як це не парадоксально  на перший погляд, сприяє переходу нашої  держави до нової моделі розвитку. Зниження обсягів нікому не потрібної  продукції, а також оборонної  складової в промисловості, становлення  приватної власності - все це створює  прекрасні стартові умови для  побудови нової високоекологічної  економіки.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Конституція України: Прийнята  на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Просвіта, 1996.

2. Закон України від 25 черв. 1991 р. "Про охорону навколишнього  середовища"

3. Постанова Верховної України  від 5 берез. 1998р. № 188/98 - ВР " Про основні напрями державної  політики України в галузі  охорони довкілля, використання  природних ресурсів та забезпечення  екологічної безпеки " // Відомості  Верховної Ради України. - 1998. - №  38/39. - Ст.248. - с. 117.

4. Глухов В.В. Экономические основи экологии: Учеб. пособие. - М. - 1997. -296с.

5. Грабинський І.М. Еколого-економічна система України: порівняльний аналіз. - Львів: НТШ, 1997. -240 с.

6. Кисилев В.Н. Основи экологии: Учеб. пособие. - Мн. - 1998. - 367 с.

7. Колотило Д.М. Екологія і  економіка: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 1999. -368с.

8. Экология й экономика природопользования: Учебник / Под. ред. Гируса Н. -М.-1998.-321с.

9. Барановський В. Стратегія  сталого розвитку України // Розбудова  держави. -1998.-№ 9/10.-с. 18-21.

10.Барановський В. Територіальна  модель дослідження сталого екологічного розвитку України // Економіка України. - № 8. - с. 76-82.