Уявлення про походження Землі

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський державний  екологічний університет

Кафедра гідроекології

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

 

Уявлення  про виникнення  Землі

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент Е-15 групи

 Урсул В.С.

 

Перевірила: Балан А.К.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса 2012

Зміст:

 

• Вступ………………………………………………………………2

 

• Уявлення про Землю в давнину………………………………..2

 

• Географія античної доби……………………………………...4

 

• Географія середніх віків……………………………………….5

 

• Сучасне бачення про походження Землі...……………..............7

 

• Література…………………………………………………….11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Як люди уявляли  Землю в давнину. Поява географічної літератури і карт. Спеціальне навчання географії. Карта світу Птоломея. Подорожі Марко Поло та Ібн-Баттути. Розвиток країнознавства і картографії. Глобус Бехайма. Сучасне бачення про походження Землі.

 

 

Уявлення  про Землю в давнину

 

 

  Пізнання Землі в первісні часи. У давнину (40–30 тис. років тому) вже первісні люди змушені були пізнавати довкілля, щоб збирати плоди, ловити рибу, полювати на диких тварин, рятуватися від стихійних сил природи. Первісні збирачі й мисливці намагалися розширити обжиті місцини за рахунок більш віддалених земель. Так вони дедалі більше пізнавали простір.

   Краєвиди тоді люди зображали у вигляді насічок на стінах печер, корі дерев, кістках тварин. Так передавалася наступним поколінням інформація про мисливські угіддя та пастки, про шлях до нових місць. Такі стародавні замальовки віднайдено в багатьох частинах світу – Європі, Азії, Африці. Прадавні українці теж залишили по собі географічні відомості. Під час археологічних розкопів в Черкаській області знайдено бивень мамонта із записами, зробленими нашими пращурами ще 13 тис. років тому. Якщо уважно придивитися, то на ньому можна помітити пагорби, ліс, річку.

  Висікаючи символічні прикмети довкілля на підручному матеріалі, людина створювала схематичні креслення місцевості. Їх вважають прадавніми географічними картами, правда, дуже примітивними. Виникли вони ще задовго до з’яви писемності. Щоб відрізняти нові річки, озера, гори, ліси від уже відомих, люди нарікали їх назвами. Назви передавалися усно з покоління в покоління. Так у людей вироблявся географічний досвід.

  Найдавніші плавання і відкриття. Імена перших мандрівників історія нам не зберегла. Та й не могла це зробити: ними були всі люди. Розширюючи межі пізнаних земель, вони натрапили на водні перепони – морські простори, якими оточений суходіл. Не дивно, що люди намагалися віднайти засоби для їх подолання. Знахідки стародавніх човнів свідчать, що корабель винайшли понад 6 000 років тому! Найдавніші значні плавання й географічні відкриття здійснили стародавні єгиптяни. Вони жили в Африці на берегах Середземного і Червоного морів. Відомо, що вже 3 000 років тому єгиптяни плавали вдовж берегів Червоного моря на південь. У ті часи ще ніхто не знав, що Африку (тоді її називали Лівія) з усіх боків омивають моря.

  Це відкриття зробили фінікійці – народ, що жив на східному узбережжі Середземного моря. Фінікійці були відважними моряками. У VІ ст. до н. е. вони за три роки обігнули Африку, довівши, що вона зусібіч оточена водою. Про їх плавання доніс інформацію давньогрецький історик Геродот.

  Плавання фінікійців довкола Африки вважається найзначнішим плаванням Стародавньої доби. Хоча імена перших мандрівників невідомі, проте свою справу вони зробили – здолали відстані, що роз’єднували народи. Люди потроху почали пізнавати один одного. Пролягли торгові шляхи, якими пішли найсміливіші. Із їхніх розповідей про невідомі землі, про людей, які там проживали, почала складатися географічна картина Землі.

Певно, йшов 595 рік до нашої  ери, коли поблизу південного краю Африки з’явилися дивні кораблі. Їх колись блискуча обшивка потріскалася, величезні  вітрила вигоріли. Фарба, що вкривала вирізьблені з дерева конячі голови на носі і зведені догори риб’ячі хвости на кормі, була змита хвилями. Смертельний жах охоплював мореплавців, коли біля узбережжя Сомалі налітав шалений вітер, коли в прибережних водах поблизу екватора підстерігали коралові рифи, коли в Мозамбіцькій протоці корабель підхопила могутня течія. Проте мореплавців охопили радість і впевненість, коли вони встановили, що берегова лінія повернула на північний захід...

  До цього часу нам точно невідомо, ні коли відбулося це мужнє плавання, ні кількості та зовнішнього вигляду кораблів, на яких пливли стародавні мореплавці, ні імені бодай одного з них. Проте, так могло бути.

  Назви розповідають

  Цікаво, що назви частин світу, якими ми користуємося дотепер, походять від фінікійських слів: Європа від ереб – захід, Азія від асу – схід.

  Уявлення про форму Землі. Форму нашої планети різні народи світу уявляли по-різному. Жителям рівнин Земля видавалася пласкою, а горцям – у вигляді гір. У стародавній Індії, наприклад, уявляли її пласким диском, що лежав на спинах слонів. В Азії, де височать гори Гімалаї, віссю світу вважали гору Меру, навколо якої розташовувалися сім океанів. У давній Японії Землі приписували кубічну форму. Єгиптяни бачили нашу планету як яйцеподібну сферу. У Стародавній Греції одні уявляли Землю диском, що нагадує щит воїна, інші – у вигляді колони, на одному кінці якої жили люди. Цей цілісний масив суходолу омивався Океаном-Рікою.

  На іншому кінці планети народи Америки – ацтеки – уявляли Землю у вигляді 5 квадратів, що розташовані у шаховому порядку. У центрі – земна твердь з богами, оточена водою. Нижче – поділ світу на чотири сектори, кожен з яких має свої ознаки, свої барви, своїх рослин і тварин. Інші народи Америки – інки – бачили Землю як порожній куб.

  Отже, найбільш поширеною була думка, що Земля пласка. Це витікало із знань людей давнини про світ. Знання тоді зводилися до знайомства з найближчим оточенням. У кожному окремому місці земна поверхня здавалася пласкою. Тому й сума окремих пласких поверхонь також мала б бути пласкою. Звідси враження про пласку Землю. Звісно, що такі уявлення були далекими від сучасних.

 

 

 

 

Географія античної доби

 

  Відкриття форми Землі. Знання про форму нашої планети були надзвичайно важливими для подальшого розвитку географії і особливо для створення достовірних карт. В античні часи (VІІІ ст. до н. е. – ІV ст. н. е.) найвищий розвиток знань, у тому числі й географічних, був у стародавній Греції. Тодішні мандрівники і купці повідомляли про нововідкриті землі. Перед ученими постало завдання – звести ці різнорідні відомості в одне ціле. Але найперше, що важливо було вирішити, якої Землі – пласкої, циліндричної чи кубічної – стосуються здобуті дані. Грецькі вчені замислювалися над багатьма „чому?”. Чому корабель, віддаляючись від берега, раптом зникає з виду? Чому наш погляд наштовхується на якусь перепону – на лінію горизонту? Чому з підняттям угору горизонт розширюється? Уявлення про пласку Землю не давали відповіді на ці запитання. Тоді з’явилися гіпотези про форму Землі. В науці гіпотезами називають не доведені припущення або здогади.

  Першим здогад, що наша планета має форму кулі, висловив ще у V ст. до н. е. грецький математик Піфагор. Він вважав, що в основі предметів лежать числа і геометричні фігури. Найдосконалішою з усіх фігур є сфера, тобто куля. “Земля повинна бути досконалою, – розмірковував Піфагор. – Отже, вона має мати форму сфери!”.

  Довів кулястість Землі у ІV ст. до н. е. інший грек – Арістотель. За доказ він приймав округлу тінь, яку кидає Земля на Місяць. Цю тінь люди бачать при місячних затемненнях. Ні циліндр, ні куб, ні будь-яка інша форма не дають круглої тіні. Арістотель спирався також на спостереження за горизонтом. Якби наша планета була пласкою, то при ясній погоді в підзорну трубу наше око бачило б далеко аж до краю. Наявність горизонту пояснюється вигином, кулястістю Землі.

  Незаперечні ж докази геніального припущення греків були отримані через 2500 років космонавтами.

  Географічна література і карти. Здобуті мандрівниками і мореплавцями відомості про раніше невідомі землі узагальнювали грецькі вчені-філософи. Вони написали чимало творів. Перші географічні праці створили Арістотель, Ератосфен, Страбон.

  Ератосфен використав дані історії, астрономії, фізики і математики для виокремлення географії в самостійну науку. Він склав і найдавнішу карту, яка дійшла до нас (ІІІ ст. до н. е.). На ній учений зобразив відомі на той час частини Європи, Азії і Африки. Не випадково Ератосфена називають батьком географії, що свідчить про визнанням його заслуг у її розвитку.

  У ІІ ст. Клавдій Птолемей склав більш сучасну карту. На ній відомий європейцям світ уже значно розширився. На карті було показано багато географічних об’єктів. Проте й вона була дуже приблизною. Незважаючи на такі “дрібниці”, картами і “Географією” у 8-ми книгах Птолемеякористувалися 14 століть! Праці грецьких учених свідчать про зародження географії як справжньої науки вже в античні часи. Проте вона була здебільшого описовою. А на перших картах була відображена лише незначна частина простору. Натомість понад ¾ земної поверхні залишалися невідомими.

  Перший географічний документ

  Таким документом вважають поему “Одіссея”. Її написав відомий поет Стародавньої Греції Гомер, як гадають, у ІХ ст. до н. е. Цей літературний твір містить географічні описи багатьох відомих на той час районів світу.

 

 

 

Географія середніх віків

 

 

  Уявлення про світ у середні віки. У Середньовіччі (V–ХV ст.) науки занепали, що позначилося і на географії. Поширення релігії в Європі змусило людей забути про наукові досягнення грецьких учених. Натомість поширилися такі уявлення про Землю, які відображає малюнок із середньовічного літопису. Часто вони мали фантастичний характер і відображали релігійні уявлення. Так, у VІ ст. монах із Константинополя Козьма Індикоплов твердив, що Земля – плаский чотирикутник. На ньому стоїть гігантська гора, навколо якої ходить Сонце. Як не дивно, ця хибна точка зору проіснувала аж до ХVст. Це було величезним кроком назад у розвитку географії.

  Разом з тим, купці, що багатіли від торгівлі заморським крамом, а також завойовники, які захоплювали нові землі, організовували все нові й нові подорожі. Вони були тогочасними географічними інформаторами, які задовольняли допитливість і практичні потреби.

  Подорож Марко Поло. Першим європейцем, який здійснив подорож Південною Азією, був Марко Поло – син італійського купця з Венеції. Його батько вів торгівлю в Азії і неодноразово бував на таємничому Сході. Вирушаючи в 1271 р. до Китаю Поло-старший узяв із собою і 17-річного Марко. Більш як 3 роки через бурхливі річки, високі гори, великі пустелі діставалися купці-мандрівники до Китаю. Там їх прийняв хан. Щоб підтримувати відносини з Європою, він запросив кмітливого Марко Поло до себе на службу. Це дало можливість італійцю здійснити чимало мандрівок Китаєм. Служба Марко Поло в хана розтяглася на 15 років, а повернення додому – ще на 10! В Європу він повернувся морем уздовж берегів Азії. Маршрут його подорожі виглядав велетенською петлею, описаною довкола Південної Азії.

  Повернувшись додому, мандрівник “подарував” Європі побачене у вигляді рукописної книжки “Про різноманіття світів”. В ній він відкрив європейцям справжнє обличчя далекого, досі небаченого азіатського Сходу. Марко Поло не був географом і навіть не здогадувався про існування цієї науки. Проте його повідомлення стали цінним джерелом знань. Навіть через 200 років географічні назви з його книжки наводилися на багатьох картах. “Книга” Марко Поло перекладена багатьма мовами і видається в різних країнах світу. Написана понад 700 років тому, вона й сьогодні привертає увагу читачів.

  Подорож Ібн Баттути. Часто паломництва – подорожі до святих, визначених релігією, місць – перетворювалися на безцінні пізнавальні подорожі. З паломництва до мусульманських святинь Медини та Мекки, що у Саудівській Аравії, в 1325 р. почав свої мандри араб з Марокко Ібн Баттута. Він пройшов через усю Північну Африку, бував на Близькому Сход, морем плавав до Мозамбіка і Занзібару. Його шляхи сягали Поволжя і Середньої Азії. Згодом Ібн Баттута потрапив до Індії. Там він 7 років прожив у місті Делі і, як і Марко Поло, служив султану. Потім він подорожував Китаєм. Повертався додому мандрівник довгі роки через Південно-Східну Азію. Загалом подорож тривала 24 роки.

  Цікаво, що арабський мандрівник бував і на землях України – у Криму. Ібн Баттута зупинявся в м. Керчі і фортеці Солхат (нині м. Старий Крим). Та найбільше його вразила Кафа (Феодосія). Численні кораблі заходили і виходили з порту. Вони везли зерно, полотно і хутра з Московії, невільників із Кавказу і Поволжя. Мандрівник, який бачив чимало портів, Кафу відніс до найзначніших в світі.

  Свої спогади про подорожі Ібн Батути виклав на сторінках книжки “Подарунок допитливим про дивовижі міст і чудеса мандрів”. Опис Китаю підняв завісу загадковості, що приховувала від європейців життя народів на Сході.

  Розвиток країнознавства. У середні віки географічні знання набували більш практичної спрямованості – країнознавчої. Цього вимагав розвиток торгівлі і мореплавства.

Праці тогочасних учених в описовій формі вміщували все: і фізико-географічні  та біологічні, і релігійні та історичні, і культурні та економічні відомості про ту чи іншу країну. Країнознавство досягло великих успіхів. Книжки, де описувалися чужоземні краї, були дуже популярними. Пізніше від простого збору географічних фактів учені приступили до виявлення зв’язків між ними.

  Карти Середньовіччя. Карти, що створювалися в Середновіччі в Європі, дослідники вважають дуже спрощеними і ненауковими. Вони складалися під сильним релігійним впливом і вражають своєю примітивністю. На деяких картах через Середземне море і Африку була прокладена навіть дорога до раю – Едему!