Украина в Европе

 

 

 

ЗМІСТ

 

І. Сучасний стан розвитку ЄС та передумови інтеграції України.

1.1. Європейська інтеграція на сучасному етапі.

1.2. Нормативно – правова база відносин України з ЄС.

1.3. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС.

II. Перспективи співробітництва України з ЄС та шляхи його прискорення

2.1. Проблеми у відносинах України з ЄС      

        2.2. Шляхи прискорення входження України до ЄС

        2.2.1. Угоди між Україною і ЄС.

        2.2.2. Україна-ЄС : хронологія двосторонніх відносин.

        III. Висновки

        IV. Список використаних джерел та літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Об'єктом  дослідження є стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, механізми, інструменти і засоби її реалізації.

        

Предметом дослідження є українська євроінтеграційна політика на сучасному етапі розширення Європейського Союзу.

Під час написання  роботи мною було опрацьовано друковані публікації, періодичні видання, закони і т. ін. і серед неї виділяються такі видання, де детально проаналізована нормативно-правова база стосунків Україна-ЄС, визначено, чим ЄС привабливий для України і чим Україна приваблива для ЄС як економічний партнер, намічено основні заходи щодо подальшої інтеграції України в ЄС. Але також треба зауважити на тому, що на даний час замало друкується статистичних даних щодо економічних зв’язків України з країнами Західної Європи, відсутні монографії, присвячені проблемі інтеграції України в Європу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Сучасний стан розвитку ЄС та передумови інтеграції України в європейський економічний простір.

 

1.1. Європейська  інтеграція на сучасному етапі.

   Розходження в рівнях економічного розвитку країн ЄС і в ступені їхнього бажання брати участь в інтегрованих областях привели ще в 80-і роки до появи ідеї Європи "концентричних кіл" і Європи з “змінюваною геометрією", і надалі обговорювалися і розвивалися. Однак найбільшу актуальність вони придбали тоді, коли встало питання про приєднання до ЄС Центральної і Східної Європи (ЦCЄ).

На сесії Європейської ради в Копенгагені в червні 1993 р. було прийняте рішення про те, що держави, які мають статус асоційованих членів ЦСЄ, що побажають ввійти в  ЄС, зможуть зробити це, як тільки будуть мати змогу виконати відповідні вимоги.

Найбільше наполегливо  за якнайшвидше включення центрально- і східноєвропейських країн у ЄС ратує Німеччина, що швидко розширює свій вплив у цих країнах і активно освоює їхні ринки. Обґрунтовуючи свою позицію, вона аргументує її життєвою необхідністю поширення на цей регіон зони стабільності, що існує в Західній Європі. Про те ж говорять і висновки групи вчених з ряду європейських країн, що за завданням КЄС аналізували, що відбуваються в Східній Європі за перетворення. Експерти із сіми наукових інститутів, у тому числі з німецького суспільства по зовнішній політиці, прийшли до висновку, що нестабільним країнам у східній частині континенту, якщо їх вчасно не прийняти в ЄС, можуть знадобитися надзвичайні заходи допомоги в мільярди доларів, крім того, може відбутися новий розкол між Сходом і Заходом, супроводжуваний погрозою посилення    націоналістичних тенденцій по обидва боки і виникнення етнічних і ідеологічних конфліктів.

Ця точка зору широко поширена й у німецьких засобах  масової інформації. "Поетапна інтеграція в західне економічне співтовариство" і, нарешті, членство провідних реформи  країн Східної, Центральної і  Південно-Східної Європи являє собою  єдину можливість створення там  надійного укладу ринкової економіки  і демократії".

Багато європейських політиків  вважають, що сам Європейський Союз одержить від розширення своїх границь  у східному напрямку гарантію від  економічного колапсу і встановлення в цій зоні авторитарних режимів, що з'явилися би погрозою не тільки безпосередньо ряду європейських політиків, а й більшій рівновазі усередині  самого союзу, насамперед з огляду на зростаючу силу Німеччини. Це особливо важливо, оскільки франко-германський  тандем останнім часом починає давати збої. Крім того, таким шляхом не тільки Німеччина, але й інші країни-члени  ЄС закріпили б свій вплив у  цій частині Європи, хоча вже зараз 50 % торгівлі центрально- і східноєвропейських країн приходиться на країни Заходу. У зв'язку з цим варто мати на увазі, що, по розрахунках західних економістів, Центральна Європа незабаром може перетворитися в одну з найбільш швидко розвиваючихся частин континенту.

До числа активних прихильників розширення ЄС на схід відноситься  і колишній президент Європейського  банку реконструкції і розвитку Жак Атталі, у свій час він неодноразово заявляв, що Європа складається не з дванадцяти, а із сорока держав. Він вважає, що навіть у 2001 р. буде вже занадто пізно включати їх у ЄС. І якщо це не відбудеться в потрібний момент, то "Захід стане головним винуватцем катастрофи демократії на Сході". У своїй книзі "Європи", що вийшла в 1994 р., Ж. Атталі висловлюється за те, щоб Європейський Союз став федерацією і поширився на весь континент.

Свій погляд на проблему розширення ЄС висловив і  Жак Делор. Ще будучи головою  КЄС, Делор заявив, що "границі об'єднаної Європи проходять по границях Радянського Союзу, а це значить, що до об'єднаної Європи можуть належати Польща, Чеська Республіка, Угорщина, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Албанія, Кіпр і Мальта". Він додав: "Не можна забувати про три балтійські держави, а потім, якщо в колишній Югославії знову запанує світ, чому би не включити Боснію, Хорватію, Македонію і те, що тепер стало союзом Сербії і Чорногорії. У Європейського союзу немає вибору, і "інтеграція є єдиним способом який дає можливість вижити в цьому новому світі, повному небезпеки, але також і надій".

Що стосується європейських держав, що входили раніше до складу Радянського Союзу, як, наприклад, Україна, Білорусія і Молдавія, то члени  ЄС не виключають і їхнього прийняття, правда в дуже віддаленому майбутньому  і тільки за умови створення в  них справді демократичної системи  й успішного реформування економіки.

Однак практично всі члени Європейського  Союзу солідарні в тому, що Росія  ні при яких умовах не зможе ввійти в їхнє число. Це, утім, не виключає, на їхню думку, створення системи  угод про співробітництво в самих  різних областях між ЄС і РФ. Як писав  у газеті "Монд" міністр закордонних справ Франції А. Жюппе, прийняти Росію в Європейський союз означало б "убити європейське будівництво". Він підкреслив, що "Велика Європа, безумовно, буде великою, але не включить у себе весь європейський континент і його середземноморське обведення".

Розширення ЄС на схід, безумовно, торкнеться інтересів Росії, і наслідки можуть бути для неї дуже неоднозначними, особливо в перехідний  період.   Воно  буде  ще  більше  сприяти  переорієнтації економіки ЦСЄ на ринку ЄС і зробить східно- і центральноєвропейські ринки недоступними для російських товарів, незважаючи на вже підписані торгові угоди між Росією і ЄС.

Що стосується країн  Центральної і Східної Європи, то вони і самі активно прагнуть стати повноправними членами  Європейського Союзу. Президент  Польщі  заявив Э. Балладюру під час перебування останнього прем'єр-міністром Франції: "Якщо ми не приєднаємося вчасно до Заходу, Схід знову поглине нас". Польща й Угорщина ще в квітні 1994 р. офіційно звернулися з проханням про приєднання до ЄС. Чеська Республіка - наприкінці 1995 р.

Держави Центральної Європи затверджують, що вони в такій же мірі готові до вступу в ЄС, у якій у  минулому були готові Греція, чи Іспанія, чи Португалія в момент звертання  з проханням про прийом. Як вважає ряд західних економістів, Польща, Угорщина і Чехія поки ще не готові приєднатися  до ЄС. Однак вони не далекі від того, щоб відповідати пред'явленим  умовам. До цього не готов ще сам  Європейський Союз. І основною перешкодою є те, що нові претенденти на членство в ЄС - це бідні країни. Якщо розширення ЄС за рахунок прийому трьох країн  ЄАСТ піднімає середній рівень ВВП  на душу населення в Європейському  Союзі, то його розширення за рахунок  прийому трьох країн Центральної  Європи знизить його, навіть якщо економічний  підйом, що почався, продовжиться. Вони  обов’язково будуть конкурувати  з країнами Південної Європи й  Ірландією за доступ до структурних  фондів ЄС, змушуючи інші країни-учасниці збільшувати свої внески в бюджет союзу. Товари, що вони експортують , відносяться  до категорій, що торкають інтересів  країн-членів ЄС. Мова  йде про  сталь, хімічну і  сільськогосподарчу продукцію. Вступивши в ЄС, вони, безсумнівно, використають у своїх інтересах і на шкоду іншим членам захисні положення цих галузей, особливо загальної с/г політики.

Виходячи з розумінь захисту власних інтересів, країни-члени  ЄС поки що тримають своїх східних  сусідів на відстані, ведучи з ними принизливий торг про діл кожного  з них на ринку ЄС і висновків  угод про висилку іммігрантів.

Як вважають у країнах  Центральної і Східної Європи, ситуація нагадує скоріше нову "залізну  завісу" у Європі, цього разу економічну, І він опускається усупереч всім угодам про їхнє асоційоване членство в ЄС, митним послабленням і підкреслюване постійно Брюсселем бажання прийняти ці країни в ЄС. [23]

Самі завзяті заперечення проти  зм'якшення протекціоністських мір  ЄС у відношенні країн Східної  Європи висуває Португалія, до неї  приєднується Бельгія. Однак навіть найбільше сприятливо влаштовані стосовно розширення ЄС країни, такі як Франція  й особливо Німеччина, вважають, що ринки ЄС повинні відкриватися для  країн ЦСЄ не відразу, а поступово. Вже їхніх представників стали запрошувати на сесії ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ і глав держав. Зокрема, вони були запрошені на зустріч на вищому рівні в Ессені 9-10 грудня 1994 р., де були визначені рамки загальної стратегії ЄС і орієнтири на майбутнє, що передбачають установлення багатобічного діалогу. Це дозволяє вже зараз прилучити представників держав-кандидатів на вступ у ЄС до найбільш важливих сфер європейського будівництва.  У травні  1994 р.  країни  ЦСЄ одержали  статус асоційованих партнерів у ЗЄС. Пройшли переговори між Європейським союзом і країнами Балтії про створення зони вільної торгівлі,   що   допоможе  їм  підготуватися   до   наступного приєднання до ЄС.

      Європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого заснування 1957 року Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент новостворюваної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів.

Європейська інтеграція і  членство в Європейському Союзі  є стратегічною метою України  тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів,  побудови економічно розвинутої і демократичної  держави, зміцнення позицій у  світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання  технологічної відсталості, залучення  іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих  місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки,  насамперед на ринок ЄС.

Сьогодні Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. На його частку припадає 41,4 % світового товарного експорту та 39,8 % імпорту, 42,8 % сагового експорту та 41,9 % імпорту послуг. Тому для будь-якої країни співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що таке співробітництво вигідне всім сторонам. Думка про те, що виграш одного партнера означає втрати іншого, є хибною

Ось чому, враховуючи особливості  сучасного стану економіки України, можна навести цілу низку аргументів на користь розвитку співпраці з  ЄС :

1. Економічний потенціал ЄС та  динаміка його розвитку дають  можливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни.

2. Співробітництво України з  Європейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації успадкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які визначають напрями та масштаби динаміки світової економіки. Іншими словами, йдеться про створення виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським.

3. Протягом десятиліть українські  підприємства були фактично відрізані  від світового ринку. Тому їх  вихід на європейський ринок  має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон'юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо зазначити, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня та якості задоволення потреб національних споживачів.

4. Розвиток співробітництва з  ЄС сприятиме повнішому використанню  потенціалу України як транзитної  держави, що означає збільшення  надходжень від експорту транспортних  послуг та розвиток відповідних  галузей промисловості.