Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності

 

 

МВС України

Харківський національний

університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

НКП у місті Мелітополі

 

Кафедра правового забезпечення господарської діяльності

 

КУРСОВА РОБОТА

з господарського права

 

ТЕМА 2:

 Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності

                                                                        Виконала: студентка 3-го курсу

групи ПЗзн-09-1ме ННІПЕС НУВС

Джафарова В.П.

 

 

Домашня адреса: 72312,

Запорізька область, м. Мелітополь, вул.

Пр-т 50-річчя Перемоги,буд. 17.кв.235

 

 

Мелітополь – 2012

План.

Вступ.

1. Створення юридичних  осіб як суб’єктів підприємницької  діяльності.

2. Поняття та загальна характеристика державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

3. Порядок вчинення реєстраційних дій при державній реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

4. Правовий режим Єдиного  державного реєстру.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Протягом останніх кількох років в Україні здійснюються заходи щодо створення умов, що сприяють підвищенню підприємницької активності, а також усунення зайвого адміністративного втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання, яке негативно впливає на підприємницьку діяльність. Це сприяє належній реалізації права на підприємницьку діяльність, закріпленого в ст.42 Конституції України Реформування вітчизняної економіки означає встановлення в суспільстві вільних засад для виникнення і розвитку суб'єктів підприємницької діяльності. Тому упорядкування процесу створення, зокрема, державної реєстрації суб'єктів господарювання стає важливим законодавчим і правозастосовчим завданням, що потребує теоретичного дослідження.

В умовах ринкових відносин, що розвиваються, в Україні держава заінтересована у встановленні чіткого порядку організації і регулювання діяльності суб'єктів підприємництва. Тому проблеми державної реєстрації суб'єктів підприємництва набувають істотної значимості, особливо останнім часом, у зв'язку з оновленням законодавства у цій сфері.

Державна реєстрація суб'єктів підприємництва є однією з найбільш важливих процедур, що безпосередньо впливає на розвиток підприємництва й у цілому економіки країни.Оновлення законодавства у сфері державної реєстрації, що передбачає створення спрощеної системи державної реєстрації підприємців, спрямоване на дебюрократизацію економіки України, упорядкування дозвільних і контрольних функцій держави стосовно суб'єктів господарювання. Введення в дію Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України означає новий етап у розвитку законодавства про державну реєстрацію суб'єктів підприємництва. Прийняття Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 р. підвищує значення дослідження інституту державної реєстрації в сучасних умовах. Разом з тим, існують значні колізії зазначених законів, що вимагають свого вирішення, оскільки їхнє застосування на практиці викликає численні труднощі. Окремі питання державної реєстрації суб'єктів підприємництва урегульовані у вищевказаних нормативно-правових актах не повністю. Хоча Закон про державну реєстрацію містить низку важливих положень, що принципово відрізняють діючий порядок реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців від існуючого раніше, однак залишились питання щодо процедури здійснення державної реєстрації саме суб'єктів підприємництва, що регламентовані неповно або недостатньо.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності є одним з основних інститутів господарського права, що вимагає подальшого удосконалювання. Як і багато інститутів господарського права, інститут державної реєстрації знаходиться в стадії розвитку.

 

 

1. Створення юридичних  осіб як суб’єктів підприємницької  діяльності.

На сьогодні створення юридичної особи є одним з основних інститутів господарського та цивільного права, який потребує подальшого розвитку та вдосконалення. Процес створення  суб’єкта господарювання  складається  з  багатьох  моментів, таких  як  визначення  цілей  юридичної  особи,  розробка  установчих  документів  та, звичайно, державна реєстрація. Останній момент є найголовнішим, бо без реєстрації юридичної особи всі останні дії не мають ніякого сенсу. Тому цьому питанню приділимо особливу увагу. 

Традиційно  у цивільному праві  розрізняли  три  способи  створення юридичної особи:  розпорядчий,  нормативно-явочний  та  дозвільний.  Зазвичай  зазначається,  що розпорядчий порядок створення юридичної особи має місце в тому випадку, коли вона створюється шляхом розпорядження (виявлення волі) власника майна або його представника. Такий порядок є характерним для створення державних юридичних осіб.  

Нормативно-явочний  (реєстраційний)  порядок  означає,  що  у  випадку,  коли юридична особа створена згідно з умовами, закріпленими в законі, державний орган не може  відмовити  їй у  легалізації  (державній реєстрації). Змістом  дозвільного порядку є вимога отримання дозволу відповідного державного органа, підприємства  і т.п. на створення юридичної особи. Зокрема, дозвіл відповідних державних органів необхідний для створення організацій, які будуть займатися діяльністю, пов’язаною із забезпеченням правопорядку, охороною здоров’я, навчанням тощо . Слід зазна-чити, що  законодавчими  актами  не  встановлені  спеціальні  вимоги щодо форми  та змісту рішення про створення юридичної особи, але за загальноприйнятими вимогами таке рішення може бути оформлено розпорядженням суб’єкта публічного права, актом управління, що був виданий власником майна (уповноваженим ним органом) згідно з його компетенцією, що є визначеною чинним законодавством.  Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляються установчі документи, які викладаються письмово та підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений  інший по рядок їх створення . Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або установчий договір серед учасників. Залежно від установчих документів товариства поділяються на два види: статутні та договірні. Статутні  товариства діють на  підставі  затвердженого  учасниками  статуту  (наприклад,  товариство  з  обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство). Якщо ж товариство діє на підставі укладеного між учасниками установчого договору, воно вважається договірним (наприклад, повне товариство, командитне товариство). До категорії установчих документів можна також віднести й Положення, на підставі яких можуть існувати деякі юридичні особи. Інколи   до установчих документів  законодавство України відносить рішення власника  або  уповноваженого  ним  органу. Якщо  товариство  створене  однією  особою, воно діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Дуже цікавим є момент, що стосується порядку  ведення установчих документів.

Положення щодо установчих документів суб’єкта господарювання містяться як у  Цивільному,  так  і  в  Господарському  кодексі  України,  тому  підприємець  повинен обирати, на який нормативний акт йому спиратися при створенні юридичної особи. Загальними вимогами до установчих договорів товариств є відображення вимог про визначення зобов’язань учасників створити товариство, порядок їх загальної діяльності відносно його створення, умови передачі товариству майна учасників . Але  додаткові  вимоги щодо  установчих  документів мають  бути    узгоджені  в  обох

чинних Кодексах  й не викликати непорозумінь з цього питання.  Важливо зазначити, що чинне законодавство вперше передбачило можливість того, що установчий акт може міститися у заповіті. Та механізм реалізації цієї норми зараз перебуває в стані розробки і буде зазначений при внесенні відповідних змін до законодавства України. Враховуючи  той факт, що  заповідник міг не доопрацювати окремі   положення, закон дає можливість органу, який  здійснює державну реєстрацію, встановити відповідні положення.

Особливо  важливо  зазначити,  що  до  установчих  документів  можуть  бути включені будь-які умови, які не суперечать чинному законодавству України. Разом з тим, невідповідність їх вимогам закону (якщо такі чітко визначені) може обумовлювати недійсність установчих документів.

Юридична  особа  вважається  створеною  і  отримує  права  юридичної  особи (правосуб’єктність) з моменту її державної  реєстрації. З 1 липня 2004 року реєстра-ція юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться на підставі положень

Закону  України  «Про  державну  реєстрацію  юридичних  осіб  та  фізичних  осіб підприємців» від 15 травня 2003 р.   З моменту набрання чинності Закону державна реєстрація здійснюється виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного  значення  або  в  районній,  районній  в  містах  Києві  та  Севастополі,  державній адміністрації  на  місці  знаходження  юридичної  особи  чи  місці  мешкання  фізичної особи-підприємця .    -

Порушення  встановленого  законом порядку  створення юридичної особи  або невідповідність  її установчих документів до  закону є підставою для відмови у державній  реєстрації. Відмова  у  державній  реєстрації  за  іншими  мотивами  (недоцільність  тощо)  неприпустима  і може  бути  оскаржена  в  суді  засновниками  чи  іншими зацікавленими особами. Окрім того, у випадку порушення встановлених строків реєстрації дії (бездіяльність) органів реєстрації можуть бути оскаржені в суді.

На жаль, на сьогодні існує безліч проблем, пов’язаних зі здійсненням державної реєстрації суб’єктів господарювання. По-перше, здійснення державної реєстрації зараз регулюється трьома нормативними актами: Господарським кодексом України,

Цивільним кодексом України  та Законом України  «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. Невідповідність цих нормативних актів не йде на користь визначеності правового регулювання, зокрема і державній реєстрації. У ГК України зазначається, що державна реєстрація суб’єктів господарювання  здійснюється у строк не більше 10 днів  із дня подання документів , тоді як п. 5 ст. 25 Закону передбачає  строк державної реєстрації юридичних осіб – три дні . На нашу думку, необхідними є зміни у кодексах відповідних статей чи

додання прямих посилань на Закон.

Також важливою проблемою є   неуважне ставлення чиновників до змін у законодавстві чи неуважне читання ними законів. Наприклад, згідно з п. 1 ст. 5 Закону районні адміністрації повністю  втратили повноваження щодо державної реєстрації, які  цілком  перейшли  до  міських  виконкомів Однак у багатьох містах, зокрема в Одесі, існувала проблема неприйняття міськвиконкомом  документів  на  реєстрацію протягом  кількох  тижнів . Ще  одне  зауваження –  Законом  передбачена  можливість працювати державним реєстратором особі, яка не має не тільки юридичної, а й взагалі будь-якої вищої освіти . На нашу думку, це є неприпустимим явищем, бо

тільки знання закону  і володіння юридичним досвідом дає особі можливість правильно тлумачити закони при застосуванні  їх до різноманітних конкретних ситуацій  і відповідати за правильність прийняття рішень. 

Таким  чином, можна  зазначити, що  законодавство з питання державної  реєстрації суб’єктів  господарювання потребує певного вдосконалення, особливо з таких  питань, як відповідність  нормам Закону України  «Про державну реєстрацію юридичних осіб та  фізичних  осіб-підприємців»,  Господарському кодексу України, Цивільному кодексу України та іншим нормативним актам, вимогам до установчих, реєстраційних  документів  та  найменуванню юридичної  особи,  строкам  проведення державної реєстрації, відповідальності за нездійснення господарської діяльності після державної реєстрації тощо.

 Привернення уваги  до цих питань стане важливим  кроком у створенні більш досконалої  та реально працюючої системи  державної реєстрації в Україні. 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Поняття та загальна характеристика державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності регулюється Законом України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон про державну реєстрацію). Відповідні норми щодо порядку здійснення державної реєстрації містяться і в ст. 58 ГК України, проте, зважаючи на те, що загальні норми цього Кодексу у цьому питанні суперечать нормам спеціальним, що містяться в означеному вище Законі, застосовуються правила саме Закону про державну реєстрацію.

Згідно зі ст. 4 Закону про державну реєстрацію державною реєстрацією юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вважається засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Ознаки державної реєстрації

1. Державною реєстрацією, зокрема, вважається засвідчення факту створення юридичної особи.

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Таким чином, для того, щоб утворення, намір про створення якого висловили засновники шляхом оформлення установчих документів, перетворилось на суб'єкта права (суб'єкта господарювання - див. ч. 2 ст. 55 ГК України), який має цивільну право- і дієздатність - юридичну особу, необхідно його зареєструвати в установленому законодавством порядку. Підтвердженням цього є ч. 4 ст. 87 ЦК України, згідно із якою юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Іншими словами, юридична особа створюється за рішенням її засновників, проте із підтвердженням (засвідченням) цього факту шляхом державної реєстрації, набуваючи при цьому як статусу юридичної особи взагалі, так і статусу суб'єкта підприємницької діяльності зокрема.

2. Державною реєстрацією, зокрема, вважається засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою.

За загальним визначенням ст. 24 ЦК України фізичною особою вважається людина, тобто біологічна істота. Відтак, в загальному розумінні, людина стає фізичною особою з моменту її народження і перестає нею бути з моменту смерті. Проте здатність займатися певними видами діяльності (у нашому разі - підприємницькою) виникає у цієї особи лише з моменту її державної реєстрації як відповідного суб'єкта. На відміну від юридичних осіб, державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи підтверджує (засвідчує) не факт виникнення нової людини (фізичної особи), а лише факт набуття нею статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Громадяни із дня народження мають статус фізичних осіб, а тому державна реєстрація необхідна їм лише для набуття додаткового елементу їх статусу - статусу суб'єктів підприємницької діяльності.

3. До процедури державної реєстрації належить і вчинення "інших реєстраційних дій", які передбачені Законом про державну реєстрацію, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.