Договір дарування в цивільному праві України

Не можна не враховувати й  те, що стосовно державної власності  вживається не тріада правомочностей власника по володінню, користуванню та розпоряджанню (ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК), а йдеться про право управління об’єктами державної власності. У Законі України «Про управління об’єктами державної власності» визначається, що управління об’єктами державної власності – це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб’єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб³⁰.

Суб’єкти публічного права, не пов’язані  з виконанням державних управлінських  функцій, не є органами держави, а  здійснюють діяльність у підприємницькій  та інших різноманітних сферах, фактично діють як юридичні особи приватного права. Різниця між ними та юридичними особами приватного права полягає в їхньому порядку створення, правовому режимі майна, зв’язку із засновником (який зумовлюється передусім правовим режимом майна: речовим чи корпоративним характером правовідносин між ними), відповідальності юридичної особи та її засновника, управлінні юридичною особою. Відмінностей досить багато, але розуміти їх як звичайних осіб приватного права є можливим.

Таким чином, суб’єкти публічного права  поділяються на таких, щодо яких є різні ставлення відносно можливості надання їм статусу юридичної особи (держава, АРК, територіальні громади та органи цих утворень), та таких, стосовно яких немає сумніву в цьому (державні організації, заклади, установи, підприємства)³¹.

Для визначення можливостей держави, АРК та територіальної громади щодо укладення договору дарування необхідно вирішити наступні питання: яким майном ці суб’єкти мають право розпоряджатися та в яких межах вони здійснюють це розпорядження.

Держава в особі державних органів, які діють від її імені, може діяти тільки в межах наданих законодавством повноважень, тобто в межах своєї компетенції. Згідно ч. 2 с. 5 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації», органи  державної влади, державні підприємства,  установи,  організації України,  що  фінансуються з бюджету,  не можуть бути засновниками (засновником)  благодійної  організації³². Це положення обмежує право держави бути пожертвувачем, але дозволяє бути особою, на користь якої здійснюється пожертва.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про передачу об’єктів права  державної та комунальної власності» об’єкти права державної  власності  можуть бути безоплатно передані у комунальну власність територіальних громад сіл,  селищ,  міст,  районів  у  містах  або  у  спільну власність територіальних  громад  сіл,  селищ,  міст³³. Згідно ч. 3 ст. 15 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцевим державним адміністраціям забороняється здійснювати дарування, пожертвування щодо об’єктів державної власності, власності територіальних громад, що перебувають в їх управлінні³⁴. Ці положення обмежують участь держави в договорі дарування на боці дарувальника та пожертвувача. Участь держави в якості обдаровуваного є можливою.

Необхідно враховувати, що спеціальні правила встановлені  щодо державного комерційногго підприємства, яке не має права безоплатно передавати   належне   йому   майно   іншим юридичним  особам  чи громадянам,   крім  випадків,  передбачених  законом (ч. 5 ст. 75). До таких випадків слід віднести положення вищезазначеного Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності». Отже, державні підприємства також не можуть бути дарувальником, за винятком випадку безоплатного передання об’єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл,  селищ,  міст,  районів у містах  або у спільну власність територіальних  громад  сіл, селищ,  міст.

П. Л. Рихлетський пропонує відродити інститут пожалування  нерухомого майна за особливі заслуги  перед державою, та розглядати його як особливий вид дарування, що буде характеризуватися такими ознаками: дарувальником виступає держава чи інша особа публічного права; обдаровуваним є фізична особа; предметом дарування є нерухоме майно, що перебуває у власності дарувальника; причиною пожалування є особливі заслуги обдаровуваного перед державою³⁵. Подібним до запропонованого інституту пожалування є інститут державних нагород, який здійснюється на схожих умовах. Однак під час співставлення сутності нагороди і дарунку було зроблено висновок, що право власності на нагороду особа набуває в усіченому вигляді, оскільки не має права на її відчуження, окрім спадкування. Тому державну нагороду подарунком вважати не можна. Таким чином, запропонований інститут пожалування не є видом дарування.

Від імені територіальних громад діють органи місцевого самоврядування. Їм надано право відчужувати об’єкти комунальної власності, але це відчуження має бути обов’язково прибутковим (ч. 5 ст. 60 Закону³⁶). Винятком є право безоплатної передачі об’єктів права комунальної власності у державну власність (ст. 1 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності»).  У відносинах пожертви територіальна громада, як і держава, може виступати лише на стороні особи, щодо якої здійснюється пожертва (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»). Отже, територіальна громада може виступати у договорі дарування лише на стороні обдаровуваного (за винятком безоплатного передання об’єктів права комунальної  власності  у державну власність).

Автономна Республіка Крим як сторона в договорі дарування займає досить «заплутане» положення через те, що окремого виду власності (права власності АРК) ні Конституцією Украйни, ні ЦК не встановлено. З огляду на це, на нашу думку, щодо АРК діють законодавчі положення, які встановлюють обмеження у здійсненні дарування державою та територіальною громадою. Тому однозначне зазначення держави, Автономної Республіки Крим та територіальної громади як сторін договору дарування є умовним і потребує корегування, бо дарувальником ці суб’єкти можуть виступати тільки у випадках, передбачених законом, а пожертвувачем – взагалі не можуть.

Розділ 5. Права  та обов’язки сторін за договором  дарування

Як юридичний факт договір є підставою виникнення договірного зобов’язання. В цьому  сенсі його зміст складають відповідні права та обов’язки сторін. Як зазначає М.М. Сібільов, законодавець розкриває зміст договору як дво або багатостороннього правочину та документу³⁷, але під час правової характеристики окремого цивільно-правового договору його зміст розкривається у сукупності взаємних прав та обов’язків контрагентів, які випливають з договору. Реальний договір дарування, як правило, не породжує зобов’язальних правовідносин, тому розглянемо права і обов’язки, що виникають з консенсуального договору.

5.1. Обов’язок  повідомити про недоліки або  особливі властивості. Законодавцем передбачено обов’язок дарувальника — повідомити обдарованого про недоліки або його особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна як для самого обдарованого, так і для інших осіб (якщо вони відомі обдарованому) (ст. 721 ЦК). Але при цьому дарувальник не зобов’язаний виправляти недоліки прийнятого дару або зазнавати витрат, пов’язаних з виправленням їх, або обмінювати на якісну річ (навіть тоді, коли йому було відомо про існування недоліків дару), якщо обдарованому або іншим особам (якщо вони відомі обдарованому) не заподіяна шкода життю, здоров’ю або майну у результаті володіння чи користування дарунком.

Дарувальник повинен  відповідати за шкоду, заподіяну  обдарованому річчю з недоліками, відомими дарувальникові, але про  які не було повідомлено потерпілому. Відповідно до зазначеної статті, якщо дарувальнику було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і якщо він не повідомив про них обдарованого, він зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану життю, здоров’ю або майну в результаті володіння чи користування дарунком.

5.2. Обов’язок  передати дарунок. Ще одним і, мабуть, головним обов’язком дарувальника є передання дарунка через певний  строк (у певний  термін)  або у разі настання відкладальної обставини.  Цьому обов’язку кореспондує право дарувальника відмовитися від договору дарування,  якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився. Закон не передбачає конкретних критеріїв характеристики такого майнового стану. Це може бути втрата постійного заробітку, тяжка хвороба дарувальника та інші непередбачувані обставини, що негативно вплинули на його майновий стан. Але до виконання зобов’язання можуть мати місце також обставини, які унеможливлять його. Тому є необхідним доповнити ч. 1 ст. 724 Цивільного кодексу України можливістю відмови від договору дарування у разі знищення речі через обставини, що не залежали від волі дарувальника і не зумовлені його винною поведінкою, вилучення предмета договору дарування з обігу тощо.

5.3 Право односторонньої відмови від договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому. Законодавцем передбачено таке правило для охорони інтересів дарувальника при істотному погіршенні його майнового стану, інакше він повинен був би або передати річ обдарованому, або відшкодувати її вартість, що було б дуже невигідно для матеріального стану його особисто та членів сім’ї. У цьому випадку вбачається виняток із загального правила про обов’язкове передання дарунка обдарованому у майбутньому, передбаченого ст. 723 ЦК України. При виникненні спору між сторонами зазначеного договору, він може бути вирішений судом, при цьому дарувальнику необхідно буде підтвердити дійсне погіршення свого матеріального стану. При наданні суду такого підтвердження дарувальник звільняється від обов’язку, передбаченого таким договором дарування.

5.4 Право покладення  обов’язку на користь третьої  особи. Дарувальник при укладенні договору може покласти на обдарованого обов’язок виконати або утриматися від виконання певних дій відносно третьої особи, замість чого обдаровуваний набуває право власності на подарунок. За ч. 2 ст. 725 ЦК дарувальник має право вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов’язку на користь третьої особи.

5.5 Право на  прийняття дарунка. Основним правом обдаровуваного є право на прийняття дарунка. Також у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором з обов’язком передати дарунок у майбутньому, обдарований має право вимагати від дарувальника передання дарунка, витребувати дарунок або вимагати відшкодування його вартості (ч. 2 ст. 723 ЦК). У обдаровуваного немає обов’язку щодо прийняття дарунку, це обумовлюється можливістю відмови обдаровуваним від його прийняття.

5.6 Обов’язок  на користь третьої особи. Якщо у договорі дарування міститься положення про обов’язок обдарованого відносно третьої особи вчинити або не вчинити певні дії, то, даючи згоду на прийняття дарунка, він повинен додержуватися обумовлених положень такого договору, в іншому випадку такий договір може бути розірваний.

Розділ 6. Розірвання договору  дарування 

З виконанням договору дарування  припиняється юридичний зв’язок  між сторонами. Обдарована особа, безперечно, має право добровільно прийняти на себе обов’язок належного ставлення  до дарувальника. Проте такий обов’язок має суто морально-етичний характер і не породжує відповідних юридичних наслідків, якщо обдарований неуважно ставиться до дарувальника, і такі обставини не можуть бути підставою для розірвання договору дарування. Саме тому ЦК передбачено підстави для розірвання договору дарування – договір дарування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна може бути розірваний за вимогою дарувальника у випадку, якщо обдарований виявив грубу невдячність – умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей (ч. 1 ст. 727). Якщо ж обдарований вчинив умисне вбивство дарувальника, то у цьому випадку вимагати розірвання договору дарування мають право його спадкоємці. Вимоги щодо розірвання можуть бути пред’явлені лише в тому випадку, якщо на момент цього пред’явлення дарунок є збереженим.

Дарувальник також має  право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдарований створює  загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Тобто законодавцем передбачено ще одну підставу для розірвання договору дарування дарувальником – це безповоротна втрата дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність (наприклад, як згадка).

Якщо річ, що становить  історичну, наукову, культурну цінність, може бути знищена або істотно пошкоджена внаслідок недбалого ставлення обдарованого до неї, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування. Це обумовлено турботою дарувальника про майно, що має історичну, наукову та культурну цінність. Якщо дарувальник виявить факти недбалого ставлення до зазначених речей, він має вимагати розірвання договору в односторонньому порядку.

Умовою пред’явлення позову про розірвання договору дарування  виступає збереження дарунку в натурі, на момент його пред’явлення.

Слід враховувати, що до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна  давність в один рік. Однак момент, з якого починає обчислюватися цей строк захисту не встановлений. Видається, що необхідно звернутися до загальних положень щодо позовної давності. Згідно. 1  ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права і про особу, яка його порушила (обдаровуваного).

Але щодо випадків вчинення злочину обдаровуваним навряд чи такий підхід є обґрунтованим, оскільки з огляду на принцип презумпції невинуватості особа вважається такою, що вчинила злочин, з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї. Таким чином, логічним виглядатиме висновок, що саме із моменту набрання  законної сили обвинувальним вироком суду відносно обдаровуваного слід обчислювати перебіг позовної давності. Внаслідок чого ч. 1 ст. 727 необхідно викласти в наступній редакції: «Дарувальник має право вимагати розірвання в судовому порядку договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, у випадку вчинення обдаровуваним умисного злочину проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, якщо це встановлено в судовому порядку».

Використання терміну  «розірвання договору» у статті 727 ЦК є досить умовним. Це яскраво простежується на прикладі «розірвання» реального договору дарування, моменти укладення і виконання якого збігаються. Виходячи з загальних положень ЦК про розірвання договору (ст. 651-654), розірвання може застосовуватися після укладеня договору, але до виконання всіх встановлених ним зобов’язань. Насправді при так-званому розірванні реального договору дарування відбувається відміна вже виконаного договору, що фактично анулює його як факт, який тягне за собою певні юридичні наслідки³⁸. Тому, напевно, було б юридично більш коректним замінити термін розірвання відміною договору.