Поняття шлюбного договору

Відкладальною обставиною є та, щодо якої наперед невідомо, настане вона чи ні. Як тільки вона настане, права та обов'язки за договором розпочинають свою дію в повному обсязі. Такою відкладальною умовою може бути розірвання шлюбу, окреме проживання тощо.

Іноді особливість шлюбного договору може полягати саме в тому, що його дія має розпочатися лише у разі розірвання шлюбу.

Як правило, сторони не визначають тривалості шлюбного договору, хоча можуть домовитися і про це. Сторони можуть визначити тривалість певного майнового права, наприклад, строк проживання у помешканні дружини чи чоловіка після розірвання шлюбу або строк чинності права на аліменти одного з них.

Шлюбний договір припиняється у разі смерті одного з подружжя. Та умова шлюбного договору, за якою надається дружині чи чоловікові право довічного проживання в помешканні, накладає відповідний обов'язок на спадкоємця померлого.

 

Зміна умов шлюбного договору

 

Шлюбний контракт, як і інші договори, не може бути застрахований від зміни життєвих ситуацій, які можуть настати поза волею дружини чи чоловіка. Саме тому передбачена можливість внесення до шлюбного договору відповідних змін та доповнень за ст.100 СК України.

Забороняється лише одностороння зміна умов шлюбного договору, тобто за волею лише однієї сторони. Зміна шлюбного договору може бути проведена за волею дружини та чоловіка у будь-який час.

Якщо після розірвання шлюбу шлюбний договір не втратив чинності, він може бути змінений колишніми дружиною та чоловіком за спільним волевиявленням на загальних підставах.

Ст. 100 СК допускає можливість внесення змін до шлюбного договору на підставі рішення суду на вимогу одного з подружжя. Але для забезпечення справедливості суду належить співставити, наскільки змінилася ситуація порівняно з тією, яка існувала на момент укладення шлюбного договору, проаналізувати вагомість нового інтересу позивача і на підставі такої аналітичної діяльності зробити висновок про відповідність змісту шлюбного договору цьому інтересу.

У свою чергу, позивачеві належить зібрати відповідні докази того, що якби такий інтерес існував на момент укладення шлюбного договору, він не підписав би його.

Положення ч. 3 ст. 100 СК є засобом охорони інтересів слабшої сторони, своєрідною противагою тому, хто сильніший, пересторогою від його спроб утвердження у шлюбному договорі свого диктату. Так, якщо у шлюбному договорі було зазначено, що частка дружини у майні, набутому за час шлюбу, становитиме 1/10, то згодом у разі її важкої хвороби чи інвалідності дитини, яка залишилася з нею, дружина мала би підставу для звернення до суду з позовом про збільшення цієї частки.

 

Право на відмову від шлюбного договору

 

Свобода договору, яка повною мірою стосується й шлюбного договору, дає можливість подружжю відмовитися від нього. Така відмова може бути подана і тими, шлюб між ким розірваний.

Законодавчою підставою для формулювання права на відмову від шлюбного договору була стаття про відмову від правочину, що вперше закріплена у ст. 214 Цивільного кодексу України. У цій ситуації мова мала би йти не про відмову від договору, а про його розірвання.

Але ж відмова від договору і розірвання договору — це різні правові категорії. Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію (поновлення порушених майнових прав), а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє.

Чинність шлюбного договору припиниться з моменту подання до нотаріуса такої заяви, а це означає, що певні матеріальні блага, які були уже за цим договором одержані, не підлягатимуть поверненню або грошовій компенсації.

 

Розірвання шлюбного договору

 

Розірвання шлюбного договору можливе тоді, коли жодна з його умов не може бути виконана ні у первісному, ні у зміненому вигляді. До цього можуть призвести різні обставини, зокрема об'єктивна або суб'єктивна неможливість їх виконання. Об'єктивна неможливість виконання може бути зумовлена, наприклад, знищенням майна, яке давало доходи, а суб'єктивна — каліцтвом, важкою хворобою, що виключає можливість вчинення одним із подружжя дій особистого характеру.

Право вимагати розірвання шлюбного договору надано одному з подружжя. Якщо дружина чи чоловік визнані недієздатними, відповідний позов може бути поданий опікуном або органом опіки та піклування. Позивач має довести, що підстава, яка викликала потребу розірвання шлюбного договору, має істотне значення. Шлюбний договір розривається за рішенням суду (ст.102).

 

Визнання шлюбного договору недійсним

 

За рішенням суду шлюбний договір може бути визнаний недійсним з багатьох підстав, встановлених Цивільним кодексом України, а саме:

1) якщо його зміст не відповідає  вимогам закону (зокрема, якщо в  ньому позбавлено права на  аліменти дитину або того з  подружжя, хто є непрацездатним, чи права одного з подружжя  на щонайменшу частку у майні, набутому за час шлюбу);

2) якщо шлюбний договір було  укладено особою, яка була недієздатною  або у зв'язку з психічним  розладом здоров'я не усвідомлювала  значення своїх дій і (або) не  могла керувати ними;

3) якщо шлюбний договір було укладено в результаті фізичного чи психічного насильства (примусу, залякування, погроз);

4) якщо особа уклала шлюбний  договір через тяжкі обставини, на вкрай невигідних для неї  умовах. Мова може йти, наприклад, про вагітну жінку, умовою реєстрації  шлюбу з якою була вимога чоловіка про підписання договору, за яким їй визначена мінімальна частка у майні.

Шлюбний договір стає недійсним у разі недійсності шлюбу, без спеціального рішення суду про це, тобто автоматично.

 

 

Висновок

 

Аналізуючи законодавство, що стосується шлюбного контракту, я зробила наступні висновки:

Шлюбний договір, або контракт – це угода, складена подружжям (або особами, які бажають укласти шлюб), щоб регулювати майнові відносини між ними, переважно під час розлучення. У нашій країні шлюбний договір здобув популярність відносно недавно, але широко.

Шлюбні договори укладаються:

По-перше, на випадок розлучення. Якщо шлюб виявиться не таким міцним і довгим, як хотілось би, доведеться вирішувати кому і що дістанеться. Без шлюбного договору ділити найчастіше дозволено лише порівну, а це не завжди можливо. Уклавши шлюбний договір з’являється можливість:

• Залишити за собою право на володіння будь-яким майном із вказаного в шлюбному договорі після розлучення;
• Покарати за подружню невірність, закріпивши у договорі пункт про компенсацію моральної шкоди;
• Передати будь-яке майно, яке є вашою власністю, дружині або чоловіку;
• Не розраховуватися своїм майном за борги другого з подружжя.

По-друге, для того, щоб і в шлюбі можна було самостійно вирішувати долю особистої власності.

Отже, шлюбний договір давно визнаний досить ефективним засобом заповнити недоліки Сімейного кодексу Україні і забезпечити той ступінь справедливості, яку побажає саме подружжя. Поняття шлюбного договору не варто приймати як якесь ущемлення прав жінки або образлива поведінка для чоловіка.