Порядок обчислення строків позовної давності

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП…………………………………………………………………..................3

 

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СТРОКІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ.............5

 

РОЗДІЛ 2 ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ.........................................................................9

2.1. Поняття претензійних строків та позовної давності.....................................9

2.2. Види позовної давності, їх характеристика.................................................10

 

РОЗДІЛ ІІІ ОБЧИСЛЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ.......................................12

3.1. Порядок обчислення строків позовної давності..........................................12

3.2. Початок перебігу позовної  давності.............................................................13

3.3. Зупинення, переривання та відновлення перебігу позовної давності.......15

3.4.Порядок вчинення дій в останній день строку.............................................17

 

 

Висновки...........................................................................................................19

 

Список використаних джерел.............................................................22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

Тема цієї курсової роботи – «Поняття та значення позовної давності». Це питання має велике значення , як для галузі права вцілому, так і для окремої людини. Дану тему я вважаю однією з актуальних, тому що незалежно від того, в якій сфері задіяна особа, вона може зіткнутися з такою проблемою як порушення своїх прав. А знання того, на яких підставах і в які терміни можна звернутися з вимогою про захист своїх прав, шляхом подання позову, можна уникнути несприятливих наслідків. Також актуальність обраної теми обумовлена ​​тим, що своєчасне здійснення та захист порушених прав сприяє досягненню тієї мети, яку суб'єкти переслідували, вступаючи в ті чи інші цивільні правовідносини.

Факт здійснення прав і обов'язків у часі викликає необхідність закріплення моментів їх виникнення, зміни або припинення в загальному плині часу для забезпечення визначеності і стабільності цивільних правовідносин. З цією метою використовується категорія термінів. Інститут позовної давності завжди був об'єктом найпильнішої уваги. Дотримання термінів, в тому числі і строків позовної давності, сприяє стійкості правопорядку, стабільності правовідносин, що фактично склалися між суб'єктами. Даний інститут покликаний сприяти стабільності цивільного обороту, зміцненню фінансової та господарської дисципліни.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються між їх учасниками при застосуванні строків позовної давності, що регулюються цивільним та цивільно-процесуальним законодавством.

Предметом дослідження є аналіз поняття позовної давності та розкриття мети існування данного інституту. 

Ця тема достатньо освітлена в літературі. Під час виконання курсової роботи були викорастані різноманатні нормативні акти, коментарі до них, посібники з цивільного права та суміжних отраслей тощо. Існує ряд публікацій в літературі: статті в юридичних журналах і газетах, які розкривають різні питання зв'язані зтемо. «Позовна давність». Також є ряд монографічних праць з цієї теми.

Метою данної роботи є: вивчення теоретичних питань, пов'язаних з терміном позовної давності у цивільному праві та розкриття суті існування цього інституту.

Із вищесказанного слід визначити такі завдання у написанні цієї роботи:

- слід дати поняття терміну «строк у цивільному праві»

- визначити поняття та значення строків позовної давності

- вказати існуючі види строків позовної давності

    - порядок обчислення строків позовної давності

- охарактезувати порядок вчинення дій в останній день строку

- звернути особливу увагу на перебіг строку позовної давності, а саме, початок, зупинення, перерву, відновлення позовної давності, а також наслідки закінчення даного терміну.

В процесі написання цієї курсової роботи біли використані такі методи науково-дослідницької роботи як літературний, порівняльний, метод аналізу та сінтезу, а також метод узагальнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СТРОКІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

 

Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміжки часу, які називаються строками.

Під строком у цивільному праві розуміють, звичайно, момент або проміжок часу, з настанням або із закінченням якого, законодавець пов'язує певні правові наслідки.

За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме — до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об'єктивний характер і не залежить від волі суб'єктів цивільних правовідносин. Цю думку поділяють більшість цивілістів. Але в юридичній літературі  висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, що в системі юридичних фактів строки займають особливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій .

Цю позицію поділяє і професор В.В. Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями"[1,с.210]. Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній системі юридичних фактів, а є часовою формою протікання подій або здійснення дій, оскільки строки породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями чи подіями.

Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації.

1. Залежно від того, де і ким вони визначаються строки поділяються на законні, договірні та судові.

Законні — це строки, що визначаються законодавчими органами в актах цивільного законодавства (у ЦК, законах України, указах Президента тощо). Так, наприклад, закон встановлює 6-місячний строк для прийняття спадщини або відмови від неї (ст. 1270 ЦК), строк позовної давності та інші.

Договірні — це строки, що визначаються сторонами в правочинах за їхнім бажанням, будь-якої тривалості, якщо інше не передбачено в законі.

Судові строки — це строки, що встановлюються судом, господарським або третейським судом. Наприклад, суд може визначити строк для примирення сторін.

2. Залежно від того, які правові наслідки вони створюють строки поділяються на правовстановлюючі, правоприпиняючі, правозмінюючі.

Правовстановлюючі або правостворюючі —  це строки, з якими пов´язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов´язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов´язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права.

Правоприпиняючі — це строки, з перебігом яких законодавець пов´язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов´язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя.

Правозмінюючі — це строки по закінченню яких припиняються одні права та обов´язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на цю річ виникає у держави.

3. Залежно від ступеня самостійності сторін у встановленні строку вини поділяються на імперативні та диспозитивні.

Імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки).

Диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов´язання, визначене моментом витребування в 20-денний строк від дня пред´явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов´язання.

4. Залежно від способу визначення  строки поділяються на визначені календарною датою,періодом часу та вказівкою на подію.

Визначені календарною датою (строк повернення боргу).

Певним періодом часу (поставка продукції - поквартальна, щомісячна).

Вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання навігації - за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

5. Залежно від призначення строки поділяються на строки здійснення цивільних прав, строки виконання зобов´язань, строки захисту цивільних прав.

Строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб´єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб´єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторонами. Це строки придатності, зберігання, гарантійні строки.

Строки виконання зобов´язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду).

Строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

6. Залежно від ступеня визначеності поділяються на визначені строки та невизначені строки.

Визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане.

Невизначені строки, якщо це пов´язано з певною подією, яка обов´язково настане, або бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу «за першою вимогою»).

7. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку [2, с.16].

У доктрині цивільного права наводяться також інші підстави для класифікації строків (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві, максимальні й мінімальні тощо).

У літературі правовідносини прийнято поділяти на регулятивні та охоронні. У регулятивних правовідносинах встановлювані строки — це строки здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків, в охоронні вони є строками захисту цивільних прав. До них належать строки: а) гарантійні; б) оперативного захисту; в) претензійні; г) позовної давності; д) процесуальні.

В абсолютних цивільних правовідносинах діє принцип безстроковості суб'єктивних прав, що належать правомочній особі. Наприклад, право власності не обмежено для власника будь-яким строком. Особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, невіддільні від особи їх носія, безстрокові й довічні.

Більшість строків, що встановлюється у регулятивних цивільних правовідносинах, дає можливість правомочній особі здійснювати закладені у суб'єктивному праві можливості і задовольнити свої інтереси у межах відведеного на це часу. Так само виконання обов'язків у цих відносинах, що здійснюється зобов'язаною особою у встановлений строк, свідчить про звичайне, нормальне протікання суспільних процесів. Закінчення строку, передбаченого для здійснення права та виконання обов'язку, за загальним правилом, не тягне за собою автоматичного припинення цього права або обов'язку, оскільки зберігається можливість їхнього примусового здійснення і захисту протягом певних строків в оперативному, претензійному або позовному порядку[3,с.5].

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

 

 

2.1. Поняття претензійних строків та позовної давності

 

 Чи отримає особа захист  своїх нарушенних прав залежить  від того, чи встигне вона у  встановлений час звернутися з вимогою про захист свого нарушенного права до суду. Зокрема для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності [4,с. 48].

Претензійний строк — це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання спору, що виник між ними, їх дотримання має важливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість позовного захисту. Водночас сфера застосування цих строків обмежена і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі господарські відносини) [5, с. 26].

Більш загальною є вимога дотримання строку позовної давності, яка стосується всіх учасників цивільних правовідносин.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу [6].

      Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права [7,с.111].

      Значення інституту позовної давності пояснюється низкою причин. Насамперед, обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками. Тобто позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу у здійсненні прав і виконанні обов’язків.