Проголошення незалежності України. Державний лад, політичний режим і правова система України на сучасному етапі (1991 – 2005 рр.)

Згідно з  Конституцією 1996 р. в Україні діє  принцип поділу гілок влади. Єдиним вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада, яка обирається на 4 роки, у складі 450 депутатів з осіб, яким виповнилося на момент реєстрації 21 рік. Керує роботою Верховної Ради Голова, його перший заступник та заступник. Верховна Рада затверджує перелік галузевих комітетів, які здійснюють законотворчу роботу. Структуру, компетенцію, повноваження та порядок функціонування Верховної Ради визначено у четвертому розділі Конституції (статті 75-101).

Главою держави є Президент, який виступає від її імені. Інститут президентства засновано 5 липня 1991 р. Президент видає укази, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України і додержання Конституції. Він призначає керівників держадміністрацій, представляє прем'єр-міністра, утворює і ліквідовує міністерства, має право розпустити Верховну Раду, оголосити всенародний референдум. Його права і обов'язки визначено п'ятим розділом Конституції (статті 102-112).

Найвищим органом  у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України на чолі з прем'єр-міністром. Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Окрім прем'єра, до нього входять перший віце-прем'єр, три віце-прем'єри та міністри. Конституційний склад Кабінету Міністрів - 29 міністрів. Він вирішує питання державного управління, забезпечує державний суверенітет та економічну самостійність України. Його функції і повноваження визначені розділом шостим Конституції (статті 113-120).

За десять років  незалежності структура, функції і  концепція організації органів  місцевої влади змінювалися декілька разів. На початковому етапі згідно із Законом України від 7 грудня 1990 р. "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве регіональне самоврядування" (в редакції Закону від 26 березня 1992 р.) сільські, селищні, міські ради народних депутатів визначалися як органи місцевого самоврядування, а районні і обласні ради - як органи регіонального самоврядування. Районні ради|у містах визначалися складовою міського самоврядування. В обласних і районних центрах у 1992-1994 pp. існував інститут Представника Президента, з підпорядкованою йому місцевою держадміністрацією. За Конституцією 1996 р. на місцях діють у режимі місцевого самоврядування міські, сільські, селищні та районні у містах ради депутатів. В обласних та районних центрах діють у режимі єдиного державного керівництва державні адміністрації на чолі з головами.

Правосуддя  в Україні здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Конституційний Суд України утворюють вісімнадцять суддів. Президент України, Верховна України та з'їзд суддів призначають по шість суддів. До судів загальної юрисдикції належать районні (міські), обласні та прирівняні до них за компетенцією, Верховний Суд України. Діяли до 2001 р. арбітражні суди, а відтоді - апеляційні господарські суди.

Виникнення  багатопартійної політичної системи в Україні.

Розвиток суспільства  традиційної європейської демократії значною мірою забезпечується діяльністю налагодженої системи громадських  і політичних організацій. Вирішальною  умовою стабільної демократії є наявність  головних політичних партій з великими і постійно діючими базами підтримки в середовищі виборців. Політичні партії слід розглядати як посередницькі організації між громадянами і державою. Першою опозиційною організацією партійного типу в Україні стала заснована у Львові в липні 1988 р. на основі Української Гельсінської Групи (УГГ) Українська Гельсінська Спілка (УГС). Однією з перших в Міністерстві юстиції України була зареєстрована Українська Республіканська Партія (УРП) в листопаді 1990 р. До кінця 1991 р. було зареєстровано ще 10 партій, а на початок 1992 р. їх було вже 20. На час виборів до Рад усіх рівнів в березні 1998 р. в Україні було вже 56 партій. В середині 2001 року в Україні нараховувалось 107 партій.

Партії ставлять перед собою різні цілі, хоча в  головному вони співпадали — це побудова в Україні суверенної незалежної держави; її розвиток на принципах свободи, демократії, соціальної справедливості; формування в Україні суспільства з високим рівнем життя; відродження і розвиток культури.

Акт проголошення незалежності України в 1991 р.у подальше його підтвердження на Всеукраїнському референдумі і призупинення діяльності Компартії України дали можливість парламентській опозиції законодавчо оформити реалії багатопартійності.

В Україні множиться  число політичних партій, та все ж їх кількість ще не визначає ефективності їх діяльності, тобто якості. Партій в класичному розумінні цього слова в Україні ще немає. Суспільство ще не структуроване, немає чіткої класової диференціації, тому у партій немає своєї соціальної бази і не створена ідеологія. Через це політичнаеліта України хоче об'єднати суспільство на основі інтересів перехідного періоду. Та, на жаль, ідеологією перехідного періоду є розмежування, а не консолідація. Найбільш можливою основою для об'єднання є територіальна приналежність громадян. Молоді українські політичні партії характеризує певна організаційна та ідейна аморфність, а також невизначеність соціальної бази.

Отже, більшість  створених в Україні партій виникли  не на основі консолідації навколо  ідеї. Це організації, створені за інтересами, або партія одної людини, партія лідера, в якій кількість членів партії не має значення.

Всі українські партії можна поділити на три політичних напрямки: ліві партії — КПУ, СПУ, СелПУ; центристські — НДП, ЛПУ, СДПУ(о), АПУ, МБР; праві партії — НРУ, УРП, КУН, УКРП, УХДП тощо.

Характерною особливістю  українських партій є їх порівняно  чітка географічна зорієнтованість. За розгалуженістю організаційної структури  провідні позиції займають партії лівого спрямування (насамперед, КПУ), найвища концентрація осередків яких спостерігається у Східному, Південно-Східному, Південному, Центральному регіонах та Криму.

Осередки партій центристського спрямування (зокрема, ЛПУ, НДП, СДПУ(о), Партія праці) поширені насамперед у промислово розвинених регіонах (мож-ливо, крім Західного і Північно-Західного). Аграрна партія активно формує свою структуру в сільській місцевості по всій території держави.

Партії національно-демократичного спрямування (зокрема, НРУ, КУН, УРП) мають  найбільший вплив у Західному, Північно-Західному та Південно-Західному регіонах.

Важливою подією в подальшому розвитку багатопартійності  були перші в Україні вибори за змішаною пропорційно-мажоритарною системою, що відбулися в березні 1998 р. Підтримку  електорату одержали тільки 8 партій, представники яких і були обрані депутатами Верховної Ради України. Все це сприяє не тільки структуризації суспільства, а й удосконаленню самої системи української багатопартійності.