Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

Нормативними підставами для таких дій прокурора є  ціла низка норм права, що містяться  у таких актах як: Конституція  України (ст.121), закон "Про прокуратуру" ( ст.36-1), ЦПК (ст.45-46), СК (42, 165, 170, 240), накази Генерального прокурора України тощо. Формами представництва прокурором інтересів інших осіб, відповідно до ст.36-1 закону "Про прокуратуру" є:

1)  звернення до суду з позовними заявами (заявами) про захист прав, свобод та інтересів громадян, а також інтересів держави;

 2) участь у розгляді справ судами;

3) подання апеляційної, касаційної скарги на судові рішення, скарги про перегляд судового рішення у зв'язку з винятковими обставинами або заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Слід зробити зауваження відносно кола осіб, на захист яких може виступати прокурор у цивільній  справі. Судова колегія в цивільних  справах ВСУ в Ухвалі від 21.05.1997 р. роз’яснила, що прокурор не має повноважень  звертатися до суду за захистом прав і  законних інтересів юридичних осіб, створених громадянами. Прокуратура  має право тільки у визначених законом випадках звертатися до суду за захистом прав громадян, а також  законних інтересів держави, її органів, державних підприємств й організацій.

У третій формі - для подання  висновків, можуть брати участі у  справі державні органи та органи місцевого  самоврядування. На думку деяких авторів, органи державної влади та місцевого  самоврядування за цієї форми участі у справі нагадують експертів, але  вони наділені юридичною заінтересованістю  і дають висновок не тільки за фактичними обставинами, а й по суті справи. На відміну від експерта, органи державної влади та місцевого  самоврядування вирішують також  і правові питання [72]. Як вказується у ч.3 ст.45 ЦПК, участь зазначених органів  у цивільному процесі для подання  висновків у справі є обов'язковою  у випадках, встановлених законом, або  якщо суд визнає це за необхідне. В  даному випадку використаний банкетний  тип диспозиції правової норми: "випадках, встановлених законом". Зокрема, у  ЦПК, прямо вказується на необхідність висновку таких органів у деяких видах справ окремого провадження. Наприклад, орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про  доцільність усиновлення та відповідність  його інтересам дитини (ч.2 ст.253 ЦПК). При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні  дитини, місця проживання дитини, позбавлення  та поновлення батьківських прав, побачення  з дитиною матері, батька, які  позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у  себе не на підставі закону або рішення  суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є  участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає  суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних  у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які  бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а  також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч.4-5 ст. 19 СК).

Отже, участь ООЗП у цивільних  справах можлива у трьох формах, нормативне підґрунтя для яких міститься  у нормах не лише цивільно-процесуального, а й інших галузей права.

_{3. Процесуальне положення  органів та осіб, яким за законом  надано право захищати  права, свободи  й інтереси інших  осіб}

Процесуальне положення - це певне становище учасників процесу, закріплене у об’єктивному праві (зокрема, у нормативно-правових актах), що виявляється у суб’єктивних процесуальних правах, свободах і обов’язках. В даному випадку, учасниками цивільного процесу є органи та особи, яким за законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, а змістом їх процесуального становища є встановлені законом процесуальні права і обов’язки.

Базовим законодавчим підґрунтям прав та обов’язків ООЗП є ст.46 ЦПК, відповідно до якої, органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього  Кодексу звернулися до суду в інтересах  інших осіб, від поданої ними заяви  або зміна вимог не позбавляє  особу, на захист прав, свобод та інтересів  якої подано заяву, права вимагати від  суду розгляду справи та вирішення  вимоги у первісному обсязі. 

Якщо особа, яка має  цивільну процесуальну дієздатність і  в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд  залишає заяву без розгляду.

Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення  питання про наявність підстав  для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення  Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.

Органи державної влади  та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для  подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені  статтею 27 цього Кодексу, а також  мають право висловити свою думку  щодо вирішення справи по суті.

Із аналізу ст.46 ЦПК  випливає, що:

1) об’єм процесуальних  прав і обов’язків ООЗП переважно  співпадає із об’ємом осіб, в  інтересах яких вони діють;

2) ООЗП не мають права  укладати мирову угоду;

3) прокурор має право  знайомитися з матеріалами справи, навіть якщо він не брав  участь у розгляді справи у  першій інстанції;

4) органи державної влади  та органи місцевого самоврядування  також мають право висловити  свою думку щодо вирішення  справи по суті.

Відповідно до п.10 ст.13 закону "Про Уповноваженого Верховної  Ради України з прав людини", Уповноважений  має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через  свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.

При цьому Уповноваженому надаються додаткові права, пов’язані  з його участю в судових справах:

на ознайомлення з документами, у тому числі тими,що містять інформацію з обмеженим доступом та отримання їх копій, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, включаючи справи, які знаходяться в судах;

бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі  на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в  інтересах якого судовий розгляд  оголошено закритим (п.5,9 ст.13 вищевказаного  закону).

Постанова Пленуму ВСУ "Про  застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ  у суді першої інстанції" (п.10) вказує на те, що згідно зі статтею 121 Конституції  України, частиною другою статті 45 ЦПК і статтями 36, 36-1, 56 Закону України "Про прокуратуру" прокурором, який може шляхом пред'явлення позову в суді першої інстанції або на будь-якій стадії цивільного процесу здійснювати представництво громадян у випадках, передбачених законом, і представництво держави, підстави якого обґрунтовує сам, є: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції. Повноваження такого прокурора на участь у судовому засіданні, коли він діє на виконання конституційної функції представництва, підтверджуються службовим посвідченням.

Окрім того, відповідно до ч.4 ст.46 ЦПК,

4 Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.

Слід відзначити, що лише прокурор може брати участь у справі у формі представництва інтересів  громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2 ст.45 ЦПК). На думку деяких вчених, термін "представництво" використано не дуже вдало, оскільки прокурор не стає процесуальним представником  і діє від свого імені [116]. Прокурор є самостійним суб'єктом цивільних  процесуальних правовідносин - учасником  розгляду цивільних справ. Він не є представником жодної з сторін цивільного процесу, діє самостійно, без повноважень сторони на підставі закону та керуючись тільки законом [81].

Повноваження прокурора  щодо участі у цивільних справах  з метою захисту прав інших  осіб встановлюються у гл.3 "Підтримання  державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави  в суді" розділу ІІІ закону "Про прокуратуру"Прокурор, який бере участь у розгляді справу судах додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог про всебічний, повний і об ‘єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що грунтуються на законі. Прокурор має рівні права з іншими учасниками процесу. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України. Окрім цього, ст.37 вищевказаного закону встановлює, що право внесення апеляційної чи касаційної скарги на судові рішення в цивільних, адміністративних, господарських справах, надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участь у розгляді справи Генеральному прокурору України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя спеціалізованих прокуратур (на правах обласних) міжрайонним прокурорам, прокурорам міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх першим заступникам і заступникам.

Участь органів держави, органів місцевого самоврядування у цивільному процесі з метою  захисту прав й інтересів інших  осіб може мати місце в справах, пов’язаних із відповідною галуззю народного  господарства, управління якою ними здійснюється [143]. Тому повноваження таких органів  розкриваються, переважно, у галузевому законодавстві.

Важливу участь у захисті  прав інших осіб у цивільних справах  приймають органи опіки і піклування. Відповідно до ст.55 ЦК, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх  осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права  і виконувати обов'язки. Органи опіки  та піклування мають право на звернення  до суду у справах про визнання шлюбу недійсним (ст.42 СК), позбавлення  батьківських прав (ст.165 СК), відібрання дитини від батьків (ст.170 СК), скасування чи визнання усиновлення недійсним (ст.240 СК). Відповідно до п.5 Постанови  Пленуму ВСУ "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу  України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення  аліментів" від 15.05.2006 № 3, при зверненні  до суду особи, на утриманні якої перебуває  дитина і яка не є опікуном (піклувальником), або чоловіка, котрий не перебував  у шлюбі з матір'ю дитини, яка (матір) померла чи оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або не проживає з дитиною не менше шести  місяців і не виявляє про неї  материнської турботи й піклування, для захисту інтересів дитини до участі у справі необхідно залучити орган опіки та піклування.

Під час підготовки до розгляду справи про усиновлення малолітньої  чи неповнолітньої дитини суддя повинен  вирішити питання про участь у  цій справі як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справі, провадження в якій відкрито за заявою іноземного громадянина  або особи без громадянства, що постійно проживають за межами України, - уповноваженого органу виконавчої влади. Орган опіки та піклування подає  до суду висновок про доцільність  усиновлення та його відповідність  інтересам дитини, а уповноважений  орган виконавчої влади надає  дозвіл на усиновлення дитини (п.4 Постанови  Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про  позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 р).

Відповідно до п.9,10 ч.1 ст.25 закону "Про захист прав споживачів", об’єднання споживачів мають право  звертатися з позовом до суду про  визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця  протиправними щодо невизначеного  кола споживачів і припинення цих  дій; захищати у суді права споживачів, які не є членами громадських  організацій споживачів (об'єднань споживачів).

Державний нагляд за охороною праці, відповідно до ст.260 КЗпП здійснюють: Державний комітет України по нагляду за охороною праці; Державний  комітет України з ядерної  та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ  України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я  України. Тому у справах за позовами до власників про відшкодування  шкоди, збитків працівникам, іншим  громадянам, підприємствам і державі, вказані органи можуть брати участь для подання висновку у справі.

Право на звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб надане також  окремим фізичним особам:

батьки мають право  звернутися за захистом прав дітей, коли відповідно до закону вони самі мають  право звернутися за таким захистом (ч.3 ст.154СК);

особа, яка утримує та виховує  дитину, може звернутися до суду з вимогами про визнання батьківства (ч.3 ст.128 СК), про встановлення факту батьківства (ч.2 ст.130 СК), про встановлення факту  материнства (ч.2 ст.132 СК);

особа, яка має право на звернення до суду з вимогами про позбавлення батьківських прав (ст.165 СК).

_{4. Правозастосовча  частина. Аналіз  судових рішень}

У правозастосовчій частині  роботи, вважаємо за необхідне проаналізувати, як приклад, цивільну справу, у якій приймає участь орган, якому за законом  надано право захищати права та інтереси інших осіб.