Основні елементи національної валютної системи

Міністерство  освіти і науки , молоді та спорту України

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

Кафедра фінансів

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

 

На тему:

«Роль і функції кредиту»,

«Основні елементи національної валютної системи»

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студент групи ЗФК-091                           М.І.Білошицький

 

 

 

 

Керівник:                                                    П.І.Мельник

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів ЧДТУ 2012

Зміст

Вступ…………………………………………………………………......

1. Роль і функції кредиту………………………………………………..

1.1 Функції кредиту та їх характеристика……………………………..

1.2 Основні принципи кредитування…………………………………..

1.3 Роль кредиту в соціально-економічному середовищі…………….

2. Основні елементи національної валютної системи………………...

3. Задача………………………………………………………………….

Висновки…………………………………………………………………

Список використаної літератури……………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

        Кредит виступає опорою сучасної економіки, є невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства і об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські, торгові структури; як держави та уряди, так і окремі громадяни.

        Кредит - надання грошей або товарів у борг, як правило, з сплатою процентів; вартісна економічна категорія, невід'ємний елемент товарно-грошових відносин. Виникнення кредиту пов'язане безпосередньо зі сферою обміну, де власники товарів протистоять один одному як власники, готові вступити у економічні відносини.

        Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютного запасу, кредитних ресурсів та ін. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки - банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інститути.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Роль і функції кредиту.

1.1 Функції кредиту та їх характеристика.

 

Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню  сутність, що проявляється у його структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (не кредитними) процесами в економіці та соціальній сфері й помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.

Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту (рис. 1.1).

Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище, функції характеризують суспільне  призначення кредиту. Як і сама сутність кредиту, його функції є явищем об'єктивним та динамічним. Кожна з них формується стихійно, розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту й економічного середовища, в якому він функціонує. Незважаючи на це, серед дослідників існує суттєвий різнобій щодо визначення кількості функцій кредиту: від двох до восьми, а то й більше.

Перерозподільна функція — переміщення ресурсів між її окремими суб'єктами, секторами на засадах повернення.

Перерозподільна функція  полягає у тому, що матеріальні  та грошові ресурси, які були вже  розподілені та передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:

— кошти, вивільнені в  одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює  обіг капіталу, сприяє розширенню виробництва;

— вільні кошти через  кредит спрямовуються у ті ланки  суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а, отже, одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новішої техніки, прогресивнішої структури виробництва, підвищення його ефективності тощо.

Що стосується функції кредиту, пов'язаної із забезпеченням потреб обігу в платіжних засобах, то вона не набула однозначного тлумачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією (Б. Івасів), другі — функцією утворення в обігу додаткової купівельної спроможності (А. Гальчинський), треті — функцією заміщення справжніх грошей в обігу кредитними операціями (О. Лаврушин). Такий різнобій узагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну функцію. Адже функцію емісії грошей насправді виконує банківська система. А той факт, що банківська система здійснює і кредитну діяльність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію. Те саме стосується і сформульованої А. Гальчинським функції "утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності". Адже це та сама емісійна функція, тільки сформульована іншими словами.

Рис. 1.1. Функції кредиту та їх зміст

 

Функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає у тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обігу грошей в інтересах повного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і підтримання достатньої для економічного розвитку стабільності грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обігу, коли потреба в них зростає: через збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків центральним банком. При скороченні потреб обігу всі ці складові маси платіжних засобів можна також зменшити.

Контрольна  функція кредиту забезпечує контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди. Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим — фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакою кредиту.

Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справедливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструмента. Контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім, кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладання угоди. На цьому ґрунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють поведінку суб'єктів кредиту — як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції — назвати її контрольно-стимулюючою. Стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку.

Заслуговує на увагу  ще одна функція кредиту, сформульована А. Гальчинським, — функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає у трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту та закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно.

 

1.2 Основні  принципи кредитування.

 

Основними, найбільш визнаними  є такі принципи кредитування (рис. 1.2):

1. Цільове призначення  позички.

2. Строковість передачі коштів кредитором позичальнику.

3. Платність користування  позиченими коштами.

4. Забезпеченість позички.

5. Поверненість позичальником  коштів кредитору в повному  обсязі.

Цільове призначення позички полягає  у тому, що економічні суб'єкти, що виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти. Визначену ціль повинні однаково розуміти й оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її кредитування. Це базова передумова забезпечення кожною зі сторін своїх інтересів у певній позичці та реалізації їх відносин як кредитних.

Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються  позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити в  момент вступу в кредитні відносини. Строковість випливає з цільового призначення позички і сама слугує передумовою для подальшого розгортання кредитних відносин між сторонами позички: визначення плати за позичені кошти, порядку повернення коштів тощо. Конкретні строки окремих позичок визначаються залежно від тривалості кругообігу капіталу позичальника, у формуванні якого бере участь позичена вартість. Економічно обґрунтоване визначення строку позички має вирішальне значення для забезпечення інтересів суб'єктів позички, ефективного використання позиченої вартості, зменшення кредитного ризику та ін.

Поверненість позиченої вартості кредитору означає, що позичальник  повинен повернути кредитору  весь обсяг одержаної в позичку  вартості. Цей принцип випливає з  попереднього — строковості позички та тісно пов'язаний із ним, але це самостійний принцип. Визначення строку позички при укладанні відповідної угоди зовсім не гарантує того, що вона буде погашена якраз у цей термін. Дуже часто позичка повертається несвоєчасно. Але якщо навіть вона погашається в установлений строк, це не означає, що вся позичена вартість повернута. Девальвація валюти позички, інфляція, можуть знецінити грошову одиницю та основну суму грошової позички, тому при поверненні номінальної суми позички кредитор зазнає збитків. Подібні втрати він матиме і при поверненні товарної позички у вигляді тих самих матеріальних цінностей, якщо їх ринкова ціна впала за період користування позичкою.

Рис. 1.2. Принципи кредитування

Тому суб'єкти кредиту  повинні передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення позиченої вартості в повному  обсязі: скорочення строку позички, підвищення ставки позичкового процента, запровадження плаваючої (змінної) ставки процента та ін.

Забезпеченість полягає  у прийнятті кредитором при наданні  позички додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у  визначені строки. Додатковими ці заходи є відносно принципів цільового  спрямування та строковості позички, які за своєю сутністю сприяють поверненню позички. Але цього "сприяння" часто виявляється недостатньо, і позички повертаються несвоєчасно, не в повному обсязі чи взагалі не повертаються. Захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок.

Забезпеченням позички  може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні  папери, валютні цінності), що приймається  у заставу, а також зобов'язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства). Розмір майнового забезпечення звичайно встановлюється на рівні, що перевищує розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Принцип забезпеченості відіграє важливу роль у захисті  від кредитних ризиків — він  е останньою перепоною на шляху вказаного ризику. Проте й ця перепона не завжди спрацьовує (наприклад, при знеціненні застави чи банкрутстві гаранта). Тому кредиторам не варто переоцінювати значення забезпечення позичок, а більше покладатися на високу ефективність проекту, що кредитується, та кредитоспроможність і надійність позичальника. Якщо позичальник безумовно має ці якості, то кредитор може і не вимагати додаткового забезпечення позичок.

Платність користування позичкою полягає у тому, що позичальник  повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у формі процента. Для встановлення такого принципу є вагомі економічні підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то зазнає при цьому подвійних втрат:

1) втрачає частину  доходу, яка припадає на вилучену ним з обігу частину коштів, що стає джерелом кредиту;

2) втрачає ті переваги  та зручності, які властиві  утриманню вивільнених з обігу  коштів у ліквідній формі. Більше  того, втрати переваг та зручностей  запасів ліквідності супроводжуються появою кредитного ризику, пов'язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.

Тому, щоб зберегти своє попереднє становище на ринку, кредитор мусить стягувати плату за надані в позичку кошти. Без цього  надання позички перетворюється з комерційної кредитної операції в спонсорську і в кредитора зникають економічні мотиви здійснювати позичкову діяльність, розвивати кредит.