Фондові операції комерційного банку

по-друге, після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;

по-третє, електронні гроші можуть мати обмежений обсяг.

Користування електронними грошима здійснюється за допомогою електронного гаманця – будь-якої пластикової картки, або функції картки, що містить реальну цінність у формі електронних грошей, які власник вніс на рахунок в банку. Банківська пластикова картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можна керувати банківським рахунком, тобто здійснювати оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Таким чином, картка – це інструмент безготівкових розрахунків, тому її існування пов'язане з функціонуванням певної платіжної системи.

Платіжна система – це, по-перше, сукупність кредитних установ, які здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками, яка необхідна для виконання зобов'язань щодо розрахунків за допомогою карток; по-третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних засобів, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток.

За фінансово-економічним призначенням розрізняють кредитні картки і дебетові картки. В залежності від суб'єктів використання – пластикові картки особистого використання і корпоративні фінансові картки. В залежності від захищеності – звичайні пластикові магнітні картки, електронні (мікропроцесорні та лазерні) картки.

Широкомасштабне впровадження електронних грошей в сучасну систему розрахунків, як міжбанківську, так і банк-клієнт, клієнт-крамниця і так далі пояснюється тим, що цей вид кредитних грошей є ідеальним засобом розрахунку з наступних причин:

- фінансову пластикову  картку зручно носити в кишені  або гаманці;

- пластикова картка є відносно дешевим засобом;

- надійність;

- можливість забезпечення  високого рівня захисту, необхідного  для запобігання підробок та  махінацій в фінансовому середовищі;

- деякі види фінансових  пластикових карток, наприклад типу  смарт-карта, можуть виконувати функцій: кредитних і дебетових карток  одночасно.

В Україні лідерами в роботі з картками є АППБ "Аваль", Приватбанк та Укрексімбанк. Однак розвиток національної платіжної системи та використання міжнародних платіжних карток гальмують наступні причини:

- відсутність довіри населення  до комерційних банків, а звідси  і небажання тримати гроші  в банках (хоча останнім часом  кількість вкладів і їх розміри  в банках зростають);

- брак досвіду, традицій  щодо впровадження карткових  систем і вміння користуватися  ними;

- незацікавленість торгівельних  підприємств приймати оплату  по картках;

- значні капіталовкладення  та довгий термін окупності  інвестицій у картковий бізнес;

- відсутність належної  законодавчої бази щодо обігу  пластикових карток;

- проблеми фінансової  безпеки банків та клієнтів.

Сучасна ринкова економіка є грошовою економікою, оскільки майже всі економічні операції проводяться з участю грошей як засобу обміну. Використання грошей відокремлює акт купівлі товару від акту продажу і таким чином спрощує обмін, знижує витрати обігу товарів.

У сучасній економічній теорії гроші визначаються з функціональної точки зору.

Грошима називається:

·   загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари і послуги, а також при сплаті боргових зобов'язань;

·   сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні різноманітних операцій.

Сучасні платіжні засоби випускаються центральним (емісійним) та комерційними (депозитними) банками і представлені двома видами грошей: символічними та кредитними.

1. Символічні, або декретивні гроші – засоби обміну, що являють собою певні форми боргових зобов'язань держави і не мають власної невід'ємної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні (наприклад, як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавчо закріплене за державою (центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима. Використання символічних грошей підпорядковане певним вимогам: необхідне суспільне визнання таких грошей; державна правова гарантія обігу символічних грошей; здатність держави підтримувати відносну стабільність купівельної спроможності символічних грошей. Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

2. Кредитні, або депозитні гроші – засоби обміну, які являють собою боргові зобов'язання депозитних інститутів (безготівкові гроші). Як і символічні гроші, вони не мають внутрішньої вартості. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Кредитні гроші є приватними грошима – їхню основу складають трансакційні депозити комерційних банків. Депозити – це грошові кошти, вкладені в комерційні банки у готівковій чи безготівковій формі для зберігання на певних умовах. Будь-який депозит є борговим зобов'язанням банку, яке він має сплатити за вимогою вкладника.Трансакційні (чекові) депозити є засобами обміну, оскільки кошти з цих депозитів вкладники мають право без попередження банку переказати іншим особам у вигляді платежів за придбані товари і послуги. Такі платежі здійснюються за допомогою чеків або аналогічних розрахункових інструментів.

В економіці гроші виконують певні функції, а саме:

• засобу обігу – як засіб обігу гроші є посередником при обміні товарів та послуг;

• рахункової одиниці – засобу кількісного виміру та порівняння відносних вартостей товарів на ринку;

• засобу збереження вартості – засобу накопичення купівельної спроможності, яка може бути використана на купівлю товарів у майбутньому;

• засобу платежу – засобу відкладених платежів, які повинні здійснитися у майбутньому, при сплаті боргових зобов'язань, і величина яких встановлюється в грошовій формі

Сучасні структурні елементи грошової маси виступають у вигляді кредитних грошей, вони є борговим зобов’язанням держави та комерційних банків. Так, паперові та металеві гроші є борговим зобов’язанням держави, а чекові та інші види вкладів – борговим зобов’язанням банків і ощадних закладів. Номінальна вартість сучасних грошей не відповідає їхній реальній вартості. В країнах з розвинутою фінансово-кредитною системою зникла відповідність між національною грошовою одиницею та її золотим вмістом, тобто, золотий запас країни не є безпосереднім забезпеченням національного грошового обігу.

В сучасних умовах основними чинниками, що підтверджують вартість грошової одиниці, є:

*    прийнятність, тобто, кожен з нас використовує гроші у разі обміну та приймає їх до обміну за результати праці, товари або послуги, оскільки впевнений, що в будь-який час він зможе обміняти їх на необхідні реальні блага;

*  гроші виступають законним засобом платежу, тобто, наша впевненість у прийнятності паперових грошей обгрунтовується тим, що держава законодавчо об’явила готівкові гроші законним платіжним засобом, тобто, вони є декретивними грошима;

*  відносна рідкість, тобто на ринку вартість грошей визначається співвідношенням попиту та пропозиції, причому за постійного попиту вартість або купівельна спроможність грошової одиниці буде визначатися пропозицією грошей. За влучним висловом голландського філософа Б. Спінози, якість грошей знаходиться в їх кількості. Держава здійснює контроль за кількістю грошей в обігу, підтримуючи їхню купівельну спроможність і підтверджуючи відносну рідкість.

Державний діяч і фінансист Англії ХVI ст. Грешем сформулював положення: “гірші гроші витісняють з обігу кращі”. Даний закон Грешема діє в біметалевій грошовій системі, в якій роль грошей виконують два метали – золото і срібло, а банкноти, що перебувають в обігу, розмінюються на обидва метали. При використанні двох металів як грошей виникає трудність встановлення вартісного відношення між золотом і сріблом. Внаслідок того, що законодавчо закріплене співвідношення між двома валютами з часом уже не відповідає ринковому співвідношенню золота і срібла, недооцінені за законом монети починають залишати сферу обігу і осідати у вигляді скарбу.    

      Білонні монети – гроші з малою внутрішньою вартістю. Це неповноцінні розмінні монети, номінальна вартість яких перевищує вартість вміщеного в них металу та витрат на їх виготовлення. До них належать паперові гроші та монети, що виготовлені з неблагородних металів.

Грошова маса (Money stock MS) – сума готівкових грошей (C) плюс депозити (D):

MS = С + D.

Грошова пропозиція (Money suply Мs) – містить в собі готівку поза банківською системою (С) і чекові депозити (D),тобто Мs = С + D. Фактично – це агрегат М1, де готівкові гроші означають зобов’язання центрального банку, а чекові депозити- зобов’язання комерційних банків.

Сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою і обертаються в економіці, має назвугрошової маси. Для кількісного виміру грошової маси використовується показник рівня ліквідності активів.

Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості. Ступінь ліквідності активів визначається трансакційними витратами, тобто тим, наскільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною їхньої грошової оцінки, одні фінансові активи можна обміняти на інші. Чим більшими є трансакційні витрати обміну активу на гроші, тим нижчим буде рівень ліквідності даного активу. У відповідності з рівнем їхньої ліквідності, фінансові активи групуються в грошові агрегати (за принципом від абсолютно ліквідних до найменш ліквідних).

Грошові агрегати – це особливе поєднання ліквідних фінансових активів, які є альтернативними вимірниками обсягу та структури грошової маси. Склад і кількість застосовуваних агрегатів визначається насамперед особливостями фінансової системи і різниться залежно від країни.

Найпоширеніша класифікація грошових агрегатів використовується у США, де використовують такі агрегати як М1, М2, М3, L, D.1 Інші високоліквідні фінансові активи утворюють квазігроші. Вони не функціонують безпосередньо як засоби платежу і є предметом певних обмежень з боку банків на їх обмін за вимогою вкладників і на строк платежу. Але квазігроші можуть швидко і без ризику значних фінансових втрат перетворюватися в готівкові гроші або трансакційні депозити. Вони є складовою частиною грошових агрегатів М2 і М3.

Структура і розміщення грошової маси залежить від таких факторів, як розвинутість фінансової системи країни, схильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структура депозитів і ліквідних активів фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних фінансових інструментів, рівень життя та ступінь багатства населення тощо. Тому в перехідних економіках структура грошової маси значно відрізняється від її структури в розвинутих країнах.

 

ВИСНОВОК :

По-перше, при виготовленні валюти, а також векселів, чеків, інших цінних паперів необхідна надійна система їх захисту. За відсутності або за слабкої системи такого захисту збільшується кількість фальшивих грошей, що посилює інфляцію, підриває їх курс. Водночас слід ліквідувати "чорні" валютні ринки. Іноземна валюта не повинна бути засобом обігу й засобом платежу. По-друге, державі й особливо центральному банку слід проводити науково обґрунтовану валютно-грошову політику. Основою такої політики є економічна діяльність держави, виконувані нею соціально-економічні функції. По-третє, необхідно мати певні запаси золота, інших коштовних металів або вільно конвертованих валют. На жаль, не всі з цих умов стабільності національної валюти України виконуються. Особливо важливу роль на етапі формування економічного суверенітету відіграє проведення науково обґрунтованої валютно-грошової політики, насамперед реформа банківської та кредитної систем.

Розглянуті питання є свідченням того, що структурна перебудова, стабілізація та зміцнення грошово-валютної системи України являє собою винятково складний, тривалий у часовому вимірі поетапний процес, який потребує всебічно виважених кваліфікованих рішень. Водночас проведення грошової реформи не може розтягуватися нескінченно. Тут потрібні не лише зважені, а й рішучі дії.

Отже, перебіг подій свідчить, що процес формування національних грошових систем і національних валют незалежно від специфічних особистостей кожної країни став реальністю.

На сучасному етапі Україна переходить до ринкових відносин, що дозволить повною мірою вийти на світовий ринок для збільшення припливу валюти, а отже і для розвитку економіки в цілому.

 

Фондові операції комерційного банку

 

Процес організації, формування та розвитку фінансового ринку як важливого елемента системи ринкової моделі економіки спричинив активізацію діяльності банків не тільки в ролі головних депозиторів і кредиторів, а й вимагає якнайширшого та досконалого виконання банками ролі головних професіоналів підсистем фінансових ринків. Необхідність розвитку цього напрямку банківської діяльності спричинено потребами у здійсненні комплексного обслуговування. Проте особливо посилилась необхідність у виконанні ролі професіоналів фінансових ринків банками у зв’язку з формуванням та розвитком ринку цінних паперів в Україні.

За таких умов на сучасному етапі розвитку банківської діяльності особливо важлива роль банків з виконання функцій професіоналів фінансових ринків, що реалізується через здійснення ними посередницької діяльності. Серед фінансових посередників, що виконують роль професіоналів фінансових ринків, банки мають ряд особливостей. Так, зокрема, інвестиційні компанії, фонди, трастові та фінансові компанії, акумулюючи кошти приватних інвесторів, шляхом емісії власних цінних паперів розміщують їх в акції та облігації держави та підприємств. Вони є посередниками між позичальниками та індивідуальними інвесторами, що виражають їхні інтереси, але не мають права контролювати їхню діяльність. Більшість комерційних банків займаються не тільки посередництвом, наприклад з емісії цінних паперів та їх розміщення, але й мають можливість організовувати спеціальні банківські синдикати – гаранти, надають кредити покупцям цінних паперів, сприяють формуванню вторинного ринку тощо. Цей вид діяльності має важливе значення для ефективного функціонування фінансових ринків, оскільки банки опосередковано активно формують первинний ринок цінних паперів, забезпечують ліквідність фінансових інструментів, що призводить до організації та функціонування вторинного ринку, важливої частини фондового ринку. Банки є саме тими фінансовими інститутами, які за допомогою посередницької діяльності найбільш гармонійно поєднують інтереси емітентів та інвесторів з одночасним розв’язанням завдань банку щодо здійснення комерційної діяльності у найрізноманітніших її формах з використанням усіх необхідних сегментів та підсистем фінансових ринків. Отже банки слід вважати саме тими інститутами, що із виконанням ролі професіоналів при наданні посередницьких послуг спроможні забезпечити комплексне обслуговування контрагентів, що демонструє переваги банківських установ та визначає їхнє провідне місце у виконанні ролі професіоналів як на фінансових ринках взагалі, так і на фондовому ринку України зокрема.